Управління та педагогічний менеджмент у загальноосвітніх навчальних закладах

Розділ 5. ШКОЛОЗНАВСТВО

Трудність полягає не у сприйнятті нових ідей, а у відмові від старих

уявлень.

Джон М. Кейнс

Управління та педагогічний менеджмент у загальноосвітніх навчальних закладах

Педагогічний менеджмент як основа новітніх підходів до управ­ління освітою. „Ми знаємо, що дитина, як і рослина, створює себе із середини, — писав видатний французький педагог Селестен Френе, - і цей процес є строго індивідуальним... Зовнішні умови слугують ли­ше „матеріальною базою", як і рослині такою базою слугує ґрунт, із якого вона черпає ресурси, необхідні для її живлення і росту. На нас лежить зобов'язання наблизити до неї ці ресурси, створити для неї сприятливе середовище живлення і росту" (Френе С. Нравственное и гражданское виспитание // Френе С. Педагогические сочинения. - М., 1990. - С. 151). Таким чином, як бачимо, розуміння необхідності ав-тентично-акмеологічних підходів до розв'язання проблем розвитку, виховання та навчання підростаючої людини мало місце давно.

Із зануренням окремих високорозвинутих країн в інформаційну ста­дію суспільства така необхідність ще більше зросла, що виявилося у появі та розвитку нової галузі психолого-педагогічних знань - педаго­гічній акмеології. Особливого звучання набула ця проблема в Україні, яка прагне динамічної інтеграції у загальноєвропейський економічний і культурний простір. Панівна протягом тривалого часу на вітчизня­них теренах авторитарна система освіти вступила у суперечність із ви­могами нового часу. В умовах ринкової економіки неухильно зростає попит на професіоналів високого класу, здатних до найповнішої само-актуалізації та самовивільнення творчого потенціалу. Низка держав­них документів, які з'явилися в останні роки з метою реформування освітньої галузі, дала можливість створити диференційовану мережу закладів освіти, профільні класи з поглибленим вивченням окремих предметів або допрофесійною підготовкою, змінити систему оціню­вання учнівських знань, що певним чином заклало базу для реалізації особистісно-орієнтованого виховання і навчання учнів з метою найпо­внішої реалізації їх внутрішньозакладених тенденцій розвитку.

524_________________________________________________ Педагогіка

Однак оскільки навчально-виховний процес не однобокий, бо по­єднує діяльність вчителя та учня, то виникає необхідність нових підхо­дів до діяльності та умов її здійснення. Причому визначальну роль тут починають грати не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, що висуває нові вимоги до змісту та характеру управління загальноосвіт­нім навчальним закладом. Започатковується поступовий процес пере­ходу від централізованої, жорстко детермінованої системи управління закладами освіти до мобільної, демократичної, сприйнятливої до інно­вацій та пошуку шляхів творчого вирішення поставлених завдань. Та­ким чином, йдеться про оновлення системи управління освітою, у тому числі й внутрішньошкільного управління, за рахунок педагогічного ме­неджменту - самостійного специфічного відгалуження управління.

Сам термін „управління" визначається як „...елемент, функція ор­ганізмів, систем різного походження (біологічних, соціальних, техніч­них), які забезпечують збереження структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію програм" (Большой энциклопедический сло­варь. - М., 1998. - С. 1252).

Основоположниками першої школи „наукового управління" на по­чатку XX століття стали американський інженер Ф.Тейлор і французь­кий менеджер А.Файоль. Перший вирішував завдання удосконалення управління підприємством на основі пошуку оптимальних шляхів та засобів „формальних" організаційних структур і систем на основі по­передньо розроблених принципів управління.

У 30-і роки розвиток управлінської думки пов'язується з появою в управлінській проблематиці школи „людських відносин", представ­ники якої ратували за необхідність урахування у процесі управління відомого людського чинника виробництва.

Великий вплив на зміну управлінської думки на зламі 70-х років мали прихильники теорії „соціальних систем", які, стверджуючи, що будь-яка організація є відкритою системою, здатною пристосовувати­ся до умов середовища, запропонували розглядати кожну з них як со­ціальну систему, яку слід аналізувати в цілому згідно з теорією „люд­ських відносин".

Згодом, у 80-і роки могутнім інструментом у теорії управління ви­знається відома „організаційна культура", яка фокусує увагу на свідо­мості людини, засвоєнні нею норм культури діяльності та поведінки.

Особливо багатими на нові тенденції у сфері управління були 90-і роки. За однією з них суттєве підвищення продуктивності праці вба­чалося у поєднанні високопродуктивної діяльності людини з техноло­гічними чинниками виробництва. Згідно з іншою зверталася увага не

Розділ S. Школознавство_____________________________________ 525

лише на піднесення організаційної культури виробництва, а й на ви­користання можливостей демократизації управління, участі в управ­лінських процесах рядових членів трудових колективів. Третя кон­центрувала увагу на підсиленні міжнародного характеру управління. Таким чином, упродовж XX століття теорія управління розвинулася як міждисциплінарна галузь знань, що враховувала багатий управлін­ський досвід з метою отримання високих результатів діяльності на основі погодження дій усіх її учасників.

В освіті цей термін почав використовуватися у другій половині 70-х років, замінивши термін „керівництво". До початку 90-х років його сутність визначалася характером командно-адміністративної управ­лінської системи.

В останні роки сформована нова методологічна основа для здійснен­ня внутрішньошкільного управління - процесів діяльності управ­ляючої підсистеми, які враховують внутрішні тенденції розвитку підсистеми, що управляється, з метою встановлення такої відпо­відності між цими підсистемами, яка б забезпечила високу ефектив­ність навчально-виховного процесу в освітньому закладі. Така основа вибудовується на головних положеннях філософії сучасної освіти: 1) принципі субстанціональної єдності та діалогової згоди всіх учасників педагогічного процесу; 2) розгляді суб 'єкта та об 'єкта управління як поєднання, в якому діяльність першого вибудовується на основі вра­хування внутрішніх закономірностей розвитку другого; 3) підході до об 'єкта управління як нестабільного системного утворення, в управ­лінні яким необхідно використовувати синергетичну методологію, що дає змогу синтезувати організуюче та стихійне начало у розвитку цього об 'єкта. Таким чином, на зміну філософії „впливу" в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом приходить філософія співро­бітництва всіх учасників педагогічного процесу з метою досягнення спільних цілей. Філософія, яка спрямовується на творення, згідно з Се-лестеном Френе, того „ґрунту", з якого дитина, як рослина, черпала б ресурси для свого „живлення і росту", створюючи себе „із середини". А таке управління потребує свого доповнення теорією і практикою пе­дагогічного менеджменту - галузі знань, що акумулює останні досяг­нення педагогічної та суміжних із нею наук і відповідний практичний досвід, які у своїй сумі спрямовані на об 'єкт управління як системне утворення з метою отримання запланованої системної властивості.

