Динаміка зміни чисельності

План

1. Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура.

2. Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів та природних умов.

3. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних районів.

4. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно- ресурсного потенціалу.

5. Економічно активне населення.

6. Національний та віковий склад населення України.

7. Відтворення трудоресурсного потенціалу країни.

 

1.

Природно-ресурсний потенціал – це важливий чинник розміщення продуктивних сил, що включає природні ресурси і природні умови.

Природні ресурси - тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови – це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності. Такий поділ до певної міри є умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси і як умови.

До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:

1) географічне положення;

2) кліматичні умови;

3) особливості рельєфу;

4) розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють такі структури природно-ресурсного потенціалу:

1) компонентну;

2) функціональну;

3) територіальну;

4) організаційну.

Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо).

Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації території та певних господарських комплексів.

Територіальна структура – різні форми просторової дислокації природно-ресурсного комплексів.

Організаційна структура – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові:

1) мінеральні;

2) земельні;

3) водні;

4) лісові;

5) біологічні;

6) рекреаційні;

7) кліматичні; 8) космічні.

За ознакою вичерпності природних ресурсів вони поділяються на групи:

1). невичерпні (сонячна радіація, енергія води, вітру тощо);

2). вичерпні відновлювальні (ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо);

3). вичерпні невідновлювальні (мінеральна сировина, природні будівельні матеріали).

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового і сільськогосподарського, галузевого і міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

 

2.

Використання природних ресурсів в економічній системі вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки природних ресурсів: технологічна (виробнича) і економічна.

При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності природних ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Технологічна оцінка проводиться перед економічною і виражається в балах та категоріях. Економічна оцінка природних ресурсів – необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: - перша – характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга – економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні витрати від забруднення чи порушення навколишнього середовища).

Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс оцінюється двомаспособами:

1) за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві;

2) за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування.

Розрізняють витрати на запобігання забрудненню і витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюють для зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недоотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

За народногосподарським значенням запаси корисних копалинподіляють на такі дві групи:

1) балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації;

2) позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

В геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин:

А – докладно розвідані та вивчені, В і С1 – розвідані менш докладно, С2 - оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А,В,С1,С2– разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До промислових запасів відносять вивчені і розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Земельні ресурси.

Економічна оцінка землі здійснюється за двома напрямами: оцінка землі як просторового базису і оцінка землі як інтегрального природного ресурсу.

Ціна землі є формою платності землекористування. Вона виражається у вартості одиниці товару (в грошах).

Вартість землі – це міра цінності землі.

За результатами комплексної оцінки вартість земель в Україні становить 1,468 тис. грн.

Лісові ресурси.

Економічна оцінка земель лісового фонду – це грошовий вираз економічного ефекту, що утворюється від раціонального використання земель у процесі лісогосподарського виробництва.

Водні ресурси.

Прогнозування охорони і раціонального використання водних ресурсів повинно базуватись на оцінці їх загального стану та розміщення, аналізі сучасного водоспоживання, всебічному врахуванні особливостей цього виду природного блага.

Мінеральні ресурси.

Економічна оцінка мінеральних ресурсів має враховувати специфіку відповідних об’єктів. Практика і теорія свідчать про доцільність застосування до економічної оцінки таких підходів:

-визначення абсолютної вартості – за ціною товарного продукту, який може бути отримано з них;

- визначення прибуткової вартості- за обсягом очікуваного прибутку від реалізації товарної продукції;

За абсолютною вартістю мінерально-сировинний потенціал України, тобто весь обсяг розвіданих запасів у відомих родовищах корисних копалин, оцінюється сумою від 7 до 11 трлн. дол. США.

3.

Мінерально – сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил.

За характером використання мінеральні ресурси поділяються на такі групи: 1) паливно-енергетичні, 2) рудні, 3) нерудні. На їх базі розвиваються такі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Донецький енергетичний регіон – унікальний за різноманітністю корисних копалин регіон. Тут видобувають флюсові вапняки, вогнетривку глину, каолін, кам’яну сіль, будівельну сировину (цементн, гіпс, кераміка). Перспектива – рідкісні і рідкісноземельні метали, золото.

Придніпровський енергетичний регіон - найбільший гірничопромисловий регіон з потужним комплексом збагачувальних та металургійних підприємств. Видобуток залізних руд становить тут близько 100 млн т на рік. Тут зосереджено видобуток марганцевих, уранових, нікелевих і графітових руд, близько 50 % титанових, 95 % антрацитового вугілля і близько 10 % кам’яного вугілля України.

Східний енергетичний регіон – Спеціалізація району мінерально-сировинна. Тут розташовані 231 родовище газу і конденсату, видобуток газу близько 12 млрд м куб., а нафти і конденсату 2,5 млн т на рік. Тут є поклади кам’яної солі, бурого вугілля, фосфоритів для місцевих потреб.

