Тема 9. Розвивальне навчання

Підготувала – доц. Горопаха Н.М.

План

1. Розвивальне навчання дошкільників, його принципи та зміст.

2. Історія створення систем розвивального навчання у вітчизняній педагогіці.

3. Сучасні розвивальні навчальні технології.

4. Можливості реалізації принципів розвивального навчання у дошкільному закладі.

5. Формування у дошкільнят навичок навчального співробітництва з дорослим.

 

Література

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / наук. ред. та упорядник О.Кононко. – К., 2008.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К., 1999.

3. Барташнікова І., Барташніков О. Розвиток уваги та навичок навчальної діяльності. – Тернопіль, 2007.

4. Горопаха Н. Реалізація принципів розвивального навчання в екологічній освіті дошкільнят // Оновлення змісту, форм і методів навчання та виховання в закладах освіти: наукові записки РДГУ. – Випуск 19. – Рівне, 2002. – С.58- 64.

5. Давыдов В.В Проблемы развивающего обучения. – М., 1986.

6. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. – К., 2004.

7. Дьяченко В. Сотрудничество в обучении: о коллективном способе учебной работы. – М., 1991.

8. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. – К., 2003.

9. Куликова Т. Обучение дошкольников: мифы реальности и пути совершенствования // Дошкольное воспитание. – 2000. – №3. – С. 40-45.

10. Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. ред. О.Л.Кононко. – К., 2009.

11. Нікітін Б. Сходинки творчості або розвиваючі ігри. – К., 1991.

12. Пєхота О. Освітні технології. – К., 2003.

13. Учимся общаться с ребенком / Сост. В.Петровский, А.Виноградова. – М., 1993.

 

Як відомо, будь-яке навчання має здійснювати освітню, розвивальну та виховну функції. Надзвичайно важливим є питання про взаємозв’язок та ієрархію цих функцій. На перший погляд видається, що головною у навчанні виступає освітня функція, однак, як зазначає більшість дидактів, засвоєння певної системи знань, умінь та навичок – не головна мета навчання, а лише той зміст, на якому відбувається розумовий розвиток дітей. Аналізуючи основи дошкільної дидактики, Т.І.Поніманська підкреслює, що навчання обов’язково виконує розвивальну та виховну функції, адже воно веде за собою як розумовий (удосконалення розумових здібностей та розвиток пізнавальної діяльності), так і в цілому особистісний розвиток (знання стають основою для формування світогляду, духовного збагачення дитини). Розуміння цього привело до виділення серед принципів навчання принципу “виховуючої і розвиваючої спрямованості знань” та появи у дидактиці поняття “розвивальне навчання”. Останнє набуло надзвичайної популярності серед практиків у галузі як шкільної, так і дошкільної освіти. Інтерес до ідей розвивального навчання пов’язаний із усвідомленою вчителями та вихователями необхідністю перебудувати навчально-виховний процес на гуманістичних та демократичних засадах. Адже суть гуманістично спрямованої освіти, як і розвивального навчання, у пріоритетності розвивально-виховних цілей, концентрації їх на розкритті духовних сил дитини (Л.В.Занков), забезпеченні душевного здоров’я та емоційного благополуччя дітей під час навчання, і, як кінцева мета, їх творчому розвитку. В цьому смислі розвивальне навчання протиставляється традиційному, спрямованому на функціональну підготовку дітей, озброєння їх елементарними знаннями і навичками. Метою традиційного навчання дошкільників виступає, зокрема, підготовка дитини до шкільного життя. Однак не можна не враховувати, що межа між традиційним та розвивальним навчанням є нечіткою, адже будь-яке навчання дає розвивальний ефект. Більше того, зазначимо, що у дидактичних та методичних дослідженнях, здійснених у галузі дошкільного навчання, починаючи з робіт О.П.Усової, протягом другої половини ХХ століття, які тепер часто відносять до традиційної дошкільної дидактики, чимала увага приділялася розвивальним завданням та принципам. З іншого боку, сучасні методичні розробки, які ці принципи декларують, не завжди відповідають їх суті.

Теоретичну основу розвивального навчання дошкільників складає концепція самоцінності дошкільного дитинства, розроблена О.В.Запорожцем. Суть її у тому, що окремі психічні функції розвиваються не самостійно та автономно, а у взаємозв’язку, як якості цілісної особистості дитини, що володіє певними природними задатками. Тому педагогічна робота має спрямовуватися на цілісний особистісний розвиток, враховувати своєрідні можливості дошкільного віку. Не менш важливо врахувати, що розвиток дитини відбувається у різноманітних видах діяльності, кожен з яких виконує свою роль у цьому розвитку. Як зазначав автор однієї із розвивальних систем навчання дітей дошкільного віку психолог Л.А.Венгер, у навчання дошкільнят обов’язково мають бути включені види діяльності, котрі приваблюють дитину, найбільше відповідають її віку: гра, конструювання, зображувальна, літературно-творча діяльність тощо.