Теорія менеджменту покликана насамперед змінити стиль взаємо­відносин між адміністрацією навчального закладу та вчителями, між педагогами та учнями, встановити дух співробітництва, взаємоуваги,

526________________________________________________ Педагогіка

взаємодопомоги. Усе це спрямовується на досягнення єдиної мети -найповнішого розкриття внутрішньо закладених тенденцій розвитку всіх учасників навчально-виховного процесу. А це можливе лише за широкого використання синергетичної методології в управлінні, що вимагає посиленої уваги та глибокого вивчення хаотичних елементів педагогічно важливих процесів та явищ, подальшого узагальнення їх на теоретичному рівні. Цю мистецьку складність управління ви­ховним процесом у широкому його розумінні чітко відчували тала­новиті педагоги. „Навчально-виховний процес, - писав В.О.Сухом-линський, - має, з мого погляду, три джерела - науку, майстерність і мистецтво. Добре керувати навчально-виховним процесом - це озна­чає досконало володіти наукою, майстерністю і мистецтвом навчання та виховання. Виховання в широкому розумінні - це багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення і тих, кого ви­ховують, і тих, хто виховує. Причому для цього процесу характерна глибока індивідуальність явищ: та чи інша педагогічна істина, вірна в одному випадку, стає нейтральною в другому і абсурдною у третьо­му. Така природа нашої педагогічної справи; керувати нею - це озна­чає насамперед самому постійно збагачуватися і оновлюватися, бути сьогодні духовно багатшим, ніж учора" (Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором //Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузь-мінський, В.Л.Омеляненко. -К., 2003. - С. 689-690).

Згаданий В.О.Сухомлинським взаємообмін духовними цінностями всіх учасників виховного процесу в широкому розумінні цього понят­тя дає можливість сформувати атмосферу довір'я та успіху кожного з них, реалізувати особистісно орієнтований підхід до кожного в умо­вах високої внутрішньошкільної культури та психолого-педагогічно-го комфорту.

Зміст та структура державного управління освітою в Україні. Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається із Закону України „Про освіту" (1996) і Закону України „Про загальну середню освіту" (1999) та інших актів законодавства України. Згідно з ними система освіти як одна із загальногосподар­ських галузей складається із закладів освіти, наукових, науково-ме­тодичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування у галузі освіти.

Структура освіти охоплює такі види: дошкільну, загальну серед­ню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломну, аспіран­туру, докторантуру, самоосвіту.

Розділ 5. Школозновство______________________________________ 527

У зв'язку з ними державою встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. Згідно з ними визначено такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфіко­ваний робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст (магістр).

Основними принципами державної освітньої політики в Україні, відповідно до Закону України „Про освіту" (1996), є:

1) доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх
послуг, що надаються державою;

2) рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей,
таланту, всебічного розвитку;

3) гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духов­
них цінностей;

4) органічний зв'язок із світовою та національною історією, культу­
рою, традиціями;

5) незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігій­
них організацій;

6) науковий, світський характер освіти;

7) інтеграція з наукою і виробництвом;

8) взаємозв'язок з освітою інших країн;

9) гнучкість і прогностичність системи освіти;

10) єдність і наступність системи освіти;

11) безперервність і різноманітність освіти;

12) поєднання державного управління і громадського самоврядуван­ня в освіті.

Відповідно до цих принципів регламентується навчально-вихов­ний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти. Так, навчально-виховний процес оголошено вільним від втручання будь-яких політичних партій, громадських та релігійних організацій. Не допускається залучення учнів та студентів до участі у політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу. На­лежність особи до будь-якої політичної партії, громадської чи релі­гійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі. Учням, сту­дентам, працівникам освіти дозволено створювати у закладах освіти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Усі заклади освіти, незалежно від форм власності, мають світський характер, окрім тих, які засновані релігійними організаціями.

Для управління освітою в Україні створені система державних органів управління і органи громадського самоврядування.

528_________________________________________________ Педагогіка

До державних органів управління освітою належать:

- Міністерство освіти і науки України;

- міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади
освіти;

- Вища атестаційна комісія України;

- Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

- місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого са­
моврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.
Згідно з статтею 12 Закону України „Про освіту" (1996) Міністер­
ство освіти і науки України є центральним органом державної вико­
навчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

У зв'язку з цим воно бере участь у визначенні державної політи­ки в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, її державні стандарти;

- встановлює державні стандарти знань із кожного предмета;

- визнає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового
забезпечення закладів освіти;

- здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотри­
манням державних стандартів освіти, державне інспектування;

- забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами ін­
ших країн з питань, які входять до його компетенції;

- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів
освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм
ліцензії, сертифікати;

- формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціаліс­
тів з вищою освітою;

- розробляє умови прийому до закладів освіти;

- забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;

- розробляє проекти положень про заклади освіти, що затверджу­
ються Кабінетом Міністрів України;

- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних праців­
ників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних
та вчених знань;

- разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядко­
вані заклади освіти, Міністерством освіти Автономної Республіки
Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює конт­
роль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства
про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності і
підпорядкування;

- здійснює керівництво державними закладами освіти.

Розділ 5. Школознавство______________________________________ 529

Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повно­важень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядко­вані заклади освіти, для Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів міс­цевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління осві­тою, закладів освіти незалежно від форм власності.

Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у про­веденні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здій­снюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами ін­ших країн з питань, що належать до їхньої компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті у межах їхньої компетенції, є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів осві­ти відповідного профілю незалежно від форм власності.

