Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада (стаття 1).

"Імператорський трон є династичним і успадковується відповідно до Закону про імператорську фамілію, ухваленого Парламентом" (стаття 2).

"Імператор... не наділений повноваженнями, пов'язаними зі здійсненням державної влади"; "Усі дії Імператора, які стосуються справ держави, можуть бути вчинені не інакше як за згодою ради і схвалені Кабінетом, і Кабінет несе за них відповідальність". Як бачимо, прерогативи Імператора зведено майже нанівець. Однак все ж "Імператор призначає Прем'єр-міністра за поданням Парламенту, Імператор призначає головного суддю Верховного суду за поданням Кабінету". Далі: "Імператор за порадою і за згодою Кабінету здійснює від імені народу наступні дії, які стосуються справ держави: промульгацію поправок до Конституції, законів, урядових указів і договорів, скликання Парламенту, розпуск Палати представників; оголошення всезагальних парламентських виборів; підтвердження призначень і відставок державних міністрів та інших посадових осіб відповідно до закону, а також повноважень і вірчих грамот послів і посланців, підтвердження всезагальних і часткових амністій, пом'якшень і відстрочень покарань і відновлення у правах, пожалування нагород, підтвердження ратифікаційних грамот та інших дипломатичних документів відповідно до закону, прийом іноземних послів і посланників, здійснення церемоніалу". Безумовно, всі ці дії Імператора здійснюються "за порадою і за згодою Кабінету", але виникає запитання: чому все ж таки державі і нації необхідно, аби все це робив Імператор? Якщо ця функція Імператора не має сенсу, то для чого весь цей дорогий церемоніал? Скоріше за все, сенс є. Безумовно, прерогативи Імператора примарні, влада ефемерна, практичне управління могло б легко обійтися і без нього, але це управління є грубою механічною силою, воно може помилятися, хитрувати, красти, його можна віддати під суд, воно позбавлене святості (наш прем'єр - хитрун і крадій! Таке було не одного разу і не тільки в японців). " Сенс" Імператора полягає в тому, що він об'єднує націю, є її харизмою, духовним авторитетом; здійснюючи духовну легітимацію державної влади, він сам не повинен до неї торкатися, оскільки є вищим за неї. Не забудьмо також, що трапляються моменти, коли влада Імператора, що "дрімає", "прокидається", набуває реальної сили й відіграє важливу роль у критичні моменти історії народу. Так було при переході до епохи Мейдзі, так було і в 1945 році, коли рішучість "безвладного" Хірохіто закінчити війну навіть ціною беззастережної капітуляції врятувала життя мільйонам японців і союзних солдатів.

Парламент

Парламентська система Японії багато в чому нагадує британську. "Парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави" (стаття 41). Звернімо увагу: "вищим органом державної влади". Це положення дещо відходить від принципу поділу влади, поєднуючи її гілки в одному органі - парламенті. Але така парламентська система є й у Великій Британії.

Парламент складається з Палати представників і Палати радників, які обираються населенням: представники на чотири роки, радники - на шість років, але з переобранням кожні три роки половини складу. Палаті радників надається право беззастережного вето. Центром влади, як і в будь-якій суто парламентській системі, є Кабінет. За Конституцією він складається партією більшості, лідер якої автоматично призначається прем'єром і формує Кабінет, відповідальний перед парламентом, тобто перед парламентською більшістю, якою керує лідер більшості, тобто Прем'єр-міністр. Отже, в руках прем'єра опиняються і виконавча влада, і парламент. Прерогативи Кабінету і Прем'єр-міністра ще більше посилює стаття 74 Конституції: "Всі закони й урядові укази підписуються компетентними державними міністрами і контрасигнуються Прем'єр-міністром". Тут останній поєднує в собі функції і голови Кабінету, і голови держави. За Конституцією (стаття 79) всі судді, за винятком Головного судді, призначаються Кабінетом; Головний суддя призначається Імператором за поданням Кабінету. Формування суддівського корпусу ставиться до певної міри під контроль виборців. Зазначена стаття встановлює, що "призначення суддів Верховного суду підлягає перегляду народом при проведенні перших після даного призначення всезагальних виборів до Палати представників і повторному перегляду - при проведенні перших виборів до Палати представників після спливу десяти років; ця процедура повторюється в подальшому втакому самого порядку".

