Заняття малюванням як ілюстрування українських народних казок з використанням мотивів петриківського художнього розпису. 1 страница

Педагог пропонує дітям художньо-дидактичну гру «Де народні майстри візерунки знайшли?». Вона націлює їх на творчий пошук змісту майбутніх узорів у природі, серед природних форм. Діти можуть намалювати ці природні форми, скласти «Таблицю візерунків природи». Педагог малює з дітьми разом на альбомних аркушах паперу. У такий спосіб він ознайомлює дітей з різними способами (техніками) малювання квітів, листя, ягід, трав, комах, бабок, сніжинок і таке інше.

Доцільно провести заняття «Які бувають візерунки?» з демонстрацією педагогом власних п’яти—семи варіантів візерунків з реалістичними природними мотивами, а потім заняття з декоративного малювання з творчим завданням «Візерунки пір року». На цьому занятті педагог пропонує дітям на вибір тоновані (згідно з кольорами різних пір року) смуги розміром 25 х 5. Діти пригадують, шо буває в природі восени, влітку, взимку, навесні, і складають відповідний візерунок з назвою «Візерунок красуні Весни», «Візерунок Зимоньки-Зими», «Візерунчасті дарунки Осені», «Візерунки Красного Літа».

Декоративне ліплення: технологія та методика

Декоративне ліплення збільшує можливості дітей в образотворчості тим, що збагачує зображальні техніки новим оригінальним способом оздоблення предметів, об’ємних форм, окреслює для дитини нові способи для самопрезентації в соціумі через виготовлення соціально цінних артефактів дитячої субкультури.

Декоративне ліплення як предметна діяльність— це створення дітьми посуду, декоративних пластин — кахлів, прикрас, скульптур за мотивами народних іграшок, виготовлення сувенірів-оберегів. За технологією декоративного ліплення дитина може оздобити предмет орнаментом геометричного та рослинного характеру (як рельєф, барельєф та контррельєф). Дошкільня може наліпити орнамент або прокарбувати його на тлі виробу, наприклад посуду або скульптурної іграшки.

Для успішного оволодіння навичками декоративного ліплення педагог використовує предмети декоративно-ужиткового мистецтва, художні вироби народних майстрів України, Росії та інших країн. Наприклад, дим- ківську, филимонівську, богородську, опішнянську, яворівську іграшки, посуд Гжелі, Опішні, Косова, Ужгорода, Василькова.

4- Перегляньте зміст Модуля І, пригадайте особливості народних художніх промислів та ремесел, українського гончарства. Здійсніть вибір змісту для занять декоративним ліпленням.

Процес декоративного ліплення визначається за двома головними етапами: виготовлення предмета і його декорування.

У декоративному ліпленні діти працюють з глиною, пластиліном, воском, тістом.

Перевага глини полягає в тому, що це природний, пластичний матеріал. Його властивості (м’якість, пластичність) легко сприймаються і розуміються дітьми молодшого віку. Підготовлену до роботи глиняну масу можна придбати на керамічному виробництві. Глина — найкращий матеріал

для засвоєння дитиною пластичного способу формотворення, ліплення з цілого шматка за допомогою вдавлювання, витягування, защипування. Саме пластичний спосіб та його прийоми є характерними для виготовлення фігурок за мотивами народної іграшки, посуду. Виготовлені вироби оздоблюють ліпним декором (орнаментом або його елементами), висушують чи обпікають у муфельній печі. Сухий виріб можна декорувати кольоровим розписом. Враховуючи це, ліпний декор, наприклад карбування візерунка, рельєфи, треба виконати до висушування.

Пластилін має свої переваги у декоративному ліпленні. Передусім це колір. Роботи не потребують розфарбування. Пластилін дає змогу дитині виконати більш витончену роботу, дрібні деталі, з яких можна утворити декор (орнамент). Пластилін дає можливість довше працювати (глина швидко висихає) і використовувати усі три способи (пластичний, конструктивний, комбінований).

