Факультативні ознаки об'єктивної сторони та їх значення для кваліфікації злочинів

Крім діяння об'єктивна сторона злочину включає інші ознаки, які мають факультативний характер: 1) наслідок; 2) причиновий зв'язок; 3) спосіб; 4) час; 5) місце; 6) обстановка; 7) знаряддя; 8) засоби.

Так, для правильної кваліфікації злочинів потрібно знати й ураховувати, яким чином і в якій правовій формі у кримінальному законодавстві визначаються суспільно небезпечні наслідки окремих видів злочинів.

Наслідок діяння неможливий без об'єкта і багато в чому ним визначається. Немає об'єктів злочинів, яким би не заподіювалася шкода, і немає шкоди, яка би не завдавалася об'єкту посягання. Суспільно небезпечні наслідки - це ознака, яка поєднує всі інші ознаки складу з об'єктом злочину.

Зазвичай залежно від характеру й обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкту, суспільно небезпечні наслідки-поділяють на наслідки у вигляді реальної шкоди й наслідки у вигляді створення загрози заподіяння шкоди. Більшість злочинів заподіюють реальну шкоду. Наприклад, крадіжка - майнову, тілесні ушкодження - фізичну, глум над могилою - моральну.

Інші злочини ставлять соціальні цінності в небезпеку заподіяння шкоди (передбачається не фактичне настання наслідків, а можливість їх настання; загроза заподіяння реальної шкоди). Так, у ч. 1 ст. 135 КК України встановлена відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Настання смерті особи, яку залишили без допомоги, не є обов'язковою ознакою для цього складу злочинну. Достатньо того, що був порушений стан захищеності особи. Склади таких злочинів називають складами реальної (конкретної) небезпеки, а злочини, які відповідають ознакам цих складів, - деліктами небезпеки. При кваліфікації діяння винного за статтею, у якій містяться ознаки складу реальної небезпеки, повинно бути встановлено, що вичинене діяння призвело до виникнення реального (а не абстрактного) стану небезпеки. Так, погроза спричинення шкоди як суспільно небезпечний наслідок у вигляді психологічної шкоди особі, суспільству та державі, дозволяє правильно її кваліфікувати як самостійну ознаку складу злочину. Із цього, зокрема, випливає, що доведення дійсності наміру винної особи реалізувати погрозу потрібно не завжди.

Наслідки як ознака складу конкретного злочину зазвичай прямо передбачені в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України. При такому підході наслідки дозволяють відмежовувати один злочин від іншого, окремі види одного і того ж злочину, злочини від інших правопорушень, а також злочини від незлочинної поведінки.

При описі в законі розгляданих наслідків зазвичай застосовуються такі прийоми:

1) точне зазначення в диспозиції статті Особливої частини КК України (як це зроблено, наприклад, у ч. 1 ст. 115 КК України - заподіяння смерті іншій людині); зміст таких кримінально-правових категорій як «великий розмір» чи «особливо великий розмір» (ч. ч. 4, 5 ст. 185 КК України) розкривається в примітках до статті Особливої частини;

2) визначення в інших нормативно-правових актах; наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, про які йдеться в ст. 121 КК України, встановлюється на підставі Правил судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень (затв. наказом Міністерства охорони здоров'я від 17 січня 1995 року № 6);

3) визначення шляхом співставлення кількох диспозицій статей Особливої частини КК України. Так, ч. 1 ст. 192 КК України передбачає відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. Для з'ясування того, які ж саме ознаки шахрайства відсутні слід додатково звертатися до положень ст. 190 КК України;

4) використання оціночних категорій, тобто таких, які чітко не визначені в кримінальному законі або іншому нормативно-правовому акті. Наприклад, безпосередньо в КК України не завжди визначено поняття істотної шкоди; поняття значної шкоди потерпілому тощо. При цьому у деяких випадках суспільно небезпечні наслідки сконструйовано як умовно оціночні, їх можна значною мірою конкретизувати, зокрема шляхом порівняння з наслідками, передбаченими у кримінально-правовій нормі альтернативно. У тексті закону вони можуть бути позначені як «інші тяжкі наслідки», де слово «інші» означає їх альтернативність переліченим наслідкам, однорідний характер з ними і схожу величину.

Як бачимо, описуючи наслідки у законі, законодавець використовує в основному ті ж прийоми, що й при описі діяння. Перелік наслідків у статті КК України може бути вичерпним або орієнтовним. Дуже часто у законі вказується характер того або іншого наслідку без докладного його опису. У такому випадку можна констатувати наявність тих же самих труднощів, що й при кваліфікації діяння. Для з'ясування змісту, вкладеного законодавцем у понятійну характеристику наслідків, дуже часто є серйозна потреба у зверненні як до інших нормативних актів, так і до різних видів тлумачення закону (передусім, легального, судового, доктринального). Ось декілька прикладів.