Аналізуючи різноманітні програми дошкільної освіти, створені в останні десятиріччя, можна окреслити досить чітке коло завдань, розв’язання яких надає навчанню розвивального характеру. Отож, навчання дітей дошкільного віку має спрямовуватися на розвиток:

· пізнавальних здібностей дитини, тобто тих, що дозволяють їй з допомогою моделей, схем виявляти найбільш значущі для розв’язання завдання наочні, об’єктивно існуючі взаємозв’язки у навколишньому світі, узагальнювати свій пізнавальний досвід та виражати своє ставлення до дійсності [8];

· пізнавальної діяльності, зокрема наприклад, диференційованого сприймання, наочно-дійового та наочно-образного мислення, дитячого експериментування, а також уміння цілеспрямовано спостерігати, порівнювати предмети і явища, бачити риси подібності, відмінності, виділяти головне і другорядне тощо;

· елементів навчальної діяльності: вміння слухати і діяти за вказівками вихователя, розуміти і приймати навчальне завдання, підкоряти свої дії правилам, планувати свою діяльність; здійснювати елементарний самоконтроль та самооцінку; довільність розумової та практичної діяльності;

· навичок спілкування та співробітництва з вихователем та однолітками, які лягли б в основу колективної пізнавальної діяльності;

· допитливості, пізнавальних інтересів та пізнавальної активності, в яких виражається своєрідна для розвивального навчання суб’єктна позиція дитини.

В дошкільну дидактику поняття “розвиваюче навчання” прийшло із шкільної теорії навчання. Найбільш детально в дидактиці теорія розвиваючого навчання розроблена стосовно навчання дітей молодшого шкільного віку. Тут склалося два теоретичних підходи до розуміння сутності розвиваючого навчання:

o теорія Л.В. Занкова, яка ґрунтувалася на традиційному для початкової школи змісті навчання і передбачала лише добір методів та організаційних форм навчання у відповідності із розвиваючими принципами;

o теорія Д.Б. Ельконіна та В.В. Давидова, яка передбачала деяку зміну змісту початкового навчання.

В системі розвиваючого навчання, створеній Л.В. Занковим, головною метою є розкриття духовних сил дитини. У зв’язку з цим, навчальна робота повинна спрямовуватися, передусім, на розвиток не лише мислення, а й спостережливості, практичних дій, емоційно-вольової та мотиваційної сфери дитини. Л.В. Занковим сформульовані такі основні принципи розвиваючого навчання:

o провідна роль теоретичних знань та навчання на високому рівні трудності;

o усвідомлення процесу навчання учнями;

o дослідницько-пошукова робота як основний метод навчання дітей;

o групова взаємодія дітей у процесі пізнавальної діяльності, навчальне співробітництво з вчителем та однолітками як форма організації навчання.

Розвиваюче навчання ставить підвищені вимоги до розвитку мовлення дітей. Вони повинні вміти задавати доречні запитання, переконувати когось, брати участь не тільки у діалозі, але й у полілозі, голосно думати, давати інструкції, сперечатися, висловлювати свої почуття, робити висновки та узагальнення. Відповідні навички можуть сформуватися у молодших школярів лише за умови набуття ними певних комунікативних умінь у дошкільному віці.

Розвиваюче навчання в системі Д.Б.Ельконіна та В.В. Давидова теж ґрунтується на подібних принципах. Навчання, на думку дослідників, має відповідати таким характеристикам:

o зміст: науково-теоретичні знання, завдяки яким скорочується розрив між науковими дисциплінами та навчальними предметами;

o метод: дослідницько-пошуковий, що має на меті підвищення пізнавального інтересу дітей до навчання;

o форма: групова взаємодія дітей в процесі пізнавальної діяльності, діалог та полілог з педагогом та однолітками.

У відповідності до принципів, розроблених Д.Б. Ельконіним та В.В. Давидовим, московськими дослідниками К.Н. Поливановою та Г.А. Цукерман розроблено спеціальну систему розвиваючих занять для дітей дошкільного віку, яка отримала назву “Введення в шкільне життя”.

Головна мета розвиваючого навчання дошкільників у цій системі – формування у дітей навичок навчального співробітництва, які лежать в основі групових форм роботи, що передбачають проблемно-пошукові методи пізнання.

Завдання роботи з дітьми дошкільного віку визначені таким чином:

o забезпечення душевного здоров’я та емоційного благополуччя дітей, оскільки в ситуації емоційного або душевного дискомфорту неможлива пізнавальна активність дітей, їх творчість;

o формування у дітей уміння вчитися і розвиток інтелекту дитини як завдання, що взаємодоповнюють одне одного;

o формування навичок спілкування та співробітництва, оскільки без співробітництва з педагогом навчальна діяльність дітей 5-6 років неможлива. Дитина повинна оволодіти вмінням компенсувати власну невмілість, некомпетентність не з допомогою книг, а з допомогою інших людей: дорослих, однолітків. Як зауважують дослідники, для дитини 5-6 років уміння вчитися – це, перш за все, уміння включитися до специфічного навчального співробітництва з дорослим, а наразі й самому ініціювати його.

Пізнавальна ініціатива передбачає наявність у дітей самостійності суджень, умінь сперечатися, відстоювати свої погляди, бути ініціативним ц отриманні нових знань. Доведено, що найсприятливіші умови для вияву вказаних якостей з’являються не у ході індивідуальної навчальної діяльності, а у спільному навчанні з однолітками.