Віск — приємний, теплий матеріал. Діти ліплять з нього іграшки, виготовляють декоративні свічки і фігурки у формах способом лиття. Декором може слугувати додавання іншого матеріалу (інкрустація камінцями, бісером), оздоблення пір’ям та інше. _и

Тісто також цікавий матеріал для декоративного ліплення. Його готують спеціальним способом з додаванням харчових барвників. З кольорового тіста діти ліплять посуд, красиві декоративні вази й картини — панно, торти й тістечка.

Під час виготовлення предметів діти працюють натурнетці — пристрої, який дає змогу оглядати предмет з усіх боків, або дощечці, яку можна обертати довкола. Для роботи необхідні дерев’яні стеки, петлі, інструменти для декорування (тут стане у пригоді все, що здатне утворити на глині, пластиліні, воску, тісті цікаві відбитки: палички з кінчиками-штампиками у формі трикутників, кружечків, квадратів, рисок, зірок; цвяхи, кришечки, іудзики тощо), мисочки з водою, ангоби, палітра (керамічна плитка), гумові груші, дріт (для розрізання глини та зрізання готового твору з робочої площини). Усе приладдя можна придбати у спеціалізованих магазинах.

Вихідними формами для ліплення посуду і скульптур за мотивами народної іграшки є куля (еліпс) і циліндр (конус). Декоративні пластини (кахлі, картини) виконують способами та прийомами рельєфу (барельєф, горельєф, контррельєф).

Прийомами пальцевого декору є згладжування поверхні, ямки, зашипи, прокручування защипу, гофрування. Декорування можна здійснити штампами або за допомогою загострених паличок (крапка, кома, пелюстка, хвиляста лінія, зубці, спіраль, меандр, листок, квітка, гілка, ялинка, метелик). Ці прийоми становлять техніки декорування (штампований декор, пальцевий декор, гравірувальний декор — карбування, ритування).

Варіантами творчого декорування, які будуть цікаві дітям, є відбитки рослин, сітки, мішковини. Педагог пропонує дітям шукати, експериментувати в царині технологій ліпного декорування.

Педагог ознайомлює дітей з різними видами декору. Наприклад, виготовлення посуду потребує гладенької поверхні («полірування», «згладжування», «лощення»). Це можна зробити стекою, камінчиком. Рельєфний декор виконують окремо від виробу й наліплюють на нього. Елементами рельєфного декору можуть бути джгути, гофровані смужки (димківські іграшки), кульки, квіти, кружечки, листя тощо.

Разом з дітьми можна приготувати глиняну «локшину», пропускаючи м’яку глину крізь дрібне металеве сито; або зробити «пластівці», твердий пластилін натерти на металевій терці. Як цим можна скористатися? Фантазія та уява дітей знайдуть безліч варіантів («Волосся дівчинки на барельєфі», «Грива лева», «Шкура ведмедя» тощо). З дітьми старшого дошкільного віку можна ліпити декоративну анімалістичну скульптуру або декоративний посуд зі своєрідним декором (за мотивами кераміки Опішні).

Педагог пояснює дітям, що глина любить обтічні, узагальнені, позбавлені деталізації форми. Наприклад, «Розглянемо керамічну скульптуру народних майстрів. Які прості мотиви! Звірята, птахи, козаки і панії. А тепер придивімося до художніх прийомів, якими послуговувалися гончарі. Відразу помічаємо, що лапи, крила, хвости, морди анімалістичних образів — стовщені, обрублені. Очі — це всього-на-всього дві дірочки. Людські фігури створюються на основі конусоподібної форми, що виключає ліплення ніг, робить образ стійким».

У молодшому — середньому віці діти ліплять простий посуд з нескладним декоруванням, прикраси (намисто), декоративні пластини із глини і кольорового тіста.

