Сутність відтворення обстановки і обставин події у формі перевірки показань на місці й тактика його підготовчого та робочого етапів

Перевірка показань на місці – це слідча дія (або форма відтворення обстановки і обставин злочину), яка полягає у показі раніше допитаним обвинуваченим, підозрюваним, свідком чи потерпілим певного місця, пов’язаного з розслідуваною подією, у розповіді про вчинені на цьому місці дії, демонстрації окремих дій (у необхідних випадках) та зіставленні (порівнянні) слідчим свідчень, наданих цими особами, з об’єктивною обстановкою на місці. Тому необхідність у застосуванні цієї дії виникає, коли слідчому неможливо іншим способом зіставити показання допитуваного з реальною картиною місця події, або коли є сумніви у достовірності таких пока­зань або результатів проведення інших слідчих дій (огляд місця події).

Більшість криміналістів одностайно визнає, що сутність перевірки показань на місці полягає в таких чергових діях:

1) показ – дії особи, що полягають у доведенні до відома всіх учасників жестами, рухами інформації про якісь об’єкти й обставини, що стосуються події злочину;

2) розповідь – словесний виклад особою, показання якої перевіряються, відомостей про події, факти, обставини, дії, процеси, відносини тощо;

3) демонстрація – показ особою об’єктів, пов’язаних із подією злочину, або демонстрація дій, учинених обвинуваченим, потерпілим на місці події злочину;

4) зіставлення – пізнавальний прийом, що полягає в аналізі будь-якого об’єкта, порівнянні з урахуванням певних параметрів із чим-небудь і формуванні синтезуючого висновку.

У процесі перевірки показань на місці слідчий може розв’язувати такі завдання: 1) переконується в існуванні місця, про яке йшлося в показаннях; 2) перевіряє відповідність опису ознак обстановки в показаннях конкретної особи дійсній обстановці на місці; 3) встановлює наявність слідів чи предметів, які підтверджують зміст показань (одержання нових доказів); 4) визначає напрямок руху учасників досліджуваної події, їх взаємне розташування в той чи інший момент розвитку події злочину; 5) зіставляє опис обстановки на місці та в показаннях підозрюва­них, обвинувачених, потерпілих чи свідків.

Вся робота з організації та безпосереднього проведення відтворення обстановки і обставин події у формі перевірки й уточнення показань на місці має три етапи: підготовчий; робочий; заключний.

На підготовчому етапі здійснюють організаційні заходи для забезпечення проведення перевірки показань на місці. На цьому етапі слідчий здійснює такі підготовчі дії.

1. Слідчий визначає необхідність та мету проведення слідчої дії. Для цього вивчаються матеріали кримінальної справи.

2. Перевіряється достатність і ступінь конкретності даних про місце, на якому буде проведено перевірку, окремих обставин перевірки.

3. Особі, показання якої перевіряють, пропонують узяти участь у цій слідчій дії; обов’язково роз’яснюють сутність перевірки пока­зань на місці.

4. Визначається час проведення слідчої дії.

5. Готують техніко-криміналістичні засоби. 

6. Визначають учасників слідчої дії (це особа, показання якої перевіряють; мінімум двоє понятих; спеціалісти; оперативні працівники або дільничний інспектор для забезпечення порядку під час проведення слідчої дії; за необхідності конвой).

7. Складається письмовий або усний план проведення слідчої дії, у якому зазначені: мета, місце, час, порядок і послідовність дій, можуть бути передбачені та сформульовані доповнювальні, уточнювальні, контрольні питання.

Робочий етап проведення перевірки показань на місці характеризується наявністю таких організаційних і тактичних особливостей.

1. Перевірка показань проводиться лише в тих місцях і за тих умов, у яких відбу­валася подія злочину (де саме перебував підозрюваний, обвину­вачений чи свідок до прибуття на місце події, як він потрапив туди, де він залишив сліди чи зна­ряддя злочину).

2. На початку слідчої дії після ознайомлення учасників із правами та обов’язками особі, показання якої перевіряють, пропонують дати показання, показати місця, продемонструвати дії тощо.

3. Особа, показання якої перевіряють, повинна рухатися попереду, саме вона має визначати напрямок руху. Слідчий не повинен показувати напрямок руху, ставити орієнтувальні питання, давати вказівки.

4. Особа повинна не тільки розповідати, але й показувати свої дії; демонстрація дій може супроводжуватися використанням макетів.

5. В перебігу слідчої дії слідчий використовує різні тактичні прийоми, зокрема постановлення уточнюючих, доповнюю­чих чи контрольних запитань; аналіз відповідей особи, показання якої перевіряють; зіставлення показань, що були одержані на до­питі, з реальною картиною місця події (за кожним «опорним пунктом»); надання свідку (обвинува­ченому) можливості пояснити розбіжності між показаннями і дани­ми місця.

6. Показання декількох осіб про одну і ту ж подію, про одне і те-саме місце провадиться окремо – жодним чином не допускається групова перевірка пояснень. Неприпустимим при перевірці показань на місці є відтворення цинічних дій чи дій, що принижують честь і гідність або загрожують безпеці учасників перевірки показань (наприклад, під час відтворення дій при зґвалтуванні).