Виявити алейронові зерна насіння гороху, зернівки пшениці.

Для виявлення алейронових зерен на предметне скло наносять краплю реактиву КІ і добавляють одну-дві краплини води. Після цього з допомогою пензлика або пінцета переносять 2-3 зрізи сухої зернівки пшениці в розбавлений реактив і накривають покривним скельцем.

При малому збільшенні мікроскопа легко знаходять золотисту смужку із клітин алейронового шару. Всі його клітини заповнені дрібними округлими алейроновими зернами, що пожовтіли від дії йоду. В клітинах ендосперму, що лежать глибше, видно темно-сині крохмальні зерна і нечисленні жовті ділянки запасного білка.

Найбільшу кількість запасного білка містить тверда пшениця, цим і пояснюється її висока цінність.

Замальовують побачене при великому збільшенні мікроскопа (рис. 18).

 

 

Рис. 18. Розріз через ендосперм зернівки пшениці:

1 – сухий оплодень; 2 – шкірка насіння; 3 – клітини з алейроновими зернами (алейроновий шар);

4 – клітини ендосперму з крохмалем

Питання для самоконтролю та розвитку мислення:

1. У чому полягає різниця між первинним та вторинним крохмалем.

2. Які поживні речовини відкладаються в клітинах?

3. Як утворюються прості крохмальні зерна і як складні?

4. Чи можна по формі крохмальних зерен вивчити якому виду рослин вони належать?

5. Як утворюються і яку будову мають алейронові зерна?

Матеріали та обладнання:

1. Крохмальні зерна (таблиці).

2. Мікроскопи, голки, пінцети, чашки Петрі.

3. Роздатковий матеріал: бульби картоплі, попередньо замочені зернівки пшениці, кукурудзи, вівса, рису, гречки, розчин йоду в йодистому калії, насіння гороху і пшениці (сухе).

Література:

1. Красільнікова Л.О., Садовниченко Ю.О. Анатомія рослин. – Харків: «Колорит», 2004. – С.58-61, 67-70.

2. Сербін А.Г., Сіра Л.М., Слободянюк Т.О. Фармацевтична ботаніка. – Вінниця: «Нова книга», 2007. – С. 24-34.

3. Стеблянко М.І., Гончарова К.Д., Закорко Н.Г. Ботаніка. – К.: «Вища школа», 1995. – С. 53-60.

Лабораторна робота №5

Тема: Меристеми або твірні тканини.

Мета: Ознайомитись з особливостями будови клітин, класифікацією та функціями меристем.

Теоретичні питання:

1. Цитологічна характеристика меристем.

2. Призначення та функції меристем.

3. Розподіл меристем у тілі рослин.

4. Напрямки поділу клітин меристем.

5. Гістогени: протодерма, основна меристема, прокамбій.

Завдання:

1. Ознайомитись із загальними рисами мікроскопічної будови верхівки стебла елодеї (Elodea canadensis) та з характерними ознаками меристеми конуса наростання.

2. Розглянути та замалювати фази мітозу в кінчиках коренів цибулі (Allium cera).

Основні відомості

(за Стеблянко М.І., 1995 р.)

Серед усіх комплексів рослинних тканин особливою різноманітністю характеризуються меристематичні, або твірні. На відміну від тварин рослина має здатність рости протягом всього свого життя завдяки наявності в ній твірних тканин. Специфічною особливістю цих тканин є здатність їхніх клітин до поділу, завдяки чому кількість клітин у рослин безперервно збільшується. Частина з них зберігає здатність ділитися протягом усього життя, тобто лишається меристематичними. Похідні цих клітин діляться обмежену кількість разів, бо згодом здатність до поділу втрачають, і диференціюються, даючи початок усім іншим тканинам і органам рослин.

За походженням меристеми бувають первинні та вторинні. Первинна меристема становить більшу частину зародка, а також утворює тіло рослини, всі вегетативні та генеративні органи.

Вторинна меристема виникає уже в сформованій рослині за рахунок первинних меристем. Інколи вторинні меристеми утворюються з постійних тканин. Такою тканиною може бути основна, рідше — покривна. За рахунок діяльності вторинних меристем формуються вторинні постійні тканини, внаслідок чого збільшується маса, але нові органи не утворюються.

За місцем розташування у тілі рослин меристеми ділять на верхівкові (апікальні), бічні (латеральні), вставні (інтеркаляр- ні), раневі (травматичні) (табл. 1).

 Таблиця 1

Класифікація меристем

За місцем розташування