Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності та спілкування

Лекція 2

СИСТЕМА НАВЧАННЯ ІМ

1. Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови

2. Цілі навчання

3. Зміст навчання

4. Принципи навчання

5. Методи навчання (самост.)

6. Засоби навчання (самост.)

 

Системою називається будь-яке складне явище, до якого входять численні елементи, котрі утворюють певну сукупність завдяки наявності між ними внутрішніх зв'язків. В методиці навчання іноземних мов термін "система" застосовується давно. Ми говоримо про систему навчання мови, систему вправ, систему уроків тощо. Системний підхід вважається одним із провідних методологічних принципів дослідження в будь-якій галузі знань.

Кожна система має свою структуру. Кожний елемент, що входить до цієї структури, розглядається як підсистема. Ієрархічна залежність підсистем визначається супідрядністю їх функцій: функціонування кожної з них і всіх разом спрямоване на досягнення однієї мети.

 Навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах визначається як система, функціонування якої обумовлюється багатьма чинниками. Головними з них є: характер соціального замовлення на сучасному етапі розвитку суспільства, цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання іноземної мови та інші.

 

1. Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови. Термін "підхід" означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень. Іншими словами, "підхід" означає стратегію навчання.

 В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:

 1. Біхевіористський підхід визначає оволодіння іноземною мовою як сформованість реакцій на іншомовні стимули.

 2. Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними.

 3. Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

 4. Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

В основі навчання іноземним мовам сьогодні лежить комунікативний підхід. Під комунікативністю чи комунікативною направленістю розуміють направленість на співрозмовника, оптимальність навчання з точки зору ефективності впливу на іншого. Комунікативнітсь – підхід, який забезпечує саме такий вплив. Цей підхід безпосередньо „замкнутий” на побудові і діяльності, і недарма в теперішній методиці вживається термін „комунікативно-діяльнісний” підхід.

Мова під час комунікативного підходу в першу чергу знаряддя ділової мови „мова тільки для спеціальних цілей”. Психологічною основою комунікативності може служити теорія функціональних систем, яка розроблена П.К.Анохіним.

Мовленнєва функціональна система, яка забезпечує комунікацію, тобто спілкування, має складний, системний характер і заключає в собі цілий рід ланок: мотив, задум, внутрішню програму і т.д.

Ще однією умовою комунікативності є наявність чи відсутність у тих, хто навчається, мотиву для здійснення мовленнєвої діяльності на іноземній мові. „Діяльності без мотиву не буває” (А.Н.Леонтьєв) – це положення є головним при визначенні комунікативності. Важливою умовою ефективності діяльності є наявність і мотиву, і предмету діяльності, їх спів падання. Наприклад, діяльність читання. Учень читає цікаву книгу. Предмет його діяльності – зміст книги, мотив - пізнати цей зміст. Таким чином, тут мотив і предмет співпадають і учень читає не по зовнішньому примусу, а за внутрішнім збудженням, тому що йому цікавий зміст книги.

Якщо вести мову про справжню комунікативність, насамперед потрібно вирішити проблему, щоб визвати у тих, хто навчається природну потребу у спілкуванні на іноземній мові, на уроці, в шкільному класі.

На сучасному етапі найбільше поширення у викладанні іноземних мов отримав комунікативний підхід, тому необхідно розглянути основні його принципи:

· ті, що навчаються вивчають мову і починають володіти нею, спілкуючись на цій мові;

· мова є функціональним засобом реалізації мовленнєвих навичок того, хто говорить (пише);

· в центрі уваги – особистість учня;

· оволодіння мовою повинно проходити в ході творчої діяльності, яка стимулює пізнавальну активність учнів;

· курс навчання мові повинен бути зорієнтований на задоволення мовленнєвих потреб певної категорії тих, що навчаються.

Комунікативна активність – це прийняття участі всіх тих, хто навчається, в навчальній діяльності. Важливо, щоб вся ця діяльність наближалась до безпосереднього спілкування. Групова взаємодія тих, що навчаються направлена на вирішення цієї проблеми, в якій кожен учень вбачає свій внесок, стимулює його активність, спонукає до створення атмосфери взаєморозуміння кожного в результаті діяльності.