Ознакою особливо кваліфікованого складу зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК України) є особливо тяжкі наслідки. Що розуміється під ними - законодавець не уточнює. Для з'ясування більш-менш точного змісту цієї ознаки в процесі кваліфікації можна звернутися до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, запропонованих ним у постанові від 30 травня 2008 року № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи». Так, у п. 11 зазначеної постанови йдеться про те, що особливо тяжкими наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 152 КК України можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування.

У ч. З ст. 206 КК України йдеться про заподіяння великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків від протидії законній господарській діяльності. У примітці до ст. 206 КК України вказується сума в розмірі п'ятисот і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, необхідна для визначення великої матеріальної шкоди. Утім, загальне розуміння великої шкоди й тяжких наслідків викликає труднощі. В осіб, які здійснювали доктринальне тлумачення зазначеної ознаки, існує безліч думок, кожна з яких заслуговує на увагу. Наприклад, вчені Є.О. Письменський, О.О. Дудоров, зокрема, при кваліфікації відповідного злочину пропонують додержуватися підходу П.П. Андрушка, який є найбільш виваженим, зрозумілим, і таким, що цілком відповідає „духові" закону. На його думку, шкода може бути як матеріальною, так і не матеріальною. Матеріальна шкода визначається на підставі примітки до ст. 206 КК України, а моральна в кожному окремому випадку самостійно. Велика шкода є понесеними потерпілим затратами чи недоодержаними прибутками у великих розмірах внаслідок, наприклад, розриву існуючих ділових зв'язків із контрагентами, підриву ділової репутації, зменшення замовлень, позбавлення суб'єкта господарської діяльності права займатись певним видом діяльності (ліцензії) тощо. Під іншими тяжкими наслідками варто розуміти умисне заподіяння потерпілому чи близьким йому особам тяжких тілесних ушкоджень, середньої тяжкості тілесних ушкоджень хоча б двом особам, а так само заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння великої матеріальної шкоди третім особам тощо.

Щодо причинного зв'язку, то ця ознака об'єктивної сторони як і суспільно небезпечні наслідки властива не всім, а лише так званим матеріальним складам злочинів. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Відсутність причинного зв'язку між діянням особи та наслідком, що настав, виключає наявність складу злочину, що, у свою чергу, є підставою для не притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, принаймні за закінчений злочин.

Особливо складним є встановлення причинного зв'язку при розслідуванні справ про транспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Скажімо, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 КК України, нерідко дії водіїв, пішоходів і велосипедистів, дефекти або інші особливості транспортних засобів, стан дорожнього покриття, явища природи стають взаємозалежними. Заподіяння шкоди при цьому найчастіше сприймається як щось випадкове, що настає за тими чи іншими діями водія. Це трапляється зазвичай у випадках порушення правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів кількома учасниками дорожнього руху, при дії кількох причин чи настанні кількох шкідливих наслідків. У таких випадках виникає необхідність всебічно оцінити дії водія чи іншого учасника дорожнього руху.

При аналізі і встановленні причинового зв'язку між суспільно небезпечною дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з таких положень.

1. Причиновий зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину піддягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто у злочинах із матеріальним складом. Тому, якщо причино вий зв'язок між діянням і наслідком не встановлений, об'єктивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов'язкової її ознаки як причиновий зв'язок. Цей зв'язок існує об'єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини, тому він є таким, що може бути пізнаним.

2. Для чіткого встановлення зв'язку між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища – причину і наслідок, тобто суспільно небезпечне діяння і суспільно небезпечний наслідок - від інших причиново-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. З цього приводу відомий радянський науковець А.Н. Трайнін писав: у сфері кримінального права з усіх факторів, що визначають настання результату, має бути виділено як причину - людську дію (бездіяльність), а як результат - суспільно небезпечний результат. Лише таким шляхом можна встановити, чи є певне діяння причиною конкретного суспільно небезпечного наслідку.

3. Причиновий зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку. Із цього, у свою чергу, випливає таке:

3.1. Причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку. Питання про її наявність автоматично знімається, якщо буде виявлено, що діяння, у якому підозрюється причина якоїсь події, мало місце пізніше цього «наслідку». Однак і зовнішньої залежності у послідовному розвитку подій недостатньо, адже відомо, що «після цього» не завжди означає «внаслідок цього». Одна лише зовнішня послідовність подій не може бути підставою для встановлення причинового зв'язку.

3.2. Причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, але й закономірно викликати його. Це означає, що діяння за своїм характером завжди викликає (породжує) реальну можливість настання конкретних суспільно небезпечних наслідків.

