Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський

1872, Вінницька область —1935, Львів

Талановитий український живописець і педагог. Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888–1892) та у Краківській Академії красних мистецтв (1892–1900). Живописна манера О.Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова.

З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А.Шептицького.

А сталося це так. У 1911 році випускник Краківської академії виставив 105 своїх творів в так званії «Світлиці (польського художника) Виспянського», де їх і побачив митрополит зі Львова Андрей Шептицький. Митрополит розпитав про художника і дізнався, що той з України. Він і умовив немолодого тоді вже художника на переїзд до Львова, аби працювати на ниві українського мистецтва. Шептицький не покинув митця на призволяще у Львові, надав житло і гроші на утримання. Головне, не став диктатором і дав можливість художній особистості Новаківського розвинутися вільно.

Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.

В 1923 заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Його школу пройшли багато митців, які пізніше здобули визнання і світову славу. Унікальність Мистецької школи Олекси Новаківського полягала в тому, що це був активний осередок українського духовно-мистецького життя з чіткою національно-культурною орієнтацією, котрий в наступні десятиліття мав значний вплив на розвиток української культури і широкий резонанс не тільки в Україні, але й далеко поза її межами у багатьох куточках світу.

«Автопортрет» - чи не найкращий твір цього жанрового різновиду не лише в українському, а й у світовому портретному мистецтві. Художник зобразив себе укрупненим планом, у досить незвичайному ракурсі: різкий поворот голови вліво, уважний, гострий, всепроникливий погляд, у якому відчуваються неабияка сила волі, мужність, глибокий розум. Автопортретові властива виняткова експресія у передачі виразу обличчя, глибокий психологізм. Насичений колорит лілувато-коричневих тонів, а також вільний широкий мазок надають полотну неспокійного, навіть драматичного звучання.

Справжнім шедевром серед творів є композиція "Втрачені надії". Художник зобразив себе і свою дружину в найтрагічніший момент життя - над домовиною померлої дитини. Обличчя вбитої горем жінки ми не бачимо; схиливши голову на плече чоловіка, вона гірко плаче. В глибокій зажурі, підперши голову рукою, сидить і сам художник.

У всьому українському живописі кінця XIX - початку XX ст. не було митця, крім О.О.Мурашка, який міг би зрівнятися з О.Новаківським у майстерності колористичного вирішення живописних полотен. Художник був обдарований великим колористичним темпераментом. Палітра його настільки багата й насичена дзвінкими кольоровими сполученнями, що живопис мимоволі асоціюється з музикою.

" В кожному своєму творові, - наголошував сам художник, - стараюся шукати музики... Під час малювання чую цілі симфонії. Тоді хотів би я віддати свої візії в милозвучних гамах, чистих тонах, в глибокім акорді ".

"Музикальність" творів О.Новаківського була тією визначальною рисою, що викликала чи не найбільше визнання і захоплення його сучасників. Ось як описує свої враження від його полотен тонкий естет і інтелектуал М.Вороний, котрий у 1926 р. відвідав майстерню художника у Львові: " Новаківського не можна оглядати, його треба слухати... Його динамічні фарби, насичені пристрасною музикою, дзвонять, гойдаються потужними акордами... Він передусім маляр-симфоніст і творить образи-символи... ".

Чимала частина (понад 500) олійних робіт Новаківського на сьогодні знаходиться за кордоном. Зокрема в Польщі, де він вчився; Чехії, де жила донька його найкращого друга Івана Голубовського — Галина. Вона мала три кімнати, обвішані від підлоги до стелі творами Новаківського. Після її смерті всі твори залишилися в Празі. Решта робіт розкидані по приватних колекціях США, Канади, Австралії...