Загальна характеристика звітності

Банківську звітність можна поділити на такі види:

· фінансова звітність;

· статистична звітність для складання грошово-кредитної статистики;

· статистична звітність для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції України.

До фінансової звітності у країнах з розвинутою ринковою економікою належать: бухгалтерський баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух грошових коштів та різні додатки, які визначаються потребами користувачів.

Статистична звітність для складання грошово-кредитної статистики має такі напрями:

· загальнобанківська статистика;

· монетарна (грошово-кредитна) статистика;

· статистика банківського нагляду;

· статистика операцій з іноземною валютою;

· емісійно-кредитна статистика;

· статистика готівково-грошового обігу.

Особливу роль у державній статистиці відіграє статистика платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції України, яка є інструментом узагальнюючої оцінки економічного стану країни та ефективності її світогосподарських зв’язків. Функція складання платіжного балансу держави, розроблення методологічної і методичної бази для його аналізу і прогнозування та проведення відповідних розробок покладена на Національний банк України.

Своєчасні й достовірні статистичні дані про грошово-кредитну і фінансову діяльність банків дають змогу:

· аналізувати стан і перспективи розвитку банківської системи;

· спостерігати за ходом реалізації грошово-кредитної політики держави та прогнозувати розвиток її грошово-кредитного ринку;

· стежити за розвитком валютного ринку та операцій з інозем­ною валютою;

· здійснювати заходи щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

· здійснювати нагляд за діяльністю комерційних банків та інших фінансових небанківських організацій;

· моделювати рішення Національного банку України при виконанні ним регулюючих і наглядових функцій;

· забезпечувати взаємозв’язок грошово-кредитної та банківської статистики з іншими макроекономічними системами даних;

· забезпечувати порівняність з даними міжнародних фінансових і банківських організацій та центральних банків інших країн.

Усім користувачам необхідна інформація, яка допомогла б їм оцінити дійсний фінансовий стан, рентабельність та ризики банку з урахуванням нових економічних правил. Також вони потребують інформацію, яка дала б можливість правильно розуміти операції, що здійснюються банком.

Первинною ланкою в системі формування звітності про діяльність банківської системи в Україні є комерційні банки. З 1 січня 1998 р відбувся перехід банків України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим переходом змінилась вся система звітності та порядок її формування. Для з’ясування суті формування звітності розглянемо структуру плану рахунків та особливості аналітичного обліку в комерційних банках.

7.2. Структура плану рахунків комерційного банку

Автоматизація обліку та формування звітності операцій банку повинна забезпечувати два його аспекти: аналітичний по особових рахунках і синтетичний по балансових рахунках. Аналітичний облік повинен забезпечувати отримання детальної інформації про кожного контрагента та кожну банківську операцію.

Синтетичний облік пов’язаний з необхідністю відображення інформації про операції в агрегованому вигляді для формування балансової та фінансової звітності. Синтетичний облік у банках ведеться на рахунках, план яких відповідає загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам та стандартам бухгалтерського обліку. План рахунків складається з дев’яти класів:

Балансові рахунки

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та іншими активами і зобов’язаннями.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи.

Клас 5. Капітал банку.

Рахунки доходів та витрат банку

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Рахунки управлінського обліку

Клас 8. Управлінський облік.

Позабалансові рахунки

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Перший клас плану рахунків визначає відносини між Національним та комерційними банками, а також між комерційни-
ми банками, а саме: операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, депозитами та цінними паперами, що рефінансуються НБУ.

Другий клас відображає операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими депозитами.

Третій клас передбачений для відображення операцій з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ, та довгострокових вкладень), а також операцій за іншими розрахунками, зокрема за господарськими операціями банку, операціями з формуванням банківських резервів, субординарного боргу, клірингових та транзитних рахунків, розрахунків між установами одного банку за іноземною валютою, банківськими металами тощо.

Четвертий клас відображає довгострокові вкладення установ та операції за основними засобами і нематеріальними активами.

П’ятий клас визначає капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток та фонди і резерви, створені за рахунок прибутку.

Капітал — це різниця між активами та зобов’язаннями банку. Прибуток розглядається як економічний показник діяльності установи, а не як кошти. Економічний прибуток — це різниця між доходами і витратами.

Шостий і сьомий класи плану рахунків відображають відповід­но доходи та витрати банку.

У восьмому класі відображаються операції, деталізація яких визначається банком самостійно. Дані восьмого класу не враховуються у фінансових звітах банків.

Дев’ятий клас передбачений для ведення обліку позабалансових операцій банку.

Кожний клас в свою чергу поділений на певну кількість розділів, а розділи — на групи. Згідно з таким розподілом визначаються:

рахунки II порядку (двозначні — розділ);

рахунки III порядку (тризначні — група);

рахунки IY порядку (чотиризначні — балансовий рахунок).

Структура номера балансового рахунку має такий вигляд:

хххх

| | | |---- номер балансового рахунку

| | |------- група

| |---------- розділ

|------------- клас

Детальний аналітичний облік щодо кожного клієнта та кожної операції забезпечується за допомогою аналітичного обліку, що дає змогу уникнути використання зайвої кількості окремих балансових рахунків.

Між аналітичним та синтетичним обліком існує певна відповідність: кожний особовий (аналітичний) рахунок відкривається за певним балансовим рахунком, залишок по балансовому рахунку дорівнює сумі залишків по особових рахунках.