Діти старшого дошкільного віку виконують більш творчі і витончені роботи. Наприклад, цукерниця-кошик, сільничка-качечка, подарункова скринька; обереги, сувеніри. Перед такими заняттями педагог розглядає разом з дітьми кілька варіантів таких предметів, організує ігри для розвитку творчої уяви і фантазії («На що схоже», «Перетвори»), пропонує зробити ескіз-малюнок майбутнього виробу і заохочує до втілення задуму, реалізації творчого проекту.

Дітей можна зацікавити виготовленням оберегів, кумедних масок-мор- дочок, виліплених наоснові глиняного коржика. Педагог пояснює дітям, що оберіг принесе удачу і захистить від хвороб. Він може бути оригінальним доповненням до подарунка, якщо його супроводити щирими побажаннями. Треба не забути у ще вологому оберезі проколоти дірочку, щоб потім його можна було носити. За цією ідеєю можна зробити кулони, керамічне намисто. Тут необмежений простір для фантазії! Намистини у формі кульок, кубиків, лощені, прикрашені штампованим або мальованим орнаментом. Низки з однакових намистин або різних, розмаїто поєднаних з кулоном чи з великою намистиною в центрі. Короткі або довгі, на дві-три низки.

Цікаво буде виготовляти, наприклад, «Приладдя для олівців та пензликів». Педагог пропонує дітям розглянути такі вироби: «Але ж як зробити їх цікавими і зручними?». Після обговорення пропозицій можна перейти до створення власного проекту. Наприклад, «їжачок». Педагог пропонує дітям зі шматка глини виліпити чималого, завбільшки з кулак їжачка, але без голок. Круглою паличкою зробити на тулубі дірочки — заглибини для вставляння ручок, олівців, фломастерів. їжачка можна пофарбувати.

З дітьми старшого віку виготовляють декоративні пластини. Таку назву має своєрідна керамічна картинка (див. кольор. вкл., мал. 52). Її виконують у техніці барельєфу або заглибленого рельєфу. Педагог пропонує дітям зробити малюнок на папері. Подальші спільні дії супроводжуються обговоренням або конкретною інструкцією: «Папір з малюнком накладаємо на заздалегідь підготовлений пласт глини. Стекою переносимо контур малюнка на глину і вирізуємо. Отримане зображення наліплюємо на другий пласт глини». Педагог моделює «ситуацію відкриття», в якій діти самі здогадуються, як можна зробити «картину».

Більш складною є техніка заглибленого рельєфу. «Наносимо контур малюнка і з зображення виймаємо зайву глину». Як варіант можна запропонувати дітям зняти шар глини з тла, тоді зображення становитиме випнуту частину пласта, а тло — заглиблену (рельєф і контррельєф). Заглиблений малюнок (або тло) можна пофарбувати після випалювання чи прикрасити кольоровою мозаїкою (до випалення). Педагог пропонує на вибір: камінці, намистинки, стрази, шматочки цегли, череп’я порцелянового чи майолікового посуду. «Не забудемо зробити в іще вологому декоративному пласті дірочки для закріплення крізь них дроту». Декоративний пласт може стати чудовою прикрасою інтер’єру. За аналогічною технікою можна виготовити пам’ятні медалі (плакетки).

«Картини» можна виготовляти і з кольорового тіста (див. кольор. вкл., мал. 77—79). Рецепт його приготування такий: 250 мл окропу, 10 г оцту, пакетик барвника, 3 ст. ложки рослинної олії, 125 г солі, 250 г борошна. Борошно всипати в окріп і швидко перемішати (заварене тісто).

Цілеспрямоване ознайомлення дитини з декоративним ліпленням може розпочинатися значно раніше, ніж це відбувається у практиці дошкільної освіти, якщо розгортати навчання на матеріалі декоративного мистецтва, насамперед виробах народних майстрів (іграшка, посуд). Відома дослідниця в галузі дитячого декоративного ліплення Н. Халезова зазначала, шо під впливом народної іграшки діяльність дитини в ліпленні набуває активного творчого характеру.

