Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників

За способом творення

Щілинні (шиплячі)	Африкати	Зімкнені
с з в ф ж ш х ч й	ц ч дж дз	Проривні	Зімкнено-прохідні
	б п д т к	Носові	Бокові	Дрижачі
	М Н	Л, ЛЬ	Р пф

За місцем творення

Зубні	Ларингальні	Фарингальні	Увулярні	Губні (МаВПа БуФ)
п в	Хг	г	французьке р	Лабіодентальні	Білабіальні
	в ф	м п б

Язикові
Передньоязикові	Середньоязикові	Задньоязикові	Апікальні	Накумінальні	Дорсальні
міжзубні	зубні	піднебінні	Й	г к х	[д], [д’], fj	р, р’	з,з’,с,п,ю
th	д т н ц	ж ш ч

 

За співвідношенням голосу і шуму

• Сонорні - перевага голосу над шумом (м н в л р й) (Ми Не ВаЛеРіЙ)

• Шумно-дзвінкі – перевага шуму над голосом (б г ґ д ж дж дз)

• Шумно-глухі – лише шум (ч к п ш ц ф к с т х) (ЧуК ПиШе Ці ФоКуСи ТиХо)

16. Сегментні одиниці діляться шляхом членування і до них належать

• Звук - найменша, неподільна одиниця мовлення.

• Склад – сегментна одиниця мовлення, що складається з голосного і приголосних, або лише з голосного.

• Дифтонг – поєднання двох голосних звуків у межах одного складу, де один є складотворчим.

• Такт (фонетичне слово) – частина фрази об’єднана одним наголосом.

• Фраза (синтагма) – відрізок мовлення між двома паузами. Пов’язана зі змістом і має власний наголос. Неоднакове членування мови на фрази зумовлює різну звукову інтерпретацію.

Суперсегментні одиниці – явища, що в потоці мовлення накладаються на сегментні

• Наголос

• Інтонація

• Пауза – зупинка мовлення під час якої органи мовлення або відпочивають або підготовлюються до вимови наступних звуків. Потрібна для набору додаткового повітря. Може допомагати у вираженні змісту – чим довша пауза тим більший акцент робить мовець на сказаному.

17. ТЕОРІЇ СКЛАДУ

1. Респіраторна теорія – склад, комплекс звуків, що вимовляються одним потоком видихуваного повітря.

2. Теорія мускульного напруження – склад, частина такту, що вимовляється з єдиною мускульною теорією.

3. Сонорна теорія – склад, частина такту, яка складається з більше з звучного компоненту і менше з фонів. За цією теорією найменшу звучність мають шумні, глухі приголосні, а найбільшу – голосні. Склад має ядро(голосну, чи складотворчі Р.Л у випадку словацької, сербської, чеської мов) і перифирію. Перифирія ділиться на два типи

• Ініціль (зростання звучності)

• Ядро

• Фіналь (спадання звучності)

СКЛАД – [с к л а д], а – ядро, скл – ініціль, д – фіналь.

• За структурою склади діляться на

• Відкриті (закінчуються на голосний)

• Закриті (закінчуються на приголосний)

• Прикриті (починаються на приголосний)

• Не прикриті (починаються на голосний)

В деяких мовах (китайська, в’єтнамська, тибетська) склад морфемний, тому мінімальною одиницею є не звук, а силабема. Існують мови (арабська) в яких не існує не прикритих складів. Закриті склади переважають у романських мовах, а відкриті у слов’янських та полінезійських.

18. Наголос – виділення складу чи слова, посилення голосу, підвищення тону або тривалість звучання. Фонетика виділяє словесний наголос, а лінгвістика інші чотири типи

• Словесний (див. далі)

• Фразовий - наголошує висхідне слово у фразі

• Логічний - наголос ставиться у незвичне місце для акцентації певної дії і т.д.

• Емфатичний - емоційний наголос, виділення кількох слів більш напружено вимовою.

Словесний склад ділиться на

• Динамічний – виділяє склад за допомогою збільшення сили (російська, французька, українська, угорська мови)

• Музичний – виділяється за допомогою, що полягає у використанні мелодійних характеристик (в'єтнамський, словенський, шведський, японській мовах)

• Кількісний – має тривалість наголошених звуків (новогрецька мова)

За позицією в слові склади діляться на

• Фіксований – завжди займає лише одне місце у всіх словах мови (чеська, словацька, польська)

• Нефіксований – може бути будь-де і не контролюватися жодними правилами (російська, українська, англійська)

• Нерухомий – падає на один склад у будь-яких формах слова

• Рухомий – падає на різні склади у межах одної форми.

 

 

19. Фонетична слово, або ритмічна група - самостійне слово разом з пов'язаними з нього службовими словами, які не мають власного наголоси, інакше кажучи клітікамі, для яких самостійне слово виступає опорний]. Характеризується наявністю єдиного словесного наголоси, яке може падати як на самостійне, так і на службове слово. В деяких випадках наголос переходить на привід. За коріння Великі гнізда з перенесенням наголоси мають односкладові коріння, що закінчуються на голосну: дав, пив, лив, жив, кликав, -чал, -нял, але не [вил], бив, шив, став, [слав], [стелив], холонув, мив. Чомусь перенесення спостерігається тільки в н-причастиях (але не в л-причастиях) тут: -слан, -стлан, -знание (і -знак), -бран, -дран; чомусь тільки в іменників тут: втома / досталь / пристань, змова / договір, почерк / прочерк / Начерк. Лей воду, що такт- це ритмічні паузи.

