Конфлікти як природні форми взаємодії людей

Конфлікт – це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфлікту, перевірте, чи є у вас пульс.

Ч.Дікенс

Конфлікт – це складне соціально-психологічне утворення, яке переживає людина щодня. Найважливішими параметрами конфлікту є його суть, структура, функції, динаміка, класифікація, поведінка учасників конфлікту. Знання цих положень допоможуть з практичної точки зору зорієнтуватись в конфлікті і знайти оптимальні шляхи його вирішення.

Конфліктна ситуація – це накопичені протиріччя, які пов’язані з діяльністю суб’єктів соціальної взаємодії і створюють ґрунт для реальної суперечки.

Конфлікт –це співвідношення між суб’єктами соціальної взаємодії, яке характеризується протистоянням протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів) і суджень (думок, поглядів, оцінок тощо).

Під функцією конфлікту розуміють роль, яку він виконує по відношенню до суспільства, соціальних груп, та індивідів.

Розрізняють явні і латентні (приховані) функції конфлікту.

Явні функції конфлікту характеризуються тим, що наслідки співпадають з метою, яка проголошувалась і переслідувалась опонентами конфлікту.

Приховані функції конфлікту характеризуються наслідками, які з’ясовуються лише з часом, можуть виявитися несподіваними і не відповідають раніше проголошеним цілям і намірам учасників конфлікту.

І явні, і латентні функції конфлікту можуть бути як негативними, так і позитивними, тобто вони можуть мати двоякийхарактер.

Якщо функція конфлікту позитивна для його учасників, то говорять про функціональний (конструктивний) конфлікт; у протилежному випадку – це дисфункціональний (деструктивний) конфлікт, результати якого є негативними для його учасників або не такими, на які вони розраховували.

Динаміка конфлікту –це процес його зміни.

Етапи конфлікту:

1) передконфліктна ситуація (латентний період);

2) відкритий конфлікт:

· інцидент (початок конфлікту);

· ескалація (розвиток конфлікту);

· завершення конфлікту;

3) післяконфліктний період.

Класифікація конфліктів

 За характером об’єкту виділяють два види конфліктів:

· реалістичні – вирішення яких веде до досягнення результату;

· нереалістичні – в яких об’єкт неможливо відділити від самого конфлікту.Так, існують випадки, коли конфлікт виникає виключно через бажання проявити власні агресивні імпульси. При цьому сам предмет, на який він спрямований, не має значення, він вибирається абсолютно спонтанно.Нереалістичний конфлікт обумовлений необхідністю розрядки напруженого емоційного стану для одного або для обох супротивників. Як тільки розрядка агресії відбулася, конфлікт, зазвичай, швидко закінчується.

‚ Залежно від сторін, конфлікти діляться на:

· внутрішньоособистісні. Конфлікт можна сформулювати як проблему між існуючим, актуальним станом суб’єкта і його бажаним станом, між реальністю і можливістю, актуальним і потенційним. В його основі можуть лежати найрізноманітніші внутрішньоособистісні причини, наприклад: суперечність потреб, суперечність між внутрішньою потребою і соціальною нормою, суперечність між різними ролями індивіда, складність вибору між різними варіантами поведінки.

· міжособистісні – це зіткнення між окремими індивідами в процесі їх взаємодії. У будь-якому міжособистісному конфлікті велике значення мають індивідуальні якості людей, їх психічні, соціально-психологічні і етичні особливості. В зв’язку з цим часто говорять про міжособистісну сумісність або несумісність людей, яка грає важливу роль в міжособистісному спілкуванні.

· між особистістю і групою. Цей тип конфлікту має багато спільного з міжособистісним, проте він більш багатоплановий, оскільки група має цілу систему відносин, вона певним чином організована, в ній, як правило, є формальний і/або неформальний лідер, координаційна і субординаційна структури і т. інше.

· міжгрупові. Виражається цей конфлікт в зіткненні інтересів різних груп. До такого типу відносяться конфлікти між соціальними групами найрізноманітнішого розміру: малими, середніми і великими.

ƒ В аспекті потреб, блокування яких спричинило конфлікт, вони можуть поділятись на:

· матеріальні;

· статусно-рольові;

· духовні.

„ За спрямованістю конфлікти підрозділяються на:

· горизонтальні, що виникають між діловими партнерами, колегами по роботі, подружжям;

· вертикальні – між підлеглими і керівництвом, батьками і дітьми;

· змішані.

… За часовими параметрами конфлікти поділяються на:

· короткочасні;

· швидкоплинні;

· тривалі, які продовжуються іноді роками і десятиріччями, і нерідко відбуваються на державному, національному, релігійному рівнях.