Втакому випадку необхідні творчі види робіт, які вимагають спільного пошуку вирішення проблем.

Наприклад, спостереження над фактами мови і необхідні висновки про закономірності їх функціонування в актах мовлення, обмін інформацією і думками. Однією з важливих умов активізації комунікативності учнів є присвоєння певної ролі в процесі використання різних ігрових форм навчання, і в першу чергу ролевих ігор.

Гра розковує дитину, стимулює її фантазію, розкриває творчі можливості, властивості особистості.

Активізація навчальної діяльності в значній мірі залежить від учителя, який створює атмосферу співробітництва. Важливо, щоб вся навчальна діяльність була мотивованою.

При організації групового і парного спілкування важливо правильно підібрати партнерів тому, щоб з однієї сторони у них був різний рівень інформованості, а з іншого боку, щоб один не пригнічував активність іншого.

Створення комунікативної атмосфери на занятті – це створення ситуацій спілкування вже на початку уроку, включення всіх учнів у спілкування, психологічний комфорт, доступність предмету мови і інтерес до нього. Особливо важливим у цьому випадку являється установка на спілкування. Увійшовши в клас вчителю необхідно посміхнутись і розпочати урок не із традиційного питання: „Хто черговий?”, а сказати щось приємне, при цьому звернутися до кожного учня з якимсь питанням чи побажанням

Для створення і підтримання атмосфери комунікації найважливіша є роль вчителя, який своїм відношенням, зацікавленістю стимулює активність учнів. Він також являється творцем спілкування, пропонуючи цікаві і захоплюючі види мовленнєвої діяльності. Також необхідною умовою створення комунікативної атмосфери є невелика кількість учнів, вільний вибір їх розміщення, дотримання невеликої дистанції між сидячими.

Розглядаючи теоретичні аспекти комунікативного підходу, необхідно ознайомитись із деякими практичним прийомами реалізації комунікативного підходу, щоб розвивати вміння і навички іншомовного спілкування

 

2. Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання "З якою метою навчати?"

 Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування і здійснення в цьому процесі виховання, освіти і розвитку особистості учня.

Цілі навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах представлені в Державному освітньому стандарті з освітньої галузі "Іноземна мова". Вони визначають очікувані результати навчальних досягнень учнів в оволодінні іноземною мовою за період навчання в середньому навчальному закладі.

 В сучасній методиці навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах висуваються чотири цілі: практична, виховна, освітня і розвиваюча.

а) Практична мета є провідною. Вона передбачає практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні читанні та письмі в типових ситуаціях.

Основні мовленнєві вміння включають:

· вміння здійснювати усне спілкування в різних ситуаціях;

· вміння розуміти на слух основний зміст нескладних текстів;

· вміння читати і розуміти нескладні тексти різних жанрів та видів з різним ступенем розуміння їх змісту;

· вміння зафіксувати і передати письмово елементарну інформацію.

б) Освітня мета досягається шляхом освіти учнів засобами ін. мови, передбачає:

· усвідомлення учнями суті мовних явищ, іншої системи понять, через яку сприймається дійсність;

· розуміння особливостей свого мислення;

· порівняння явищ ін. мови з рідною мовою;

· залучення до діалогу культур;

· оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії країни, мова якої вивчається;

· уміння вчитися (працювати з книжкою, підручником, тощо).

в) Розвиваюча мета передбачає розвиток в учнів:

· умінь переносу знань та навичок у нову ситуацію на основі здійснення проблемно-пошукової діяльності;

· мовленнєвих здібностей (фонетичного та інтонаційного слуху, мовної здогадки, логічного викладання думок тощо);

· інтелектуальних і пізнавальних здібностей (різних видів пам’яті - слухової й зорової, оперативної та тривалої, уваги - довільної та мимовільної, уяви тощо);

· готовності до участі в іншомовному спілкуванні;

· готовності до подальшої самоосвіти в галузі володіння іноземно мовою.

г) Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою.

