Первинними у цьому відношенні оуцугь докази, отримані з пер. шоджерела (наприклад, показання свщка-очевидця), а похідними - з другого чи наступного джерела (скажімо, показання свідка щ0Д0 фактів, які стали відомі йому зі слів іншої особи).
Підставою поділу доказів на особисті та речові є різні види фактичних даних, механізму їх формування та використання. Особисті докази походять від людини (показання, різні документи, у тому числі процесуальні, висновок експерта). Речові докази - це предмети матеріального світу, фрагменти речової обстановки (підроблені документи, предмети зі слідами правопорушення тощо).
Аналіз доказів починається зі встановлення їх переліку й оцінки їх допустимості. У випадку виявлення недопустимих доказів варто також скласти їх перелік і визначити підстави, за якими дані докази можуть бути оскаржені як недопустимі.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування. Так, за ст. 218 ЦК при запереченні однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Окрім того, суд обмежений нормами права у виборі форми доказів засобами доказування перерахованими у відповідних процесуальних кодексах, а також процедурою отримання таких засобів.
Наявні допустимі докази повинні бути проаналізовані з позицій належності, достовірності та достатності.
Належність доказів полягає у тому, що суд повинен приймати до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Це правило дає можливість суду уникати захаращення справи зайвими доказами, не допускати зловживань з боку несумлінного позивача, відповідача, третьої особи своїм правом представляти докази, з метою заплутати справу чи затягти процес.
Питання щодо належності того чи іншого доказу вирішується в залежності від характеру справи. Скажімо, характеристика відповідача з місця роботи чи проживання має доказове значення в справі про позбавлення батьківських прав. Залучення ж такої характеристики до справи про поділ спадкового майна не буде відповідати вимогам належності доказів.
Достовірність доказів є ознакою, що визначає правдивість фактичних даних, отриманих із відповідних засобів доказування.
Достатність доказів означає, що їх сукупність виключає можливість зробити висновок, протилежний тому, до якого прийшов суд. Існує правило, згідно з яким один непрямий (побічний) доказ не може бути покладений в обґрунтування процесуального рішення. Необхідно сформувати систему доказів, в якій би кожний доказ був ланкою нерозривного ланцюга.
Якщо доказів досить, їхній аналіз завершується визначенням тактики їх пред'явлення і дослідження. Докази обох сторін, як правило, відомі всім учасникам судового розгляду, але успіх кожної сторони часто залежить від вміння вчасно і переконливо пред'явити такі докази у судовому засіданні.
При цьому під час підготовки до участі в суді сторони мають обдумати низку питань тактичного характеру.
Тактика роботи з доказами передбачає вирішення
- якими доказами буде підтверджуватись та чи інша обставина у справі;
- у який момент і після яких доказів протилежної сторони доцільно подавати свої докази;
- якими процесуальними способами (шляхом постановки питань, заявленням клопотань, поданням документів і т.ін) може бути забезпечена інша інтерпретація доказів протилеж-
Я кщо аналіз повноти доказів приводить до висновку про їхню недостатність, то варто вирішити питання, як можуть бути використані наявні докази чи їх відсутність, які докази необхідно подати, а також те, де і яким способом вони можуть бути отримані.
Вміння систематизувати докази, показати їхній змістовий зв'язок і взаємодоповнюваність дозволяє переконливо підтвердити проведений аналіз фактів і юридичної основи справи. Недостатнє використання чи неповне використання доказів робить голослівною і запропоновану версію фабули справи. Ніхто не повірить історії сторони, як би емоційно і логічно вона не представляла її у процесі, якщо така історія не підтверджується системою доказів.