Причинний зв'язок має місце лише в разі, коли діяння є головною (визначальною, необхідною) умовою настання суспільно небезпечного наслідку. Причинний зв'язок завжди має бінарний характер. Між причиною (дією або бездіяльністю) та наслідком (суспільно небезпечними насідками) відсутні інші ланки детермінації. Все дуже просто, коли діяння людини виявиться єдиною умовою шкоди, яка наступила. Якщо інших при самому ретельному дослідженні виявити не вдасться – є підстави вважати, що воно й породило цю шкоду – послужило його причиною. Проте, правило про головну умову стає в нагоді в ситуаціях, коли у причиновий ряд втручаються різні додаткові сили, умови й фактори - дії інших осіб, різні процеси, тобто мають місце кілька чинників, що тією чи іншою мірою сприяють настанню суспільно небезпечних наслідків. Так, у всіх справах, пов'язаних із порушеннями правил використання техніки, причиновий зв'язок далеко не завжди має прямий і однозначний характер. Нерідко він буває ускладнений втручанням різних об'єктивно несприятливих (ситуаційних) факторів або поведінкою самої особи, якій завдана шкода (дії самих потерпілих як ланка у причиновому ланцюзі у цих справах зазвичай полягають у їх недостатньо продуманій, необґрунтованій, недбалій поведінці).

Із огляду на сказане, діяння завжди слід розглядати як головну причину настання наслідків, якщо без нього (при уявному виключенні діяння з усього ланцюга факторів) суспільно небезпечні наслідки не настали б. У такій конкретній обстановці діяння завжди створює реальну можливість настання наслідку і є в цьому разі їх причиною.

3.3. Діяння перебуває у причиновому зв'язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає настання цього наслідку. Наслідок стає органічно притаманним діянню (реально можливим), тому має місце необхідний причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням та його наслідками. Із цього приводу слушно зауважується, що у кримінальному праві причиновий зв'язок має місце лише тоді, коли шкідливі наслідки, які настали, були закономірним наслідком такого діяння, у вчиненні якого, об'єктивних умовах і обставинах його вчинення, були закладені реальні можливості настання саме цих наслідків і настали вони без втручання третіх осіб або дії яких-небудь інших зовнішніх сил.

Не слід змішувати причини та умови, навіть ті, без яких наслідок би не наступив. Вони мають різну природу детермінації. Умови можуть сприяти заподіянню шкоди і по суті не можуть викликати суспільно небезпечні наслідки. Причини безпосередньо продукують суспільно небезпечні наслідки та здійснюється це не взагалі, а у конкретній обстановці вчинення злочину.

Кваліфікація за об'єктивною стороною неможлива без установлення інших факультативних ознак: способу, місця, часу, обстановки, знаряддя та засобів учинення злочину. Ці ознаки залежно від особливостей законодавчого визначення конкретного суспільно небезпечного діяння вважаються:

1) конструктивними ознаками основного складу злочину. Приклад - крадіжка (ст. 185 КК України), для якої спосіб (визначається словом „таємне") є конструктивною ознакою основного складу злочину. Встановлення цього способу є неодмінною умовою для кваліфікації суспільно небезпечного діяння за ст. 185 КК України. Тому за відсутності таємного способу викрадення складу злочину не буде, а, отже, при кваліфікації від цієї ознаки залежить, чи визнаємо ми відповідне діяння крадіжкою, тобто злочином, чи ні.

Принагідно зауважимо, що найбільш характерними помилками у кваліфікації при встановленні об'єктивної сторони злочину визнаються ті, які припускають суб'єкти правозастосування при визначенні саме способу злочинного посягання. Такі помилки найчастіше зустрічаються у кваліфікації злочинів проти власності, а серед останніх основна доля належить викраденню шляхом крадіжки, грабежу, розбою.

2) ознаками кваліфікованого складу злочину. Такою ознакою є, наприклад, спосіб особливої жорстокості при вбивстві (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України). Оскільки ця ознака не входить до основного складу, то від неї й не залежить питання про злочинність або незлочинність діяння, убивство визнається злочином незалежно від того, чи вчинене воно з особливою жорстокістю або без такої. Не впливаючи на злочинність діяння, спосіб (у цьому разі „особлива жорстокість"), може змінити кваліфікацію з ч. 1 ст. 115 КК України на п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

3) ознаками, які не мають значення для кваліфікації злочину й ураховуються лише при призначенні покарання та вирішенні інших кримінально-правових питань. Така ознака, наприклад, як вчинення злочину загальнонебезпечним способом у більшості складів не використовується взагалі. Тому вона не впливає на кваліфікацію, однак правозастосовцем повинна встановлюватися через її можливість обтяжувати покарання згідно з п. 12 ч. 1 ст. 67 КК України.