Передбачається виховання в учнів:

· культури спілкування, прийнятої в сучасному світі;

· ціннісних орієнтацій, почуттів та емоцій;

· позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, який розмовляє цією мовою;

· розуміння важливості оволодіння ІМ і потреби користуватися нею як засобом спілкування;

· таких рис характеру як доброзичливість, толерантність, колективізм.

У навчанні всі цілі реалізуються одночасно, у комплексі. Цілі навчання тісно пов’язані зі змістом навчання.

 

3. Зміст навчання відповідає на запитання "Чого навчати?" Зміст навчання має забезпечити досягнення головної мети навчання, яка, нагадаємо, полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися іноземною мовою в типових ситуаціях повсякденного життя в межах засвоєного програмного матеріалу. Здатність учнів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетенції, зміст якої зумовлений такими видами компетенцій: мовною, мовленнєвою та соціокультурною. Ці компетенції, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетенцій.

 Так, мовна компетенція включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні та орфографічні) і відповідні навички; мовленнєва компетенція включає чотири види компетенцій: уміння в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

 Формування мовленнєвих умінь неможливе без оволодіння мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним). Але лише знання мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, необхідні ще й навички володіння цим матеріалом для породження та розпізнавання інформації. Мовленнєві навички є складовою частиною мовленнєвих умінь. Окремі з вищеназваних компетенцій можуть бути ще більш деталізовані.

 Виникають в різних сферах життя і стосуються різних тем. Тобто предметно-змістовий план іншомовного мовлення учнів під час навчання зумовлюється темою, ситуацією і сферою спілкування, які виступають ще одним компонентом змісту навчання.

Отже зміст навчання включає такі компоненти:

 1. Сфери спілкування, теми, ситуації.

 2. Мовний, мовленнєвий, країнознавчий та лінгвокраїнознавчий навчальний матеріал.

3. Знання, навички та вміння мовлення.

 Ефективне опанування учнями змісту навчання і досягнення цілей навчання іноземної мови відбувається за умови організації навчального процесу згідно з певними принципами.

 

4. Принципи навчання дають відповідь на запитання "Як організувати навчальний процес?"

Навчання іноземної мови спирається, як і навчання інших дисциплін, на загальнодидактичні принципи, які набувають певної специфіки, зумовленої особливостями предмета "Іноземна мова". Навчання предмета "Іноземна мова" відрізняється тим, що головною метою тут виступає не накопичення знань, як це має місце у навчанні інших дисциплін, а оволодіння учнями діяльністю іншомовного мовленнєвого спілкування.

Навчання іноземної мови здійснюється на основі дидактичних та методичних принципів.

До дидактичних принципів відносяться принципи наочності, посильності, міцності, свідомості, науковості, активності, виховуючого навчання, індивідуалізації, доступності, систематичності та послідовності, колективності, проблемності, розвиваючого навчання.

Перелічені принципи взаємопов'язані. Звичайно, реалізація кожного з них окремо не може не привести до певного підвищення ефективності навчання, але запровадження усієї методичної системи в цілому є значно ефективнішим. Протягом останнього часу вся прогресивна методика працює над створенням та обґрунтуванням такої системи.

 

5. Методи навчання дають відповідь на запитання "Як навчати?" Поняття "метод" означає шлях до поставленої мети. В сучасній методиці навчання іноземних мов метод трактується в широкому і вузькому смислі. В широкому смислі метод означає систему навчання. В методиці відома ціла низка методів: прямий метод, комунікативний метод, аудіо-лінгвальний метод та інші. У вузькому смислі метод означає спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учня на шляху до поставлених цілей навчання. В цьому смислі метод - це спосіб, що забезпечує взаємодію учня і вчителя.

 Навчання є активним процесом, який передбачає насампередактивність його суб'єктів. Характер активності кожного із суб'єктів обумовлюється його призначенням як учасника навчального процесу. Призначення вчителя полягає в тому, щоб навчити, призначення учня - навчитися. Учитель повинен забезпечити учню можливість оволодіти іншомовним мовленням у процесі навчання, а учень повинен докласти зусиль, щоб оволодіти цим мовленням. Учитель організує навчальну діяльність учня, учень її реалізує. Виходячи із закономірної взаємодії вчителя та учня, в методиці навчання іноземних мов розрізняють методи-способи, що їх застосовує вчитель, і методи-способи, що їх застосовує учень.

