І одяг як складова матеріальної та духовної культури українців

Функції одягу та їхня історична ди­ наміка. Протягом усього свого розвитку одяг відтворював певну еволюцію світо­гляду окремої людини, нації, суспіль­ства: їхнє ставлення до різних навколиш­ніх явищ, формування й розвиток звича­їв, обрядів, вірувань тощо. Отож, ви­вчаючи одяг, можна простежити особли­вості духовної культури народу. Крім

ТОГО, В ОДЯЗІ ВТІЛЮЮТЬСЯ ПОТЯГ ЛЮДИНИ

до прекрасного, її художньо-естетичні погляди й смаки, що робить одяг ваго­мою частиною мистецтва.

Отож дослідження такого виду мате­ріальної культури, як одяг, допомагає пізнанню й духовного світу народу.

У процесі розвитку суспільства, зро­стання потреб людини змінювалися і вимоги до одягу; його функції з часом набували дедалі більшої складності, ба­гатогранності.

Як відомо, найголовнішою вимогою щодо одягу, яка супроводжувала його з початку існування, був захист тіла люди­ни від негативних впливів зовнішнього середовища. Захисна функція безпосе­редньо пов'язана з географічними та клі­матичними особливостями конкретного району Земної кулі і створює необхідні умови для існування людського орга­нізму. Залежно від клімату окремих гео­графічних територій захисна функція на­бувала різного значення, що зумовлю­вало появу великої кількості видів та форм одягу, виконаних із різноманітних матеріалів. Так, у той же самий історич­ний період у країнах з різними кліматич­ними умовами одяг відмінний за своїм характером.

Але треба зауважити, що навіть на відносно незначних за розміром терито­ріях одного кліматичного поясу залежно від місцевих кліматичних та географіч­них нюансів має місце й локальна специ­фіка в одязі. На прикладі України це легко простежити на народному безру-

Функції одягу та їхня історична динаміка

15

 

м

а

10

і-

У -

кавному нагрудному одязі, локальна спе­цифіка якого, відбиваючи характер гос­подарської діяльності окремих груп українського народу, одночасно відпові­дала особливостям клімату. Цей вид одягу був поширений на всій території України, але в різних місцевостях він мав деякі відмінності. В гірських районах Західної України — це тепла коротенька безрукавка з хутра — кептар; у північних і північно-західних районах передгір'я — сукняна безрукавка — лейбик, бруслик тощо; на території Середньої Наддні­прянщини — легша, хоча і довша безру­кавка — керсетка і т. д.

Для гірських районів Західної Украї­ни характерним літнім взуттям були шкі­ряні постоли, що надягалися на вовняні капчури. В той же час у північних лісо­вих районах носили личаки, плетені з кори дерева (лика), які відповідали міс­цевому грунту і клімату. Влітку на Серед­ній Наддніпрянщині здебільшого ходили босоніж, а в окремих випадках (примі­ром, на жнива) взували постоли з лика, які далі на південь замінювалися шкіря­ними постолами.

Інша найдавніша вимога людини щодо одягу була тісно пов'язана з захис­ною і водночас відбивала світогляд пер­вісної людини, «допомагаючи» їй у бо­ротьбі з незрозумілими силами природи, «захищаючи» від злих духів, наврочень і т. ін. Це так звана оберегова (магічна, талісманна) функція, котра, переходячи протягом століть від покоління до поко­ління, набувала традиційно-побутових рис, втрачаючи своє первинне значення. Не вміючи пояснити явища навколиш­нього світу, людина часто наділяла окре­мі елементи свого побуту, в тому числі одяг, певними обереговими властиво­стями. Особливо стійкою ця функція була тому, що одяг безпосередньо по-

в'язаний з тілом людини, яке нібито є носієм або провідником магічної сили. Оберегова функція, що простежується в народному одязі протягом майже всієї його історії, свідчить про дуже давнє походження тих або інших елементів убрання, які зберігали її навіть до не­давніх часів.