Центральний енергетичний регіон – Тут зосереджено видобуток бентонітових глин, первинних і вторинних каолінів та бурого вугілля.

Поліський енергетичний регіон – Найбільш чисельними є родовища торфу (1278, з яких 279 розробляється), та будівельного каменю (95 та відповідно 52). У межах Волинської області частково знаходиться Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн, а на сході в Чернігівській області – нафтовидобувний (20 родовищ з видобутком близько 0,5 млн. т). Тут розташовано Іранське розсипне родовище титанових руд та родовища бурштину в Рівненській області. Також мідь, фосфати, базальти.

Подільськийенергетичний регіон – Спеціалізація району визначається будівельною мінеральною сировиною: цементон, будівельним каменем, гіпсом. На півночі Хмельницької і у Вінницькій областях розташовані унікальні родовища бентонітових глин, гранату, глауконіту.

Карпатський енергетичний регіон – найбільш насичений мінеральними ресурсами. Виявлено 43 родовища нафти, 61 – природного газу. Перспективи – сірчані руди, калійні солі, цементна сировина (вапняки), золото, лікувалні мінеральні води.

Причорноморськийенергетичний регіон – поширені вапняки, будівельний камінь, керамічні глини, будівельні піски, родовище йоду. У межах Криму відомі нафтогазові родовища. Перспектива – шельф Чорного та Азовського морів.

Земельні ресурси України. Вони виступають основним засобом

виробництва в першу чергу сільського і лісового господарства, а також територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів та системи розселення населення.

Всі землі України незалежно від їх цільового призначення відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд країни.

Інтенсивність використання земель є різною як в часі, так і за адміністративно-територіальними одиницями.

Найвищу сільськогосподарську освоєність мають Запорізька (88,9%), Кіровоградська (85,9%), Миколаївська (87,6%) області. Сьогодні площа сільськогосподарських угідь на одного мешканця України в середньому становить 0,85 га, а площа ріллі – всього 0,66 га.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері використання земельних ресурсів виступають:

1) підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності ґрунтів, припинення їх деградації та зростання родючості;

2) досягнення збалансованого співвідношення у зональних системах землекористування;

3) формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.

Водні ресурси виступають джерелом побутового і промислового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у життєдіяльності населення і у розвитку всього народного господарства.

Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км., з яких місцевий стік – 52,4 куб. км., приток – 157,4 куб. км.

Запаси підземних вод становлять 7 куб. км., крім цього використовується в Україні до 1 куб. км. морської води. Територіальний розподіл водних ресурсів в Україні є нерівномірним.

Найбільша кількість водних ресурсів (58 %) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 % її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України.

Основні проблеми щодо раціонального використання та збереження водних ресурсів України полягають:

1) у забрудненні водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами;

2) у інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечення, низькій продуктивності очисних споруд;

3) у недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності нових систем;

4) у незбалансованій за водним фактором системі господарювання та високою водомісткістю продукції.

Лісові ресурси мають важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарської діяльності людей, є важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства. Площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га. Розміщення лісових ресурсів у територіальному плані є вкрай нерівномірним. Понад 80% вкритих лісовою рослинністю земель розміщується у межах Карпатського, Подільського, Східного, Центрального районів. У цих самих районах зосереджено понад 90% загального запасу деревини, в тому числі понад 80 % запасу стиглих лісових запасів. Тобто названі регіони є основою лісоресурсного потенціалу України.

Лісистість території також значно коливається. Так, у карпатському районі вона у 2,4 раза, у Поліському – в 1,9 раза перевищує середній показник по країні. Однак, такі райони, як Донецький, Причорноморський та Придніпровський мають вдвічі – втрічі нижчу лісистість, ніж середня по країні.

Найбільш актуальними проблемами лісових ресурсів є:

1) порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами;

2) значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву;

3) обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва;

4) скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності. До них відносять об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщенні по всій території України нерівномірно. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах, на території Львівської та Одеської області.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення, 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв (з урахуванням Криму……..), які можуть прийняти більш як 600 тис. чол. на лікування.

Основні проблеми у використанні рекреаційних ресурсів:

1) у максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні;

2) у охороні і відновленні рекреаційних ресурсів;

3) у зростанні якості послуг у цій сфері.

Перспективи розвитку рекреаційних ресурсів України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, в інтенсивному розвитку туризму, збільшення питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

 

4.