 Для забезпечення навчальної діяльності учнівучитель застосовує такі методи-способи: демонстрацію (показ), пояснення та організацію вправляння. Методи-способи мають універсальний характер і використовуються у будь-якій методичній системі. Проте їх співвідношення та "наповнення" зумовлюються принципами навчання. Так, наприклад, завдяки принципу домінуючої ролі вправ переважна частина уроку, як було зазначено в попередньому розділі, має бути присвячена вправлянню учнів. Принцип комунікативності зумовлює переважне використання комунікативних вправ у процесі вправляння.

 Навчальний процес з іноземної мови включає три основні методичні етапи. Це етап презентації нового іншомовного матеріалу, етап тренування та етап практики в застосуванні засвоєного матеріалу у процесі спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності.

 На кожному з названих етапів використовуються відповідні методи-способи.

З боку учня це застосування таких прийомів як запис, креслення схеми, аналіз мовних і мовленнєвих явищ, порівняння, логічне розмірковування, побудова за аналогією, імітація, відтворення за зразком або схемою та ін.

6. Засоби навчання є важливим невід'ємним компонентом навчального процесу з іноземної мови в середніх навчальних закладах. Визначення засобів навчання - це відповідь на запитання "За допомогою чого навчати?" Отже засобами навчання можуть бути різноманітні матеріальні предмети, які Допомагають учителю організувати ефективне навчання іноземної мови, а учням - успішно оволодівати нею.

 В методиці навчання іноземних мов до засобів навчання висуваються певні вимоги. Так, засоби навчання повинні:

 а) виступати в матеріальній формі і виконувати свою основну функцію. а саме - бути таким засобом праці, який забезпечує реалізацію діяльності вчителя і діяльності учня у навчальному процесі з іноземної мови;

 б) бути орієнтованими на цілі навчання, тобто сприяти досягненню цілей у процесі навчання іноземної мови;

 в) бути інструментами реалізації методів і прийомів, що застосовуються у навчальному процесі, і забезпечувати управління діяльністю вчителя і діяльністю учня;

 г) відповідати сучасним досягненням методики навчання іноземних мов і забезпечувати реалізацію новітніх технологій навчання іноземної мови.

 Згідно з такими критеріями як значущість, призначення та застосування технічної апаратури засоби навчання іноземної мови розподіляються на основні та допоміжні; для вчителя і для учня; технічні та нетехнічні.

 

 

Лекція 3

ЛІНГВОПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СПІЛКУВАННЯ

1. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності та спілкування

2. Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов

3. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення

4. Типи вправ для навчання іноземної мови

 

1. Діяльність людини в широкому розумінні означає процес активної цілеспрямованої взаємодії суб'єкта з середовищем. Згідно з психологічною теорією діяльності (С.Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв та ін.) людина не пристосовується до реальної дійсності, а активно оволодіває нею і впливає на неї завдяки здатності передбачати і свідомо планувати свою діяльність.

 Мовленнєва діяльність (МД) розглядається як один з багатьох видів людської діяльності і визначається як "активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою.

 Теорія МД розробляється такими вченими як І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, Т.В.Рябова та іншими послідовниками видатного психолога й педагога Л.С. Виготського. МД людей може входити до іншої, значно ширшої діяльності (трудової, пізнавальної і т. п.). Проте вона може бути й самостійною діяльністю, бо в людини є специфічна потреба, притаманна лише їй, у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. Цю потребу називають комунікативно-пізнавальною.

 Як же співвідносяться між собою такі поняття як мова, мовлення та МД?