Відповідно до статті 13 Закону України „Про освіту" (1996) місце­ві органи державної виконавчої влади та органи місцевого само­врядування здійснюють державну політику в галузі освіти у таких межах їхньої компетенції:

- встановлюють, не нижче від визначених Міністерством освіти
України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансуван­
ня закладів освіти, організацій системи освіти, що є у комунальній
власності, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

- забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, органі­
зацій системи освіти, зміцнення їхньої матеріальної бази, госпо­
дарське обслуговування;

- здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнів­
ської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, на­
вчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного
та фінансового забезпечення;

- організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контро­
люють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

- вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою
і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування
батьків, дітей-сиріт, захист їхніх прав, надання матеріальної та ін­
шої допомоги;

530________________________________________________ Педагогіка

- створюють належні умови за місцем проживання для виховання
дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їхніх інтересів;

- забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підве­
зення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та
педагогічних працівників;

- організовують професійне консультування молоді та продуктивну
працю учнів;

 

- визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо дер­
жавного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.
Місцевими органами державної виконавчої влади та органами міс­
цевого самоврядування створюються відповідні органи управління
освітою, діяльність яких спрямовується на:

- управління закладами освіти, що є у комунальній власності;

 

- організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти,
вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівни­
ків, їх підготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністер­
ством освіти України;

- координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, гро­
мадськості з питань навчання і виховання дітей;

- визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного
контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні
кадри, укладання договорів на їх підготовку;

- контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти,
атестацію закладів освіти, що перебувають у комунальній власнос­
ті.

Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повнова­жень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним орга­нам управління освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міні­стрів України.

Самоврядування закладів освіти згідно з статтею 14 Закону України „Про освіту" (1996) передбачає їхнє право на:

- самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-ви­
ховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-
господарської діяльності;

- участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з
урахуванням державного контракту (замовлення) та угод підпри­
ємств, установ, організацій, громадян;

- визначення змісту компонента освіти, що надається закладам осві­
ти понад визначений державою обсяг;

Розділ 5. Школознавство______________________________________ 531

- прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних та ін­
ших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за
контрактами;

- самостійне використання всіх видів асигнувань, затвердження
структури і штатного розпису у межах встановленого фонду заро­
бітної плати;

- здійснення громадського контролю за організацією харчування,
охорони здоров'я, охорони праці в закладах освіти.
Інспектування зальноосвітнього закладу.

Державний контроль за діяльністю закладів освіти незалежно від форм власності здійснюється центральними і місцевими органами управління освітою та державною інспекцією закладів освіти при Мі­ністерстві освіти і науки України. Основною формою його є державна атестація, яка проводиться не раніше разу на десять років. У міжатес-таційний період проводяться інспектування з попередньо запланова­них питань навчально-виховної діяльності.

Інспектування (від лат. inspectore - наглядати) - це встановлена Міністерством освіти і науки України система державного конт­ролю за виконанням закладами та установами освіти постанов, ди­ректив уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструк­цій, наказів і розпоряджень керівних органів поряд із практичною до­помогою об 'єктом контролю, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.

Шкільна інспекція представлена інспекторами Міністерства осві­ти і науки України, інспекторами управління освіти обласних держав­них адміністрацій, інспекторами відділів освіти районних державних адміністрацій.

Залежно від спрямованості та масштабів охоплення перевіркою розрізняють такі види інспектування загальноосвітніх навчальних за­кладів:

1. Фронтальне. Полягає у всесторонній перевірці діяльності школи
з метою оцінки роботи адміністрації та очолюваного нею педаго­
гічного колективу, встановлення передумов їх успіхів та причин
недоліків.

2. Вибіркове. Зводиться до перевірки окремих сторін діяльності освіт­
нього закладу, зокрема тих, які або мають важливе значення у сис­
темі соціального замовлення освіті, або незадовільно вирішуються
на практиці. Таке інспектування здійснює закріплений за інспек­
тованим закладом освіти інспектор. Інколи до нього залучаються
методисти районного або міського методкабінетів.

532________________________________________________ Педагогіко

3. Тематичне. Спрямовується на поглиблене вивчення стану вирі­шення певної освітньої проблеми групою шкіл. Під час інспектування загальноосвітнього навчального закладу найчастіше перевіряються такі напрями його діяльності: забезпечен­ня загальною середньою освітою підростаючого покоління; систему праці вчителів, виконання ними навчальних планів та програм; ор­ганізаційну роботу, розстановку й використання педагогічних кадрів; методичну роботу; стан виховної, позакласної та позашкільної роботи з учнями; зв'язок загальноосвітнього навчального закладу із сім'єю та громадськістю; навчально-матеріальну базу школи, виконання пла­нових бюджетних витрат; облік роботи і звітність навчальних закла­дів; адміністративно-господарську діяльність.

Принципи управління загальноосвітніми навчальними закла­дами. Здійснюються на основі положень Конституції України, Закону України „Про освіту" (1996), Закону України „Про загальну середню освіту (1999), з урахуванням яких розроблені принципи управління цими закладами - основні положення, що випливають із закономірнос­тей управлінської діяльності у школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. До найголовніших із них належать:

Принцип державотворення. Згідно з ним школа вважається важ­ливою державною інституцією, від характеру функціонування якої залежить майбутнє суспільства і держави. З огляду на це, виховна та освітня діяльність спрямовується на утвердження та зміцнення дер­жавності України.

Принцип науковості. Передбачає здійснення управління на основі сучасних досягнень його теорії та практики, врахування під час ор­ганізації навчально-виховного процесу новітніх досягнень педагогіки та суміжних з нею наук.

Принцип демократизації. Полягає у використанні адміністрацією освітнього закладу під час вирішення важливих питань його життя принципу доповнюваності Нільса Бора. Це означає, що керівники пе­дагогічного колективу, з одного боку, намагаються визначити межі іс­тинності позицій та суджень учнівського і вчительського колективів, а з іншого боку, в міру доцільності враховують їх під час вироблення важливих управлінських рішень.

Принцип гуманізації. Потребує спрямування педагогічного про­цесу на розвиток вихованців та творче самовираження педагогів від­повідно до внутрішньо закладених їхніх потенціалів, що зумовлює конгруентний характер взаємостосунків за схемами педагог - учень, адміністрація - педагог, педагог - педагог.

