Почеркознавства і авторознавства

Писемність – найбільш універсальна і давня форма закріплення і передачі інформації.

Письмо – це засіб фіксації думки людини за допомогою мови і спеціально створеної системи умовних позначень (письмових знаків, літер, правил їх сполучення).

У письмі виділяють смислову (письмова мова) та графічну сторону (почерк). Письмова мова – це відображення інтелектуальних, а почерк – динамічних навичок людини.

Почерк – система рухів, які використовуються під час виконання знаків, літер, зафіксованих у рукописі.

Одним із напрямів у дослідженні рукописних текстів є встановлення виконавця, тобто особи, яка безпосередньо написала літери при фіксації змісту тексту. В основі встановлення виконавця рукописного тексту лежать ознаки почерку.

Під впливом волі, анатомічних особливостей людини, зовнішнього середовища та інших суб’єктивних та об’єктивних чинників у почерку з’являється багато особливостей, сукупність яких стає індивідуальною. У почерках різних осіб можуть зустрічатися окремі однакові ознаки, але їх сукупність у кожної людини своя. У цьому проявляється така властивість почерку як індивідуальність.

У результаті систематичних вправ у пишучого утворюються певні навички, формується система вироблених рухів, що дозволяє виконувати письмо швидко, скорописом, не контролюючи безпосереднє виконання кожного елемента літери. Надалі почерк у людини стає налагодженою системою вироблених умовно-рефлекторних зв’язків – так званий динамічний стереотип. Тепер у особи, яка пише, на перший план виступає тільки смислова сторона письма, а сам почерк переходить у категорію свідомо не контрольованої дії, в автоматизм рухів. У цьому проявляється така властивість почерку як стійкість. Але ця стійкість є відносною, оскільки у почерку конкретної особи під впливом різних обставин можуть відбуватися зміни.

Ознаки почерку – це особливості письмо-рухових навичок, які відобразилися у рукопису за допомогою системи рухів. Ознаки почерку бувають загальними та окремими.

Загальні ознаки почерку (характеризують почерк в цілому як систему рухів і мають, як правило, групове значення):

1. Характеризують просторову орієнтацію рухів: розміщення окремих самостійних фрагментів документа стосовно основного тексту; розмір інтервалів між словами та рядками; наявність або відсутність полів; абзацні виступи; розташування та форма рядків тощо.

2. Характеризують ступінь та характер сформованості письмово-рухових навичок: виробленість почерку (маловироблений, середньовироблений, високовироблений почерк); складність почерку виражається у спрощенні або ускладненні письмових знаків і їх зв’язків у порівнянні з прийнятими нормами (типовими прописами).

3. Характеризують структуру рухів за їх траєкторією: нахил, який залежить від розміщення вертикальних осей письмових знаків щодо лінії рядка (прямий, правонахильний і лівонахильний почерк); розмір літер (великий, середній та малий); зв’язність почерку (мала зв’язаність, середня та велика); розгін почерку; інтенсивність натисків почерку; переважна форма і напрям рухів.

Окремі ознаки почерку – характеризуютьіндивідуальні особливості рухів під час виконання письмових знаків конкретною особою. Під час дослідження окремих ознак почерку слід звертати увагу на відхилення рухів при виконанні елементів письмових знаків від загальноприйнятих норм прописів. Ідентифікаційна значимість певної ознаки почерку буде тим вища, чим менше вона буде зустрічатися у почерках різних осіб.

Письмова мова – сукупність певних засобів, що застосовує особа для викладу змісту документа.

У криміналістиці ознаки письмової мови поділяють на декілька груп:

1) Лексичні ознаки – сукупність мовних засобів особи, яка пише, та особливості їх використання для висловлення своїх думок: характеристика мови – словниковий запас, який може бути невеликим, середнім, великим і дуже великим; наявність у мові діалектизмів, неологізмів, архаїзмів, жаргонних слів, професіоналізмів, слів-паразитів.

2) Граматичні ознаки – сукупність звичних для особи способів побудови речень, а також стійкі порушення письмової мови, властиві конкретній людині (орфографічні, пунктуаційні, синтаксичні помилки).

3) Стилістичні ознаки – своєрідність засобів письмової мови певної людини. Стиль характеризує притаманні певному авторові особливості способу мислення, добору слів, архітектоніку викладення думок.

4) Окремі звички письмової мови: ознаки навичок використання символів, скорочень, виправлень, вставок; ознаки акцентування.