† І, нарешті, за критерієм результативності конфлікти діляться на два типи:

· конструктивні (нормальні, позитивні), при яких групи зберігають свою цілісність, а відносини між членами групи – характер співпраці, кооперації;

· деструктивні (патологічні, негативні), коли взаємини між людьми набувають нецивілізованої форми, характеру протистояння, боротьби, що веде навіть до руйнування і розпаду організації.

1.7. Структура конфлікту

Під структурою будь-якого об’єкту розуміють сукупність його елементів, а також зв’язки і відносини між ними, що забезпечують його цілісність.

Основними елементами конфліктної взаємодії є:

1) об’єкт і предмет конфлікту. Цінність, з приводу якої виникає зіткнення інтересів, називається об’єктом конфлікту. На відміну від цього, предметом конфлікту є ті суперечності, які виникають між взаємодіючими сторонами і які вони намагаються вирішити за допомогою протистояння.

2) учасники конфлікту – суб’єкти соціальної взаємодії, які знаходяться в стані конфлікту, або люди, що явно чи приховано підтримують конфліктуючі сторони.

3) соціальне середовище, умови конфлікту. Поняття середовища визначається тим ґрунтом, на якому виникає і розвивається конфлікт. З точки зору рівнів соціальної системи розрізняють мікро– і макросередовище конфлікту. За природою компонентів можна виділити три види середовища конфлікту: фізичне, суспільно-психологічне і соціальне.

4) суб’єктивне сприйняття конфлікту або образ конфліктної ситуації – відображення предмету конфлікту в свідомості суб’єктів конфліктної взаємодії.

5) мотиви конфлікту – це внутрішні сили, які підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту (мотиви виступають у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, спрямувань).

6) позиції конфліктуючих сторін – це те, що проголошують конфліктанти один одному в процесі конфлікту або в переговорному процесі.

1.8. Стратегії поведінки в конфлікті

На побутовому рівні розглядають три типи поведінки в конфлікті. Для першого характерним гаслом поведінки є твердження – “кращий захист – напад”. Для іншого типу – “краще поганий мир, ніж хороша війна”; для третього – “хай думає, що він переміг”.

Конфлікт протікає по-різному залежно від типів втягнутих у нього осіб. Деякі фахівці вважають, що існує універсально конфліктний тип особи, для якої стан конфронтації і протиборства так само природній, як для іншої – мирне існування. Це так звані “склочники”, “злі демони”. Їм протистоять “антисклочники”, для яких важливо розряджати будь-які напружені відносини між людьми. І якщо склочник спеціалізується на роздуванні сварок, конфліктів, то антисклочник – на погашенні, примиренні будь-якими шляхами.

Для опису типів поведінки людей в конфліктах застосовують двовимірну модель регулювання конфліктів, в основу якої покладено систему, яку називають методом Томаса–Кілменна [5]. Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпадінням інтересів двох і більше сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, в якій людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи пасивно або активно) і інтереси іншої сторони (діючи спільно або індивідуально):

1) конкуренція (суперництво) – прагнення добитися реалізації власних інтересів і цілей, всупереч інтересам іншого.

2) пристосування – принесення в жертву власних інтересів заради збереження стосунків з іншим.

3) уникання – відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденції до досягнення власних цілей.

4) компроміс – угода на основі взаємних поступок; пропозиція варіанту “середнього рішення”, яке знімає суперечність.

5) співробітництво – вироблення альтернативного рішення, яке повністю задовольняє інтереси обох сторін.

Якщо представити це в графічній формі, то отримаємо сітку Томаса–Кілменна (рис. 7.1.), яка дозволяє визначити місце і назву для кожного з п’яти основних стилів розв’язання конфліктів:

 

Рис. 7.1. Сітка Томаса–Кілменна

Питання для самоперевірки

1. Що таке конфліктна ситуація і чим вона відрізняється від конфлікту?

2. Опишіть функції конфлікту.

3. Опишіть етапи розвитку конфлікту.

4. Опишіть типи і види конфліктів.

5. Які елементи входять в структуру конфлікту?

6. Опишіть стратегії конфліктної поведінки.

 

 

[1] Анамнез (лат. по пам'яті) – відомості про минуле досліджуваного, отримані від нього самого, або – при об'єктивному анамнезі – від осіб, які його знають.

[2] Інша назва – емоційна ізоляція (die Isolierung).

[3] Інша назва – реактивне утворення.

^[4] від лат. transactio – угода, операція; гр. analysis – розкладення, розчленування.

[5] розроблений Кеннетом У. Томасом (Kenneth W. Thomas) і Ральфом X. Кілменном (Ralph H. Kilmann) у 1972 році.