Художній образ у мистецтві 10 страница

Здібність до образотворчої діяльності належить до спеціальних здібностей. Кожна спеціальна здібність має свою структуру, яка зумовлюється специфікою діяльності і залежить від загальних властивостей психіки. Властивості психіки поділяються на провідні, опорні і ті, які становлять тло цієї здібності.

А. Петровський і Р. Павелків вважають, що в структурі здібностей можна виділити дві групи компонентів. Одні займають провідне становище, а інші—другорядне. Так, у структурі здібностей до образотворчої діяльності провідними виступають висока природна чутливість зорового аналізатора — почуття пропорції, форми, світла, кольору, ритму, а також сенсомо- торні характеристики руки художника, високорозвинена образна пам’ять тощо. До другорядних належать властивості художньої уяви, емоційного настрою, ставлення до зображуваного тощо. Провідні і другорядні компоненти здібностей утворюють єдність, що забезпечує успішність діяльності.

Провідною властивістю здібності до зображувальної діяльності є уява, без якої неможливе втілення задуму. Опорними властивостями є висока природна зорова чутливість, яка забезпечує повноту сприймання; особливе вміння руки, яке допомагає швидше і краще оволодіти навичкою. Властивістю, яка забезпечує образотворчу діяльність і ніби становить її тло, є певний емоційний настрій.

Ці особливості структури образотворчих здібностей слід враховувати, вибудовуючи систему навчання.

Здібність до образотворчої діяльності може бути розвинена у кожної людини. Але в людини, яка має хороші вроджені задатки до цієї діяльності, здібності розвиваються до такої міри, що вона може творчо працювати в галузі образотворчого мистецтва, тоді як люди з менш сприятливими задатками зможуть розвивати здібність лише до рівня грамотного, графічно правильного зображення предметів.

Отже, для розвитку образотворчих здібностей велике значення мають задатки, тобто ті анатомо-фізіологічні особливості, які забезпечують успішний розвиток здібностей, навчання, велике працелюбство, наполегливість і сила волі.

Психолого-педагогічні дослідження проблеми розвитку образотворчих здібностей

Проблема здібностей до образотворчої діяльності розкрита в дослідженнях видатних психологів і педагогів (Б. Теплов, Є. Ігнатьєв, В. Кирієнко, М. Волоков, Є. Фльоріна, Н. Сакуліна, Т. Казакова, Н. Халезова, В. Котляр, Г. Підкурганна та ін.).

Загальні проблеми художнього виховання і розвитку здібностей вивчалися Б. Тепловим, який дав у своїх роботах ще в 40-ві роки XX ст. найповніше і найправильніше визначення здібностей і способів їхнього розвитку.

Найфундаментальніше вивчення здібностей до образотворчої діяльності представлене в дослідженні В. Кирієнко (Психология способностей к изобразигельной деятельности. — М., 1959), в якому подано історію питання вивчення здібностей і детальний аналіз робіт зарубіжних авторів відносно здібностей до образотворчої діяльності. У своєму дослідженні

В. Кирієн ко виходив із поділу людей на мислителів і художників за типом вищої нервової діяльності, що було запропоновано І. Павловим. Ставиться завдання визначення здібностей, наявність яких допоможе диференціації художнього типу від нехудожнього. В. Кирієнко виокремлює здібності: цілісного сприймання; оцінки відхилення ліній від вертикалі і горизонталі; оцінки пропорцій; оцінки світлових відчуттів; оцінки перспективних відносин; знаходження однакових хроматичних кольорів (тонів); зорової пам’яті. Всі оцінки, що стосуються здібностей, В. Кирієнко розглядає як сенсорні за своєю основою та естетичні за своїм характером процеси і називає їх «почуттями». Отже, здібність цілісного сприймання (названа

В. Кирієнком передусім) є визначальною дяя всіх названих сенсорно-естетичних оцінок. До здібності зорової пам’яті належить проблема утворення уявлень і їхньої ролі в образотворчій діяльності. Не розглядаючи процесу формування художнього образу, В. Кирієнко не торкається і питання про уяву. Незважаючи на те, що дослідження, задумане з метою визначення здібностей, які характеризують художній тип, зовсім не торкається процесу власне художньої творчості.

Є. Ігнатьєв (Психология изобретательской деятельности дегей. — М., 1959) основну увагу приділяє організації процесу сприймання і формування уявлень. Уяву в образотворчій діяльності він співвідносить з формуванням образу у сприйманні. Здібність до такого сприймання Є. Ігнатьєв вважає необхідним розвивати у дітей дошкільного віку. Малювання він розглядає як зображувальну, але не як художньо-образотворчу діяльність. У роботах В. Кирієнко та Є. Ігнатьєва розглядаються способи розвитку образотворчих здібностей на різних вікових етапах.

У монографії М. Волкова (Восприятия предмета и рисунка. — М., 1950) підкреслюється значення здібності сприймати натуру і створювальний малюнок. Вирішується проблема специфічності сприймання, необхідного для малювання. У ньому поєднуються моменти й аналізу, і цілісного охоплення предмета. М. Волков зупиняється і на питанні залежності уявлень від рівня розвитку сприймання. Особливо цікаві думки М. Волкова про складність процесу перетворення уявлення реального предмета в образ малюнка. Оскільки дитина дошкільного віку не може оволодіти вмінням передати на площині глибину простору і тривимірності предметів, то це перетворення має особливий характер. Здібність сприйняття предмета набуває для дитини дошкільного віку дещо іншого значення, ніж для дорослого художника. Разом з тим проблема сприймання виявляється надзвичайно важливою і для розуміння дитячого малювання.

