Поняття про соціалізацію. Механізми соціалізації.

1. Поняття соціалізації
Термін «соціалізація», незважаючи на його широку поширеність, не має однозначного тлумачення серед різних представників психологічної науки (Кон, 1988). У системі вітчизняної психології вживаються ще два терміни, які часом пропонують розглядати як синонім слова «соціалізація»: «розвиток особистості» та «виховання». Більше того, іноді до поняття соціалізації взагалі висловлюється досить критичне ставлення, пов'язане вже не тільки зі словоупотребеленіем, а й із суттю справи. Не даючи поки точного визначення поняття соціалізації, скажімо, що інтуїтивно вгадується зміст цього поняття полягає в тому, що це процес «входження індивіда в соціальне середовище», «засвоєння ним соціальних впливів», «залучення його до системи соціальних зв'язків» і т.д. Процес соціалізації являє собою сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює певну систему норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноцінного члена суспільства (Бронфенбреннер, 1976).
Одне із заперечень і будується зазвичай на основі такого розуміння і полягає в наступному. Якщо особистості немає поза системою соціальних зв'язків, якщо вона спочатку соціально детермінована, то який сенс говорити про входження її в систему соціальних зв'язків. Чи не буде при цьому повторюватися одна з старих помилок у психології, коли стверджувалося, що новонароджене людська істота не є ще людська істота і йому треба буде пройти шлях «гоминизации»?
Не збігається чи поняття соціалізації з процесом гоминизации? Як відомо, Л.С. Вигодський рішуче протестував проти зображення дитини як істоти, якій ще необхідно гомінізіроваться. Він наполягав на тому, що дитина, народившись, вже заданий як елемент певної культури, певних соціальних зв'язків. Якщо соціалізацію ототожнювати з гоминизацией, то є всі підстави вкрай негативно ставитися до «соціалізації». Сумнів викликає і можливість точного розведення поняття соціалізація з іншими, широко використовуються в вітчизняної психологічної та педагогічної літератури поняттями («розвиток особистості» та «виховання»). Це заперечення дуже суттєво і заслуговує того, щоб бути обговорених спеціально.
Ідея розвитку особистості - одна з ключових ідей вітчизняної психології. Більше того, визнання особистості суб'єктом соціальної діяльності надає особливого значення ідея розвитку особистості: дитина, розвиваючись, стає таким суб'єктом, тобто процес його розвитку немислимий поза його соціального розвитку, а значить, і поза засвоєння їм системи соціальних зв'язків, відносин, поза включення до них.
За обсягом поняття «розвиток особистості» та «соціалізація» в цьому випадку як би збігаються, а акцентні активність особистості здається значно більш чітко представленим саме в ідеї розвитку, а не соціалізації: тут він якось пригасив, якщо в центрі уваги - соціальна середовище і підкреслюється напрям її впливу на особистість. Разом з тим, якщо розуміти процес розвитку особистості в її активній взаємодії з соціальним середовищем, то кожен з елементів цієї взаємодії має право на розгляд без побоювання, що переважне увагу до однієї з сторін взаємодії обов'язково має обернутися її абсолютизацією, недооцінкою іншого компоненту.
Справді наукове розгляд питання про соціалізацію ні в якій мірі не знімає проблеми розвитку особистості, а, навпаки, передбачає, що особистість розуміється як стає активний соціальний суб'єкт. Дещо складніше питання про співвідношення понять «соціалізація» та «виховання». Як відомо, термін «виховання» вживається в нашій літературі в двох значеннях - у вузькому і широкому значенні слова. У вузькому сенсі слова термін «виховання» означає процес цілеспрямованого впливу на людину з боку суб'єкта виховного процесу з метою передачі, прищеплення йому певної системи уявлень, понять, норм і т.д.
Наголос тут ставиться на цілеспрямованість, планомірність процесу впливу. В якості суб'єкта впливу, розуміється спеціальний інститут, людина, поставлений для здійснення названої мети. У широкому сенсі слова під «вихованням» розуміється вплив на людину всієї системи суспільних зв'язків з метою засвоєння ним соціального досвіду і т.д. Суб'єктом виховного процесу в цьому випадку може виступати і все суспільство, і, як часто говориться в повсякденній мові, «все життя». Якщо вживати термін «виховання» у вузькому сенсі слова, то соціалізація відрізняється за своїм значенням від процесу, що описується терміном «виховання». Якщо ж це поняття вживати в широкому сенсі цього слова, то відмінність зникає. Зробивши це уточнення, можна так визначити сутність соціалізації: соціалізація - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку, процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активним включенням у соціальне середовище.
Саме на ці дві сторони процесу соціалізації звертають увагу багато авторів, які беруть ідею соціалізації в русло соціальної психології, що розробляють цю проблему як повноправну проблему соціально-психологічного знання. Питання стає саме так, що людина не просто засвоює соціальний досвід, а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації.
Цей момент перетворення соціального досвіду фіксує не просто пасивне його прийняття, але передбачає активність індивіда в застосуванні такого перетвореного досвіду, тобто певною віддачі, коли результатом її є не просто надбавка до вже існуючого соціального досвіду, але його відтворення, тобто просування його на новий щабель.
Розуміння взаємодії людини з суспільством при цьому включає в себе розуміння в якості суб'єкта розвитку не тільки людини, але й суспільства, пояснює існуючу наступність у такому розвитку. При такій інтерпретації поняття соціалізації досягається розуміння людини одночасно як об'єкта, так і суб'єкта суспільних відносин.
Перша сторона процесу соціалізації - засвоєння соціального досвіду - це характеристика того, як середовище впливає на людину, друга його сторона характеризує момент впливу людини на середовище з допомогою діяльності. Активність позиції особистості передбачається тут тому, що всякий вплив на систему соціальних зв'язків і відносин вимагає прийняття певного рішення і, отже, включає в себе процеси перетворення, мобілізації суб'єкта, побудови певної стратегії діяльності. Таким чином, процес соціалізації в цьому його розумінні ні в якій мірі не протистоїть процесу розвитку особистості, але просто дозволяє позначити різні точки зору на проблему. Якщо для вікової психології найбільш цікавий погляд на цю проблему «з боку особистості», то для соціальної психології - «зі сторони взаємодії особистості і середовища».

Механізми соціалізації

{Солодовникова И.В. Социализация личности в зрелом возрасте: Опыт интерпретации // Социологические исследования. - 2006. - № 2. - С. 32-39.}

За напрямком впливів факторів, що соціалізують:

- інтериоризація - засвоєння, долучення до загальнолюдського досвіду, внаслідок чого цей досвід стає надбанням особистості, здійснює вплив на становлення особистості. Формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє "Я" особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.

- екстериоризація - об'єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності та спілкуванні.

За мірою цілеспрямованості:

- стихійні впливи на особистість соціального середовища, що мають іноді різноспрямований характер;

- цілеспрямовані впливи в умовах соціальних інститутів освіти та виховання в інтересах особистості й суспільства.

За позитивністю механізми соціалізації поділяються на (Н. Смелзер на основі підходу З. Фрейда):

- позитивні - ті, що формують бажані якості особистості: імітація (усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати певну модель поведінки; ідентифікація (спосіб засвоєння дітьми поведінки батьків та інших значущих дорослих, соціальних установок, цінностей і норм як своїх власних);

- негативні - ті, що перешкоджають появі у дитини соціально небажаних форм поведінки: почуття сорому (зазвичай, асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили), й почуття провини, (коли мова йде про покарання самого себе, пов'язується з внутрішніми переживаннями і муками совісті, незалежно від інших людей).

Цінності особистості.