♦ Опрацюйте книжку: Хшіезова Н. Народная пластика и декоративнаялеп- ки в детском саду. — М., 1984. Зробіть резюме щодо авторської методики навчання дітей декоративного ліплення у різних за віком групах. Знання і навички, які розвиваються у дітей в процесі занять, ігор та обговорень предметів декоративного мистецтва, розширюють можливості самостійної діяльності в галузі декоративного ліплення. Тому у вільний від занять час багато дітей натхненно і з захопленням виготовляють для своїх ігор «печиво», «торти», «цукерки», готують сувеніри-подарунки для близьких та друзів. Усі ці предмети потребують красивого оформлення. У дитини є можливість спокійно, не поспішаючи, виліпити ці предмети: посуд для лялькового столу, декоративні пластини для прикрашання кімнати, «випічку» для ігор.

Майстерність вихователя полягає у забезпеченні дітей необхідними враженнями під час ознайомлення з предметним світом, національною культурою і традиціями гончарства, пластичними матеріалами та способами роботи з ними.

Аплікація: технологія та методика

Аплікація (від лат. арріісаіїо — накладення) — спосіб створення художнього зображення з різних фігур, які вирізані з різного матеріалу і наклеєні або пришиті на відповідне тло.

Аплікація є технікою, за допомогою якої дитина може створювати красиві, власне декоративні зображення, картини-панно предметного чи сюжетного характеру, портрети, вітальні картки. Педагогічною метою стає ознайомлення дітей з новим способом отримання зображення.

Завдання педагога:

• викликати інтерес дітей до нової техніки;

• ознайомити з різними матеріалами для виготовлення аплікацій;

• навчити різних способів вирізування і допомогти осмислити етапи виконання аплікації та ужиткові можливості цієї техніки.

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні такі прийоми роботи з папером: різання, вирізування, обривання, склеювання, складання і фальцу- вання (згинання).

Техніка вирізування зі смужки паперу, складеного навпіл, дає змогу отримати симетричну форму (наприклад, красива ваза, в яку можна поставити букет квітів), ялинка, квітка, листочок. Зі стрічки, складеної «гармошкою», можна отримати зображення, яке стане декоративним фризом або основою для візерунка. Вирізування окремих геометричних форм відкриває можливості для виготовлення мозаїки з кольорового паперу. Вирізування силуету за намальованим контуром-рисунком або без нього дає можливість зображати предмети, які не мають візуальної симетрії (птахи, звірі та ін.). Техніка «обривання» дає змогу отримати оригінальне «фактурне», цілісне зображення («Ведмежатко», «Хмаринки», «Хвилі», «Падолист» та ін.).

Техніка аплікації передбачає такі етапи: виготовлення зображення і закріплення його на тлі (приклеювання, пришивання). Педагог створює умови для того, щоб дитина зрозуміла, що за допомогою техніки аплікації можна прикрасити виготовлений предмет («Закладка», «Скринька», «Скляночка для серветок», архітектурний макет з паперу чи викидного матеріалу тощо). Методика навчання дітей аплікації грунтується на дослідженнях

І. Гуеарової, Л. Сірченко, Л. Скиданової, О. Рогальової. Особливістю сучасних методичних засад щодо проектування технологій педагогічного супроводження дітей у цьому виді декоративної діяльності є орієнтація на всебічний розвиток особистості дитини у ній та її суто ужитковий характер.

