Класифікація традиційного одягу

19

 

жали исоли

І, ЯКІ

ої се-чатку і очі-жімо, юніз-

ібхід-є ряд є за-ична, ілеж-ьший ілька зряд-ранні;сіль->ва і

іення льної Іливо а в низ-ІХ — іку з гляді ювих інної ри та

дягу.

псцій юсе->пор-галь-і ти-

ІВНІЙ

:ифі-леж-

но від статі людини на чоловічий та жі­ночий. Кожна з цих груп у свою чергу поділяється залежно від віку людини. Наприклад, жіночий одяг розподіляється на дівочий, вбрання для молодиць та літніх жінок (чоловічий — аналогічно).

Особливості помірно-континенталь­ного клімату, в зоні якого розташована Україна, з його досить різкими пере­падами температури, створили умови для розвитку великої кількості видів одягу та різноманітності його форм.

Насамперед виділимо групу натіль­ ного одягу. До кінця XIX ст. по всій Україні до складу цього виду вбрання (як у жінок, так і у чоловіків) входила виключно сорочка. Наступну групу вбрання, що прикривало й захищало стегна людини, можна назвати поясним, або стегновим, одягом. До такого виду жіночого вбрання належали розпашні (плахти, запаски, опинки, дерги) та глухі спідниці. У чоловіків поясним одя*-гом були штани. Обидві ці групи склада­ли те, що умовно називається основним комплексом костюма.

Найбільш загальною розпізнаваль­ною ознакою, що дає змогу відокремити один тип убрання від іншого, є спосіб носіння та поєднання між собою різних за кроєм сорочок та поясного одягу. Так, поєднання широких шароварів та заправленої в них тунікоподібної сороч­ки зі стоячим коміром становить полтав­ський тип чоловічого костюма; поєднан­ня ж вузьких полотняних штанів із поли-ковою сорочкою з виложистим коміром, яка одягалася навипуск, дало волинський тип і т. д.

Основний комплекс одягу українці вживали переважно влітку або як хатній одяг, хоча й не завжди. Коливання тем­ператури навіть улітку змушувало вико­ристовувати легкий, зручний допоміж-

ний одяг. Тому-то на всій території України дістав поширення нагрудний одяг, який захищав верхню частину фі­гури. Побутували дві основні форми цієї групи одягу — з рукавами (кофти, курт­ ки) та без рукавів (кептарі, лейбики тощо). їхній розвиток залежав від місце­вих традицій та конкретного призначен­ня. Вони могли бути з хутра або тка­нини, зовсім короткими або дуже дов­гими, легкими або утепленими, прямо­спинними або «під стан».

В осінньо-зимовий період використо­вувалися різні види теплого щільного одягу, які захищали від холоду весь стан людини. Ця група надягається по­верх основного комплексу і тому назива­ється верхнім, або становим, одягом. Він ділиться на осінньо-весняний; пла-щоподібний та хутряний зимовий.

Поєднані в певний комплекс окремі складові традиційного костюма обов'яз­ково доповнюються поясами, які здавна виконували захисну, а також оберегову функції. В українців пояси здебільшого побутували у вигляді вужчої або ширшої досить довгої пов'язки, яка тримала стегновий одяг, з'єднувала натільний та стегновий одяг, а також підтримувала поли верхнього вбрання.

З кліматичними умовами безпосе­редньо пов'язане взуття, яке виконує необхідні захисні функції та створює потрібні умови для існування людини. В Україні здебільшого побутувало взут­тя, що прикриває стопу ноги. Воно було плетеним {личаки), стягнутим {посто­ ли) та зшитим (черевики). Взуття, що прикриває стопу та гомілку, було зшитим (чоботи, зшиті валянки) або валяним. До групи взуття можна віднести й різні допоміжні види утеплення та захисту ноги.

В окрему класифікаційну групу одягу

20