 Мова - це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, тобто система знаків, що є основним засобом спілкування членів певного людського колективу, засобом переробки і передачі інформації від покоління до покоління. Мовлення - це застосування мови у процесі спілкування. Мова як система - виключно суспільне явище, вона постійна, стала, має нормативний характер і зобов'язує кожного, хто нею користується, підпорядковуватися її законам. Мовлення - індивідуальне, динамічне, ситуативно зумовлене. Мовлення є найуніверсальнішим засобом комунікації, тому що при передачі інформації за допомогою мовних знаків смисл повідомлення губиться менш за все.

 МД суб'єкта включає мову і мовлення як внутрішні засоби та способи її реалізації

Розрізняють чотири основних види МД: аудіювання, говоріння, читання та письмо. У процесі говоріння та письма людина висловлює свої думки, а при аудіюванні та читанні вона одержує мовленнєву інформацію, тобто сприймає і розуміє думки інших людей. Говоріння та письмо називають продуктивними видами МД, а аудіювання та читання-рецептивними. З іншого боку, аудіювання і говоріння об'єднує одна матеріальна основа - звукова система мови, ці види МД входять до усного мовлення. Матеріальною основою читання і письма, які відносяться до писемного мовлення, є графічна система мови.

Як і будь-яка інша діяльність, МД має такі необхідні

компоненти як мотив діяльності, її предмет, засоби та способи реалізації МД, продукт і результат.

 Якщо предметом МД є думка, то засобом існування, формування і вираження цієї думки є система мови, її фонетичні, лексичні та граматичні засоби, які мають засвоюватися саме як способи вирішення певної розумової задачі.

 В залежності від форм спілкування може бути три способи формування та формулювання думки: 1) внутрішній (людина включається у рецепцію або думання); 2) зовнішній усний (людина включається у говоріння); 3) зовнішній письмовий (людина включається у спілкування з відсутнім партнером у письмовій формі).

 

2. Відомі різні розуміння понять навичок та вмінь, а також взаємозв'язків між ними. Одні вважають, що уміння - результат виробленої системи навичок (М.Груздєв); другі, навпаки, схильні вважати навички системою умінь (П.Шимбирєв, Р.Лемберг); треті схильні розглядати навички як удосконалені в результаті багатьох вправ і доведені до автоматизму вміння (І.Каюров). Однак останнім часом прийнято вважати, що уміння - це здатність до виконання складних комплексних дій наоснові засвоєних знань, досвіду, навичок. Такі дії у своїй основі є творчими і не можуть бути автоматизованими. Вони включають у себе: знання основ дії (поняття, закони, теорії); способи виконання їх; зміст і послідовність (правила, прийоми); призначення необхідного обладнання (інструменти, прилади, апаратура); навички поводження з ними; практичний досвід виконання аналогічних дій; елементи творчих підходів, чуттєвого досвіду. Формуються вміння шляхом виконання різноманітних вправ, які створюють можливість виконання дій не тільки в звичних, але й у змінених умовах.

Навички - сформовані шляхом частого повторення дії, для яких властивий високий ступінь освоєння і відсутність поелементної свідомої регуляції. Розрізняють перцептивні, інтелектуальні та рухові навички. Перцептивні- автоматизовані чуттєві відображення властивостей і характеристик добре знайомого, неодноразово сприйнятого раніше предмета. Інтелектуальні - автоматизовані прийоми, способи розв'язання відомої раніше задачі. Рухові - звичні автоматизовані впливи на зовнішній об'єкт із допомогою рухів з метою його перетворення. Вони включають у себе перцептивні та інтелектуальні навички і регулюються ними на основі автоматизованого відображення предмета, умов і порядку здійснення актів дії, спрямованої на перетворення реальних об'єктів. Процес формування навичок передбачає визначення їхніх компонентів і таке оволодіння операцією, яке дозволяє досягнути найвищих показників на основі вдосконалення і закріплення зв'язків між компонентами, їхньої автоматизації і високого рівня готовності дії до відтворення. На формування навичок впливають такі чинники: а) мотивація, научуваність, вправи, прогрес у засвоєнні, підкріплення, формування в цілому чи по частинах; б) рівень розвитку учня, його знання, уміння, спосіб пояснення змісту операції, зворотний зв'язок - тобто все, що сприяє розумінню змісту операції; в) повнота вияснення змісту дії, поступовість переходу (величина стрибків) від одного рівня оволодіння до другого за певними показниками (автоматизованість, інтеріоризованість, швидкість та ін.). Різні поєднання названих чинників створюють різні картини процесу формування навичок.