Ресурсозбереження – один з важливих напрямів підвищення ефективності виробництва на основі раціонального, економічного використання усіх видів ресурсів. Ресурсозбереження забезпечує економію

природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

Земельні ресурси. За експертними оцінками, за умови раціонального використання земельних ресурсів Україна здатна забезпечити продуктами харчування майже 150 млн. чоловік. Втім споживання основних видів сільськогосподарської продукції нижче за встановлені норми. Один із шляхів підвищення ефективності використання земельних ресурсів полягає у вдосконаленні структури земельного фонду. З цією метою необхідно зменшити розораність земель України до 30-40 %.

Основними причинами нераціонального використання земель в Україні є: розробка корисних копалин з порушенням екологічних та технологічних вимог; використання земель не за цільовим призначенням; наявність великої кількості відкритих сміттєзвалищ, побутових та інших відходів; нераціональна структура земельних угідь, в першу чергу сільськогосподарських.

Лісові ресурси. Ресурсозбереження – важливий чинник підвищення ефективності використання і відтворення лісових ресурсів на основі впровадження науково-технічного прогресу, посилення режиму економії.

До основних напрямів ресурсозбереження слід віднести: впровадення прогресивних технологій, спеціалізація і концентрація лісовирощування, підвищення продуктивності лісових насаджень.

Водні ресурси. За останні роки суттєво погіршилась якість води основних джерел централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів.

Особливо несприятлива ситуація з якістю питної води склалась у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській областях України. Дуже гостро стоїть питання раціонального використання питної води. У цілому в Україні незважаючи на її дефіцит в окремих регіонах, де вода подається за графіком, непродуктивні втрати за даними експертних оцінок становить 32 %.

Мінеральні ресурси. Зміст ресурсозбереження стосовно ресурсів надр полягає у найбільш повному і ефективному використанні розвіданих запасів корисних копалин. Досягається це шляхом зменшення втрат корисних компонентів під час збагачення; зменшення врат у надрах у процесі видобудовування корисних копалин; максимального викорисання відходів видобування та збагачення корисних копалин.

Через використання недосконалих технологій видобування втрачається значна частина корисних копалин. Так, частка видобутої нафти становить лише 35-40 %, хоча застосуванн прогресивних технологій дозвляє підняти її до 60-65 %. У процесі шахтного видобування втрати становлять до 10-15 % запасів. Втрати вугілля становлять до 15-20 %, а камяної солі і гіпсу до 50-65 %. Масштаби ресурсокористування, сировинна орієнтація промисловості та використання недосконалих технологій призвели до того, в

Україні накопичились значні обєми відходів, за яким не має рівних в Європі.

 

5.

Населення виконує дві важливі функції: З одного боку, воно є виробником матеріальних благ і послуг, творцем суспільного національного продукту, з іншого споживачем матеріальних і духовних благ. Найбільш активною його частиною є трудові ресурси. Це — населення працездатного віку (чоловікиі жінки віком 16 — 59 років включно), крім інвалідів І і II груп, а також людей пенсійного віку і підлітків, які працюють. В Україні трудові ресурси становлять майже 25 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди — 57% (дані Міністерства статистики за 2015 р.).

Все ширше в науковій літературі та на практиці застосовується термін ”’економічно активне населення”. Ним позначають працездатне населення, яке упродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До складу цього населення входять люди, зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток (у т. ч. пенсіонери) та безробітні люди, які хочуть працювати. Економічно неактивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні держави або окремих осіб. Сюди належать особи, які зайняті у домашньому господарстві чи навчаються, безробітні, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись, а також пенсіонери, не зайняті господарською діяльністю. Економічно активне населення становить в Україні 17,6 млн. осіб (2015 р.), а економічно неактивне — 7,4 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи займають студенти, які з часом перейдуть у групу економічно активного населення.

Рівень зайнятості населення в Україні. Зайнятість населення постійно знижується (в умовах економічної кризи у 2008 р. вона становила 62,0%). Змінилась також структура зайнятості: якщо в 1990 р. все населення працювало в галузях державної економіки, то вже у 2014 р. — понад 4,2 млн. осіб — в інших сферах, передусім у ринковій інфраструктурі. Неоднакові темпи скорочення працівників у різних галузях господарства вплинули на структуру зайнятості. Частка працівників сфери матеріального виробництва зменшилась із 60% у 1990 р. до 46% у 2014 р. За останнє десятиліття збільшення працівників відбувалося тільки у сфері управління.

Співвідношення між попитом і пропозицією на трудові ресурси утворює ринок праці. Тепер на ньому попит набагато менший за пропозицію, внаслідок чого збільшується кількість безробітних.

 

6.

