Лекція 1. Процес працевлаштування як необхідний момент самореалі­зації студентів і випускників.

У результаті вивчення навчальної дисципліни «Чинники успішного працевлаштування за фахом» студенти мають:

Знати:

● сучасну систему державної служби зайнятості як центра реалізації держав­ної політики зайнятості населення;

● систему органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері соціального становлення та розвитку молоді;

● повноваження відповідних державних органів у сфері зайнятості населення;

● повноваження агентств з працевлаштування, рекрутингових агентств, кадрових агентств;

● повноваження спеціалізованих державних установ, які створюються з метою вирішення питань працевлаштування молоді;

● основні напрями регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці;

● вимоги норм національного законодавства у сфері працевлаштування;

● принципи соціального становлення та розвитку молоді;

● загальні вимоги до написання резюме, його специфіку та функції;

● особливості початкової соціалізації у робочому колективі;

● можливості комунікативної компетентністі як основного чинника ефектив­ного старту та кар’єрного зросту.

Уміти:

● аналізувати та оцінювати проблеми соціального характеру, які пов’язані з працевлаштуванням молоді;

● орієнтуватися у законодавчо-нормативній базі у галузі працевлаш­ту­вання випускників ВНЗ;

● правильно узагальнювати та аналізувати статистичну і практичну інфор­ма­­цію у сфері зайнятості;

● застосовувати набуті знання щодо практичних підходів до вирішення проблем працевлаштування;

● орієнтуватися у конкретних життєвих ситуаціях, що виникають в умовах конкуренції на реальному ринку праці;

● розробляти індивідуальні програми кар’єрного зростання, презентувати власний професійний та творчий потенціал;

● правильно написати резюме, оголошення про пошук роботи, брати участь у співбесіді з роботодавцями;

● реалізовувати набуті особистісні та професійні компетентності під час проходження випробувального строку на конкретному робочому місці.

Однією з головних складових інтеграції молоді в суспільні структури є її включенність в економічну діяльність. Успішність виходу молодого покоління на ринок праці залежить і від широкого спектра особистістних характеристик, цінностей та мотивацій молодих людей, і від спроможності держави забезпечити належну підготовку майбутніх трудових ресурсів, їх працевлашту­вання та регулювання відносин у системі «працівник - роботодавець». Значний вплив на взаємодію компонентів ринку праці здійснюють також суспільно-економічні чинники – макроекономічна ситуація, кон'юнктура ринку праці, регіональна політика тощо.

Молода робоча сила сучасної України сформувалася в економічних умовах, які суттєво відрізняються від централізованого планового господар­ства. Демократизація суспільства і нові реалії ринкової економіки, з одного боку, розширили можливості молоді у виборі сфер та видів економічної діяльності, територіальної та професійної мобільності, значно скоригували її вимоги до робочого місця та загалом трудову ментальність. З іншого боку – внаслідок відмови від напівпримусових форм зайнятості, послаблення державного контролю за працевлаштуванням, зокрема розподілом молодих спеціалістів, скорочення соціальних програм підвищилась незахищенність молоді на ринку праці, суттєво ускладнилася її соціальна інтеграція, загострилися проблеми молодіжного безробіття.

Розглядаючи молодіжний сегмент ринку праці, доцільно проаналізувати демографічні (статево-вікові) та поселенські (місто, село) особливості економіч­ної активності, пропозиції на ринку праці та галузеву структуру зайнятості молоді.Згідно з даними останього перепису населення (5.12.2001р), чисельність населення віком 15-29 років в Україні становила 10,8 млн. осіб, або 22,4% усього населення держави. Серед трьох основних вікових груп молоді (15-19; 20-24; 25-29 років) найбільш чисельною виявилася перша вікова група молоді (15-19 років) – 3,9 млн. осіб (36,1%), найменьшою – третя (25-29 років) – 3,4 млн.осіб (31,5%).

За типом поселення переважають мешканці міст – майже 3/4 молоді (71,6%) проживало в міській місцевості. У складі молоді за статевою ознакою в цілому переважають чоловіки: на 1000 дівчат припадає в середньому 1025 юнаків. Разом з тим, співвідношення статей дещо різниться за типом місцевості: у сільських поселеннях на 1000 дівчат припадає 1056 юнаків, тоді як у міській місцевості – лише 1012.

