Система державного фінансового контролю та її основні елементи

Тема 1

Суть і функції державного фінансового контролю

 

Суть, завдання і функції державного фінансового контролю

У широкому розумінні контроль в управлінні економікою можна розглядати як процес, який повинен забезпечити відповідність функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням і спрямований на успішне досягнення поставленої мети. У даному випадку на перший план висувається функціональне призначення контролю, його участь на певному етапі управлінського процесу – завершальному. Однією зі сталих точок зору в науковій літературі є така, згідно з якою контроль – це завершальний етап процесу управління, що дозволяє зіставити досягнуті результати із запланованими.

Державний фінансовий контроль представляє собою регламентовану нормами права діяльність органів державної влади та державного управління, що реалізується через систему спостереження і перевірки законності, фінансової дисципліни, доцільності та ефективності процесів формування, розподілу і використання грошових фондів і фінансових ресурсів, що належать державі або залишаються в суб’єкта фінансових правовідносин при виконанні власних функціональних обов’язків у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, отриманням кредитів з державного бюджету чи під гарантії уряду України.

У контексті зазначеного, головною метою контролю як функції управління державними фінансами є сприяння зростанню секторів і галузей національної економіки завдяки здійсненню стеження за досягненням цільових орієнтирів та перевірки дотримання обмежуючих параметрів їх розвитку на мікро- та макроекономічному рівнях.

Відповідно, головними завданнями ДФК на макро- і мікрорівні управління державними фінансами є наступні (рис. 1.2).

 

 

Рис. 1.2. Завдання ДФК на макро- і мікрорівні управління державними фінансами

 

З огляду на особливе місце ДФК в системі державного регулювання економіки, його метою є забезпечення законності та ефективності використання державних фінансових і матеріальних ресурсів та державної власності. У відповідності з цим основними завданнями ДФК є:

1. нагляд за дотриманням органами державної влади і державного управління, іншими суб’єктами фінансових відносин норм у сфері управління державними фінансами і своєчасне інформування органів державної влади, державного управління та громадськості про суттєві відхилення від них;

2. оцінка ефективності, економності та результативності використання грошових фондів та фінансових і матеріальних ресурсів, що належать державі або залишаються в суб’єкта фінансових відносин при виконанні власних функціональних обов’язків у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, отриманням кредитів з державного бюджету чи під урядові гарантії;

3. блокування відхилень від прийнятих норм управління державними фінансами, що перешкоджають законному, ефективному та результативному управлінню ними на рівні державних органів (організацій, установ), підприємств, інших суб’єктів фінансових відносин та/або можуть завдати шкоди інтересам громадян;

4. забезпечення усунення наслідків порушень, помилок чи інших недоліків у діяльності суб’єкта фінансових відносин, розробка і моніторинг виконання рішень за результатами нагляду та оцінки;

5. оцінка якості надання органами державної влади і державного управління, іншими суб’єктами фінансових відносин адміністративних послуг, виконання контрольно-наглядових функцій і стану виконання завдань, визначених законодавством;

6. визначення напрямів удосконалення норм управління державними фінансами та розробка стандартів для системи контролю державних фінансів.

Мета і завдання ДФК визначають його основні функції, які можна розкрити з двох позицій – входячи з загальнонаціонального і соціального значення контролю та змістовного значення його функцій (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Основні функції ДФК

Система державного фінансового контролю та її основні елементи

 

Рис. 1.5. Система ДФК та її основні елементи

 

Визначальним елементом системи ДФКє його місія (мета чи головне завдання), яка надає загальну характеристику цьому виду діяльності, визначає, що саме, як і якими засобами потрібно контролювати.

Важливе місце у системі ДФК належить суб’єктам контролю, оскільки саме вони забезпечують виконання контрольних дій.

Суб’єкт ДФК (контролюючий суб’єкт) – це державна інституція (орган державної влади і державного управління), яка спрямовує контрольні дії на діяльність іншої особи чи інституції (органу, організації, підприємства), що перебуває у контрольному середовищі.

Іншою обов’язковою складовою системи ДФК є наявність об’єкта, на який спрямовуються контрольні дії суб’єкта ДФК.

За загальним визначенням, об’єкт контролю (контрольований, підконтрольний об’єкт) – це діяльність певного суб’єкта, на яку спрямовуються контрольні дії цього або іншого суб’єкта (суб’єктів), що знаходяться в оточуючому господарському середовищі.

Об’єктом ДФК є коло відносин, що виникають між державою і юридичними/фізичними особами з приводу руху, формування і використання державних фінансових ресурсів та активів, що належать державі. До об’єктів ДФК належать:

- юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, їх відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи;

- фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності), якщо вони беруть участь у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні активів, що належать державі, а також використовують кошти, що залишаються в їх розпорядженні у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів чи державних цільових фондів та кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України (далі – КМУ);

- операції, що проводяться підконтрольними об’єктами з такими фінансовими ресурсами і активами, порядок використання яких визначено законодавством.

Виходячи із завдань контролю як функції управління державними фінансами, предметом ДФК є:

► безпосередньо активи, що належать державі, у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні яких бере участь підконтрольний об’єкт;

► кошти, що залишаються у розпорядженні підконтрольного об’єкту у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів чи державних цільових фондів;

► кредити, отримані підконтрольним об’єктом під гарантії КМУ;

► нормативно-правова діяльність підконтрольного об’єкта.

Специфічний метод ДФК є вираженням засад загального підходу до об’єкта контролю. В основі цих засад лежить поєднання загальнонаукових і методичних прийомів пізнання, що дають можливість комплексно вивчити законність, достовірність, доцільність і економічну ефективність господарських і фінансових операцій і процесів на основі використання облікової, звітної, нормативної та іншої економічної інформації в поєднанні з дослідженням фактичного стану об’єкта контролю.

Однак механічне поєднання ревізором загальнонаукових і методичних прийомів ще не забезпечує виконання покладених на контроль завдань. ДФК лише тоді виконуватиме відведену йому роль, якщо базуватиметься на певних принципах.

Рис. 1.6. Принципи організації діяльності органів ДФК

Контрольні дії – це операції порівняння (зіставлення) показників діяльності контрольованого об’єкта з певною нормою (нормами) шляхом застосування методичних прийомів, котрі здійснюються контролюючим суб’єктом для виявлення відхилень від цих норм.