Розділ 5. Школозновство_____________________________________ 533

Принцип перспективи. Спрямовує діяльність педагогічного колек­тиву на досягнення близьких, середніх і далеких перспектив.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальніс­тю. Згідно з ним повнота відповідальності за навчально-виховний про­цес покладена на директора загальноосвітнього закладу. Однак найпо­вніше реалізується вона в умовах демократичного стилю управління.

Принцип системності. Передбачає розуміння системного характеру об'єктів управління, системна властивість яких не зводиться до суми властивостей складників. А також врахування того, що будь-яка систе­ма може включати в себе інші, нижчого порядку. Так, у системі будь-якого освітнього закладу, за умови застосування компонентно-струк­турного аналізу, можна виділити три підсистеми, які тісно пов'язані між собою і безпосередньо впливають на загальносистемну власти­вість. Це такі підсистеми: а) адміністративно-господарська; б) органі­заційно-управлінська; в) психолого-педагогічна. Зважаючи на це, ди­рекції школи, ліцею, гімназії чи колегіуму слід пам'ятати, що стійкість інтегративної властивості залежить не лише від цілісності загальної системи освітнього закладу, а й від цілісності всіх її підсистем.

Управлінські органи у загальноосвітньому навчальному за­кладі. До їхнього складу належить:

1) адміністрація (директор; заступники з навчально-виховної роботи
у молодших, середніх та старших класах; заступники із виховної,
наукової та соціально-педагогічної та господарської роботи);

2) органи колегіального управління (конференція, рада школи, педаго­
гічна рада);

3) органи громадського самоврядування (учнів - учкоми, учнівські
парламенти, ради командирів тощо; батьків — батьківський комі­
тет; учителів - профспілкові об'єднання).

Директор школи. Є найвищою посадовою особою у загальноос­вітньому навчальному закладі. Представляє його в усіх ділянках ді­яльності: навчально-виховній, фінансово-господарській, організацій­но-управлінській. У його компетенції - добір і розстановка педагогіч­них кадрів, формування творчого педагогічного колективу, створення у навчальному закладі атмосфери ініціативного творчого пошуку, вза­ємоповаги та взаємопідтримки.

Учителем учителів називав директора школи В.О.Сухомлинський. „Якщо ви хочете бути хорошим директором, - писав він, - прагніть пе­редусім бути хорошим педагогом - хорошим учителем-дидактом і хо­рошим вихователем не лише щодо тих дітей, яких ви навчаєте на своїх уроках, але й щодо всіх вихованців школи, довіреної вам суспільством,

534_________________________________________ Педагогіка

народом, батьками. Якщо ж ви, зайнявши посаду директора, вважаєте, що успіх залежить від якихось особливих адміністративних талантів, прощайтеся з думкою стати хорошим директором" (Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором // Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.М.Омеляненко. - К, 2003. - С. 690).

Предметом особливої турботи талановитого педагога було форму­вання творчого педагогічного колективу. На його думку, одним із се­кретів педагогічної творчості є пробудження в учителів інтересу до пошуку, до аналізу власної діяльності. Той, хто намагається розібра­тися в хорошому і поганому на своїх уроках, у своїх взаємовідноси­нах із вихованцями, той уже досяг половини успіхів. На основі бага­торічного досвіду В.О.Сухомлинський прийшов до висновку, що са­мою сутністю педагогічної творчості є думка, задум, ідея, пов'язані з тисячами повсякденних явищ. „Педагогічна ідея, - писав він, — це, об­разно кажучи, повітря, в якому парять крила педагогічної майстернос­ті. Творча праця в нашій складній, багатогранній справі починається там, де загоряється іскра живої, трепетної думки, що шукає відповідь на питання, яке висувається життям. Без питання, без бажання зна­йти причинні залежності між явищами ця іскра ніколи не загориться. Питання, що запалює іскру творчості, виникає тоді, коли ти хочеш ба­чити свою справу, свою працю, результати своєї праці кращими, ніж вони є зараз, коли тобі не дає спокою думка: чому твої зусилля не при­водять до того, до чого вони, здавалося б, повинні привести? Ви - ди­ректор школи, ви повинні, образно кажучи, повернути до колективу невідшліфований дорогоцінний камінь педагогічної праці саме тією гранню, яка відкрила б перед усіма вчителями цю думку, щоб вона схвилювала, стривожила всіх" (Там же. - С. 693).

Одним із важливих обов'язків директора загальноосвітнього на­вчального закладу є налагодження системи безпеки життєдіяльності.

Заступник директора з навчально-виховної роботи у середніх та старших класах. Забезпечує плановий характер здійснення навчально-виховного процесу на підконтрольній йому ділянці роботи. Зокрема, контролює виконання навчальних планів і програм, якість засвоєння учнями основних компонентів змісту шкільної освіти: знань, умінь, на­вичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-чуттєвого ставлен­ня до світу. Відповідає за облік виконаної кожним учителем роботи та її оплату згідно з тарифікаційною сіткою. Складає і контролює розклад уроків, графіки факультативних та гурткових занять. Керує методич­ною роботою з учителями школи. Вивчає та пропагує передовий педа­гогічний досвід. Бере активну участь в атестації педагогічних кадрів.

Розділ 5. Школознавство______________________________________ 535

Заступник директора з навчально-виховної роботи у молод­ших класах. Керує навчально-виховним процесом у молодших кла­сах. Відповідає за зв'язки школи з дошкільними виховними заклада­ми. Контролює роботу груп продовженого дня.

Заступник директора з наукової роботи. Останніми роками ця посада найчастіше вводиться у навчальних закладах нового типу: лі­цеях, гімназіях, колегіумах. Заступник директора з наукової роботи поряд із директором відповідає за розбудову інноваційної педагогіч­ної системи освітнього закладу, у зв'язку з чим коригує стратегію його розвитку, впроваджує у педагогічну практику елементи дослідницької та дослідно-експериментальної роботи. Керує роботою творчих груп, у яких зайняті вчителі різних предметів. Аналізує інноваційні процеси у системі освіти, вивчає можливості впровадження їх у життя освіт­нього закладу. Залучає учнів до наукової діяльності у системі Малої академії наук. Налагоджує та підтримує зв'язки із вищими науковими закладами, науково-дослідними колективами АН України. Бере без­посередню участь у розробці перспективних напрямів розвитку педа­гогічної системи освітнього закладу.