20. Фраза - найбільша фонетична одиниця. відрізок мовлення з закінченою інтонацією. Може бути синонімом «пропозиції», в інших випадках пропозицією називають граматичну одиницю, на відміну від фонетіческойФрази відокремлюються один від одного не менш ніж двома паузами. Фраза має смисловий закінченістю і синтаксичної зв'язності. Інтонаційно пропозицію складається з однієї або декількох фраз.Главное, виділене слово у фразі називається її вершиною.

21. Інтонація – засіб смислової організації та емоційно-експресивне оформлення мовленнєвого потоку на основі зміни динаміки тону та ритмомелодійного мовлення. Створюється зміною всіх акустичних параметрів. Створюється з мелодики, інтенсивності пауз і тембру голосу. Вона властива усному мовленню і має відчутний вклад у зміст сказаного.

22.

.

23.Комбінаторні процеси – синтагматично зумовлені звукові зміни, викликані прямою взаємодією суміжних або несуміжних звуків.

Серед цих процесів

• Акомодація

• Асиміляція

• Дисиміляція

• Метатеза

• Діереза

• Епентеза.

Акомодація (лат. пристосування) – взаємодія сусідніх голосних та приголосних звуків в результаті якої один звук пристосовується іншому не змінюючи, своїх якісних ознак. (сом – [с о м], де при вимові букви С губи скручуються в трубочку, щоб було швидше вимовити букву О)

Акомодація може бути

• Консонантна

• Вокалічна

• Регресивна (з права на ліво)

• Прогресивна (з ліва на право)

Асиміляція (лат. уподібнення) – взаємодія однорідних звуків між голосними і приголосними. (бчела-пчела).

Асиміляція буває

• За напрямком (регресивна/прогресивна)

• За позицією в слові (контактна(звуки поряд) і дистактна(звуки далеко один від одного))

• Повна (звук повністю уподібнюється)

• Часткова (звук уподібнюється частково)

Дисиміляція – процеси розходження подібних звуків. (плетти – плести)

Метатеза ( гр. перестановка) – явища перестановки звуків. Зустрічається у дитячому мовленні колготки – колготки. Також при запозиченні слів – Taller-тарілка.

Діереза – процес випадення звуків від одного до декількох. Солнце-сонце.

Епентеза – зміна, яка полягає в фонетичній вставці, яка не зумовлюється ні морфологічно, ні етимологічно. Іоан – Іван.

• 24.ПОЗИЦІЙНІ ЗМІНИ

• Протеза – надставка (поява) звука на початку слова. Усениця – Гусениця.

• Гаплологія – стягнення двох подібних складів в один. Морфофонологія – морфологія.

• Редукція – послаблення ненаголошених голосних, що призводить до зміни звука. Весна – [висна].

• Випадіння – викликане послабленням артикуляції кінцевого звука. Четверг – четвер.

• Оглушення – заміна дзвінких на глухі в кінці слова.

• Афереза – зникнення початкового звуку в результаті сполучення з іншим словом. До одної ями – додної ями.

25. Орфоепія — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення. Спираючись на знання фонетики даної мови, в тому числі на знання складу фонем і знаків розподілу їх за позиціями, що виходять в слабких позиціях варіаціями і варіантами, орфоепія дає індивідуальні норми для різних ситуацій і вибирає з існуючих варіантів вимови той, що більш за все підходить до прийнятих традицій. Кодексом орфоепічних норм є орфоепічний словник, у якому зафіксовані норми літературної вимови за допомогою спеціальних транскрипційних знаків.

26. Фонетичні процеси не є стабільними. Розрізняють живі та історичні фонетичні зміни. Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові, редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові ([дуп], [друк] тощо).

Історичні, або традиційні, зміни пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Виникли такі чергування: нога — ніженька — нозі, мука — мучний — муці, муха — мушка — мусі. Історичними є чергування [о], [е] з [і] в закритому складі (стола — стіл, село — сіл), чергування [о], [е] з нулем звука (сон— сну, день — дня), перехід [е]в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін.

Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції. Конвергенція збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному. Дивергенція-розщеплення звука на два різні звуки.(вола-віл,семи – сім). Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів. Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах — це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в однакових умовах.

27. Реформацький – фонеми – мінімальні одиниці звукового устрою мови, що служать для складання і розрізнення значущих одиниць мови (морфем і слів).

Маслов – фонемою є найкоротша звукова одиниця певної мови, яка може в ній бути єдиним зовнішнім розрізнювачем морфем і слів.

Услар(вивчав кавказькі мови) не збіг звуків які наявні в мовленні і обмеженою кількістю омноаних одиниць. Кількість звукоякостей ніколи не буває значною. Звукокількість змінюється під впливом наголосу та сусідніх звуків.

Вперше термін «фонема» вжив Бодуен де Кордене. Пізніше теорію розробив Трубецький.

Фонологія – розділ науки про мову що вивчає звуки мовлення у функціональному аспекті. Предметом цієї науки є фонема.

