Історичні передумови створення Основних законів.

Лекція № 20. Основні закони Російської імперії 23 квітня 1906р., Їх характеристика.

Історичні передумови створення Основних законів.

15 липня 1904 есером Є.С. Сазоновим був убитий міністр внутрішніх справ В.К. Плеве. Смерть наздогнала вищого сановника, з яким Микола II пов'язував надії «не тільки на твердість, а і крутість» у внутрішньому курсі. Близький до двору генерал О. О. Кірєєв називав покійного «останнім нашим козирем» ^1. Трагічна смерть В.К. Плеве означала не тільки відхід з політики одного з найрозумніших і рішучих захисників старого режиму, а й символізувала завершення епохи «безкомпромісного консерватизму». Це подія продемонструвала безперспективність силових методів боротьби з «крамолою», ототожнюється як з революційним рухом, так і з досить помірною ліберальною опозицією.

Святополк Мирський, призначений більш ніж через місяць після смерті В.К. Плеве міністром внутрішніх справ, заявив про необхідність «довірливого ставлення» до громадських та становим організаціям, до населення Росії, тим самим, сформулювавши одну з центральних ідей нового курсу. Ліберально налаштована громадськість швидко відреагувала на ці висловлювання: в її середовищі стали частіше говорити про конституцію.

Ще в перших числах листопада 1904 Мирський приступив до підготовки всеподданнейше доповіді, в якому мав намір викласти власну «програму перетворення внутрішнього ладу імперії».

У доповіді підкреслювалося, що суспільний розвиток країни переросло адміністративні форми і прийоми, що застосовувалися до цього, і суспільство не підпорядковується більше в достатній мірі їх впливу, і уряду варто, відмовившись від думки переломити громадську рух поліцейськими заходами, твердо взяти його в свої руки.

Серед нагальних заходів у доповіді вказувалися: зміцнення законності, створення об'єднаного міністерства, руйнування громади і зміну правового становища селян та ін В якості ключового перетворення намічалося за призначенням царя ввести до складу Державної Ради і його департаментів від 34 земських губерній - від інших місцевостей Російської імперії.

Разом з текстом доповіді Миколі II був запропонований і проект указу. Для обговорення указу було скликано Особлива нарада під головуванням імператора ^2.

Характер і межі ймовірних в умовах політичної кризи 1905-1906 рр.. змін визначалися, принаймні, двома факторами: тиском громадського руху і здатністю правлячої бюрократії відповісти на виклик часу.Бюрократія відігравала провідну роль у прийнятті політичних рішень, виборі конкретних варіантів трансформації державного ладу.

Уявлення вищих сановників про сформовану ситуацію і шляхи виходу з кризи чітко проявилися в ході чотирьох секретних нарад під керівництвом імператора, що відбулися в 1905-1906 рр..

На цих нарадах розглядалося широке коло проблем, пов'язаних з реформою державного устрою Росії: порядок виборів та повноваження Державної Думи і Державної Ради, прерогативи монарха, основнідержавні закони Російської імперії. У нарадах брав участь дуже вузьке коло осіб: великі князі, керівники ключових міністерств і головних управлінь, найбільш впливові члени Держради, деякі громадські діячі. У першому нараді, що відбулася 19-26 липня 1905, брало участь 43 людини, у другому - 37 (5-9 грудня 1905 р.), у третьому - 36 (14-16 лютого 1906 р.); в четвертому - 25 (7-12 квітня 1906 р.) ^3.

Передбачалося, що Дума буде відрізнятися від реально функціонувало Державної Ради, принаймні, у двох відносинах. Депутатів належало обирати і наділити більш широкими повноваженнями. На відміну від попередньої практики роботи Держради при відхиленні законодавчої пропозиції більшістю Думи він не представлявся імператору.

Поглиблення політичної кризи в країні восени 1905 р. змусило скорегувати запропоновану першим засіданням програму. Від ідеї законосовещательной Думи довелося відмовитися на користь Думи законодавчої. При цьому на думку учасників наступних нарад, необхідно було уникнути перетворення Думи на аналог західного парламенту і тим більше в Установчі збори.

Найбільш складним для учасників нарад виявилося питання про розмежування влади між Думою і Радою, з одного боку, і імператором - з іншого. Будь-який варіант його рішення фактично означав обмеження влади монарха.

Дана проблема перетворилася на ключову на четвертому нараді. Її обговорення носило драматичний характер. Ця обставина була пов'язана з позицією Миколи II, налаштованого проти будь-яких обмежень імператорської влади. Ряд учасників дискусії доводили, що Маніфест 17 жовтня істотно обмежив прерогативи монарха в законодавчій діяльності. Решта «непримиренними» наполягали на тому, що принципових змін у політичній системі не сталося.

Вони різко критикували запропонований Радою міністрів проект Основних законів, який не містив положення про необмежене характері верховної влади. Прагнення хоча б в галузі управління зберегти необмеженість прав монарха змусило сановників рішучіше піти в напрямку розподілу влади на законодавчу і виконавчу.

Поряд із глобальними проблемами державного перебудови велика увага на нарадах було приділено і питанням політичної тактики. Вбачаючи витоки безладів в країні переважно в діях «баламутів», вищі сановники вважали головним засобом боротьби з ними чинності. У цьому відношенні були єдині як ретрогради, так і більш гнучкі бюрократи. У той же час для тих і інших було очевидно, що без певних поступок не обійтися. Розбіжності виникали з приводу співвідношення сили і компромісу у внутрішньому курсі в даних умовах.

Аналіз матеріалів нарад дає підстави для виділення принаймні двох типів консервативного мислення, поширених у середовищі вищої російської бюрократії. Перший з них - традиціоналістський. Тяжіли до даного типу були переконані у верховенстві волі монарха над законом. Представники даного типу були найменш схильні до політичних компромісів.

Інший тип політичного мислення був перехідним до іншої, більш сучасної (за поняттями XX століття), версії консерватизму. Представники цього типу вважали, що монарх не може порушувати закон (тим більше, їм самим установлений). Належали до цього типу сановники ставилися до змін як до неминучості в житті суспільства і прагнули направити їх у вигідне для себе русло. Вони частіше за своїх колег - традиціоналістів - посилалися на західні політичні зразки і були більш схильні до компромісів.

Принципові елементи «оновленого ладу» були конституйована Основними державними законами, прийнятими 23 квітня 1906 Ідеї монархічного конституціоналізму в Росії отримали легальне оформлення в правових актах, найважливішим з яких були Основні державні закони Російської імперії від 23 квітня 1906 р., представляли по суті першою російську конституцію. Вони передбачали існування змішаної або помірної форми правління і виходили з дуалізму виконавчої та законодавчої влади. Така форма правління розглядалася в державно-правовій літературі як перехідна від абсолютної монархії до парламентарної монархії.