Молодь усіх вікових груп, виходячи на ринок праці, пропонує свою робочу силу, однак останнім часом спостерігається тенденція до поступового скорочення такої пропозиції. Чисельність економічно активної молоді протягом 1999-2003рр. зменшилася на 82,4 тис. осіб, або на 1,4%. Представництво різних вікових груп молоді на ринку праці суттєво різниться. Перша вікова група, яка складається переважно з дітей, є найменш чисельною і далі скорочується. Молодь 20-24 років становить майже 11% загальної чисельності економічно активного населення, хоча за останні 3 роки ця група також дещо зменшилася. Найбільше представлена старша вікова група молоді, і її чисельність та частка серед обсягів пропонованої робочої сили весь час зростає.

Ступінь інтегрованості молодіжного сегмента ринку праці в національ­ний ринок праці диференційований: він зростає від найменшого значення для групи молоді віком 15-19 років до найбільшого значення для вікової групи 25-29 років. Низький рівень економічної активності першого й другого структурних елементів молодіжного сегмента ринку праці є цілком закономірним унаслідок залученості значної чисельності їх суб’єктів до здобуття професійної освіти.

Внаслідок структурних змін в економіці та відповідних зрушень у структурі попиту на робочу силу (насамперед, за професійно-кваліфікаційними ознаками) та зростання чисельності незайнятого населення посилилась напруженність на ринку праці. За період 1996-2000рр. істотно підвищився ступінь розбалансованості національного ринку праці та більшості його складових, у тому числі й молодіжного сегмента. Якщо впродовж зазначеного періоду коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) в умовах реєстрованого ринку праці зріз у 12 разів, то в межах молодіжного – у 15,5 раза. У зв’язку із цим значно обмежилися можливості в частині реалізації власного професійного потенціалу молоді.

За характером впливупричини неучасті молоді в ринку праці можна поділити на 2 типи:

1. Об’єктивна неактивність – види діяльності, об’єктивно пов’язані з процесом відтворення трудових ресурсів населення: навчання, виконання сімейних і домашніх обов’язків, інвалідність. Ці причини існують незалежно від рівня соціально-економічного розвитку та стану ринку праці крахни чи регіону.

2. Вимушена неактивність – характеризує неявне безробіття, коли люди, які хочуть і можуть займатися економічною діяльністю, не шукають собі роботу, оскількі не вважають можливим або втратили надію знайти для себе роботу. До них належать неактивні у зв’язку з сезонним характером роботи та зневірені. Неактивність цих молодих людей є безпосереднім наслідком незбалансованості пропозиції та попиту на ринку праці і свдчить про наявність дефіциту робочих місць певної категорії. Спільно з безробітними ця група молоді відображає масштаби недовикористання робочої сили молоді.

Хоча в загальній чисельності незайнятої молодіпереважають жінки, обсяги невикористаної робочої сили чоловіків значно вищі, оскільки серед них більше безробітних та вимушено неактивних. У жінок переважає об’єктивна неактивність. В Україні не використовується значна частина трудового потенціалу молоді. Існують серйозні проблеми з працевлаштуванням молоді, яка шукає своє перше робоче місце, в тому числі після закінчення спеціальних і вищих навчальних закладів. Пошуки роботи потребують тривалого часу, і значна частка молоді вже встигла зневіритися в можливості працевлаштування.

Тимчасова непрацевлаштованість або безробіття передбачають кілька можливих моделей поведінки, спрямованих на адаптацію до ситуації, що склалася. Способи адаптації можна умовно розподілити на 2 великі групи: конструктивні та неконструктивні. Критерієм конструктивності є спрямованість не реальне та позитивне в соціальному (досягнення прийнятного соціального статусу) та психологічному (задоволення, оптимістичність, впевненість у собі) аспектах розв’язання життєвої проблеми, що виникла через втрату або відсутність роботи.