Для прикладу звернімося до україн­ських головних уборів XIX ст. Людина усвідомлювала, що саме «головою» вона розуміє навколишній світ та впливає на нього, в тому числі на свідомість, психіку, духовний світ інших осіб ^!. Тому за допо­могою головних уборів вона прагнула за­хистити себе від уроків та інших чар зловмисних людей. Такими оберегами слугували, зокрема, дівоча стрічка або вінок із запашних рослин, складні форми жіночих очіпків. Особливі магічні власти­вості надавалися також українській на­родній сорочці, що одягалася прямо на тіло людини. їй приписували лікувальну силу, вона виступала обов'язковим еле­ментом убрання в багатьох обрядах. Так, люди вірили, що через сорочку можуть передаватися різні хвороби, лінощі або ж, навпаки, здоров'я, спритність тощо; сорочкою обгортали новонароджених, її вишивали на весілля, на смерть; із нею пов'язані не тільки сімейні, часом інтим­ні, обряди², а й громадські традиції (наприклад, у білій сорочці жінки вихо­дили прокладати першу борозну).

Магічними властивостями наділявся також кожух, який займав важливе місце в обрядовості, символізуючи родю­чість, багатство та щастя³. В кожух загортали немовлят, на ньому сиділи мо­лоді під час весілля, він був складовою частиною обряду пострижин, у кожусі навиворіт зустрічала молодого мати на­реченої тощо.

Важливу оберегову роль виконували

16

1. ОДЯГ ЯК СКЛАДОВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНЦІВ

 

колір та орнаментика одягу, а також різноманітні прикраси, пояси та інші до­повнення.

Уже на перших стадіях розвитку суспільства простежуються й естетичні вимоги щодо одягу. Прикрашаючи одяг, людина спочатку висловлювала свій не­свідомий потяг до прекрасного; з часом прикраси перетворилися на необхідний атрибут костюма, відбиваючи особливо­сті художньо-естетичних смаків народу. Отож естетична функція віддзеркалю­вала певний спосіб усвідомлення життя, навколишньої природи, збагачений люд­ським досвідом і перейнятий високою духовністю.

Естетичні особливості одягу підпо­рядковані законам композиції, які ви­магають гармонійної єдності таких по­казників, як матеріал, форма, колорит та різні види оздоблення. За взірець можуть правити кращі комплекси тради­ційного вбрання різних етнографічних районів України.

Якщо оберегова та пов'язана з нею обрядова функції народного одягу на­прикінці XIX — на початку XX ст. здебільшого втрачають своє давнє зна­чення, то естетична, переживаючи певні видозміни, й досьогодні успішно утвер­джує себе, що й робить одяг важли­вою частиною декоративно-прикладного мистецтва.

Вже з виникненням родових общин, а згодом племен, що об'єднували спорід­нені родові общини та етнічні угрупу-вання, в одязі з'являються етнічні озна­ки, які з часом набувають дедалі більшої виразності. Тобто можна говорити про етнічну функцію одягу.

Загальновідомо, що в X ст. на основі консолідації розрізнених слов'янських племен — полян, сіверян, волинян, в'я­тичів — на території Південно-Східної

Європи виникає могутня держава — Київська Русь. Судити про одяг цих пле­мен можна хіба що гіпотетично, проте, за аналогією з іншими видами матеріаль­ної культури, зразки якої є у розпоря­дженні археологів та істориків, припус­тимо, що він суттєво відрізнявся один від одного. В процесі утворення слов'яно-руської етнічної спільноти відбувалася і консолідація багатьох явищ культури. Так, на основі одягу давньослов'янських племен виник і давньоруський костюм, значною мірою несхожий на одяг сусід­ніх народів.

Феодальне роздроблення і розпад давньоруської держави, різні історичні долі населення окремих її територій сприяли формуванню української, росій­ської та білоруської народностей (най-інтенсивніше цей процес проходив у XIV—XV ст.), і приблизно з цього часу ці народності виступають як близькі між собою, але окремі етнічні одиниці. Від­повідно на основі одягу населення давньоруської держави йшло формуван­ня етнічної специфіки народного вбран­ня українців, росіян, білорусів. Пізніше, з утворенням нації, ускладнюється етніч­на специфіка народного одягу, який дедалі більше набуває національних ознак. Риси такої спільноти, як нація, виявляють велику стійкість відносно піз­ніших впливів і нашарувань, що у свою чергу відбивається на еволюції одягу ⁴.