Функції

• Конституційна (будівельна)

• ДИСКТИНТИВНА (розпізнавальна)

• Перцептивна (сприймальна)

Фонема може бути представлена не лише одним звуком. У мовленні фонеми вимовляються як варіанти як конкретні звуки мовлення (фони/алофонія)

28. Варіанти фонем – її фонетично подібний різновид який відрізняється частковою міною окремих розрізнювальних ознак. Вони залежать від позиції у слові.

29. Позиція – умови артикуляції.

Сильна позиція сприятлива для виконання фонемою її функцій, а слабка – не сприятлива. Аналізуючи умови в яких виступає певний варіант ми їх ділимо на факультативні і специфічні. Цей варіантний різновид фонеми що виступає або в ізольованій вимові або в умовах мінімальної залежності від оточення тобто в сильних позиціях.

Специфічні варіанти – алофонами комбінаторні і позиційні зумовлені сусідством звуків положенням в слові відносно до наголосу.

Факультативні – незалежні. Залежать лише від артикуляції людини. І можуть бути

• Індивідуальні

• Діалектні

• Орфо-епічні

Фонологічна система кожної мови має

• Певну кількість фонем

• Співвідношення між голосними та приголосними.

• Відношення між окремими фонемами

30. Диференційні ознаки – суттєві ознаки, які забезпечують розрізнення фонем. Звук може мати

• Спосіб творення

• Місце творення

• Співвідношення голосу і шуму

• М’якість

• Твердість

Фонема може змінювати звучання, але лише в тих межах, які торкаються її диференційних ознак.

Трубецький «Фонема – пучок фонологічно-суттєвих ознак. Система фонем визначається складом фонологічних пар. При цьому ми виділяємо корелятивні опозиції фонем(при яких фонеми відрізняються лише за одним чинником)». Якобсон вважає, що в мовах світу є 12 пар диференційних ознак. Фонетичну систему конкретної мови характеризує не тільки організація і взаємовивід фонем, але й особливості чергування, пов’язані з позиціями.

31. Школи

1. Празький лінгвістичний гурток (Трубецькой - архіфонема – слабка позиція)

2. Московська лінгвістична школа (Реформацький - гіперфонема – лише для ізольованої позиції (загальноприйнятий термін).

3. Ленінградська школа (Щерба, Матусевич - чергування варіантів фонем).

32. Фонематична транскрипція (також фонемна або фонологічна транскрипція) - система передачі звучання слів письмовими і деякими умовними знаками, що відображає лише фонеми цих слів

Фонетична транскрипція - графічна запис звучання слова, один з видів транскрипції. Переслідує мети точної графічної записи вимови. Кожен окремий звук (і навіть його варіанти) повинен бути окремо зафіксовано в запису. МФА- міжнародний фонетичний алфавіт.

33. Письмо – штучно створена система графічних знаків, за допомогою яких фіксують і передають мовленнєву інформацію.

Першою спробою передачі інформації є наскальні малюнки з печери Ла-Пасьєга в північній Іспанії.

Предметне письмо – відображення інформації за допомогою певних предметів. Не відображає фонетичні тонкощі мови, але передає зміст.

Типи предметного письма

• Камінцеві – виникло у Південній Америці, розміри та кольори камінців мали свій сенс.

• Вузликове (кіпу) – письмо інків Перу. (найбільше важило 4 кг і могло нести велику кількість інформації)

• Черепашкове (вам пум) пояси з нанизаними черепашками.

• Ароко (Західна Африка) шматочки деревини та інші предмети рослинного походження.

Піктографія – передавання повідомлення у формі малюнка. У древніх словян існував термін «писати» тобто розмальовувати від слова «писанка». Не передає абстрактних понять. У свій час Янсон пропонував письмо «пікто», а його колега Екарт – «зафо». Проте ні одна з цих піктографічних мов не прижилася. У сучасному світі дорожні знаки, смайлики і інше є піктографічними символами.

Ідеографія – письмо в якому головними засобами передачі інформації є графічні символи. Такого роду символами користувалися шумери, єгиптяни, а китайці і японці і досі користуються цією системою. Це письмо також називають ієрогліфічним. Цей вид охоплює фонетичну і семантичну системи мови.

Словесно-звукове письмо – система письма, що поєднує запис змісту повідомлення та його звучання. У такому письмі залишилася елементи ідеографії, але з’явилися фонетичні символи, які допомагали зображувати власні назви. Використовувалися цифри грецькі і арабські.

Звукове письмо – тип письма у якому символи означають звуки чи склади. Їх головною одиницею є склад. Ним користуються в девангарській, синайській, фінікійський (створений на основі синайського). Катакана і хірагана поряд з ієрогліфічним письмом користуються популярністю у Китаї та Японії. Грецький алфавіт, який став родоначальникм всі алфавітів Європи взяв більшість символів з синайської мови.

Греки ж вперше доповнили цей алфавіт голосними буквами. А.В.Г.Е.І.К.Л.М.О.П.Р.Т.Ф.Х. – Походять з грецької. Сучасні мови запозичили від грецької сам графічний символ, хоч іноді він несе значення іншого звуку. Літери К.М.Л мають 4000 років і є старшими за праслов’янську мову. Буква А походить від єгипетського ієрогліфа «бик». В і Б походіть від літери В, що означає «дім». Н.Р.С.Г.І.О – походять з давньоєгипетської мови.