Методика аплікації у різних за віком групах

У групах раннього і молодшого віку педагог розглядає з дітьми аплікаційні роботи і робить це так, щоб дитина долонькою, пальчиком відчула рельєфність зображення і зрозуміла, що це не малюнок, а інша техніка. Педагог розглядає з дітьми матеріали для аплікації (кольоровий папір, тканину, сухе листя і квіти, соломку тощо) і працює з ним, створює красиві «картинки», надає можливість дітям спостерігати увесь процес. Щоб утримувати увагу дітей, педагог супроводжує свої дії словами. Діти можуть тримати матеріал у руці, маніпулювати ним. На наступному етапі педагог пропонує дітям готові форми і запрошує працювати поруч. У спільнихдіях з педагогом діти засвоюють прийоми змащування форми клеєм і наклеювання, користування серветкою з тканини для прибирання залишків клею. Спостерігаючи діяльність дітей, педагог вирішує для себе, який спосіб обрати для формування удітей навичок аплікаційноїтехніки: запропонувати дитині спочатку «викласти» форми та зображення на тлі, а потім наклеювати; «дозволити» дитині наклеювати без попереднього викладання. Окремі діти швидко усвідомлюють принцип техніки аплікації і «викладання» іноді стримує творчий процес. (До того ж дитина вже побачила готове зображення і втрачає інтерес для подальшої роботи.) Наклеювання без попереднього викладання надає всьому процесу виготовлення аплікації сюрпризно-ігрового характеру («Чарівні картинки»). Для дітей раннього і молодшого віку педагог широко використовує прийом співтворчості під час навчання аплікації. Наприклад, він виконує основне зображення, а діти його доповнюють і вже разом завершують («Дерево у різні пори року», «Новорічна ялинка», «Сніг пішов»). Діти користуються технікою обривання або наклеюють готові зображення.

Діти 4—5 років здатні створювати більш складні зображення з кількох геометричних фігур (прямокутник, квадрат, смужка, коло, трикутник, овал, трапеція). Вони отримують ці форми самостійно, за допомогою ножиць і перетворення вихідних форм (квадрат, прямокутник). Педагог навчає дітей користуватися ножицями і пропонує різні вправи на перетворення квадрата і прямокутника (різання по прямій, із закругленням). Він супроводжує усі дії словами і заохочує дітей діяти разом, пропонує ситуації вибору. Наприклад, «Давайте подумаємо, з якої форми краще вирізати коло, а з якої — овал? Як це зробити? Давайте спробуємо». Діти у цьому віці можуть збирати природний матеріал (сухе листя, квіти, насіння гарбуза) і починати активно опановувати флористику.

Старші дошкільнята вже більш свідомо ставляться до аплікації як виду декоративноїтехніки. Вони можуть не поспішати з наклеюванням, а маніпулювати створеними формами, вивчати композиційні можливості тла. Діти активно використовують для аплікацій різні матеріали, які може запропонувати педагог: кольоровий папір, тканини, хутро, пір’я, насіння, соломку. Експериментування з матеріалом, наслідування зразка креатив- ної поведінки педагога (міркування вголос у ситуаціях вибору, коментар під час розглядання виробів з аплікаційною технікою) створює сприятливі умови для «винайдення» нових способів аплікаційної техніки. Наприклад, створення об’ємної аплікації, колажів (поєднання різних матеріалів. готових форм), декоративних фризів, витинанок. Усі прийоми та способи вирізування (складання навпіл, силуетне; складання «гармошкою», по діагоналі га ін.) діти «відкривають» для себе і опановують, спираючись на мислення. Педагог не поспішає «показати» або «продемонструвати» дитині спосіб чи прийом, він створює ситуацію активного мислення, обговорення раціонального способу, який дасть змогу, наприклад, одночасно отримати кілька однакових форм (для візерунка, квітучої гілки, квітки або грибочків на галявинці тощо). Симетричне вирізування (доцільне для зображення людини, дерев, вази і таке інше).

Засвоєння техніки симетричного вирізування потребує активної роботи відтворювальноїуяви, образного мислення і логіки. Підготовчими вправами можуть бути: «Домалюй» (педагог малює половину вази, ялинки), «Поділи навпіл» (цілісне зображення симетричного предмета педагог пропонує поділити навпіл). Тренувальна дія і проведення пальчиком по контуру зображення, складеного навпіл, допомагають дитині оволодіти поняттям «половина предмета».