Поширеними неконструктивними способами, які блокують вихід людини із складної ситуації чи пропонують вихід, який не приносить задоволення, є:

● захисна, униклива поведінка (людина робить спроби не помічати тих проблем, з якими стукнулася; не намагається реалістично подивитися на ситуацію; всіляко уникає пропозицій та ситуацій, яківимагають зусиль, наполегливості, нового погляду), для якої характерні песімізм, пассивна вичікувальна тактика, звинувачення на адресу роботодавця, держави, служб зайнятості; в такому випадкупрофесія не розглядається аніяк сфера докладання своїх зусиль, ані як інструмент інтеграції до соціальної структури;

● хаотичні пошуки (поведінка без обмірковування варіантів та наслідків прийнятих рішень, людина береться за все, що трапляється), які часто призводять до різкого падіння рівня заробітної плати на новому місці, зниження соціального та професійного статусу тощо;

● пошуки за умов обмеженої поінформованості (людина готова діяти з метою вирішення своїх професійно-трудових та життєвих проблем, однак потерпає від браку інформації) через недорозвиненість соціальних зв’язків (особливо у випукників навчальних закладів), низьку якість існуючих джерел інформації;

● продуктивне утриманство (делегування відповідальності за свою долю близьким, використання їхніх ресурсів).

Серед конструктивних форм поведінки виділяють:

● цілеспрямоване використання ресурсів мережі своїх міжособистіс­них зв’язків (активізація зв’язків родичів, близьких, знайомих; використання оточення як потенційних замовників та споживачів власної продукції або услуг; створення референтного кола спілкування для взаємодопомоги та обмінів);

● дієва конкретизація власного образу, своїх планів та оцінок (усвідомлення та активнее використання індивідуальних ресурсів; предметність оцінок, намірв та планів; накопичення досвіду поведінки на вільному ринку праці – особливо корисне для тих, хто вперше виходить на ринок праці);

● добудова контексту існуючої життєвої ситуації (я бачуте, чого покищо немає, або те, з чим я поки не маю справи) – ставлення до важкої ситуаціїяк до сукупності шансів, спроможність бачити багато сфер прикладання власних сил.

Необхідно зазначити, що наведеними способами адаптація до безробіття (непрацевлаштованості) не вичерпуються, до того ж різні за статево-віковими та соціопсихологічними особливостями групи використовують різні їх види та поєднання. Часто від молодих людей можна почути про принизливість статусу офіційно зареєстрованого безробітного, сам тому звертання до державних установ, що надають послуги у працевлаштуванні (а їх спектр не обмежується лише офіційною реєстрацією статусу безробітного та можливістю ознайом­лення з базою вакансій), розглядається молоддю як останній або, принаймні, додатковий варіант при пошуках роботи. Пошуки за умов обмеженої поінфор­мованості та продуктивне утриманство – моделі поведінки, властиві переважно молоді, особливо молодших вікових групп, жителям невеликих міст та сіл.

Сучасний ринок праці можна порівняти зіскладною системою, що розвивається. Для неї характерна не лише існуюча, але й потенційна структура, обидві з яких мають багато варіантів розвитку. Який з них стане реальним, залежить від багатьох чинників, у тому числі й від самх учасників ринку праці (молодіжного зокрема). Отже за існуючих умов все більшого значення набуває спроможність до саморегуляціїта самоорганізації. Тобто разом з макроеконо­міч­ними чинниками зростає значення підвищення та підтримання високого рівня спроможності до зайнятості робочої сили.

Тому особливого значення набуває культивування серед молоді активної життєвої позиції, поширення моделей конструктивних форм поведінки щодо вирішення проблеми безробіття. На сучасному етапі в Україні існує значний ресурс робочої сили молоді, який не знаходить свого використання. Хоча зниження рівня молодіжного безробіття відбувається більш швидкими темпами, ніж серед старшого населення, проблема працевлаштування молоді (особливо випускників ВНЗ) не втратила своєї гостроти і актуальності.

Перспективною Програмою розвитку НТУУ «КПІ» на період 2011-2020 років визначено: Створення системи «Електронний кампус НТУУ «КПІ»», забезпечення можливості елелектронного спілкування всіх учасників навчального процесу через ІНТРАНЕТ та ІНТЕРНЕТ, інформаційну підтримку навчального процесу кафедр НТУУ «КПІ», забезпечення доступу до інформації студентам, викладачам-науковцям, кураторам академічних груп, старостам, профоргам, батькам студентів. Важливим питанням є створення автомати­зованої інформаційної системи «Працевлаштування випускників НТУУ «КПІ»» (2012-2014рр.) з забезпечення 100-відсоткового працевлаштування випускників за фахом.