У процесі навчання іноземної мови мовленнєві дії учнів мають бути доведені "до оптимального рівня досконалості" (І.О. Зимня), що забезпечує спрямованість уваги людини при здійсненні МД лише на зміст свого висловлювання чи того повідомлення, якевона сприймає на слух або читає.

 Щоб досягти "рівня навички" (І.О. Зимня, Ю.І. Пассов), мовленнєва дія Має набути таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності.

Успіх певної діяльності залежить від уміння. Як системне утворення уміння містить знання, прийоми, навички, інші компоненти індивідуального досвіду (чуттєвого, практичного, інтелектуального, емоційного, рефлексивного) суб'єкта. Воно ґрунтується на знаннях і навичках людини, а також на її готовності успішно виконувати певну діяльність.

Уміння - здатність використовувати наявні знання, поняття, оперувати ними для виявлення суттєвих властивостей об'єктів і явищ, успішного розв'язання теоретичних і практичних завдань

Знання стає основою вміння, якщо воно адекватне реальності (відповідає об'єктивним властивостям предметів і явищ), властивості предметів і явищ суттєві для цілей, що переходять у дію, а дії забезпечують використання цих властивостей для досягнення мети.

Уміння формується легко за умови глибокого розуміння суті понять, властивостей, закономірностей зв'язків. Виокремлення суттєвих для завдань характеристик залежить від уміння учня зрозуміти ситуацію цілісно, а не окремі її елементи. Велику роль, відіграє тут попередній досвід учня.

Научіння умінням відбувається завдяки постановці перед учнями завдань, що вимагають використання засвоєних ними знань. Діти займаються пошуковою діяльністю у різний спосіб: наприклад, шляхом спроб і помилок, цілеспрямовано, творчо використовуючи евристичні методи. За іншим підходом учні вивчають ознаки, які відрізняють один тип завдань від інших. У процесі розв'язування вони визначають тип завдання і засвоюють відповідні операції, призначені для їх розв'язання. Нерідко учнів спеціально навчають розумовій діяльності, необхідній для використання знань. На практиці педагоги використовують різні шляхи формування вмінь, часто це відбувається стихійно.

3. Вправи є основним безпосереднім матеріальним засобом організації діяльності учнів і вчителя, учнів один з одним або учня і підручника при самостійній роботі. Тому визначення статусу вправ, їх структури і функцій, їх типологія - одна з найважливіших завдань методики.

 У зв'язку з уточненням статусу вправ згадується про його різному тлумаченні.

 У дидактиці цей термін вживається як синонім до слова «тренування». Це значення було перенесено і в методику. Крім того, у методиці поряд з терміном «вправу» в тому ж значенні вживаються терміни «завдання», «завдання». У психології під вправою розуміється багаторазове виконання дій або видів діяльності, що має на меті їх освоєння, що спирається на розуміння, свідомий контроль і їх коректування.

 Вправа - це як би маленький сценарій акту спілкування, в якому задана програма дій мовця і слухача, а також читає.

Створення раціональної системи вправ є ключем до вирішення проблеми навчання іншомовного мовлення. Важливість системи вправ полягає втому, що вона забезпечує як організацію процесу засвоєння, так і організацію процесу навчання.

З точки зору організації процесу засвоєння система вправ має забезпечити:

 1) підбір необхідних вправ, що відповідають характеру певної навички або певного вміння;
2) визначення необхідної послідовності вправ;

 3) розташування навчального матеріалу та співвідношення його компонентів;

 4) систематичність/регулярність виконання певних вправ;

 5) взаємозв'язок різних видів МД (Ю.І.Пассов).

З точки зору організації процесу навчання система вправ потребує матеріального втілення, яке вона знаходить у підручнику.

 Перш ніж розглянути сутність системи вправ, звернемось до визначення самого поняття "вправа" у методиці навчання іноземних мов. Вправа - це спеціально організоване в навчальних умовах багаторазове виконання окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними до їх удосконалення.