Великого значення набувають тренувальні дії у силуетному вирізуванні (за контуром та без нього). Підготовчими вправами стають «обривання», симетричне вирізування, вирізування за контуром готових зображень. Педагог може запропонувати вирізати зображення з «альбомів для розфарбування», наборів «Одягни ляльку», картинок з газет та журналів. Цікавою для дітей буде пропозиція вирізати «хмаринки» (на площині аркуша синього кольору), «дощові калюжки» (на площині аркуша сірого або коричневого кольору), «Вогнище» на площині аркуша червоного кольору. Ця вправа допоможе дітям засвоїти принцип та логіку силуетного вирізування. Специфіка цього прийому полягає в тому, що зображення отримується безперервним цілісним рухом ножиць. Силует предмета створюється в уяві. Спосіб опанування дитиною прийомів силуетного вирізування пов’язаний з освоєнням уміння відображати у вирізках узагальнений образ предмета.

Педагогу важливо правильно обрати форму заготовки. Вона зумовлена особливостями будови форми об’єкта. Силует має повністю «вписуватися» у площину паперу. Наприклад, жирафу вирізують з прямокутника, розміщеного по висоті у співвідношенні 1: 2. Таке розміщення заготовки допомагає передати вертикальну протяжність фігури.

Педагог пропонує дітям спробувати «малювати ножицями», вирізувати овочі, фрукти, транспорт, рибок, тварин та рослини і створювати кар- тини-композиції («натюрморт», «пейзаж», «портрет» тощо), обкладинки для книжок і таке інше.

Аплікація у старшому дошкільному віці цілеспрямовано набуває ужиткового характеру. На заняттях з дизайну (конструювання, макетування) діти моделюють з паперу коробочки, вітрячки, скриньки, будиночки-па- лаци, костюми та декорації, меблі, гаманці тощо. Усе це можна прикрашати аплікаційною технікою.

Процес виготовлення аплікацій також є творчим. Він складається з низки послідовних дій, які потребують від дитини певного рівня розвитку зображальних і технічних умінь, а також зосередженості, наполегливості, витримки, самостійності. Очікування результату як цінності, призначеної у дарунок або для прикрашання інтер’єру, спонукає дитину досягати образно-естетичної виразності, краси предмета. Значну роль в аплікації відіграють колір, форма, композиція, оригінальність задуму, матеріалу та способу його оформлення.

Оволодіння технікою аплікації збільшує ступінь свободи дитини у зображенні дійсності, самовираженні, підвищує самооцінку. Техніка аплікації відкриває нові можливості для розвитку усіх сфер особистості, насамперед художнього смаку, винахідливості, творчості. Наприклад, орнаментальна аплікація, якщо вона передує декоративному малюванню, значно поліпшує його результати, адже дитина має можливість маніпулювати орнаментальними елементами і вивчати закони орнаментального предметно-колористичного ритму.

Введення цієї техніки до педагогічної технології декоративної діяльності погребує певного обладнання. Насамперед це папір кольоровий та папір цупкий для фону, ножиці завдовжки 120 мм із закругленими лезами. їх зберігають у коробках або у високих дерев’яних підставках кільцями догори. Жорсткі короткощетинні пензлі (широкі — флейці для колективних робіт). Пензлі дбайливо доглядають і зберігають у сухому вигляді ворсом догори. У процесі роботи пензлик кладуть на спеціальну горизонтальну підставку, зроблену з цупкого картону. Після роботи пензлі треба обов’язково помити. Діти роблять це разом з педагогом, який пояснює, для чого це необхідно («Пензлі люблять бути чистими, сухими, готовими для наступної роботи»).

В аплікаційній техніці користуються картопляним чи борошняним завареним клейстером. Для приготування клейстеру потрібно борошно залити склянкою холодної води і підігрівати до кипіння на малому вогні, постійно помішуючи. Суміш треба довести до кипіння, доки клейстер не стане прозорий і густий. Клейстер розливають у чистий керамічний невисокий посуд. Форми змашують клеєм на окремій пластинці, клейонці (їх треба час від часу витирати упродовж виконання роботи, щоб уникнути зайвих плям на зображенні).

