Особливості фортепіанного стилю Р.Шумана

В 1830-ті роки розгортається діяльність видатного німецького музиканта-романтика 1 пол. ХІХ ст. Роберта Шумана. Протікаючи суцільно в межах Германії, його діяльність набуває світового значення. Поступово отримують визнання твори геніального композитора і його заслуги як засновника одного з важливих напрямків в романтичній музиці. Творчість великого композитора – новий етап відображення суспільного життя Німеччини в музичній літературі. Наростаючий визвольний рух, захопивший багатьох діячів німецького мистецтва, вплинув і на Шумана. З 20-х років він піднявся на боротьбу проти рутинності і філістерства в мистецтві (Філістер – уособлення міщанина з відсталими поглядами на життя і т.д.). Бойовий дух, бунтівний та пристрасний, наповнював його музичні твори та сміливі критичні статті і це відкривало шлях новим прогресивним явищам мистецтва. Романтична незвичайність музичних образів і композицій, пристрасність, яку Шуман вносив у всю свою діяльність, тривожила сонний спокій німецьких філістерів. Не випадково творчість Шумана замовчувалась пресою і довго не знаходила визнання на його батьківщині. Життєвий шлях Шумана складався складно. З самого початку боротьба за право стати музикантом визначила напружену і іноді нервову атмосферу його життя. Крах мрій змінювався іноді раптовим здійсненням надій, хвилини гострої радості – глибокою пригніченістю. Все це і закарбувалось в трепетних сторінках шуманівської музики.

Р.Шуман народився 8 червня 1810 року в провінційному саксонському місті Цвіккау книжкове видавництво. Мати Шумана при всій великій любові і відданості сину з чисто бюргерською упередженістю відносилась до кар’єри артиста; рішуче заперечувала проти музичної професії сина, вона спричинила йому немало горя. Але, очевидно, Роберт, палко любивший свою матір, саме від неї успадкував гостру вразливість, нервову збудливість. Його переписка з матір’ю свідчить про існування між ними безсумнівної душевної близькості.

В дитинстві і гімназійні роки великий літературно-поетичний талант Шумана ніби боровся за першість з музичним. До 15-16 років він сам не міг віддати перевагу музиці чи літературі і з впевненістю визначити своє справжнє покликання. В літературному відношенні Шуман був дуже обдарований; згодом цей дар став сильною зброєю його музично-критичної діяльності. Література, поезія назавжди увійшли в свідомість Шумана як одне з джерел, що насичувало його музичну фантазію і творчість. Яскраве враження від прочитаного роману, новели, вірша народжувало музичної асоціації, втілювалось в музичні образи. Так, «Бабочки» та «Клейслеріана» були навіяні творами письменників-романтиків Жан-Поля і Гофмана.

Шуман належить до другого покоління музикантів-романтиків, які прийшли на зміну Веберу і Шуберту. Шуман багато в чому відштовхувався від пізнього Шуберта, від тієї лінії його творчості, в якій елементи лірико-драматичні і психологічні відігравали визначальну роль.

Основна творча тема Шумана – світ внутрішніх станів людини, її психологічного життя. Є в подобі шуманівського героя риси, споріднені Шубертівському, є і багато нового, притаманного художнику іншого покоління, з ускладненим і протирічним строєм думок, почуттів. Ні в одного з західноєвропейських сучасників Шумана, окрім Шопена, не було такої пристрасності і різноманітності емоційних нюансів. В нервово-сприйнятливій натурі Шумана до крайньої межі загострюється відчуття розриву між думаючою глибоко відчуваючою особистістю і реальними умовами оточуючої дійсності. Недовершеність існування він намагається надолужити власною фантазією, недосконалому життю протиставити ідеальний світ, царство мрії, поетичну вигадку. В творчості Шумана в порівнянні з творчістю Вебера або Мендельсона, зв’язки з казковістю, породженою народними уявленнями, помітно слабшають. Фантастика Шумана – це скоріше фантастика власних видінь, іноді дивних і капризних, викликаних грою художньої уяви.

Новизна шуманівського мислення виразилась в музичний мові – своєрідній і оригінальній. Мелодія, гармонія, ритм ніби підкорюються найменшому руху дивних образів, зміні настроїв. Незвичайно гнучким і еластичним стає ритм, який наділяє музичну тканину твору гострою характерністю. Ритміка – один із головних засобів для змалювання вигадливих образів. «Шуманівська ритміка намагається уникати тактових опор», пише С. Фейнберг.