Трудоресурсний потенціал країни визначається як сукупність реальних та потенційних якісних та кількісних характеристик працездатного населення (або трудових ресурсів), які використовуються або можуть бути використані в процесі праці. Кількісні характеристики визначаються чисельністю працездатного населення, економічно активного населення, трудових ресурсів, обсягом приросту трудових ресурсів. Якісні характеристики робочої сили – це передусім стать, вік, освіта, професійна підготовка, кваліфікація, культурний рівень, стан здоров’я та фізіологічний стан, морально-психічні якості та відношення до праці. Основною характерною ознакою функціонування трудоресурсного потенціалу, яка виокремлює його з-поміж інших видів потенціалів є необхідність забезпечення постійного безперервного процесу відтворення у багаторівневій динамічній системі накопичення та трансформації якісних характеристик робочої сили.

Формування, розвиток і відтворення трудоресурсного потенціалу країни відбувається під безпосереднім впливом наступних взаємопов’язаних чинників:

– демографічних (динаміка кількості працездатного населення, природний і механічний рух населення, статево-вікова структура та ін.);

– соціально-економічних (ринок праці, безробіття, структурні зміни в економіці, система оплати праці, охорона здоров’я, умови відновлення працездатності, житлові умови, організація побуту, оздоровлення, відпочинку та ін.);

– освітньо-культурних (інтелектуальний рівень, освіта, кваліфікація, набутий досвід, загальний рівень культури, ментальність, ставлення до праці та ін).

Кризові демографічні процеси 90-х-2014-х рр. призвели до сучасних та потенційних масштабних втрат трудового потенціалу і як наслідок деформації його структури, формування вірогідності дефіциту власної робочої сили у майбутньому, суттєвого погіршення якості працездатного населення. Неузгоджені соціально-економічні, суспільно-політичні перетворення та трансформації, які мали та мають місце в Україні, не сприяють формуванню прогресивної системи розвитку трудоресурсного потенціалу країни. Сучасний національний ринок праці, який знаходиться ще у стадії формування, характеризується недостатньою еластичністю, слабкою здатністю до саморегулювання, низькою ефективністю використання робочої сили, відсутністю ефективних механізмів стимулювання підвищення рівня продуктивності праці, інертністю системи підготовки кадрів. У той же час сучасний ринок праці в Україні характеризується високим рівнем тінізації зайнятості та руйнацією системи соціального захисту працюючих, масовим ухилянням роботодавців від виконання законодавчих норм у сфері зайнятості. Парадоксальність ситуації для України проявляється в тому, що сучасне економічне зростання не супроводжується поліпшенням якості життя населення, демографічних показників, якості трудоресурсного потенціалу, що створює умови для вичерпання резервів економічного зростання в найближчому майбутньому.

 

7.

Збереження та поглиблення негативних ознак у відтворенні якісного та кількісного складу трудових ресурсів здатне загрожувати національній безпеці країни та формувати потужний обмежуючий чинник для суспільного розвитку в майбутньому.

У таких умовах необхідним та обов’язковим є державне управління та регулювання процесів розвитку як ринку праці, так і відтворення трудоресурсного потенціалу.

Розкриття сутності проблеми відтворення трудоресурсного потенціалу. Характер та масштаби впливу на відтворення трудоресурсного потенціалу сучасних демографічних процесів в Україні. Демографічні чинники безпосередньо впливають на формування кількісних ознак трудоресурсного потенціалу та опосередковано закладають підґрунтя для розвитку його якісних характеристик. Демографічна ситуація, яка склалася в Україні в цілому, в усіх її регіонах визначається як критична, як така, що здатна загрожувати національній безпеці, соціально-економічній та суспільній стабільності країни. Необхідно відзначити, що демографічна поведінка й установка населення безпосередньо залежить від соціально- економічного становища в країні й має виражений інертний характер, що суттєво обмежує можливості для швидкої зміни демографічної ситуації.

Наслідки демографічних процесів, які необхідно враховувати у програмах відтворення трудоресурсного потенціалу:

1.Зниження та часткова втрата власного демографічного потенціалу для кількісного відтворення власної робочої сили в майбутньому, через тривалу депопуляцію та масову зовнішню міграцію. Так, тривала депопуляція населення за рахунок природного зменшення з суттєвим переважанням смертності над народжуваністю призвела до катастрофічних демографічних втрат. Станом на 1 січня 1991 року населення України складало 52 млн. 244 тис.чоловік. Так, за останні 23 роки чисельність населення за рахунок депопуляції зменшилася на 9 млн. 248 тис. осіб Станом на 1 лютого 2015 року чисельність наявного населення України становила 42 млн. 910 тис осіб (без врахування Республіки Крим і м.Севастополя). Міське населення материкової України налічувало 69,1%, сільського — 30,9%. Густота населення — 75,2 осіб/км². Майбутні втрати у зв’язку з вичерпанням потенціалу демографічного відтворення будуть не менш значними й за експертними оцінками та прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України можуть до 2040-2050 рр. знаходитися в межах 10-12 млн осіб.

Динаміка зміни чисельності