Обрізки паперу збирають у спеціальний кошик чи коробку за допомогою спеціальної шітки. Кожна дитина прибирає своє робоче місце, дбає про порядок у шухляді столу.

На заняттях діти ознайомлюються зрізними видами паперу (рисувальний, для креслення, глянцевий, мармуровий, шпалерний, газетний тощо). Дитина усвідомлює, що папір буває нетільки різнокольоровий, а й різної фактури: гладенький, глянцевий, матовий, шерехатий, ворсовий, тонкий, товстий, цупкий, пухкий (на розрив). Наприклад, пухкий папір — м’який, легко рветься пальцями. У такий спосіб з нього можна отримати цікаві елементи для аплікацій (з пухнастими краями). Так зображують пухнастих курчат, ведмежат, сніжинки, кульбабки, квітки липи, вербу тощо за допомогою м’якого, піддатливого, серветкового, гофрованого паперу. Дослідження разом з педагогом властивостей і характеристик паперу та іншого матеріалу, який використовується в аплікації, перетворюється на цікаву гру, яка розвиває сенсорну сферу дитини (жмакання паперу, формування асоціацій за звуком та формою, тактильна чутливість). Педагог пропонує торкнутися папером шічки, носика, провести пальчиком по поверхні, подумати над формою зім’ятого паперу та ін.).

Під час добору паперу для симетричного вирізування великого значення набува< гака його властивість, як еластичність. Тому вихователь дбайливо добирає гнучкий та пружний папір, який легко обробляти, без зайвих зусиль та розчарувань.

Техніка аплікації дає можливість педагогу запропонувати дитині різні природні га побутові матеріали: тканину, нитки, соломку, засушенілистя і квіти, насіння, траву, плоди. Це нетільки збільшує пошукове поле дитини, урізноманітнює ситуації вибору, а й розвиває творчу уяву і фантазію, полегшує задум. Адже матеріал «підказує» ідею для творчого проекту.

Наприклад, соломка. Справжні твори мистецтва виходять з-під майстерних рук вихователів, захоплених цим видом аплікаційної техніки. Мають симпатичний вигляд і скромні дитячі роботи. Заготовити соломку просто. Пшеничне стебло нарізають від колінця до колінця, зв’язують у пучки і тримають у сухому місті. Для аплікації соломку замочують у теплій воді на 10 хвилин, підсушують на газеті, розрізають кожну стеблину навпіл по вертикалі, розгладжують праскою і кладуть між аркушами паперу під прес. Можна заготовити «пласт» із соломки. Для цього її наклеюють клеєм ПВА на цигарковий папір і зберігають. Вирізують цілісне зображення або по частинах.

Старші дошкільнята засвоюють нові способи прикріплення деталей: пришивання їх до тканини. Цей спосіб дає можливість отримати два варіанти зображення: пласке та напівоб’ємне (коли між основою та деталлю прокладається поролон, синтепон або вата). Зображення у другому варіанті виходить виразнішим. Напівоб’ємна аплікація виходить і за часткового наклеювання деталей, наприклад тільки середини квітки, метелика, сніжинки. Ефекту об’єму досягають при наклеюванні виробів, виконаних в техніці оригамі (квіти, дерева, птахи, літаки тощо).

Дошкільнята здатні виконувати багатошарові аплікації. Цей вид техніки найскладніший, адже потребує акуратності, зосередженості, витримки. Він доцільний при виготовленні панно зі стилізованих квітів, декоруванні одягу, будинків; виконанні натюрмортів та пейзажів. Упродовж дошкільного дитинства аплікаційна техніка ускладнюється і збагачується, її зміст стає повнішим і різноманітнішим:

• задум визначають візерунки, предмети і сюжети;

• техніка виконання стає більш віртуозною, діти переносять техніку роботи з папером на інший матеріал з урахуванням його особливостей;

• матеріал стає різноманітнішим;

• підвищується образно-естетична виразність завдяки умінню комбінувати матеріал, збагачувати кольорову гаму та композиційне рішення.