Поглиблене «вслуховування» у «втаємничені процеси духовного життя» народжує особливо пристальну увагу до гармонії. Мелодійні інтонації в творах Шумана бувають дуже різноманітними відповідно до контрасних образних сфер. А секрет хвилюючого, внутрішнього наповненого відтворення почуттів криється в оперуванні нюансами гармонії. Композитор писав: «В музиці – як в шахах. Королева (мелодія) має найвищу владу, але вирішує завжди король(гармонія)». Шуман любив раптові модуляції, непідготовлені дисонанси, хроматичні послідовності та енгармонізми.. Для його музики характерна «густа» гармонізація з частими змінами та детальним розшифруванням гармонічного сенсу кожного мелодійного ходу. Все характерне, чисто «шуманівське» з найбільшою яскравістю втілилось в його фортепіанній музиці.

Фортепіано – основа музики Шумана. Шуман – єдиний з крупних майстрів фортепіанної музики 30-40^х рр. ХХ ст., який залишився в стороні від «блискучого» напрямку віртуозного піанізму. Його творам не властиві «бісерна» техніка і елегантна манера фортепіанного письма, які характерні композиторам салонно-віртуозного напрямку. Суттєвою рисою творчого методу композитора було втілення діалектики розвитку людських почуттів, розкриття в них внутрішніх контрастів і протиріч. В цьому сенсі він продовжував лінію творчих пошуків Бетховена.

В своїй творчості Шуман поєднував риси романтизму і реалізму. Багатьом творам композитора притаманний колорит незвичайності, фантастики. Разом з тим вони насичені глибоко життєвим змістом. Широко відображаючи різноманітні явища дійсності, музика Шумана особливо глибоко втілює внутрішній світ людини. Великий знаток людської душі, він став одним із засновників і видатним представником психологічного напрямку в музиці ХІХ ст.

Шуман невтомно підкреслював роздвоєння свого героя – а разом з тим і власного творчого «Я», так як цей герой – двійник композитора на контрастні начала: флорестанівське і евзебієвське. Обидва вони виражають дві найважливіші сфери ідейно-емоційного світу автора. Виникаючи в багатьох творах, Флорестан і Евзебій в кожному з них мають свої індивідуальні особливості. Можна говорити і про деякі типові риси цих образів. Флорестан названий в честь героя бетховенської опери «Фіделіо», він втілює енергію, могутній душевний порив, пристрасне стремління людського духу до високих, заповітних цілей. Евзебій в перекладі означає смирний, лагідний, замріяний, уособлює іншу фазу цього стремління – мрійливість, іноді потаємне бажання, прохання. В деяких творах Шумана поряд з образами Флорестана і Евзебія можна почути спокійно-розсудливий голос майстра Раро, який ототожнює розум, мудрість, життєвий досвід.

Багатство вираження Шуманом душевних переживань нерідко пов’язане з довгим розгортанням ліричних інтонацій, в процесі якого вони змінюють свій характер. Це викликає враження як би психологічного заглиблення у внутрішній світ людини. Приклад – п’єса «Чому» з «П’єс-фантазій». Враження заглиблення у внутрішній світ людини досягається Шуманом також завдяки поліфонічним прийомам розвитку. Твори Шумана насичені поліфонією. В них часто зустрічається контрастна та імітаційна поліфонії. Композитор нерідко застосовує поліритмію, добиваючись тим самим більшої самостійності голосів і «живості» всієї тканини. Використовуючи поліфонічні принципи розвитку, Шуман продовжував лінію пізньої бетховенської творчості. Задачу відродження традицій майстрів поліфонії він вирішував, однак, по-своєму. Йому важливо було не стільки збагачення своїх циклів поліфонічними формами, що так характерно для Бетховена, скільки насичення поліфонією фортепіанної тканини. Справжнім преклонінням було відношення Шумана до І.С.Баха. Вивчення творчості Баха явилось для Шумана справжньою композиторською школою, яка внесла ясність, логічність в його неспокійну і запальну фантазію.

Багато нового Шуман вніс в область музичної форми. З його ім’ям зв’язана плодотворна робота над циклом фортепіанних мініатюр. Інтерес композитора до цієї форми не випадковий. Вона відкривала простір для створення образів-характеристик. В циклі п’єс можна було втілити більш значні і розвинені художні концепції, ніж в окремих мініатюрах. В основі шуманівських циклів лежить програмний задум. Він сприяє об’єднанню окремих п’єс. Цільність п’єс досягається також музично-композиційними зв’язками номерів. «Бабочки», «Карнавал», «Танці давидсбюндлерів», «Крейслеріана», «Фантастичні п’єси», «Дитячі сцени» – ці і багато інших творів формуються в єдиний цикл у вигляді відокремлених але взаємно зв’язаних мініатюр. В деяких випадках вони виростають до рівня самостійних п’єс, як, наприклад, в «Фантастичних п’єсах», «Лісових сценах». В інших же випадках зміна і послідовність епізодів настільки взаємозумовлені, що виконання окремих мініатюр неможливо без того, щоб не порушити цільності всього твору.

