Конституційно-правові норми

Пізнання галузі права неможливе без з'ясування особливостей правових норм, як: його складають. Конституційно-правові норми — це встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють суспільні відносини і складають однорідну групу, їм притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини, встановлюють обов'язкові правила поведінки, містяться у правових актах держави; охороняються і забезпечуються при необхідності примусовою силою держави. У порівнянні з нормами інших галузей права вони відрізняються: а) своїм змістом, сферою суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані; б) джерелами, в яких вони містяться,

оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції України, що мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

На відміну від інших галузей права в нормах конституційного права значно більше норм загальнорегулюючого характеру. До таких насамперед належать норми-принципи, норми-поняття, норми-завдання, яких досить багато в першому розділі Конституції України. Чимало конституційно-правових норм у своїй реалізації пов'язані не з виникненням конкретних правовідносин, а з відносинами загального характеру або ж з правовим становищем (громадянство, статус Автономної Республіки Крим у складі України).

Конституційно-правові норми, як правило, не класичні, тобто не завжди мають у своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Є норми, які мають тільки диспозицію: «Президент України є главою держави і виступає від її імені» (ст. 102 Конституції України); є норми, що складаються з гіпотези і диспозиції: «Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу ХНІ «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш, як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України» (ст. 155 Конституції У країни). В окремих випадках конституційно-правові норми містять у собі й санкцію.

Конституційно-правові норми мають свої специфічні риси у порівнянні з правовими нормами інших галузей права України і є досить різними. Для правильного їх застосування і виявлення їх властивостей необхідно провести їх класифікацію за.такими ознаками: за змістом, юридичною силою, територією дії, характером втілення приписів, призначенням у механізмі правового регулювання, функціональною і спрямованістю, терміном дії.

За змістом, тобто колом суспільних відносин, що регулюються, одні норми пов'язані зі сферою суспільних відносин, в яких встановлюються основи конституційного ладу, другі — із закріпленням основ правового статусу людини і громадянина, треті — з територіальним устроєм, четверті — із системою органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні, п'яті — із закріпленням виборчої системи тощо.

Конституційно-правові норми України суттєво різняться за юридичною силою. Це залежить від того, в якому нормативному акті міститься норма і яке місце посідає акт у правовій системі України. Найважливіші норми знаходяться в Конституції України і конституційних законах. Жодна правова норма не повинна суперечити нормам Конституції України. На основі Конституції, законів України в державі видаються інші правові акти: постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування.

За призначенням у механізмі правового регулювання корми конституційного права поділяються на матеріальні («Верховна Рада України працює сесійно» — ст. 82

Конституції України) і процесуальні: «Виборчий бюлетень заповнюється голо суючим у кабіні або кімнаті для таємного голосування. При заповненні виборчи: бюлетенів забороняється присутність інших осіб» (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

На відміну від кримінального, цивільного, адміністративного права консти туційне право не має спеціальної процесуальної галузі, норми якої могли б встановлювати загальний, однаковий порядок реалізації матеріальних конституційне правових норм. Але виконання багатьох із них пов'язане з необхідністю додержань широкої системи процедурних правил, які містяться у відповідних процесуальни (процедурних) нормах. Особливо це стосується реалізації громадянами Україні політичних прав (право обирати і брати участь у виборах, референдумах), процедурі діяльності законотворчого органу. Матеріальні конституційно-правові нормі містять у собі приписи щодо правового регулювання суспільних відносин, а про цедурні норми визначають процедури, в межах яких вона повинна бути здійснена.

Позитивною тенденцією розвитку конституційного законодавства України останніх років стало збільшення кількості в ньому процесуально-процедурних норм наприклад, у законах про вибори. Однак це не означає, що процесуальні норми таки актів у повному обсязі забезпечують якісне застосування матеріальних норм дани нормативних актів. Для забезпечення якості законотворчої роботи велике значенн має Регламент Верховної Ради України.

За терміном конституційно-правові норми поділяються на постійні, тимчасов та виключні. Більшість норм конституційного права України — постійні. Строк їх д чітко не визначений. Тимчасові норми, як правило, містяться у перехідних поло женнях розділів нормативних актів, наприклад: «Встановити, що до прийнятт відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуютьс акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавство України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України» (По станова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової діі на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»). Такі нормі містяться в розділі XV «Перехідні положення» Конституції України.

Виключні норми встановлюються, наприклад, за надзвичайних обставин: «В період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи: 1) встановленн особливого режиму в'їзду й виїзду, а також обмеження свободи пересування на території, де запроваджено надзвичайний стан; 2) обмеження руху транспортни засобів і їх огляд; 3) посилення охорони громадського порядку, а також об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства; 4) заборон проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищню спортивних та інших масових заходів; 5) заборона страйків (ст. 22 Закону Україні «Про надзвичайний стан»).

За територією дії розрізняють конституційно-правові норми, які діють на тери торії: всієї України; Автономної Республіки Крим; окремих адміністративне територіальних одиниць.

За характером приписів, які містяться в конституційно-правових нормах, останні поділяються на уповноважуючі, зобов'язуючі і забороняючі.

Уповноважуючі норми закріплюють право суб'єктів державно-правових відносин виконувати відповідні дії, визначають межі їх повноважень. Такий характер мають норми, які встановлюють компетенцію України, Автономної Республіки Крим, кожного державного органу. До категорії уповноважуючих норм належать також норми-принципи, норми-цілі (наприклад: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» — ст. 1 Конституції України), норми-завдання тощо.

Зобов'язуючі конституційно-правові норми закріплюють обов'язки відповідних суб'єктів діяти в межах норми. До цієї групи норм конституційного права України належать насамперед норми, які закріплюють конституційні обов'язки громадян: захист Вітчизни, неухильно додержуватися Конституції України і законів України, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, сплачувати податки, шанувати державні символи (ст. 65, 66,67 Конституції України). До цієї групи відносять також норми, які встановлюють обов'язки органів державної влади: «Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів» (ст. 94 Конституції України).

За характером втілених приписів норми конституційного права поділяються на імперативні і диспозитивні.

До імперативних належать норми, які не дають суб'єктам державно-правових відносин свободу вибору своєї.поведінки. У них однозначно вказуються варіант поведінки, дії суб'єкта у відповідних обставинах. Так, ст. 27 Закону України «Про громадянство України» встановлює, що зміна громадянства дітей віком від 16-ти до 18-ти років у разі зміни громадянства їх батьків, а також у разі їх усиновлення може відбуватися тільки за згодою дітей. Без їхньої згоди це не може відбутись.

Диспозитивні норми дають можливість суб'єктам державно-правових відносин вибирати варіант поведінки з урахуванням вказаних у нормі умов і обставин.

За функціональною спрямованістю норми конституційного права України поділяються на регулятивні й охоронні. Більша частина їх є регулятивними, наприклад: «Порушення особою правил комендантської години тягне за собою затримання до закінчення комендантської години. Затримані за порушення правил комендантської години підлягають особистому огляду й оглядові їхніх речей, про що складається протокол» (ст. 29 Закону України «Про надзвичайний стан»). Охоронні конституційно-правові норми являють собою заборону. Так, ст. 14 цього Закону, наприклад, встановлює, що у період дії надзвичайного стану не можуть бути розпущені Верховна Рада України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим, зупинена діяльність їх та Президента України.

На сучасному етапі розвитку конституційного права України актуальною є проблема підвищення якості конституційно-правового регулювання, відповідності діючих нормативних актів реальним політико-правовим процесам в Україні. Значною мірою це залежить від рівня правової культури законодавця, чіткої вре-гульованості законодавчого процесу.