Як наслідок — красиві декоративні вироби, які презентують дитину в соціумі як творчу особистість. Даруючи свої роботи іншим, прикрашаючи ними інтер’єр, дитина отримує можливість встановлювати дружні стосунки із соціумом.

Збагачення декоративної діяльності дошкільнят

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні для творчого опрацювання й інші техніки декоративної діяльності. Вони збільшують креативний простір пошукової діяльності дітей тим, що уможливлюють експериментування з матеріалами для створення нових оригінальних виробів декоративного характеру: сувенірної продукції, предметів і композиції для прикрашання інтер’єру тощо.

Оригамі. Знайомлячись з цим стародавнім мистецтвом, діти опановують нові прийоми та способи дій з папером (згинання, складання, надрізування, склеювання). Оригамі розвиває у дітей здатність працювати руками під контролем мислення.

Для занять потрібен білий і кольоровий папір, ножиці, клей, пензлі, серветки, кольорові олівці, фломастери. Заготовки для виробів готує педагог. Він дбає про те, щоб заготовка мала точну квадратну форму. Спосіб виготовлення педагог демонструє на столі (в індивідуальній роботі) або на дошці (у фронтальній). Навчання складання відбувається поетапно (показ одного прийому — виконання дітьми; показ другого — виконання). Лінії згину ретельно згладжуються. Педагог дбає про точний збіг кутів і сторін при згинанні («Куточки мають зустрітися»). Після того, як виріб повністю готовий,необхідно повторити прийоми складання. У результаті дитина має самостійно зробити виріб від початку до завершення. Прикрашання та оформлення виробу дитина виконує самостійно. Усе це визначає особливості методики навчання техніки оригамі. Головні методи — обговорення ідеї, розглядання готового виробу, спільні дії педагога з дітьми, вправи у згинанні та фальцюванні (про оригамі докладніше див. у розд. 4.6).

Дитячий дизайн — це відносно нова художньо-продуктивна діяльність, яку можна розуміти як проектне мислення широкого діапазону. У дизайні важливим є не тільки розвиток ідеї, задуму, а й планування результату, що сприяє загальному розвитку дитини.

Дитячий дизайн може мати предметно-декоративний і просторово-декоративний характер. У першому значенні передбачається творення і прикрашання предметів (іграшок, сувенірів, елементів одягу, аранжування, квітів), у другому — діяльність у просторі з урахуванням його особливостей (плоша, об’єм, освітлення, рисунок вікон, дверей, ландшафт, фітодизайн помешкання та інше). Важливо, що дизайном переймаються усі діти, при цьому сьогодні вони — виконавці, а завтра — творці, сьогодні вони виконують предметно-декоративні роботи, завтра — просторово-декоративні.

Старші дошкільнята вже мають досвід зображальної діяльності, який полегшує залучення до дизайну, особливо таких його видів, як архітектурно-художнє моделювання середовища; дизайн одягу; меблів; ужиткові аранжування зрізних матеріалів, наприклад квітів.

Особливості діяльності дітей, які займаються дизайном, визначають новий характер їхніх стосунків з однолітками і дорослими. Відомо, що художні емоції та інтереси, які виникають у процесі продуктивної спільної пошукової діяльності, успішно формують у дітей творче мислення, комунікабельність, позицію «Я» у контексті «Ми». У живому спілкуванні з мистецтвом вони вчаться створювати і використовувати в оформленні одягу та кімнат аранжування з природних і штучних матеріалів, добирати і створювати фасони одягу та обладнання для ігор, вистав. Разом з педагогом вони впорядковують побутові і святкові інтер’єри.