Співвідношення окремих побудов циклу можуть бути різноманітні. Це може бути принцип різного роду контрастів, як в «Клейслеріані» або в «Фантастичних танцях», вар’ювання – в «Симфонічних етюдах», частково в «Карнавалі», і навіть сюжетного об’єднання, до якого наближаються «Бабочки», «Танці давидсбюндлерів»; зустрічається і поєднання всіх вищеназваних принципів.

В творчості Шумана вперше в фортепіанній музиці виникають високохудожні ліричні пейзажі. Серед цих творів особливо вирізняються дві мініатюри з «П’єс-фантазій» – «Ввечері» і «Вночі». В образах природи композитор іноді використовує прийоми звукозапису (імітація шуму хвиль в п’єсі «Вночі»). В п’єсі «Ввечері» він тонко передає повітряне середовище. І в музичних пейзажах також його цікавить перш за все втілення людських почуттів. Образи природи Шумана – це, по суті, інші форми вираження внутрішнього світу художника, в яких конкретизуються явища навколишньої дійсності, які викликають відповідний емоційний стан. Композитор і тут застосовує прийом психологічних контрастів. «Ввечері» відтворює евзебієвське ліричне сприйняття природи, «Вночі» – пристрасне, флорестанівське.

Фактура Шумана відрізняється насиченістю, повнозвучністю, нерідко щільністю музичної тканини. Композитор використовує здебільшого акордовий виклад.

Він – єдиний серед музикантів 30-40-х років ХІХ ст.., хто не зазнав впливу «длискучого піанізму» і повністю відмовився від орнаментальних фігурацій. У Шумана нерідко спостерігається особлива «мозаїчність» фактури: спосіб викладу змінюється з появою кожної нової теми на невеликих відрізках твору, від чого виникає враження його різнобарвності, різномаїтості.

Характерна риса стилю Шумана більшою мірою знаходить свій вияв у поліфонічності його фортепіанного письма. Його цікавить передовсім прихована поліфонія – розшарування мелодійної лінії на окремі голоси. Типовим для Шумана є не чисто поліфонічний виклад, а застосування імітацій у фактурі, що має гармонічну основу.

Достатньо часто Шуман використовує і контрасну поліфонію. Їі особливість – контрапунктування не цілісних, завершених мелодій, а окремих тематичних інтонацій, мотивів. Ідея наближення фортепіанного викладу до оркестру дуже приваблювала Шумана, саме можливостями багатоголосся.

Шуман полюбляє щільно укладену фактуру, компактно заповнену не тільки мелодійними голосами, але й акордами в тісному розміщенні.

Відмовившись від «орнаментальних» побудов, композитор обмежив використання характерного для них блискучого високого регістру. Для фактури Шумана здебільшого не є типовими яскраві контрасти регістрів і має звучання і має звучання, він не протиставляє, а змішує регістрові тембри. Тому в його творах переважає однорідне, скоріш густе і темнувате, ніж яскраве чи світле забарвлення.

Композитор знаходить новаторські звукові характеристики, приклади «просторового» або ж «атмосферного звучання», в якому слух може розрізнити близький і далекий план. Такі фактури складаються з декількох, віддалених один від одного шарів і завдяки педалізації забарвлюються обертоновими звучаннями.

Шуман звертав головну увагу на поліфонізацію тканини і максимальний розвиток незалежності пальців у поліфонічній грі. Завдання, які ставить Шуман, надзвичайно трудні: поєднання в двох руках протилежних відтінків при виконанні гам; ведення однією рукою поліфонічного триголосся; поєднання різних штрихів в партії однієї руки; поліметричне акцентування.

Продемонстроване в Каприсах шуманівське трактування фортепіанної віртуозності зберігається в наступних творах, доповнюється широким використанням рухів зап‘ястя, а також прийомами великої техніки. На швидких сторінках він застосовує переважно позиційну гру.

Найхарактернішу ділянку фортепіанної техніки Шумана складають акорди – вони застосовуються не тільки дуже часто, але й щоразу поіншому.

Звертає на себе увагу, що трудність того чи іншого завдання у Шумана часто повзане не так з фізичною незручністю його виконання, як зі складністю зрозуміння та усвідомлення метро ритмічних і поліфонічних особливостей.

Інтенсивна творча робота в області фортепіанних циклів привела Шумна не тільки до створення нових типів творів, але й до оновлення старих форм – варіацій, сонати, концерту. У варіаційній формі написаний один з найкращих творів композитора – «Симфонічні етюди». Це монументальний цикл з 12 варіацій. Своєрідний задум твору привів до синтезу двох жанрів – варіацій і концертного етюда.

В своїх 3^х сонатах Шуман розвиває традиції багато частинного сонатного циклу з наскрізним розвитком.