Усередині великих етнічних спільнот в їхньому одязі формуються специфічні регіональні й локальні ознаки, тобто костюм стає, так би мовити, знаком від­мінності населення однієї місцевості від іншої. Регіональні ознаки інколи поєдну­ються з загальнонаціональними, які ви­ступають символами відмінності націй ⁵. Архаїчні риси народного одягу, пов'язані з культурою стародавніх етнічних спіль-

нот,

більа

елем*

довга

компі

Ц

украй на за нальн вираз оздоб сіння Можи Г. Мі на од взутті (з парі ме за і про і назве лотни шує ■ давен, виг.тял значеи

На

функці зв'язп часів і спільні ського його рі рідніст в собі. що ви взаєма пами а

Уц

ЛЮШ1 «

майно* винихя вається стає зі верств,

Функції одягу та їхня історична динаміка

17

 

кава —

ах пле-

проте,

еріаль-

зпоря-

рипус-

г один

в'яно-

лася і

ьтури.

СЬКИХ

стюм,

сусід-

озпад

ричні

торій

осій-

[най-

*в у

часу

між

Від-

ЇННЯ

ван-ран-іше, ніч-кий них

ЦІЯ,

тіз-юю

йот чні

ТО

ід-

«д іу-и-

5

ні ь-

нот, у процесі розвитку нації чимдалі більше нівелюються. Проте окремі їхні елементи затримуються в одязі дуже довго, поскільки є складовими певних комплексів національного костюма.

Це явище можна простежити на українському народному одязі, в якому на загальній основі виділяються регіо­нальні та локальні комплекси з дуже виразною своєрідністю крою, кольору, оздоблення, способів поєднання та но­сіння окремих елементів убрання тощо. Можна погодитися з припущенням Г. Маслової, що така складова части­на одягу східних слов'ян, як плетене взуття, сягає часів племінного побуту (знаряддя для її виготовлення було відо­ме за неоліту). Те ж саме можна сказати про незшитий стегновий одяг. Його назви «плахта», «поньова» означають по­лотнище тканини, плат, накидку, що зму­шує відносити цей тип убрання до тих давен, коли найпростіші його форми у вигляді шматка тканини мали різне при­значення ⁶.

На формування й розвиток етнічної функції одягу впливають і етнокультурні зв'язки між народами від найдавніших часів до наших днів. Незважаючи на спільність багатьох елементів україн­ського національного костюма, локальні його різновиди зберігають яскраву своє­рідність, в одних випадках утримуючи в собі архаїчні ознаки, в інших — риси, що виникли у процесі етнокультурного взаємообміну з сусідніми етнічними гру­пами або народами.

У процесі соціально-економічної ево­люції суспільства, з появою станів та майнового розшарування населення, з виникненням приватної власності розви­вається соціальна функція одягу. Він стає знаком розмежування суспільних верств, а також знаком станової належ-

ності. Звідси й соціально-економічна диференціація одягу, його кількісних та якісних показників. Панівні верстви під­креслювали за допомогою одягу своє привілейоване становище. У феодально­му суспільстві багатьох країн Європи, особливо за середньовіччя, регламента­ція одягу навіть передбачалася законо­давством: так, недворянам забороняли носити шовковий або оксамитовий одяг, убрання червоного кольору; довжина передків взуття, висота чоловічих голов­них уборів — усе було суворо регламен­товане ⁷. Крім певних законодавчих при­писів, на одязі відбивалося і матеріальне становище представників того чи іншого стану.

У Давній Русі та пізніших державах, що утворювалися на її території, одяг боярства, а згодом дворянства суттєво відрізнявся від інших: використовували­ся дорогі привізні тканини, оздоблення коштовним камінням та іншими дорого­цінними прикрасами, кількість одягу в багатих була значно більшою тощо. Пет­ром І був виданий указ, що вводив для всіх станів, окрім духовенства та селян­ства, спочатку угорський, а потім німець­кий одяг. Але цей указ не поширився на всі околиці імперії.