Заступник директора з виховної роботи - організатор позаклас-ної та позашкільної роботи. Співпрацює з класними керівниками, кураторами класів, керівниками гуртків, учителями фізичного вихо­вання предметів мистецького циклу з метою організації позакласної та позашкільної виховної роботи і дозвілля учнів. Організовує та ко­ординує шкільну художню самодіяльність, туристичну та краєзнавчу роботи. Відповідає за підготовку та проведення державних і тради­ційних шкільних свят та за діяльність клубу вихідного дня. За умови відсутності у штатному розписі посади заступника директора із соці­ально-педагогічної роботи виконує його функції.

Заступник директора із соціально-педагогічної роботи. Органі­зовує соціально-педагогічний комплекс навчального закладу. Планує його роботу, складаючи циклограму діяльності впродовж року. Орга­нізовує соціально-педагогічну паспортизацію класів, на основі аналі­зу результатів якої здійснюється соціально-педагогічне планування. Координує зусилля психологічної служби закладу, його виховних цен­трів, інспекції у справах неповнолітніх, різноманітних позашкільних установ і організацій з метою вирішення конкретних соціально-педа­гогічних проблем. Займається питаннями адаптації учнів і вчителів у навчально-виховному процесі.

Заступник директора з господарської частини. Відповідає за гос­подарську діяльність, яка матеріально забезпечує навчально-виховний

536________________________________________________ Педагогіка

процес. Керує обслуговуючим персоналом. Забезпечує належний сані­тарний стан навчальних приміщень, їхню протипожежну безпеку.

Важливі управлінські функції властиві конференції, раді та педа­гогічній раді загальноосвітнього навчального закладу.

Конференція (у малочисельних школах - загальні збори шкільно­го колективу) - вищий колегіальний орган громадського самовряду­вання навчального закладу. Для проведення її обираються делегати на зборах учнів другого-третього ступеня, на зборах учителів та пра­цівників, а також батьків та представників громадськості. Кількість представників від кожної категорії однакова. Конференція або загаль­ні збори збираються раз у рік для обрання ради школи, визначення основних напрямів розвитку навчально-освітнього закладу, затвер­дженням його статуту - сукупності норм і правил життя колективу з урахуванням його особливостей.

Рада школи - орган колегіального управління, до складу якого входять представники від педколективу, учнів II і III ступенів, бать­ків та громадськості. Очолює її директор навчального закладу. Під час кожних виборів склад ради оновлюється не менш, ніж на трети­ну. Затверджує перспективний та річний план роботи. Представляє інтереси школи в державних та громадських органах. Забезпечує со­ціальний захист неповнолітніх. Визначає шляхи співпраці з різнома­нітними державними та громадськими інститутами. Розглядає пропо­зиції щодо морального і матеріального заохочення творчих педагогів, здібних учнів. Контролює витрату бюджетних асигнувань на школу. Заслуховує звіти про роботу директора і його заступників. Захищає адміністрацію та працівників школи від необгрунтованого втручання в їхню професійну та посадову діяльність.

Педагогічна рада, яку очолює директор, збирається не рідше п'яти разів на рік для вирішення найважливіших проблем навчально-вихов­ного процесу. На її засіданнях після закінчення кожного навчального семестру керівники класних колективів звітують про стан навчально-виховної роботи у класі, висвітлюють проблеми, які у зв'язку з цим виникають. Особливо велике значення мають засідання педагогічної ради, які проводяться на початку та в кінці навчального року, на яких розглядаються перспективні завдання роботи школи та підводяться її підсумки.

Важливу роль в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом відіграють органи громадського самоврядування: учнівські, бать­ківські, вчительські. Такими самоврядувальними органами учнів є учнівські комітети (учкоми), учнівські парламенти, ради командирів.

Розділ 5. Школознавство___________________________________ 537

Учнівський комітет вибирається на учнівських зборах загально­освітнього навчального закладу. Включає до свого складу представни­ків від класів. Представляє права учнів у внутрішньошкільних управ­лінських органах. Забезпечує врахування інтересів учнів у плануванні та організації внутрішнього і зовнішнього життя школи.

Учнівський парламент - характерна форма учнівського самовря­дування в деяких закладах нового типу. Дає можливість для вихован­ня рис державотворця у його учасників. До складу учнівського пар­ламенту за принципом державного входять комісії, постійні та тим­часові, створені відповідно для виконання постійних та тимчасових завдань. Таким чином, учні привчаються до демократичного характе­ру життєорганізації учнівського колективу.

Ради командирів. Методика організації її діяльності детально розроблена А.С.Макаренком. Нерідко використовується у тимчасових учнівських об'єднаннях.

Батьківські комітети класу і школи. Обираються на батьків­ських зборах. Забезпечують єдність вимог сім'ї, школи та громад­ськості у вирішенні проблем виховання, розвитку та навчання дітей. Діють згідно з тимчасовим положенням, їхні ухвали, які мають ре­комендаційний характер, обов'язково розглядаються та враховують­ся адміністрацією загальноосвітнього навчального закладу. На своїх засіданнях розглядають проблеми перспективних напрямів розвитку школи, матеріально-технічного забезпечення її життєдіяльності, на­дання матеріальної допомоги учням, які в силу певних причин потре­бують її, сприяння роботі учнівських об'єднань за інтересами.

Профспілкові об'єднання вчителів реалізують право педагогіч­них і технічних працівників школи вільно об'єднуватися у профспіл­ки для захисту своїх прав. Адміністрація загальноосвітнього навчаль­ного закладу зобов'язана погоджувати з профспілковим комітетом умови праці педагогічного, адміністративно-господарського, навчаль­но-допоміжного, медичного та обслуговуючого персоналу, навчальне навантаження, штатний розпис. Профспілковий комітет слідкує за до­тримуванням адміністрацією школи вимог трудового законодавства.

Планування та облік роботи педагогічних колективів шкіл, лі­цеїв, гімназій, колегіумів. За формою розрізняють планування тек­стове, графічне, змішане (текстове і графічне). За терміном передба­чення і реалізації дій виділяють перспективне, річне і поточне.

