Уявлення про старість і старіння

ТЕМА 8

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ

 

8.1. Уявлення про старість і старіння

8.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи

8.3. Методи і технології соціальної роботи

8.4. Організація надання допомоги

8.5. Приклади діяльності соціальних служб

 

Уявлення про старість і старіння

Одним з головних сучасних завдань нашого суспільства є створення умов гідного життя літнім людям, які становлять нині п'яту частину населення України. Саме тому соціальна робота з людьми похилого віку посідає пріоритетне місце в системі соціального обслуговування населення України.

Поняття «людина похилого віку» в Україні стійко асоціюється з настанням пенсійного віку (55 років для жінок і 60 - для чоловіків). Часто вживається термін «літні люди», який у більшості випадків має те ж саме значення, що і люди похилого віку.

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), особи у віці від 60 до 74 років належать до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 років - до старих людей, а від 90 років і старших — до довгожителів. Деякі американські фахівці пропонують іншу класифікацію, у якій розрізняють людей старшого віку, як молодих літніх - 65-74 років, старих - віком 75-84 і дуже старих - 85 років і більше. Відомий російський вчений 1. Давидовський свого часу категорично наполягав на відсутності точних календарних дат настання старості.

Старіння є невід'ємним елементом розвитку особистості. В онтогенезі людини виділяють періоди дитинства, юності, зрілості та старості (пізньої дорослості). Межа між періодом зрілості та початком старості майже невловима, що зумовлює розбіжності в визначенні віку, з якого починається старість.

З біологічного погляду старіння пов'язане зі змінами, що відбуваються на всіх рівнях організації живої матерії - молекулярному, клітинному, системному, цілісного організму. Відтак старіння розглядають як руйнівний процес, який настає унаслідок руйнівної дії зовнішніх та внутрішніх чинників та призводить до недостатності функцій організму.

Для об'єктивнішого розуміння старіння його можна розглядати як процес, що складається з трьох компонентів:

– біологічне старіння - зростання вразливості організму і підвищення ймовірності смерті;

– соціальне старіння — зміна патернів поведінки, статусів, ролей;

– психологічне старіння — вибір способу адаптації до процесів старіння, нових стратегій подолання труднощів.

Представники холістичного підходу пропонують при розгляді процесу старіння враховувати більше аспектів, як-от: календарний (хронологічний); біологічний; сексуальний; психологічний; соціальний; духовний.

Отже, однозначної думки щодо віку, з якого починається старість, немає, адже старіння - це процес, і саме в цьому контексті необхідно розглядати феномен старості.

У житті старої людини зазвичай відбуваються зміни, що зачіпають усі сфери життя: виробничу, сімейну, громадську, особисту. Часто різнопланові проблеми людей похилого віку об'єднують у три великі групи: 1) здоров'я і медична допомога; 2) матеріальне становище; 3) інтеграція в суспільство. Старість пов'язана з розвитком вікової патології, зміною фізіологічних функцій, втратами (які часто не помічаються самою людиною). Такі втрати можуть стосуватися фізіологічних і біологічних обмежень, погіршення здоров'я, зниження соціальної активності, зміни соціальної ролі і самоідентичності, втрати безпеки.

За прогнозами фахівців, передбачається інтенсивне постаріння населення на початку XXI сторіччя, а також збільшення очікуваної середньої тривалості життя, тобто процес постаріння буде супроводжуватися значним підвищенням частки осіб старечого віку (старше 75 років) у загальній кількості людей літнього віку, які входять у групу ризику збільшеної потреби у медичній та соціально-побутовій допомозі.

Одночасно з процесами старіння населення відбувається трансформація сучасної сім'ї і відокремлення її поколінь за місцем проживання. За даними Міністерства праці і соціальної політики, в Україні окремо від дітей проживає біля 2 млн подружніх пар у віці 60 років і старше, а також понад 2 млн громадян похилого віку мешкають самотньо. Серед них 754 тис. потребують різних видів побутової допомоги, у тому числі у віці 75-80 років понад 300 тис. осіб. Проблеми людей похилого віку, особливо самотніх, загострюються на тлі низьких пенсійних виплат та дефіциту дешевих товарів, зростання цін на комунальні послуги і продовольчі товари, нерозвинутої сфери побуту, незадовільної медичної допомоги, втрати суспільством почуття милосердя. Зазначені труднощі доповнює відсутність грошових заощаджень, фінансова неспроможність ремонту власного житла тощо. Подолати все це літні люди самостійно не можуть. Частина з них змушена переїздити до спеціалізованих стаціонарних соціальних закладів, потребує постійної сторонньої допомоги, обслуговування вдома.

Загалом, щороку кількість літніх на планеті збільшується на 2,4%. За прогнозами, до 2020 року кількість літніх людей може зрости до одного мільярда осіб. Демографічне старіння як глобальна тенденція розвитку сучасної цивілізації привертає увагу до становища людей похилого віку в сучасному світі. Ця ситуація зумовлює не лише формування нових потреб літніх людей, а й відмову від уявлень про старість як про інволюцію.

Зараз люди похилого віку - це гетерогенна популяція кількох поколінь, чимало з них ведуть самостійний та активний спосіб життя. Однак у суспільстві продовжують домінувати стереотипи про старість як про «напівіснування» та людей похилого віку як утриманців.

Перехід на нові принципи розвитку, перегляд системи цінностей, притаманних сучасному суспільству, вносять корективи в життя всіх поколінь, зокрема й старшого. Зміна соціального статусу старої людини, що викликана насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя та спілкування, а також виникнення різноманітних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність відпрацювання та реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.