34. Графіка – сукупність усіх засобів письма, які використовують для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх зі звуками мови. Може бути рукописна та друкована. Перша повністю залежить від самої людини, яка відтворюю записи, а друга – від відтворювального приладу. Графічні символи-букви бувають

• Одного напрямку (і,а,у,л,м,н,р)

• Двоякого напрямку (я,ю,є,ї)

• Звук Ь не виражає ніякого звуку так само, як і російський – Ъ.

35-36. Орфографія – система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства, який розрізняє і досліджує систему правил написання. Ґрунтується на певних правилах і має декілька принципів

• Фонетичний принцип – точний запис звучання мови, переважає в білоруській та російських мовах. Наприклад солнце - [с о н ц е].

• Морфологічний принцип – однакове написання морфем незалежно від їх вимови. Панов називає його фонематичним, а Ленінградська школа – відкидає таку назву.

• Історичний принцип – принцип традиційного запису слів, хоч їх вимова змінилася з плином часу.

• Диференційний принцип – графічне розрізнення слів, що мають одне значення.

 

 

37. Лексикологія – наука, що вивчає слово як одиницю мови і закономірності словникового складу.

Розділи

• Семасіологія – наука про значення

• Ономасіологія – процеси називання

• Етимологія – походження слів

• Фразеологія – стійкі сполуки слів

• Лексикографія – укладання словників

• Термінознавство – вивчає терміни

• Ономастика – власні назви

38.Слово – звук чи комплекс звуків, що мають значення. Значуща самостійна одиниця мови, основною функцією якої є номінація. Основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами чи явищами, їх ознаками та відношенням між ними. Вільно відтворюються і служать ля побудови висловлень. Сосюс стверджує – «поняття «слово» не сумісне з нашими уявленнями про конкретну одиницю». Щерба – «положення «слово» не існує».

Основні ознаки слова

• Самостійність (змінює місце у реченні, вживається ізольовано, має різні позиції у реченні, вільно відтворюється мовцем)

• Цільнооформлення (розділені паузою, на письмі є інтервали, мають наголос, морфологічна форма)

• Синтаксична функція (смислова оформленість)

• Участь у побудові речень

Слово може мати одну морфему (там, метро, кафе)

Типи слів

• Повнозначні – пов’язані з об’єктивною дійсністю, називають предмети, процеси і ознаки. Виражають поняття і називають їх.

• Службові – прийменники, сполучники, частки, артиклі – не мають номінативної функції. Відображають відношення між речами та явищами.

• Числівникові – близькі повнозначним бо оформлені граматично і виконують певну семантичну роль. Не мають самостійного лексичного значення. Служать для кількісного узагальнення дійсності.

• Займенникові – близькі повнозначним бо оформлені граматично і виконують певну семантичну роль. Не мають самостійного лексичного значення. Служать для якісного узагальнення дійсності.

• Вигуки – особливий тип слів, який виражає емоції.

Лексе́ма — слово як самостійна значеннєва одиниця, яку в мовознавстві розглядають у сукупності всіх своїх форм і значень.

39.Функції слова

• Номінативна

• Сигніфікативна – позначає, визначає значення

40. Лексичне значення слова – відображення предмета чи явища позамовної дійсності в історичній свідомості песного мовного колективу. Потебня «Існує блище і дальше значення слова».

Блище значення слова – побутове значення, яке мають на увазі носії мови вимовляючи його. (вода – рідина)

Дальше значення слова – більш широкий термін, який описує слово з научної точки зору. (вода – хімічний елемент)

Семантика вивчає системні зв’язки між значеннями слів.

Лексико-семантичне поле – поєднує слова, які пов’язані з конкретним позамовним фрагментом позамовної дійсності, слова однакової тематичної групи. Ці поля побудовані на гіпо- і гіперонімічних відношеннях.

41. Полісемі́я — багатозначність, наявність у мовній одиниці кількох значень. Багатозначність слова характеризує наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

 

За законом полісемії слова діляться на

• Моно семантичні – мають одне значення

• Полісемантичні – багатозначні.

При полісемії значення пов’язані між собою і цей зв'язок виявляється в тому, що в різних значеннях слова повторюється спільний семантичний компонент. (гірчиця – це приправа і рослина з якої роблять приправу)

При полісемії одне слово може переходити з одного денотату на інший у словниках ці слова пишуть лише один раз. Полісемія – факт мови, а не мовлення. Розвивається на основі прямого значення слова. Серед переносних значень є

• Метафора – переносне значення слова, яке здійснюється на основі зовнішньої рисі речі чи предмету

• Синекдоха – вираження предмету за його ознакою (співали чорні очі)

• Метонімія – переносить значення на основі суміжності в просторі і часі (Ужгород вітає)

42. Омоніми – різні слова, що збігаються у своїй формі. За походженням є

• Гомогенні – мають спільне походження і виникають у результаті розпаду полісемії. Словацьке слово реro – означає «ручка» тому що раніше писали перами.

• Гетерогенні – виникають у результаті випадкового звукового збігу. (лама – тваринка і сан у буддизмі)

Омоніми є

• Повні – збігаються абсолютно у всьому горн (кузнечный) — горн (духовой инструмент).