Перспективне планування. Необхідність його полягає у тому, що в процесі розбудови педагогічної системи загальноосвітнього навчаль­ного закладу існує низка проблем, які потребують тривалого часу для

538________________________________________________ Педагогіка

свого вирішення. Наприклад, зміцнення матеріально-технічної бази, атестація педагогічних кадрів, прийом на роботу нових педагогічних працівників на основі розрахунків перспективної наповнюваності учнями класів тощо. Таке планування допомагає раціонально розподі­лити сили для виконання довготермінових завдань.

Структура перспективного плану може бути довільною.

Річне планування. Річний план навчально-виховної роботи загаль­ноосвітнього навчального закладу передбачає низку таких розділів:

1. Вступ. Аналіз та оцінка діяльності за минулий рік. Проблеми та
завдання, над розв'язанням яких трудовий колектив працюватиме у
наступному навчальному році.

2. Забезпечення прав особистості на загальнообов 'язкову освіту.
Передбачає ретельний облік дітей шкільного віку, які проживають у
мікрорайоні, виявлення можливостей залучення їх до навчання. Роз­
глядаються питання навчання дітей із психофізичними вадами, ство­
рення умов для їхнього систематичного навчання, організації медич­
ного нагляду та роботи груп продовженого дня.

3. Підвищення професійної кваліфікації вчителів. Аналіз розста­
новки кадрів та розподілу обов'язків між ними. Виконання графіка
атестації педагогічних кадрів. Стажування молодих спеціалістів та
наставництво. Вивчення, пропаганда і втілення у практику передово­
го педагогічного досвіду. Участь у роботі школи, яка представляє цей
досвід.

4. Керівництво педагогічним процесом. Передбачає організаційні
заходи щодо початку, проведення та завершення навчального року.
Розглядаються питання комплектування класів, призначення класних
керівників чи педагогів-кураторів, вихователів груп продовженого
дня, керівників гуртків, завідувачів навчальними кабінетами, розпо­
діл навчального навантаження.

5. Впровадження у практику роботи педагогічних інновацій. Пе­
редбачає низку заходів, спрямованих на оновлення в руслі вимог но­
вого часу педагогічних технологій та педагогічного інструментарію
їхньої реалізації.

6. Робота з батьками, спонсорами, громадськістю. Включає тема­
тику батьківських зборів, зміст та режим роботи батьківського коміте­
ту, ради школи, ради спонсорів (за можливості), громадських комісій
сприяння сім'ї та школі.

7. Соціально-педагогічна діяльність. Представлена планом роботи
соціально-педагогічного комплексу навчального закладу, відгенералі-
зованим пропорційно до загальношкільного плану.

Розділ 5. Школозновство______________________________________ 539

8. Організаційно-господарська робота. Передбачає низку заходів, спрямованих на матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу та зміцнення матеріально-технічної бази загальноосвітнього навчального закладу.

Поточне планування. Проводиться на основі загальношкільного плану роботи. Представлене планами роботи вчителів-предметників (тематичними та поурочними); вихователів груп продовженого дня, класних керівників, учителів-кураторів (на семестр); директора шко­ли і його заступників (на тиждень); шкільної бібліотеки, психологіч­ної та соціально-педагогічної служб навчального закладу (на семестр або навчальний рік); учнівських гуртків, об'єднань, товариств та ор­ганізацій, діяльність яких носить позакласний характер (на семестр або навчальний рік); внутрішньошкільних творчих об'єднань учите­лів (на навчальний рік); предметних комісій, кафедр учителів, мето­дичних об'єднань (на рік).

До обов'язкової документації, яка відображає плановий характер педагогічного процесу у загальноосвітньому навчальному закладі, належать такі документи: алфавітна книга запису учнів; особові спра­ви учнів; класні журнали; журнали обліку документів; журнали груп продовженого дня; книга обліку бланків і видачі атестатів про повну загальну середню освіту, золотих і срібних медалей, похвальних лис­тів і грамот; книга обліку особового складу педагогічних працівни­ків; книга протоколів педради; книга обліку трудових книжок праців­ників; книга наказів; контрольно-візитаційна книга; журнал обліку пропусків і заміщень уроків учителями; журнал реєстрації вхідних і вихідних документів; папка з актами, довідками та документами про перевірку роботи навчального закладу; статистичні звіти; фінансово-господарська документація: технічний паспорт навчального закладу, інвентарні списки основних засобів, інвентарна книга бібліотечного фонду, книга складського обліку матеріалів тощо.

Роль та місце педагогічного менеджменту в управлінні загаль­ноосвітнім навчальним закладом. Традиційно одним із найважливі­ших важелів в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом при­йнято було вважати внутрішньошкільний контроль - систематич­ну цілеспрямовану перевірку адміністрацією школи результативності роботи педагогічних працівників з метою досягнення оптимальної відповідності діяльності школи державним освітнім стандартам.

Для забезпечення системності та єдності вимог на цій ділянці роботи адміністрації навчально-виховного закладу директор спіль­но із заступниками складає плани контролю, у яких передбачаються

540__________________________________________________ Педагогіка

спільне відвідування уроків, позакласних та позашкільних занять, за­лучення до різних видів контролю голів предметних комісій, мето­дичних об'єднань, досвідчених учителів-предметників, класоводів. класних керівників.

Розгляд контролю як системи у функціональній площині дає мож­ливість виділити у ньому такі основні етапи: визначення мети, скла­дання плану перевірки, відбір форм і методів контролю, об'єктивна оцінка відповідності об'єкта контролю нормативним вимогам, фор­мування висновків та пропозицій щодо шляхів усунення можливих випадків невідповідності, контроль за виконанням цих пропозицій. Загальноприйнятими вимогами до внутрішньошкільного контролю визнаються: його індивідуальний характер, систематичність, об'єк­тивність, взаємодоповнюваність форм його проведення, диференці­йований підхід до об'єктів контролю за умови збереження об'єктив­ності та єдності вимог суб'єктів контролю.