Один з найкращих шуманівських творів – Фантазія C-dur (1836) – видатний взірець синтетичної форми романтиків, яка поєднує елементи сонати, варіацій, рондо, пісенних і поліфонічних принципів розвитку.

Видатний вклад в інструментальну літературу вніс Шуман своїм концертом a-moll. Це один з кращих зразків ліричного концерту в музичній літературі ХІХ ст.

Виконання творів Шумна пред’являє до піаніста високі художні вимоги. Проникнути в сокровенні глибини творчості композитора здатні лише музиканти з багатим духовним світом, поетичною уявою. Виконуючи шуманівські мелодії необхідно володіти багатою палітрою звучання і мистецтвом «співу на фортепіано». Але і це не головне. Головне – відчути і передати інтонаційний зміст музики для вираження глибоких і щирих людських почуттів. Ця задача виникає при виконанні кожного твору. Багатоплановість шуманівської фактури, її поліфонічність вимагають пристальної уваги до всіх елементів тканини твору.

Видатну роль у пропаганді творчості композитора в ті часи, коли воно ще не отримало широкого визнання, зіграла Клара Шуман. Прекрасна піаністка, різносторонній музикант, вона була інтерпретатором творів Бетховена, Шопена, Мендельсона, Брамса, а особливо творів свого чоловіка. Клара Шуман виступала в багатьох країнах, в тому числі в Росії.

Прихильником таланту Шумана був Ліст, який включав його твори в свої програми. Для пропаганди творчості Шумана багато зробив А.Рубінштейн. він часто виконував найбільш капітальні його твори.

Шуман значно вплинув на розвиток фортепіанної літератури. В ІІ половині ХІХ ст. – в період розквіту мистецтва психологічного реалізму – творчість геніального музиканта стала для багатьох композиторів високим зразком глибокого, життєво правдивого втілення духовного світу людини.

Досвід роботи Шумана над творами різних жанрів використовувався перш за все при створенні циклів фортепіанних мініатюр. Привернув увагу і його самобутній, багатий цікавими знахідками фортепіанний стиль. Прийоми поліфонізації тканини і акордового письма, розроблені німецьким майстром, вплинули на формування інструментального стилю Брамса. Вплив їх відчутно і в творах Гріга, Чайковського та інших музикантів. Велике значення мала розробка Шуманом піаністичних засобів для створення «портретних характеристик», які послужили стимулом для розвитку в фортепіанній літературі цієї лінії образів.

Свідоцтвом широкого визнання творчої діяльності великого романтика в наш час стала організація в 1956 р. міжнародних конкурсів його імені. Спочатку вони проводились в Берліні, а потім їх перенесли в рідне місто композитора – Цвіккау.

Домашнє завдання:

Реферати: 1..Педагогічні погляди Р. Шумана (Р. Шуман. «Поради молодим музикантам»)

2. Інтерпретація творів Р. Шумана видатними піаністами ХХ ст..

 

Відіотека 1. М. Казінік. Ефект романтиків.

2. Р. Шуман із серії «Партитури не горять».

3. Р. Шуман із серії «Известные люди» і «Абсолютный слух», «Історія по натом»

4. Р. Шуман. Карнавал ор. 9 у вик. Ар. Мікеланджелі, Ар. Рубінштейна.

5. Р. Шуман Фантазія ор.17 C-dur у вик. В. Горовіца. С. Ріхтера, Г Соколова.

 

1. Питання для самоконтролю: Що приніс романтизм у фортепіанне виконавське мистецтво ХІХ ст.?

2. Що стоїть у центрі естетики музичного виконавства епохи романтизму?

3. Що є головним для романтиків?

4. Що характернодля романтичного виконавського стилю?

5. Що є провідною рисою висловлювання майже всіх великих піаністів-романтиків

6. Що стає найважливішим для музичного виконавства романтизму?

7. Щ о є критеріями творчої діяльності у романтиків?

8. Що лягає в основу навчання піаніста в епоху романтизму

9. Яка принципова різниця між класичним і романтичним типом педагога? \

10. Що лягає в основу фортепіанного виконавства епохи романтизму?

11. Чому улюбленою формою фортепіанних творів Шумана став сюітно цикл мініатюр.?

12. Що являє собою фортепіанний цикл «Карнавал»?

13. Яка основна творча тема Шумана?

14. Які поліфонічні прийоми застосовував Шуман у розкриті внутрішнього світу людини?

15. В чому новизна шуманівського мислення, яка виразилась в музичний мові?

16. Що нового Шуман вніс в область музичної форми?

17. Яка фактура у Шумана?

18. Які завдання стоять перед виконавцями музики Шумана?

19. Що таке «атмосферне звучання»?

20. В чому Шуман вбачав головні завдання розвитку віртуозності?

21.Як Шуман вирішує технічні проблеми в своїх творах?