• Часткові – мають зміни у звучанні, написанні чи формі ласка (животное) и ласка (проявление нежности)

• Омофони – мають різне написання

• Омоформи – це різні частини мови, які при відмінюванні мають спільні форми слів – мати – мати

• Омографи – звучать по різному

43.Синоніми – слова близькі чи ідентичні за значенням і мають різну форму

• Абсолютні – повністю однакові (мовознавство – лінгвістика, орфографія – правопис)

• Часткові – розрізнюються лише за формою, мають три типи

1. Ідеографічні – семантично різні, але і певних контекстах подібні (коричневий – карий – каштановий)

2. Конотативні – стилістично чи емоціонально забарвлені (бойовий – ратний, слово бойовий використовується у мові, а ратний у мові художнього твору)

3. Змінаші – мають ознаки ідеографічних і конотивних (колега – соратник)

Синоніми об’єднуються у синонімічні ряди. У словниках синонімічні ряди вказуються так - перше слово – домінат – найбільш вживане, поширене і завжди нейтральне.

44-45.Антоніми – слова з протилежним значенням, а інколи в мові слова однакової структури мають різне значення.По структуре антонимы бывают: разнокорневые (вперёд — назад); однокорневые С точки зрения действия антонимы бывают: соразмерные — действие и противодействие: вставать — ложиться, богатеть — беднеть; несоразмерные — действие и отсутствие действия (в широком смысле): зажечь — погасить, надумать — раздумать.

Енантосимія – розвиток різних значень одного слова.Smrad – запах. Запамятовать – пам’ятати – такі явища називаються мовні узуальні антоніми.

Контекстні – авторські антоніми.

У мужички руки чорні

В пані рученьки тендітні

Контрарний антонім – протилежні слова, які описують крайні точки, якогось явища і поміж ними можна вставити, ще якесь слово чи сполуки ДУЖЕ і НЕ ДУЖЕ. Меленький – старий – показують крайні точки людського життя, поміж ними можна вставити різні слова – юний, зрілий, підстаркуватий, дуже юний, не дуже зрілий і т.д.

Комплементрані антоніми – пари слів, заперечення одної одиниці дає значення другого слова. Живий – мертвий.

Векторні антоніми – позначають різницю між напрямками дії. Закопати – викопати.

46. Пароніми – близькі за звучанням і формою слова з різним значенням та коренем.(адресант – адресат).

47. Конверсія – близька до антонімії – це слова, які показують ту само дію з різних сторін. Купую – продаю тому що напрямки дії різні.

48. Лексико-семантична система мови - це внутрішньо впорядкована, внутрішньо організоване безліч лексем і ЛСВ, пов'язаних стійкими семантичними відносинами. Системи, утворені словами, побудовані на різних підставах: лексіко-граматичних (частини мови), лексіко-семантичних (семантичне поле, синоніми, антоніми, омоніми), формально-семантичних (відносини між однокореневі словами), соціолінгвістіческіх (слова застарілі і нові, споконвічні і запозичені, стилістично нейтральні і стилістично забарвлені і т.д.).

49. Лексика будь-якої мови ділиться на активну і пасивну. Перші слова вживаються щоденно і є зрозумілими всім, а інші навпаки.

50-52. «Ізми» – слова для створення настрою твору

• Діалектизми – слова притаманні певній місцевості, у творах використовуються для відтворення колориту населення та для характеристики певного образу.

• Професіоналізми – лексика представників певної професії

• Жаргонізми - відрізняється від літературної мови використанням специфічної, експресивно забарвленої лексики, синонімічної до загальновживаних слів, а також фразеології, часом особливостями вимови.

• Арго - секретна мова, що використовується певною групою (за будь-якою ознакою) людей, щоб запобігти розумінню їхніх розмов людей з-поза групи.

• Вульгаризми – прокльони і лайка

• Варваризми – слова іншомовного походження по відношенню до мови автора твору.

• Екзотизми – слова, що прийшли з мови дальньої країни.

53. Табу – заборона вимови якогось слова чи якоїсь дії. Евфемізм – заміна вульгаризму словом більш сприятливим.

54. «Ізми» – слова для створення настрою твору

• Архаїзми – застарілі слова та вирази, що вийшли з активного вжитку.

• Історизми - назви титулів та предметів, які вийшли з ужитку і у повсякденній мові не використовуються

• Неологізми – новостворені слова для позначення нових явищ, слів та понять

Суперстрат – мовні особливості, залишки ц сліди зниклої мови пришельців в мові місцевого населення. (“фанки” в закарпатському діалекті від німецького “Die Pfanken” – виникло в часи Австро-Угорщини)

Типи запозичень

• Матеріальні – переходить і значення і форма (комп’ютер)

• Калька – перекладається лексичне значення слова, але форма змінюється (počítač – комп’ютер від словацького рočítať - рахувати, від англійського to compute – рахувати)

• Напівкалька – якась частина слова залишається незмінною, а інша змінюється відповідно до мови, яка використовує слово.