Залежно від мети розрізняють такі види внутрішнього конт­ролю: 1) персональний (стосується всебічної педагогічної діяльності вчителя або одного із її аспектів); 2) фронтальний (передбачає ви­вчення стану викладання окремих предметів в усіх або окремо взя­тих класах або такого ж способу вивчення стану виховної роботи у них); 3) класно-узагальнюючий (спрямований на вивчення рівня знань та вихованості учнів окремого класу, стану роботи у ньому класного керівника та вчителів-предметників); 4) тематичний (ставить за мету перевірку роботи всього педагогічного колективу, що стосується ви­рішення певної педагогічно важливої проблеми); 5) оглядовий (вико­ристовується для перевірки стану шкільної документації, готовності класних приміщень до нового навчального року тощо).

Використовуються такі форми внутрішньошкільного конт­ролю: 1) колективна, 2) самоконтроль, 3) взаємоконтроль, 4) адміні­стративний плановий контроль, 5) адміністративний регулювальний (позаплановий) контроль.

Із видами та формами внутрішньошкільного контролю пов'язані такі його методи: спостереження, опитування, перевірка докумен­тації, тестування, ретроспективний розбір (оцінка діяльності на­вчального закладу за результатами роботи у попередні роки з ураху­ванням суджень колишніх випускників та викладачів, у яких випус­кники школи навчаються чи навчалися).

За критерієм послідовності розрізняють такі види внутрішньош­кільного контролю: попередній, поточний, проміжний, підсумковий, епізодичний та періодичний.

Розділ 5. Школозновство_______________________________________ 541

Однак розкриті нами види, форми, методи внутрішньошкільного контролю, що склалися в умовах авторитарної педагогіки, були орі­єнтовані на об'єкти контролю, які розглядалися як стабільні системи лінійного розвитку. Вважалося, що вся сукупність педагогічних чин­ників за умови належного контролю здатна спрацювати на основі ви­значених стандартів як добре відлагоджений годинниковий механізм. Насправді ж у багатьох випадках це було далеко не так. Жорсткі рамки контролю сковували творчу ініціативу тих педагогів, які прагнули не­традиційного вирішення назрілих педагогічних проблем, нерідко при­мушували витрачати енергію на виконання різноманітних формальнос­тей, пов'язаних із численними перевірками, інколи йти проти власних професійних уподобань. Не в кращому стані залишалася і контролю­юча підсистема, оскільки їй теж доводилося залишатися „коліщатками та гвинтиками" громіздкої управлінської системи, яка „з'їдала" час та енергію для творчої діяльності. Процеси гуманізації та демократизації, які започаткувалися в освіті у кінці 80-х pp. XX ст., не зачепили глибин­ні основи авторитарної педагогіки, оскільки виявилися „верховим ві­терцем". Далися взнаки відсутність необхідної методологічної основи, яка б дозволяла розглядати будь-який об'єкт управління як унікальну складно організовану нестабільну систему, якій властиві власні вну­трішні тенденції саморозвитку. Не було й відповідного досвіду.

Педагогічний менеджмент, який сьогодні приходить у систему внутрішньошкільного управління, вимагає поглиблених знань з низ­ки людинознавчих дисциплін: філософії сучасної освіти, акмеології, психології, психотерапевтики, теорії управлінських систем та ін. не лише від членів адміністрації навчального закладу, а й від кожного педагога, який певним чином є керівником учнівського колективу.

Погляд на кожного вчителя та учня як на унікальні складно органі­зовані нестабільні системи, які здатні найповнішим чином самоактуалі-зуватися не тільки під впливом зовнішніх умов та стимулів, скільки під впливом внутрішніх, вимушує змінити стиль та характер взаємовідно­син між адміністрацією навчального закладу та вчителями, з одного бо­ку, а з іншого - між педагогами та учнями. А це в умовах педагогічного менеджменту не може не вплинути на якісні та кількісні характеристи­ки внутрішньошкільного контролю, його види, форми і методи.

Наприклад, загальновизнана раніше як обов'язкова підконтроль-ність роботи кожного члена педагогічного колективу в нових умовах втрачає свою категоричність, оскільки немає потреби витрачати час та енергію як суб'єкта контролю, так і його об'єкта, коли йдеться про роботу досвідчених творчо працюючих педагогів, які забезпечують

542________________________________________________ Педагогіка

високу результативність своєї праці. Таких учителів в умовах педаго­гічного менеджменту переводять на так званий режим довіри, вико­ристовують як наставників молодих спеціалістів, залучають до роботи педагогічних консиліумів, розробки перспективних планів розвитку навчального закладу, вирішення проблем, пов'язаних із освоєнням нових педагогічних систем, інноваційних технологій навчання та ви­ховання. Однак найважливішим у роботі з такими людьми є створен­ня для них таких умов професійної діяльності, які б сприяли їхній найповнішій самоактуалізації.

Піддають сумніву в нових умовах також такі властивості внутріш-ньошкільного контролю, як систематичність та системність його на всіх етапах навчально-виховного процесу, якщо це стосується навіть молодих фахівців. Пам'ятаючи застереження Селестена Френе сто­совно того, що ні дорослі, ні діти не люблять, щоб за ними постійно наглядали, слід хоч би час від часу в „контролюючому опікуванні" молодого спеціаліста робити перерви, упродовж яких у нього була б можливість стихійно самоорганізуватися на основі, з одного боку, даних попередньої перевірки та запропонованих дирекцією засобів для розв'язання виявлених проблем, а з іншого боку, на основі внут­рішнього прийняття цих засобів та співвіднесення їх із внутрішньо-інтенційним спрямуванням. Адже, як відомо з психотехнічних сис­тем самовизначення особистості, по-справжньому творчий фахівець здатний лише тоді сприйняти запропоновану зовні ідею, коли зможе відчути або побачити себе у ній. А це не завжди вдається з першо­го разу. Тут нерідко потрібен час і терпеливість педагогічного мене­джера. Інколи для внутрішнього прийняття пропонованих засобів чи ідеї необхідним стає збагачення розрізненими елементами того пер­винного „внутрішнього хаосу", який за деяких умов у ситуаціях ви­падковостей здатний самоорганізовуватись у якісно нові структури, що певним чином і характеризує творчий процес, зокрема, й педаго­гічний. У роботі з молодим фахівцем вичікування далеко не означає бездіяльність як керівника, який бере на себе функції педагогічного менеджера, так і підопічного. Це час для залучення останнього до різ­номанітних форм методичної роботи на перших порах у якості пасив­ного спостерігача. З часом нагромаджені враження стануть основою для нових форм професійної самоорганізації.