В Україні панівні стани (феодально-поміщицька знать, козацька старшина, дворянство тощо) також намагалися під­креслити свою матеріальну перевагу. Проте народний одяг, який не міг змага­тися з «панським» за вартістю, завжди промовисто свідчив про народну май­стерність, талановитість та винахідли­вість. При цьому одяг відбивав поділ селян на різні соціальні групи (держав­ні, поміщицькі, монастирські тощо). Від­мінності між станами виявлялися не лише у використанні неоднакових за якістю тканин та різних видів убрання

18

1. ОДЯГ ЯК СКЛАДОВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНЦІВ

 

(наприклад, бурнуси у багатих, кереі, свити у бідних), а й у самій кількості одягу. Багаті козаки мали по п'ять-шість і більше кожухів, у той час як селянин-бідняк не мав жодного або один старень­кий на всю велику родину.

Це розшарування ще більше поглиби­лося у пореформений період, коли капі­талістичний спосіб виробництва значною мірою змінив соціально-економічні умо­ви життя та загострив протиріччя між різними верствами суспільства. Швидкий розвиток та концентрація промисловості, зростання кустарних промислів та від­хідництва сприяли збільшенню населен­ня міст. Розширюються культурні запити робітників і ремісників, у тому числі щодо одягу. В середовищі селянства від­бувається процес докорінної руйнації давніх патріархальних підвалин та визрі­вання селянина нового типу. В одязі селянства більш відчутним стає вплив міської культури, на селі з'являються промислові товари. Але давні традиції відступають тут набагато повільніше.

Протягом усієї історії одягу на ньому відбивалися і статевовікові ознаки люди­ни. Статевовікова функція одягу по­в'язана не тільки з фізіологією людсько­го організму, а й із характером діяльності різних за статтю та віком людей і від­повідно — їхнім становищем у суспіль­стві. Приміром, чоловічі штани — це до­сить пізнє явище, походження якого, крім кліматичних причин, пов'язане з розвитком їзди верхи, а також орного способу обробітку грунту; такий зручний в роботі елемент жіночого народного костюма, як запаска-фартух, доводить причетність жінки до господарської справи тощо.

Статевовікові особливості пов'язані також із народною етикою. Цікаво, що люди, котрі жили протягом того ж само-

го історичного відтинку, але належали до різних верств суспільства, інколи мали зовсім різні етичні уявлення, які відбивалися в одязі. Для української се­лянки, наприклад, навіть на початку XX ст. було великим гріхом зняти очі­пок і «засвітити» волосся, хоч, скажімо, для міщанки це давно було анахроніз­мом.

Таким чином, одяг як одна з необхід­них умов існування людини виконує ряд функцій, найважливішими з яких є за­хисна, оберегова, обрядова, естетична, етнічна, соціальна, статевовікова. Залеж­но від призначення одягу найбільший наголос робиться на одну або декілька його функцій, інші ж стають другоряд­ними. Наприклад, у святковому вбранні переважає естетична функція, у весіль­ному чи поховальному — обрядова і т. ін.

Поява нової функції або зникнення старої ведуть до зміни функціональної структури одягу в цілому⁸. Особливо чітко простежується послаблення, а в деяких випадках і відмирання цілої низ­ки функцій одягу наприкінці XIX — в першій половині XX ст. у зв'язку з бурхливими змінами у побуті й світогляді українців. Це зумовило появу нових функцій одягу і привело до докорінної зміни самої функціональної структури та її емоційного забарвлення.

Класифікація традиційного одягу.

Врахування загальнолюдських функцій одягу, а також того, що одяг безпосе­редньо пов'язаний із будовою та пропор­ціями фігури людини, дає змогу узагаль­нити велике розмаїття форм, видів і ти­пів убрання, підпорядкувавши їх певній класифікації.

В основі найбільш загальної класифі­кації одягу лежить його розподіл залеж-

Шмгі Ная на і лггя 4

Роаш І

Ужр

СТЕЛ

Або

(нм

ЛОМІ

ЛЯ 1

каш І

ВОСЯ

За і

Таж. зал * па

ня;

Пера