• Усне запозичення – при масових побутових контактах між народами (парАход – у болгарській з російської)

• Письмове – у результаті передаються всі букви і можуть додатися інші притаманні мові – трудОдень

• Безпосереднє (пряме) – перехід слова від мови до мови без посередника (з чеської в словацьку v pohode – в порядку)

• Опосередковане – перехід слова через декілька мов (укр. ринок – пол. rynek – нім. Das Ring)

• Зворотні – це слова, які були запозичені і адаптовані однією мовою, а потім повернулися в мову оригінала (La bistro)

Адаптація – пристосування в системі нового реципієнта. Типи адаптації

• Фонетична – зміна у вимові слова (hocky – хокей)

• Морфологічна – зміна граматичного значення (гараж (він) – garaza (вона)

Лексикалізація – перехід словосполучення в одне слово (eau de cologne – одеколон)

Інтернаціоналізми – особливий вид запозичень, що поширений у більшості сучасних мов, часто це слова латинського чи давньогрецького походження, а також частики біо, авто, мото і т.д.

 

 

55. Інтернаціоналізм - слово, що виникло спочатку в одній мові і потім з нього запозичене в більшість інших мов світу для позначення цього поняття. Такі передусім спеціальні терміни більшості наук, назви технічних пристроїв (мікроскоп, телефон, супутник, Інтернет), громадських інститутів (поліція, республіка, академія), спортивна лексика (перш за все саме слово спорт), різного роду «екзотизму» (самурай, томагавк і т.п.). Інтернационалізми (крім останнього випадку) рідко бувають стовідсотковими, так як в ряді мов для них часто створюються не запозичення, а кальки.

56. Фразеологія – розділ мовознавства, що вивчає стійкі вирази. Самим об’єктом вивчення є фразеологізм.

Основними ознаками фразеологізму є

• Стійкість відтворення

• Ідіоматичність

• Метафоричність

Стійкість – пояснюється тим, що фразеологізми збереглися в мові у вже готовому виді.

Відтворюваність – для носіїв мови цілий фразеологізм є рівний одному слову і використовується там само легко.

Ідіоматичність – значення цілого виразу не виводиться із окремих частин (бити байдики – ледарювати, байдики – немає значення).

Таким чином фразеологізми – це усталені сполучення слів, які характеризуються нечленованим значенням і об’єднюваністю зв’язків між словами і цілісністю відтворення у мові.

Класифікація фразеологізмів за ступенем поєднання елементів (засновник – Болі, видав – Виноградов)

• Фразеологічні зрощення – морфологічні вирази, які втратили свою внутрішню форму, слова, що вийшли з ужитку (з’їсти собаку)

• Фразеологічні єдності – зберегли внутрішню форму окремих компонентів (сісти в калюжу)

• Фразеологічні сполучення – усталені і відтворювані, але не ідіоматично (порушити мовчання)

• Фразеологічні вирази – прислів’я, приказки та крилаті вирази (рукописи не горять, умом Росию не понять)

Фразеологізми також зустрічаються у термінології (білий гриб, старослов’янська мова)

Джерела фразеології

• Фольклор (не до жиру бить бы живым)

• Префесіоналістична лексика (перша скрипка)

• Біблія (невіруючий Мустафа)

• Античний період (Ахілесова п’ята)

• Література (а суди кто)

• Авторські (плох тот солдат который не хочет бить генералом)

• Запозичені (тет-а-тет, шерше ля фам)

57. Етимоло́гія — розділ знань, розділ порівняльно-історичного мовознавства, який вивчає походження слів мови; сукупність прийомів дослідження, спрямованих на з'ясування походження слова, а також сам результат цього з'ясування.

58. Ономасіоло́гія — підрозділ лінгвістики, який вивчає процеси найменування. Її називають ще теорією номінації. Ономасіологія протиставляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослідження.

59. Вну́трішня фо́рма сло́ва — ознака реалії, покладена в основу її мовної назви. Наприклад, внутрішньою формою іменника склянка («скляна посудина циліндричної форми, без ручки, призначеної для пиття, зберігання рідини тощо») є ознака «скляна».

Деетимологізація — втрата смислового зв'язку або споріднення між однокореневими словами і між коренями споріднених слів; затемнення первісного морфологічного складу слова. Більшість слів мають приховану (затемнену, забуту, утрачену) внутрішню форму. Так, наприклад, в українській мові слово жінка пов’язане зі словами ген, генеза, генетив і мотивоване значенням «та, яка народжує»; слово вікно споріднене зі словом око; хист із хитрий, олівець із олово, долоня з долина.

Катахреза — різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені («червоне чорнило», «пекучий лід» тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів. Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні — як сполучення несумісних понять: «Я вже човен в снігах. Я в сніги вже гребу».

60. Лексикографія-складання словників і їх вивчення.

· Типи словників: Словник академічного типу - словник-довідник. Словник академічного типу є нормативним, що описує лексичну систему даної мови: в ньому не повинно бути фактів, що суперечать сучасній вживання. На противагу академічним словникам словники-довідники можуть містити відомості про ширше коло слів, що виходять за межі нормативного літературної мови.

· Енциклопедичний словник - загальний словник. Протиставлення енциклопедичних (описують річ, реалію) і лінгвістичних словників (описують слова)

· Тезаурус - звичайний (тлумачний або перекладної) словник. Тезаурусами вважаються словники, в яких наводяться всі слова, які зустрілися в даній мові хоча б один раз.

· Звичайний (тлумачний або перекладної) словник - ідеологічний (ідеографічний) словник. В ідеологічному словнику слова повинні йти по порядку

· Тлумачний словник - перекладний словник

· Історичний словник - неісторичних словник

61. Граматика – наука про утворення слів, їх сполучення, словозміну, класи і їх використання у реченні і тексті. Вона вивчає морфологію і синтаксис. Реформацький сказав «слово – це цегла, а вивчення її геометрії – це граматика».