У новому баченні постає й така якість контролю, як об'єктивність, оскільки вона завжди відносна і залежить від зайнятих методологіч­них позицій. Адже не секрет, що нерідко зустрічалися і зустрічаються „нерозвинуті відмінники" і „талановиті трієчники", а інформаційна

Розділ 5. Школознавство______________________________________ 543

насиченість навчального процесу поза межами засвоєння таких ком­понентів змісту шкільної освіти, як досвід творчої діяльності та до­свід емоційно-ціннісного ставлення до світу втрачає свій життєорга-нізуючий сенс. В умовах авторитарної педагогічної системи об'єк­тивність завжди носила однобічний характер, оскільки залишалася відображенням вихідної позиції перевіряючого без урахування кон­кретних умов, можливостей та характеру розвитку молодого фахів­ця як індивідуальної педагогічної системи, яка перебуває в динаміці свого становлення, відзначаючись нестабільністю та податливістю до резонансного впливу випадковостей.

В умовах педагогічного менеджменту зникає необхідність у тих ви­дах та формах контролю, які проводяться заради самого контролю та у перевірках задля перевірок. Наприклад, доречними залишаються та­кі форми внутрішнього контролю, як: самоконтроль, взаємоконтроль (коли він проводиться з метою творчого взаємозбагачення фахівців-педагогів однієї спеціалізації), адміністративний регулювальний (по­заплановий) контроль (здійснюється у разі виникнення непередбачу-ваних проблем). Однак такий вид контролю, як адміністративний пла­новий, коли він проводиться тільки через те, що певне питання „давно слухалося" у той час, коли результати діяльності визначеного об'єкта контролю прозоро проглядаються в загальній системі діяльності цьо­го об'єкта, явно викликає сумнів щодо своєї доцільності.

У системі педагогічного менеджменту важливе значення належить таким методам контролю: спостереженню, опитуванню, тестуванню і особливо ретроспективному розбору, який дає змогу побачити ре­зультативність педагогічної системи навчального закладу „на відда­лі років". Однак, як засвідчує досвід, серед усіх методів контролю, як внутрішньошкільного так і позашкільного, контролюючі надають перевагу такому методу, як перевірка документації. Зрозуміло, що в розумних межах він теж доцільний. Однак ці межі часто гіпертро­фуються. Нерідкі випадки, коли перевіряючий вимагає для перевірки конспект уроку в досвідченого педагога, який, за висловом В.О.Су-хомлинського, готувався до уроку все життя.

Таким чином, педагогічний менеджмент у системі внутрішньош­кільного контролю висуває нові вимоги до його суб'єктів:

1. Перенесення центру уваги з проміжних ланок педагогічної діяль­
ності на її кінцевий результат.

2. Вивчення цього результату як системної (емерджентної) власти­
вості, яка не зводиться до простої суми властивостей складових
функціональної системи об'єкта контролю.

544________________________________________________ Педагогіка

3. Перебудову системи внутрішньошкільного контролю з метою
надання їй функцій первинної референтної групи для кожного із
об'єктів контролю (вчителів).

4. Уміння розглядати кожний об'єкт контролю як нестабільну сис­
темну організацію, що самоорганізується насамперед на основі
внутрішніх чинників, сприймаючи зовнішні в ролі мікрофлуктуа-
цій за умови, коли вони ототожнюються із слабкими резонансними
впливами, а не сильними.

Отже, бути педагогічним менеджером - це бути, за мудрим висло­вом В.О.Сухомлинського, вчителем учителів, який глибоко володіє теорією та практикою педагогічного впливу. Поза межами розуміння філософських основ сучасної освіти, її автентичної та акмеологічної спрямованості, без володіння психологічними механізмами педаго­гічно доцільного впливу на особистість та сугестологічною основою педагогічної майстерності стати педагогічним менеджером проблема­тично. Коли ж усього цього немає, залишається єдине - чіпко трима­тися за авторитарну систему контролю, зосереджуючи основні зусил­ля на формальній стороні управлінської діяльності, й таким чином хоч би частково виправдовувати зайняту посаду.

Питання та завдання для самоперевірки

1. Обгрунтуйте педагогічний менеджмент як основу новітніх підхо­
дів до управління освітою.

2. У чому полягають основні принципи державної освітньої полі­
тики?

3. Розкрийте структуру державних органів управління освітою та ор­
ганів громадського самоврядування.

4. Охарактеризуйте основні види інспектування загальноосвітніх на­
вчальних закладів.

5. Обґрунтуйте основні принципи управління загальноосвітніми на­
вчальними закладами.

6. Розкажіть про посадові обов'язки членів адміністрації загально­
освітнього закладу.

7. Висвітліть управлінські функції у загальноосвітньому закладі ор­
ганів колегіального управління та органів громадського самовря­
дування.

8. У чому полягають особливості внутрішньошкільного планування?

9. Визначіть роль та місце педагогічного менеджменту в управлінні
школами та навчальними закладами нового типу.

Розділ 5. Школознавства__________________________________________ 545

Завдання для самостійної роботи

Ознайомтеся із поглядами В.О.Сухомлинського на проблеми ке­рівництва загальноосвітнім навчальним закладом. З цією метою опрацюйте його працю „Розмова з молодим директором" за видан­ням: Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. - Т. 4. - К.: Рад. шк., 1976. - С. 394-576.

Рекомендована література

1. Березняк Є. С. Реалізація принципу демократизації в управлінській
діяльності директора школи: Методичний посібник для керівників
шкіл. - К., 1996.

2. Волкова Н.П. Управління загальноосвітньою школою // Волкова
Н.П. Педагогіка. - К., 2003. - С. 371-377.

3. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Інформ.
Збірник МОН України. - 2002. - № 2.

4. Мойсеюк Н.Є. Процес управління // Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. -
К., 2003. - С. 563-588.

5. Положення про загальноосвітній навчальний заклад II Інформ.
Збірник МОН України. - 2000. - № 7.

6. Фіцула М.М. Наукові засади внутрішньошкільного управління //
Фіцула М.М. Педагогіка. - К., 2000. - С. 404-422.