структурою бюджетної класифікації [6]
(у % до разом видатків)
| Видатки | Роки: | ||
| Капітальні видатки, всього | 11,1 | 14,8 | 18,8 |
| В т.ч.: 1) придбання основного капіталу | 7,2 | 11,5 | 12,0 |
| З них: придбання обладнання і предметів довгострокового користування | 1,4 | 2,7 | 2,8 |
| капітальне будівництво | 3,3 | 5,9 | 5,3 |
| капітальний ремонт | 2,5 | 2,9 | 3,9 |
| 2) створення державних запасів і резервів | ... | 0,002 | 0,002 |
| 3) придбання землі і нематеріальних активів | 0,0 | 3,3 | 0,02 |
| 3) капітальні трансферти | 3,9 | 3,3 | 6,8 |
Нестача бюджетних ресурсів внаслідок кризових явищ в економіці країни зумовлює направлення коштів місцевих бюджетів, в першу чергу, на фінансування поточних проблем: виплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери, здійснення відрахувань в державні цільові фонди соціального призначення, проведення розрахунків за комунальні послуги, які отримують бюджетні установи тощо. Проте недостатня увага органів місцевого самоврядування до проблем розвитку економіки регіонів зумовлена не лише дефіцитом фінансових ресурсів, але і відсутністю у більшості випадків розробленої стратегії економічної політики на місцевому рівні. Як показує практика країн з міцним самоврядуванням територіальних утворень, така стратегія розвитку повинна бути спрямована на:
· забезпечення динамічного розвитку господарського комплексу території;
· запобігання зростанню рівня безробіття, збереження і збільшення наявної кількості робочих місць;
· сприяння розвитку підприємств місцевої промисловості і, особливо, малого бізнесу, підвищення рівня їхньої прибутковості через створення конкурентного середовища, ліквідацію монопольного становища окремих комунальних підприємств, що повинно відновити втрачені стимули до зменшення вартості їх продукції, робіт та послуг;
· запровадження дієвої системи контролю за вартістю послуг, які надають підприємства місцевого господарства;
· створення сприятливого економічного середовища для залучення інвесторів, як власних, так і з інших територій країни і з-за кордону;
· використання усіх видів місцевих ресурсів для посилення конкурентних переваг і створення нових робочих місць;
· розвиток соціальної інфраструктури, індустрії відпочинку і туризму;
· благоустрій населених пунктів, проведення ремонту і реконструкції шляхів сполучення тощо.
При розробці економічними службами місцевих органів влади України стратегії і тактики розвитку регіону і місцевого господарства слід враховувати опрацьовані західною науковою думкою принципи[7]:
1. На розміщення підприємницьких структур впливають: транспортні затрати, наближеність до споживача, собівартість продукції, ціна робочої сили, життєвий рівень. На подальший розвиток бізнесу і створення нових підприємств впливають: рівень оподаткування, підтримка підприємницьких структур з боку держави і органів місцевої влади, місцевий економічний клімат, вартість місцевості, а також енергетичні витрати. При створенні сприятливих умов для розвитку бізнесу слід враховувати ті з перелічених факторів, на які органи місцевого самоврядування здатні впливати.
2. Кожен населений пункт і територію необхідно розглядати не як відокремлену одиницю, а як частину регіонального господарського комплексу. Приймаючи рішення, слід враховувати специфіку, закономірності і тенденції регіонального розвитку.
3. Ефективність діяльності підприємницьких структур зростає в результаті створення об’єднань, промислових парків, бізнес-інкубаторів, удосконалення транспортних мереж.
4. Розвиваючи підприємства місцевого господарства, необхідно, в першу чергу, враховувати попит на продукцію, яка ними виробляється і можливості щодо його задоволення.
5. Розвиток територій залежить від лібералізації економіки й демократизації суспільства.
6. Місцеві органи влади не здатні створювати будь-які ринки, вони можуть лише створювати умови для розвитку ринкових відносин.