 Кожна вправа незалежно від її характеру має три- або чотирифазову структуру.

 Перша фаза - завдання,

 Друга фаза - зразок виконання,

 Третя фаза - виконання завдання,

 Четверта фаза - контроль (контроль з боку вчителя, взаємоконтроль або самоконтроль учнів).

4. Типи вправ для навчання іноземної мови

Критерії Типи вправ

1. Спрямованість вправи на прийом або видачу інформації Рецептивні

Репродуктивні

Рецептивно-репродуктивні

Продуктивні

Рецептивно-продуктивні

2. Комунікативність Комунікативні (або мовленнєві)

 Умовно-комунікативні (або умовно-мовленнєві)

 Некомунікативні (або мовні)

 3. Характер виконання Усні

Письмові

4. Участь рідної мови Одномовні

Двомовні (перекладні)

 5. Функція у навчальному процесі Тренувальні

Контрольні

6. Місце виконання Класні

Домашні

Лабораторні

Таблиця 2 Класифікація вправ для навчання іноземної мови

Типвправ Некомунікативні

(мовні) Умовно-комунікативні

(умовно-мовленнєві) Комунікативні

(мовленнєві)

Види вправ Види вправ Види вправ

Рецептивні

Сприйняття, впізнавання або розрізнення звука, термінального тону, орфограми, графеми, лексичної одиниці, граматичної структури Аудіювання або читання повідомлень, запитань, розпоряджень тощо на рівні фрази/речення або групи речень Аудіювання або читання тексту з метою одержання інформації

Репродуктивні

Заучування напам'ять (лексичних одиниць, речень, текстів); повторення (звуків, лексичних оди-ниць, речень); заміна /вставка лексичних одиниць; зміна граматичної форми, переклад; звуження та розширення речень, об'єднання простих речень у складне; складання речень; переказ тексту (відомого слухачам) Імітація зразка мовлення (ЗМ), підстановка у ЗМ, трансформація ЗМ, розширення ЗМ, завершення ЗМ, відповіді на запитання різних типів, переказ тексту (відомого слухачам, але від імені персонажа) Переказ тексту (невідомого слухачам)

Продуктивні Об'єднання ЗМ (одноструктурних і різноструктурних) у понадфразову єдність; об'єднання ЗМ у діалогічні єдності: запитання-відповідь; запитання-контрзапитання; повідомлення- запитання; спонукання-згода / відмова; спонукання-запитання і т. п.

Повідомлення якогось факту (фактів); опис (погоди, квартири, людини); розповідь (проякісь події, факти); доказ (якихось положень, фактів і т. п.); бесіда (між учнем /учнями і вчителем, між двома учнями; групова); написання записки, листа, плану, тез, анотації і т. п.

Література:

1. Бех П. О., Биркун Л. В. Концепція викладання іноземних мов в Україні //Іноземні мови. - 1996. -№ 2. - С. 3-8.

2. Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) V-IX класи /керівн. автор.колективу С. Ю. Ніколаєва.- К.: Ленвіт, 1998. - 32 с.

3. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. - К.: Ленвіт, 1999.

4. Методика интенсивного обучения иностранным языкам /под ред. Бухбиндера и Китайгородской. - К.: Вища школа, 1988.

5. Настольная книга преподавателя иностранного языка: Справочное пособие/ Е. А. Маслыко, П. К. Бабинская, А. Ф. Будько и др. - Минск: Вышейш. школа, 1992.

6. Общая методика обучения иностранным языкам: Хрестоматия /Сост. А. А. Леонтьев. - М.: Рус. яз., 1991.

7. Brzezi?ski J. Nauczanie j?zyk?w obcych dzieci, Warszawa 1987.

8. Komorowska H. (red.)?wiczenia komunikacyjne w nauce j?zyka obcego, Warszawa 1989.

9. KomorowskaH. Nauczaniegramatykij?zykaobcegoainterferencja, Warszawa 1980.

10. NagajowaM. ABCmetodykij?zykapolskiego, WSiP, Warszawa 1990.