Японія - унітарна держава, поділена на 47 префектур, на чолі яких стоять обрані населенням губернатори; у містах і селах місцеву владу очолюють обрані населенням мери і старости; населення обирає також муніципальну раду, яка є дорадчим органом при головах виконавчої влади.

Дня сучасної Японії характерна висока громадянська активність населення. На місцях, у містах і селах, діють близько 10 тис.партій місцевого значення, які беруть активну участь у громадському житті, багато самодіяльних організацій населення. Взагалі-то японцям притаманне активне, небайдуже ставлення до громадських і державних справ.

У галузі політичних і цивільних прав і свобод та соціальних гарантій Конституція містить їх широкий спектр, притаманний сучасному конституційному праву демократичних держав.

Право

Правова система Японії склалася в основних рисах у період Мейдзі і представлена, крім Конституції 1947 p., низкою кодексів: Цивільним кодексом 1898 (1900) року, Торговельним кодексом 1898 року, Цивільним процесуальним кодексом 1890 року, Карним кодексом 1870 року (у новій редакції 1882 року), Карно-процесуальним кодексом 1890 року та низкою окремих законів. Про створення кодексів та їхні особливості вже говорилося в розділі "Мейдзі", тут же вкажемо на їхні найважливіші положення та зміни, внесені останнім часом.

Цивільне право

Щоб мати уявлення про структуру Цивільного кодексу Японії, досить згадати Німецьке цивільне уложення 1896 (1900) року. Цивільний кодекс Японії також складається з п'яти книг (1044 статті), присвячених тим самим інститутам, що і в Німецькому цивільному уложенні: Книга перша - про фізичних та юридичних осіб з розподілом юридичних осіб приватного і публічного права; для фізичних осіб повна правоздатність встановлювалася з 20 років (шлюбний вік для чоловіків - 18, жінок - 16 років). Книгу другу було присвячено речовому праву, в галузі поземельних відносин вона містить класичну формулу Цивільного кодексу Франції 1804 року, яка у свою чергу грунтується ще на римському праві: власникові належить все те, що знаходиться "над землею і під землею", а також класичні інститути сервітутів, емфітевсисів та суперфіціїв. Третю книгу присвячено зобов'язальному праву, а четверту і п'яту шлюбно-сімейному і спадковому праву.

У Торговельному кодексі 1898 року, прийнятому як додаток до Цивільного кодексу, містяться докладно розроблені положення, пов'язані з цивільним оборотом.

Карне право і процес

Перший Карний кодекс Мейдзі прийнято в 1870 році. Він був в основному зорієнтований на карне законодавство Китаю династії Мін і Цин. Його нова редакція 1882 року була введена в дію через "надмірний лібералізм". У 1907 році було прийнято новий Карний кодекс, який з певними змінами і доповненнями чинний і на сьогодні. Кодекс було приведено у відповідність до Конституції 1947 року. Карну відповідальність встановлено з 14 років, пом'якшено санкції для осіб від 16 до 20 років. У 1980-1990-ті роки посилено карну відповідальність за корупцію. Введено карну відповідальність за комп'ютерні злочини, посилено карну відповідальність за поширення наркотиків. У 1948 році прийнято новий Карно-процесуальний кодекс, доповнений розробленими у 1948 році Верховним судом "Карно-процесуальними правилами"; у 1950-1960 роках розроблено заходи щодо прискорення і спрощення розслідування та розгляду справ у судах.

На завершення слід указати на інтенсивний розвиток у повоєнній Японії соціального законодавства. Його основи закладено в Конституції. Тут треба відзначити заборону примусової праці (стаття 18), право на труд (стаття 27), право трудящих на "колективні переговори" і "колективні дії". У 1990 роках видано закони про зайнятість.