Питання. Етапи розвитку етнічних, політичних кордонів на тер. України.

Аналіз взаємозв’язаного розвитку етнічних, політичних і адміністративних кордонів дає змогу виділити в його історії такі етапи:

1) Аналіз взаємозв’язаного розвитку етнічних, політичних і адміністративних кордонів дає змогу виділити в його історії такі етапи: Формування територій перших державних утворень, на землях України, їх кордони і територіальний поділ визначили певним чином і систему заселення Українського Причорноморя і Приазовя, сприяли загальному підвищенню правосвідомості сусідніх народів, розвитку їх політичної організації.

2) Розвиток територіальних політико-адміністративних процесів у давньоукраїнських державах (племінні держави, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство), які на даному етапі формувались органічно згідно з етнічними особливостями, правовими і господарськими відносинами. Саме тому такі елементи територіально-політичного устрою, як землі, волості (так само, як і їх назви), зберегли цілісність протягом наступних періодів і стійкість до чужих впливів.

3) Поділ української етнічної території суміжними країнами в результаті втрати державності. Природний розвиток територіальних політико-адміністративних систем України був перерваний деструктивним впливом іноземних держав, що нав’язали їй свої адміністративні і економічні схеми. Причому в результаті колонізаторського наступу етнічні українські кордони на заході зміщувались все далі на схід.

4) Формування території українських військово-державних утворень 15 – 18 ст. Межі українських військово-державних утворень виявили закономірну тенденцію до відтворення давніх етнічних кордонів, особливо на сході і півдні. Сформування оригінальної системи територіально-адміністративного устрою стало відображенням державотворчого і економічного потенціалів українського народу. Характерними рисами системи були демократизм, оптимальний розподіл повноважень, і струнка ієрархія територіальних одиниць (полки, сотні, курені), що й сприяло підвищенню ефективності виконавчої влади вдосконалення господарських відносин. Територіально-адміністративний устрій України козацького періоду визначив напрями розвитку системи розселення і шляхів сполучень, забезпечив дальше українське освоєння Слобожанщини, Півдня України і Кубані.

5) Поділ українських земель Австрійською і Російською імперіями, що характеризується поширенням територіального устрою метрополій на українську етнічну територію. Схема територіально-адміністративних органів на західноукраїнських землях не відповідала інтересам корінного населення, тому боротьба за зміну територіально-політичного статусу Галичини, Буковини і Закарпаття стала одним із напрямів національно-визвольного руху. Кордон між двома імперіями, що розподілив єдину етнічну територію, став на перешкоді формування загальноукраїнського ринку.

6) Формування кордонів і територіального поділу українських держав протягом 1917 – 1920 рр. Визначення кордонів і формування територіально-адміністративного устрою УНР і ЗУНР здійснювалось згідно з етнічними межами, а також з історичними, господарськими і військовими політичними традиціями України в контексті загальнонаціонального відродження.

7) Поділ західноукраїнських земель суміжними державами в 20-30-х роках ХХ ст. Територіально-адміністративний устрій на українських землях у складі Польщі, Румунії і Чехословаччини відображав їх колоніальний статус. Автономія Закарпаття, демократична система територіального управління більше сприяли національно-господарському розвитку цієї

8) Територіальний поділ українських земель в роки Другої світової війни.

9) Становлення України як незалежної держави в 1991 році.

9 ПИТАННЯ. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА СОЮЗИ.

Міжнародна організація – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який утворюється щонайменше трьома учасниками міжнародних відносин, що мають спільні цілі, для досягнення яких створюють постійні органи, та діють у межах визначених норм та принципів. За географічним масштабом є поділ міжнародних організацій за критерієм функціонального типу та географічного масштабу діяльності. За географічним масштабом міжнародні організації поділяють на:* глобальні; * міжрегіональні; * регіональні; * субрегіональні. До глобальних відносять ті з них, що мають широке територіальне представництво членів, так і вплив на глобальний розвиток людства. До міжрегіональних відносять організації за критеріями членства, до яких входять представники суміжних регіонів. При цьому під регіоном розуміють географічний простір (Європа, Азія, Африка тощо). Приклад організацій – СНД, ГУАМ, НАТО. Регіональні організації – як міждержавні, так і неурядові – обмежують коло своїх учасників певним регіоном (ОАЄ, ЄС). Оскільки поняття «регіон» є багатозначним, часто в окрему групу виділяють субрегіональні організації. За функціональним типом міжнародні організації розподіляють на організації загальної і спеціальної компетенції. Загальні – міждержавні організації, цілі яких зачіпають усі сфери відносин між її членами. Цілі організацій спеціальної компетенції обмежені однією сферою співпраці. Всі міжнародні організації поділяються на дві великі групи – міждержавні та недержавні, утворені фізичними або юридичними особами, які не мають відношення до урядової діяльності.

ООН належить головна роль серед міжнародних організацій. ЇЇ було створено з метою збереження миру на Землі та для контролю над міжнародною безпекою і розвитком співробітництва між державами. Статут ООН розроблений на конференції представниками СРСР, США, Великої Британії, Китаю і набув чинності з 1945 р. ООН має головні органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат. До них входять комітети і комісії, заклади і організації, в яких розглядаються питання і проблеми світової політики, економіки, екології, права тощо. Членами ООН можуть бути будь-які миролюбні країни, які визнають її Статут і готові його виконувати. Нині членами ООН є майже 180 країн світу, в тому числі й Україна. На Генеральну Асамблею, яку іноді порівнюють із світовим парламентом, збираються представники кожної країни – члена ООН. Під час розгляду важливих питань кожна з цих країн має тільки один вирішальний голос. Офіційними мовами, якими проводяться робочі засідання, визначено 6 мов (англійська, російська, французька, іспанська, арабська, китайська). Штаб-квартира ООН розміщена в Нью-Йорку (США), основні офіси розташовані в Римі (Італія), Парижі (Франція), Женеві (Швейцарія). Рада Безпеки складається з 15 членів, серед яких 5 є постійними (США, Велика Британія, Франція, Росія, Китай), а 10 членів обираються почергово на два роки Генеральною Асамблеєю ООН. Це надзвичайно важливий орган, на який покладається головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Його рішенням повинні підпорядковуватися всі члени ООН.

Європейський Союз (ЄС). ЄС – Спільний ринок – друга за значенням міжнародна організація, яка існує з 1958 р. (в 1991 р. її назва Європейське економічне співтовариство змінена на Європейський Союз) і об’єднує європейські країни. Її мета – створення спільного ринку товарів, капіталів і робочої сили скасування митних кордонів. Країни, які входять до ЄС, виробляють спільну погоджувальну політику стосовно розвитку промисловості, енергетики, сільського господарства, транспорту, зовнішньоекономічної діяльності тощо. Штаб-квартира розміщена у Брюсселі (Бельгія). З 2002 р. 12 країн ЄС (Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія) змінили власну валюту на єдину – євро, утворивши зону євро.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) – політична міжнародна організація, яка утворилася після розпаду СРСР у 1991 р. До її складу увійшли 12 незалежних держав – Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Таджикистан, Киргистан, Казахстан, Узбекистан, Туркменистан – колишні республіки Радянського Союзу. Мета створення цієї організації – координація дій у валютно-фінансовій та економічній сферах, розв’язування національних проблем, збереження територіальних кордонів, інтеграція країн – членів СНД у світову економіку шляхом створення регіонального ринку. Штаб-квартира СНД розташована в Мінську (Білорусь).