Граматика вивчає граматичні рівні категорії значення (план змісту) та форми (план вираження).

Граматична категорія – система протиставлення граматичних значень.

Граматичні значення виявляються у протиставленнях граматичних значень. Утворюють системи, які називаються граматичними категоріями. Граматичні категорії – це система протиставлених граматичних, виражених формальними показниками. Наприклад категорії відмінку.

Грамема - граматичне значення. Класифікуються

ЗА СТРУКТУРОЮ
ДВОЧЛЕННІ (однина і множина)	ТРИЧЛЕННІ (роди, час)	БАГАТОЧЛЕННІ(відмінки)
СЛОВОЗМІННІ (реляційні) – зміна форми одного слова.	КЛАСИФІКАЦІЙНІ (дериваційні) – граматичне значення задане самим словом.

• Граматична категорія і граматичне значення належать до плану змісту мови,а форма в собі поєднує план змісту і план вираження.

Граматичний спосіб – план вираження мови.

62. Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх складників та утворюють граматичну категорію.

Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними значеннями. Граматичне значення є обов'язковою ознакою слова. Граматичні значення слова є додатковими (супровідними) щодо лексичного значення і слугують для позначення як певних різних зовнішніх зв'язків предмета чи явища, так і найзагальніших властивостей буття.

За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні.

• Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним значенням слова. Такими в українській мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).

• Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників.

• Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші властивості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне реальне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день). Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший.

З погляду відношення граматичних значень до дійсності їх ще можна поділити на реальні й формальні.

• Реальні граматичні значення несуть певну інформацію про дійсність (це і частини мови, і ступені порівняння прикметників, і час дієслова, і в певних випадках рід іменників, відмінок іменника).

• Формальні граматичні значення в межах слова не мають відношення до дійсності, а в реченні вони виконують синтаксичну роль, допомагаючи правильно моделювати дійсність, відображувану в словах. Наприклад рід дієслова в минулому часі, він ніяк не впливає на семантику слова — ту саму дію означає, наприклад, змінив і змінила. Але в реченнях День змінив ніч і День змінила ніч рід дієслова суттєво змінює значення висловлювань: перше з них означає «настав день», друге — «настала ніч».

63. Класифікуючі (класифікаційні, некоррелятивні), властиві цілій лексемі і постійні для неї (наприклад, частини мови, рід неживих іменників, натхненність / неживого більшості іменників, перехідність / неперехідність і особистість / безособовість більшості дієслів).

Словозмінної (послідовно корелятивні, флексіонние), що модифікують (тобто передбачають наявність кореляцій) для всіх слів даної частини мови (відмінок і число іменника, час і спосіб дієслова, погоджувальні граматичні категорії дієслів і прикметників); відноситься до формотворчим.

64. Морфема – значуща частина слова. Бодуен де Куртене вперше ввів поняття «морфема». Виділяється у словах шляхом членування і зіставлення з іншими словами.

Ознаки морфем

• Виводиться шляхом зіставлення

• Повторюється у словах

• Далі не членується

• Двостороння (білатеральна) одиниця.

Морфема існує у виді інваріанту та аломорфів (рука-ручка-руці-рушник, де інваріатива – рук, алоформи – руць, руч., руш). Префікс НАД – додавання зверху чи проникнення на малу глибину (надбудувати, надрізати).

Усі морфеми діляться на

• 66.Нульові (імпліцитні) – значуща відсутність морфеми, що передає повне граматичне значення (рука – однина, а рук у повній відсутності закінчення а стає словом множини)

• Сигментні – частини слів, які відповідно до значення поділяються на корені і афікси.

• Суперсинментні - розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу (руки - руки, англ. progress "прогрес", progress "прогресувати") і морфеми тону.

65. Корінь – носій самостійних лексичних значень. Як правило збігаються у лексичним значенням слова.

Афікс – не несе самостійного значення, є службовою морфемою. Є такі типи

• Дериваційні (словотворчі) – у слові руЧка

• Реляційна (граматичні) – не несуть нового значення, виражають граматичне значення (водА – водИ)

• Формально-класифікаційні – утворюють дієвідміни.

У формування лексичного значення беруть участь корені, їх сполучення у складних словах та дериваційні афікси. У формування граматичного значення беруть участь релігійні афікси, нульові морфеми, а також інші види несегментних морфем.

 

 

Відповідно від положення у слові до кореня афікси діляться на такі групи

• Префікси (перед коренем)

• Постфікси (після кореня)

• Інтерфікси (між кореневими морфемами)

Постфікси діляться на

• Суфікси

• Флексії (закінчення)

Флексії мають лише слова, що відмінюються.

• Інфікс – афікс, який вставляється в середину кореня. Fidi – fiNdo.

• Циркумфікс – переривчастий афікс, який охоплює корінь з обох сторін ПІД+СНІГ+НИК=ПІДСНІЖНИК.

• Транфікс – переривчастий афікс, який є лише у словах семітохаметських мов. У арабській мові є корінь КТБ і має значення писати при цьому КАТАБА – написав. КАТІБУН - той хто пише, КІТАБУН – книга.