О. Ковальов (К вопросу о структуре способностей к изобретательной деятельности // Проблемы способностей: Сб. / Под ред. В. М. Мясищева. — М., 1962) виокремлює питання про структуру здібностей до образотворчої діяльності. Під здібністю до діяльності він розуміє весь комплекс або (за його визначенням) ансамбль здібностей чи властивостей однієї складної здібності. З цього комплексу він виокремлює спочатку провідні властивості, потім властивості, які мають опорну функцію, і, насамкінець, властивості, які становлять тло цієї здібності. Провідною властивістю, на його думку, є художня уява. Опорну функцію стосовно цієї діяльності виконує зорова чутливість, яка забезпечує легкість і повноту сприймання просторових і колоритних відношень. Другим опорним моментом виступає спеціальне вміння руки. Емоційна чутливість, яка становить емоційну настроєність і тло.

Є. Рибалко (О проявлении способностей у детей в дошкольном возрасте: Конф. по пробл. способностей: Тез. докл. — Л., 1960) вказує на деякі риси, що характеризують розвиток здібностей у дітей дошкільного віку. Загальною умовою формування здібностей він вважає успішний розвиток мови (чи, як він називає, здібності до мовноїдіяльності). Наступною умовою є сенсомоторний розвиток. При цьому нерівномірність у розвитку мови і сенсомоторики є, на його думку, однією із суттєвих причин нерівномірності формування здібностей у дитячому віці.

У роботах Б. Теплова, О. Леонтьева, О. Запорожця підкреслювалася провідна роль виховання і навчання, які виявляють значення педагогічної діяльності в розвитку художньо-творчих здібностей.

Проблема розвитку здібностей до образотворчої діяльності вже в перші десятиріччя XX ст. цікавила також багатьох педагогів.

Видатним радянським дослідником малюнка дітей дошкільного віку була Є. Фльоріна — художник-живописець і педагог. Її наукова й педагогічна діяльність охоплює великий період — з 20-х і до початку 50-х років. Вже в перших своїх роботах Є. Фльоріна велику увагу приділила дозображувальному періоду дитячого малювання, називаючи його періодом процесуальності. Неабиякого значення Є. Фльоріна надавала розвиткові творчих здібностей дітей до малювання. Вона бачила і розуміла, які великі можливості криються в дитині для розвитку з неї художника. Вона протестувала проти схоластики, формалізму в художньому вихованні. Проте не привело ії до другої крайності і змусило взагалі боятися навчання. Вона визнавала лише елементи навчання у вихованні дошкільнят.

Експериментальне дослідження, яке було проведене Є. Фльоріною пізніше, показало їй творчу безпорадність дітей 6—7 років, зображувальною діяльністю яких педагог не керував. Стала очевидною необхідність допомогти дітям, дати їм можливість оволодіти деяким обсягом знань, навичок. І Є. Фльоріна почала навчати дітей техніки малюнка, композиції візерунка, способам зображення, розвивати їхню спостережливість. Після цього з'явилися помітні зрушення у розвитку художніх здібностей. Стало очевидним, що дітей потрібно навчати. Проте теоретичні переконання не дозволили Є. Фльоріній прийняти ідею систематичного і послідовного навчання як одного із засобів оволодіння образотворчою діяльністю. У керівництві цією діяльністю вона розділяє навчальні і творчі завдання і підкреслює різницю в методах навчального і творчого керівництва.

У 50—60-ті роки проблема розвитку творчих здібностей дітей до образотворчої діяльності досліджувалася педагогами під керівництвом Н. Са- куліної. У цей період розроблялися проблеми сенсорного виховання. У роботах Н. Сакуліної показано, як воно здійснюється на заняттях з образотворчої діяльності, які створюються великі можливості для формування сенсорних здібностей, і як ці здібності забезпечують вдосконалення самої образотворчої діяльності.

Розвиткові здібностей молодших дошкільнят до малювання присвячені дослідження Т. Казакової, Н. Шибановоїта інших.

У кінці 60-х років XX ст. були проведені спеціальні дослідження з питання розвитку творчих здібностей в ліпленні дітей старшого дошкільного віку (Н. Халезова). Розвиток творчих здібностей до конструювання з будівельного матеріалу досліджувала 3. Ліштван.

У 60—70-ті роки XX ст. посилено розроблялися окремі питання методики. Г. Комарова вивчала формування графічних умінь в малюванні. Р. Казакова вивчала формування початкових основ здібностей малювання з натури.

У 80—90-ті роки XX ст. основні дослідження були спрямовані на пошуки способів підвищення ефективності розвитку творчих здібностей дошкільнят. Одним з таких способів є формування у старших дошкільнят інтересу до зображувальної діяльності (Л. Янцур), формування художнього образу в зображувальній діяльності старших дошкільнят (В. Інжестойкова), навчання дошкільнят основ образотворчої грамоти (В. Котляр), розвиток виразності малюнків у декоративному малюванні (О. Дронова), сюжетному малюванні (Н. Кириченко, Г. Сухорукова, Г. Підкурганна)таінші.

Останніми роками створюються нові програми з розвитку творчих здібностей дошкільнят. Особливо актуальною є спрямованість на інтеграцію мистецької діяльності.

Отже, і психологи, і педагоги мислили в одному напрямі: дитині потрібно допомагати ознайомлюватися з дійсністю для того, щоб її зображати.