Міжнародні регіональні економічні інтеграційні об’єднання.

ТЕМА 3. Економічна регіоналізація як закономірність глобального розвитку

3.1. Глобалізація та регіоналізація як закономірність розвитку суспільства.

3.2. Основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції.

3.3. Міжнародні регіональні економічні інтеграційні об’єднання.

3.4. Європейська модель регіональної інтеграції.

3.5. Локація (розміщення) глобального бізнесу в регіонах.

Глобалізація та регіоналізація як закономірність розвитку суспільства.

Міжнародна економічна інтеграція здійснюється різноманітними формами співробітництва різних країн у сфері виробничих, торгових, комерційних та інших напрямах.

Ці форми відповідають характеру традиційної спеціалізації, яка пов'язана із досягнутими рівнями економічного розвитку та розміщенням окремих видів виробництва, природних багатств, а також спеціалізації, яка формується згідно з уявленнями про доцільні напрями концентрації трудових зусиль для виробників та країн у цілому.

Міжнародні економічні інтеграції - це високий рівень розвитку міжнародних відносин, за яких процес господарсько-політичного обладнання країн відбувається на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міждержавної торгівельно-економічної політики.

Головними факторами, які сприяють і забезпечують динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції є:

економічний розвиток країн та регіонів в умовах нерівномірного розподілу природних умов та природних ресурсів;

закономірності розвитку науково-технічного процесу;

тенденції демографічних факторів розвитку;

необхідність розв'язання глобальних проблем людства (енергетична, продовольча, економічна, екологічна, використання ресурсів світового океану, тощо);

розвиток транспортно-комунальних мереж.

Як показує практика, дія об'єктивних та суб'єктивних факторів міжнародної економічної діяльності реалізується в конкретних сферах господарювання або формах і видах підприємництва. У різних країнах заведено різні схеми класифікації зазначених форм. Це зумовлено особливими національними традиціями, ступенем економічної свободи в різних країнах, різницею в системах правового, інституційно-нормативного регулювання, навіть певною довільністю трактування окремих явищ економічного життя.

Інтеграційні процеси в останні роки охопили практично всі континенти та привели до утворення багаточисельних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, більшість з яких проголошує своєю кінцевою метою вихід на інтеграційну стадію економічного співробітництва.

 

Основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції.

До основних науково- і теоретично обґрунтованих і практично апробованих форм міжнародної економічної інтеграції відносять:

Зони вільної торгівлі - найпростіші форми інтеграції. У таких зонах діє особливий пільговий торговельний режим для країн учасниць за рахунок відміни торгових обмежень, в першу чергу внутрішнього мита. Держави-учасниці своїм рішенням закріплюють окремі митні території, визначають режим економічних відносин між собою та третіми країнами. Між країнами-учасницями зони вільної торгівлі зберігаються митні кордони і пости, які контролюють походження товарів, що перетинають їх державний кордон і не допускають перевезення тієї частини товарів, яка може завозитись із" третіх країн. - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

2) Митний союз - це двох або кількох держав угода, якою встановлюється режим вільної торгівлі та передбачається усунення внутрішніх тарифів і встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таких митний союз передбачає єдність митної території, однаковий торговий режим у ставленні до третіх країн, включаючи загальні митні тарифи, єдині заходи нетарифного регулювання, уніфіковану систему прямих і непрямих податків та однотипність методів управління національним господарством. Ці митні союзи мають перспективу в системі товарообміну і посиленні міжнародної економічної інтеграції.

3) Зони преференційної торгівлі Це зона з особливим пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн знижують взаємні тарифи на імпортні товари, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. Вони здійснюють пільгове кредитування і страхування зовнішньоторговельних операцій, надають технічну та фінансову допомогу.

4) Спільний ринок -це більш складніша форма міждержавної інтеграційної взаємодії. Вона включає умови вільної торгівлі, митного союзу та забезпечує вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталу і формує спільний повноцінний ринковий простір (звідси і назва - "спільний ринок"). Такою формою інтеграції в світовій практиці вважається об'єднання західноєвропейських країн у Європейський Союз (ЄС).

5) Валютний союз. Вважається однією з найскладніших форм інтеграції. Він передбачає проведення країнами єдиної валютно-фінансової політики: введення в обіг єдиної валюти, створення єдиного емісійного центру - банку.

6) Політичний союз. Це вищий ступінь регіональної інтеграції, який передбачає перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне і політичне утворення. Фактично - це виникнення найбільш нового багатонаціонального суб'єкта світогосподарських і міжнародних політичних відносин, який проводить свою політику і виступає від імені учасників цього союзу.

 

 

Континентальна інтеграція – розширення інтеграційного об'єднання до меж континенту (Європейський економічний простір, Африканський союз, Латиноамериканський економічний союз)

Міжконтинентальна інтеграція – створення зони вільної торгівлі між двома і більше інтеграційними об'єднаннями, які знаходяться на різних континентах (SAFTA = NAFTA + MERCOSUR, TAFTA = EU + MERCOSUR)

Глобальна інтеграція – створення єдиного інтеграційного об'єднання на основі світової тріади

 

Переваги:

• збільшення розмірів ринку, яке впливає на ефект від розширення масштабів виробництва (для країн із малою ємністю національного ринку), оптимізація розмірів підприємств;

• зростання конкуренції між країнами;

• забезпечення кращих умов торгівлі;

• розширення торгівлі паралельно з удосконаленням інфраструктури;

• поширення новітніх для економік країн технологій;

• раціоналізація розподілу ресурсів та підвищення продуктивності праці;

• виграш споживачів за рахунок зниження цін товарів;

• Зростання привабливості більш місткого ринку для іноземних партнерів та інвесторів;

• можливість здійснення спільних програм економічного розвитку;

• зниження напруги на національних ринках праці через відкриття їх всередині союзу і покращення якості бар’єрів для проникнення ззовні.

 

Основними напрямами розвитку інтеграційних процесів у практиці міжнародного співробітництва слід вважати:

- поступове, поетапне усунення митних та фінансових бар'єрів;

- забезпечення країнами, які увійшли до інтеграційного угрупування "прозорості" кордонів;

- створення належних умов для вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталу.

Такі інтеграційні процеси, як правило, відбуваються під контролем і за безпосередньою участю державних органів цих країн. Економічна інтеграція передбачає злиття національних господарств кількох країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів з метою підвищення ефективності в галузях національної економіки.

Недоліки:

• Небезпеку відтоку ресурсів (факторів виробництва, особливо трудових) для відсталих країн на користь більш сильних партнерів;

• можливість змови між ТНК країн-членів, що приводить до підвищення цін;

• ефект збитків від збільшення масштабів виробництва при дуже сильній концентрації та монополізації;

• можливість збільшення безробіття за рахунок банкрутства неефективних підприємств та міграції робочої сили з країн із більш низькими доходами;

• існує ризик істотних втрат від відхилення торгівлі, якщо країна тісно зв'язана з партнером - не членом блоку, що здійснював ефективні постачання значної кількості товарів, які не виробляються в країні.

 

Міжнародні регіональні економічні інтеграційні об’єднання.

Об’єктивна обумовленість формування мережі міжнародних регіонів

На рубежі тисячоліть чітко проявилась тенденція до утворення міжнародних регіонів, переважно орієнтованих на глобальну економіку, так званих «природних економічних територій» у «безмежному світі». Подібні регіони розглядаються як «ворота» нації у зовнішній світ, а процес глобалізації трактується як зростання взаємозалежності між цими «воротами». Ці регіони не обов’язково володіють різноманітними ресурсами, але зуміли замкнути на себе найважливіші економічні потоки і створили умови для швидкого зростання ділової активності.

Сучасні «Полюси зростання» зв’язують розвиток міст і регіонів: полюс зростання, як економічна одиниця, змінює таким чином регіональні структури, що збільшується темп зростання повного регіонального випуску.

Дж. Фрідман запропонував глобальну ієрархію міст, які є окремими елементами однієї мережі:

- глобальні фінансові міста: Лондон, Нью-Йорк, Токіо;

- мультинаціональні міста: Маямі, Лос-Анжелес, Франкфурт, Амстердам, Сінгапур;

- важливі національні міста: Париж, Цюріх, Мадрид, Мехіко, Сан-Паулу, Сеул, Сідней.

Крім світових полюсів, широкі можливості для світогосподарської інтеграції отримують транскордонні території (прикордонні райони). У сучасному світі виокремлюють кілька типів транскордонних регіонів:

 

• еврорегіони (між країнами ЄС, ЄС і іншими країнами Європи);
• трансокеанські макрорегіони (АТЕС Asia-Pacific Economic Cooperation);
• трансморські субрегіони (ОЧЕС);
• спеціальні зони (між світовою економікою (Великий Сянган) у єдиному соціокультурному просторі (Китай) з метою возз’єднання держави-цивілізації).

На території Європи сформовано, щонайменше, 4 багатофункціональні центри глобального значення: « Великий Лондон » (під яким розуміється вся Південно-Східна Англія); район «Амстердам–Роттердам» (конурбація Рандстад); «Великий Франкфурт» з прилеглими рейнськими територіями і «Великий Мілан» (Північна Італія – від Венеції до Туріну й Генуї). Зрозуміло, що існує декілька центрів рангом нижче. Такий центр забезпечує формування відповідного регіонального ринку і стимулює розвиток певної частини глобального простору.

Основні економічні стимули формування таких вузлових центрів є:

· нарощення потенційних можливостей регіону за рахунок використання ефекту «центру тяжіння»,

· мінімізація трансакційних витрат,

· створення сприятливіших умов для ведення бізнесу;

· можливість отримання за рахунок цього додаткових конкурентних переваг.

По суті, процес регіональної інтеграції зводиться до встановлення тісних зв’язків між такими центрами, а зовсім не до рівномірного покриття всього простору комунікаційними мережами.

Враховуючи вищевикладене, міжнародний регіон визначається автором як певна економічна просторова спільнота, яка об’єднує території різної національної належності, утворена для вирішення задач соціально-економічного розвитку і спричиняє збільшення регіональної економічної взаємозалежності й регіональної концентрації економічних трансакцій.

На мікрорівні – це зони пріоритетного розвитку, спеціальні економічні зони, інноваційні центри, кластери, мегаполіси, агломерації, «центри тяжіння» різного виду;

на мезорівні – транскордонні об’єднання, у т. ч. єврорегіони, прикордонні території; регіональні торгові угоди, митні союзи, спільні ринки, валютні союзи;

на мегарівні – геоекономічні регіони і полюси, глобальні комунікаційні, фінансові, інформаційні мережі; економічні та військово-політичні об’єднання більшої частини країн континенту, які формують транснаціональну, міждержавну спільноту зі специфічними ознаками та характеристиками. При цьому, залежно від розміру охоплюваної території та складу учасників такі форми регіональних систем поділяють на субнаціональні й транснаціональні.