• Редуплікація – особливі морфеми повторення яких змінює граматичне значення слова. На приклад у малайській мові є слово оранг – людана, а орнагоранг – двоє людей.

67.Несигментні морфеми - морфеми, які не можливо вичленити сегментуванням слова. Мають такі способи творення

• Чергування – несегментне лише у тому випадку, коли змінює граматичне значення слова (sing-sang-song – зміна слова показує на минулий чи давноминулий час, tooth – teeth – зміна вплинула на число).

• Наголос – суперсигментна морфема (рУки – рукИ)

• Складовий акцент – від зміни інтонації при вимові слова його граматична значення (у слові сін при пониженні інтонації воно отримає значення бачив, а при підвищеному – бучитиму).

Граматичні способи – засоби вираження граматичного значення. Бувають

• Синтетичні – в рамках слова (афіксація, чергування, редуплікація, суплетивізм)

• Аналітичні – допомагають розібрати на частини, виражають значення за межами слова (буду робити = робитиму, часточка «бути» вказує на майбутній час і поза словом)

Суплетивізм – граматичний спосіб при якому граматичні значення виражаються за допомогою іншої основи (человек – люди, good – better).

Порядок слів (слово ряд) – положення слів у реченні є

• Прямий порядок слів – підмет, присудок і другорядні частини речення

• Зворотний порядок – другорядний член речення, присудок, підмет, другорядний член речення.

Інтонація – носій синтаксичного значення.

68. Граматичний спосіб - це матеріальне вираження граматичних значень - словозмінної (реляційних) і словотворчих (дериваційних). Граматичні значення виражаються не безпосередньо фонемами або звуками мови, а відомими комбінаціями з фонетичного матеріалу, що є граматичними способами.

Граматичні способи - це аффіксація, внутрішня флексія, повтори, складання, службові слова, порядок слів, наголос, інтонація і супплетивизм. Граматика будь-якої мови може виражатися тільки цими способами.

69. Граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась морфема, наприклад: закінчення -s в дієслів у англійській (третя особа однини теперішній час (reads, writes)).

Проте не можна ототожнювати граматичну форму з морфемою — вона визначається з усього слова взагалі. Прикладами граматичних форм можуть бути закінчення (пиш-у, несл-а), афікси (розоряти — розорити), наголос (голови́ — го́лови), службові слова (пішов би, через ліс), суплетивні форми (брати — взяти), порядок слів у реченні (Сміх викликає гнів. — Гнів викликає сміх.), чергування звуків (перемога — перемозі), чи взагалі контекст (Голова зборів сказала). Граматичне значення і граматична форма нероздільні: не може бути граматичного значення, яке б не виражалося граматичною формою, і навпаки, немає таких граматичних форм, які не виражали б певного граматичного значення. Граматичне значення і граматична форма взаємно зумовлені і визначають одне одне, тому граматична форма становить єдність граматичних значень слова і способів його вираження.

70-71 Залежно від того, синтетичні або аналітичні способивираженія граматичних значень переважають у мові, розрізняються два основних морфологічних типу мов:

· синтетичний - в якому домінує синтетичний спосіб вираження граматичних значень (англ., кит.); аналітичний - в якому переважає тенденція до аналитизму.

Різновиди синтетичного способу вираження граматичних значень:

· аффіксація (за допомогою різних типів афіксів);

· редупликация (від позднелат. reduplicatio - 'подвоєння') - вираз граматичного значення шляхом повного або часткового повтору основи {лат. mordeo 'кусаю' - momordi 'я ​​вкусив');

· наголос і відмінності тони - приналежність слова до тієї чи іншої частини мови визначається за місцем наголоси (в англ. progress - дієслово 'розвиватися', progress - іменник 'розвиток';

Різновиди аналітичного способу:

· використання службових слів - прийменників, спілок, допоміжних дієслів, часток, артиклів і послелогов;

· за допомогою інтонації, яка виконує наступні функції:

· формує висловлювання і виявляє його зміст;

· розмежовує різні комунікативні типи пропозицій (питання, спонукання, оповідання);

· иделяет частини висловлювання на їхню смисловий важливості, оформляє синтаксичну конструкцію як єдине ціле і одночасно розчленовує її на окремі відрізки;

· використання порядку слів - певного розташування слів у реченні або словосполученні.

Порядок слів розмежовує синтаксичні функції слів в редложеніі і комунікативні типи самих пропозицій (разом з інтонацією). Існують мови, в яких фіксований порядок компонентів висловлює певні синтаксичні відносини.

72. Редуплікація - фономорфологіческого явище, що складається в подвоєнні початкового складу, основи або слова

Граничним випадком редуплікаціі є повтор - подвоєння всього слова, явище, близьке до словоскладанню. У разі подвоєння кореня можлива зміна його гласного.

73. Суплетивізм — утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних основ або коренів. Наприклад: брати (недоконаний вид) — взяти (доконаний вид) говорити (недоконаний вид) — сказати (доконаний вид).

74. У продовж еволюції форма і значення слова змінюються. Наприклад змінюється кількість морфем, до цього процесу належать

• Опрощення – явище, що полягає у зменшенні кількостей морфем (народ – народъ)

• Ускладнення – збільшення кількості морфем

• Перерозклад – зміщення морфемного шва (кън эму = к нэму)

Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників