Розділ 3. Інтернет-технології у вищій школі

3.1. Історія створення та основні елементи глобальної комп’ютерної мережі Інтернет, програма-браузер MS Internet Explorer.

3.2. Переваги і можливості електронної пошти (програма MS Outlook Express).

3.3. Універсальні та спеціалізовані пошукові служби мережі Інтернет, інформаційно-пошукові системи (Google, AltaVista, Yahoo, Рамблер, Індекс, Мета, Брама та ін.).

3.4. Інтернет-технології в системах навчання студентів: педагогічні цілі, ключеві педагогічні принципи, сучасні концепції розвитку всесвітньої павутини в системах навчання (сервіси Веб 2.0).

3.1. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет

 

Зміна умов праці в багатьох галузях і постійно зростаючий обсяг необхідних знань вимагає перегляду і доповнення традиційних методів педагогічної підготовки фахівців. Виникає потреба створення абсолютно нових інформаційно-технологічних систем, які дозволили б значної кількості людей підвищувати свою кваліфікацію і одержувати необхідні знання.

Стрімкий розвиток мережних інформаційних технологій, окрім помітного зниження тимчасових і просторових бар’єрів у розповсюдженні інформації, відкрив нові перспективи у сфері освіти. Можна з упевненістю затверджувати, що в сучасному світі має місце тенденція злиття освітніх та інформаційних технологій і формування на цій основі принципово нових інтегрованих технологій навчання, заснованих, зокрема, на ресурсах мережі Інтернет.

Поєднання можливостей телекомунікацій і комп’ютерних технологій, зокрема мультимедіа, трансформують добре відомі форми заочного навчання в дистанційні. При розробці інформаційного наповнення необхідно вирішувати цілий комплекс методико-педагогічних і програмно-технічних завдань. Розвиток глобальних комп’ютерних мереж зробив їх доступними широкому колу користувачів. При цьому достатньо відомі можливості електронної пошти є лише частиною послуг, що надаються.

Справжню хронологію створення мережі Інтернет можна відслідковувати з кінця 50-х років ХХ століття. Можна точно назвати дату, коли було ухвалено урядове рішення, врешті якого і з’явилася перша глобальна мережа. Це відбулося у 1958 році. Правда, поняття Інтернету тоді, зрозуміло, не існувало. І ніхто зовсім не збирався облаштовувати роботу учених за допомогою комп’ютерної мережі. Це був, так би мовити, „побічний ефект”, який сьогодні заднім числом видають за мету і досягнення.

У 1961 р. Defence Advanced Research Agency (DARPA) за завданням міністерства оборони США приступило до проекту по створенню експериментальної мережі передачі пакетів. Ця мережа, названа ARPANET, призначалася спочатку для вивчення методів забезпечення надійного зв’язку між комп’ютерами різних типів. Багато методів передачі даних через модеми були розроблено в ARPANET. Тоді ж були розроблені і протоколи передачі даних у мережі – ТСР/IР. ТСР/IР – це безліч комунікаційних протоколів, які визначають, як комп'ютери різних типів можуть спілкуватися між собою.

Експеримент з ARPANET був настільки успішний, що багато організацій схотіли увійти до неї для щоденної передачі даних. І у 1975 році ARPANET перетворилася з експериментальної мережі в робочу. Відповідальність за адміністрування мережі узяло на себе Defence Communication Agency (DCA), яке в даний час має назву Defence Information System Agency (DISA). Але розвиток ARPANET на цьому не зупинився. Протоколи ТСР/IР продовжували розвиватися і вдосконалюватися.

У 1983 році вийшов перший стандарт для протоколів ТСР/IР, що ввійшов у Military Standards (MILSTD), тобто у військові стандарти, і всі, хто працював у мережі, були зобов’язані перейти до цих нових протоколів. Для полегшення цього переходу ARPANET звернулася з пропозицією до керівників фірми Berkley Software Design – впровадити протоколи ТСР/IР у Berkley (BSD) UNIX. З цього і почався союз UNIX і ТСР/IР.

Через деякий час ТСР/IР був адаптований у звичний, тобто в загальнодоступний стандарт, і поняття „Інтернет” стало загальноприйнятим. У 1983 році з ARPANET виділилася MILNET, яка стала відноситися до Defence Data Network (DDN) міністерства оборони США. Термін Інтернет став використовуватися для позначення єдиної мережі: MILNET плюс ARPANET. І хоча у 1991 році ARPANET припинила своє існування, мережа Інтернет існує, її розміри набагато перевищують первинні, оскільки вона об’єднала безліч мереж у всьому світі. Зростання кількості хостів, підключених до мережі, виросло з 4 комп’ютерів у 1969 році до 100 млн. у 2000 році.

Хостом в Інтернеті називаються комп’ютери, що працюють у багатозадачній операційній системі (Unix VMS), яка підтримує протоколи ТСР/IР і надає користувачам які-небудь мережні послуги.

Хостінг – надання апаратного та програмного забезпечення, комунікаційних ліній, підтримки інфраструктури та процесу надання послуг веб-серверу, зокрема навчальному.

Але довгий час Інтернетом користувалися тільки фахівці. Обмін технічною документацією і повідомленнями електронної пошти – це все-таки не зовсім те, що було потрібно пересічному громадянину. Революційний розвиток Інтернету почався тільки після 1993 року із збільшенням у геометричній прогресії числа вузлів і користувачів. Приводом для революції стала поява служби World Wide Web (WWW), заснованої на призначеному для користувача протоколі передачі даних HTTP і на особливому форматі представлення даних – HTML. Документи, виконані в цьому форматі, одержали назву веб-сторінок. Одночасно з введенням концепції WWW була представлена програма Mosaic, яка забезпечувала відправку запитів і прийом повідомлень у форматі HTML. Ця програма стала першим у світі веб-браузером, тобто програмою для перегляду веб-сторінок. Після цього робота в Інтернеті перестала бути преференцією професіоналів. Інтернет перетворився на розподілену на мільйонах серверів єдину базу даних, навігація в якій стала не складніше, ніж перегляд звичної мультимедійної енциклопедії.

Всесвітня павутина – World Wide Web (WWW) з’явилася на світ у 1992 році. Вона була створена Тімом Бернерсом Чи – з Європейського центру ядерних досліджень (CERN), розташованого в Женеві (Швейцарія). До жовтня 1993 року вона налічувала понад 200 діючих веб-серверів, а до червня 1995 року загальне число веб-серверів складало понад 6,5 мільйони. У 2000 році вже існувало більше 30 мільйонів веб-серверів. Всесвітня павутина є найвідомішим і визнаним засобом доступу до інформаційних ресурсів Інтернету. Насправді вона є системою пов’язаних між собою сторінок, які представляють веб-вузли всього світу. Ці сторінки містять посилання, які мають вид виділеного тексту або малюнків. Просто клацнувши мишею по такому посиланню, можна перенестися з даної сторінки на іншу, і можливо, ця нова сторінка знаходитиметься на комп’ютері з іншого боку земної кулі. У WWW доросла людина знайдете для себе інформацію із самих різних галузей науки й мистецтва, літератури й філософії, зможе довідатися прогноз погоди для вашого регіону, послухати музику, почитати книгу, знайти забутий номер телефону, найбільш свіжу біржову інформацію, включаючи курси валют. До WWW підключені багато щоденних газет, велика кількість журналів, безліч великих і середніх фірм. Багато провідних інформаційних агентств мають власні веб-вузли, у які поміщають всі важливі новини в міру їхнього надходження. Познайомимося з основними видами інформації, відображуваними у WWW.

Зараз Інтернет широко використовується освітніми установами. Це в першу чергу надання студентам увищих навчальних закладів доступу в мережу для їх самоосвіти, пошуку необхідних матеріалів для наукових робіт, участі в конференціях. Також, звичайним стало для вищих навчальних закладів мати свій офіційний сайт, де розміщена загальна інформація, список викладачів, іінформація для абітурієнтів тощо.

Глобальна мережа Інтернет називається глобальної тому що до неї може підключитися будь-який власник персонального комп’ютера. При цьому неважливо, де цей користувач перебуває – у Сполучених Штатах або в Україні. Спочатку мережа Інтернет була створена для поліпшення взаємодії між науковими організаціями, що виконували роботи в інтересах уряду США.

Чому ж останнім часом про мережу Інтернет говорять так багато? Справа в тому, що по суті мережа Інтернет – це величезне сховище інформації: загальнодоступної й секретної, легальної й забороненої. І кожна людина може одержати потрібну йому інформацію.

Щоб мати змогу працювати в мережі Інтернет, необхідно мати: комп’ютер, модем (пристрій, який виконує модуляцію-демодуляцію сигналу), провайдера (організацію, що здійснює підключення до мережі), телефонну лінію та програмне забезпечення (програму-браузер).

Мережа Інтернет підтримує єдиний протокол передачі даних TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol). Ця уніфікація дозволяє уникнути прив’язки до операційної системи.

Протокол – це набір правил (стандартів), відповідно до яких відбувається взаємодія компонентів мережі. Залежно від того, які саме компоненти мережі взаємодіють, визначаються різні рівні їх взаємодії, кожний з який використовує свій протокол. Зокрема, у мережі Інтернет часто говорять про протоколи мережних служб (HTTP, FTP та інші), які використовуються при передачі по мережі Інтернет різних видів інформації.

Розрізняють два типи протоколів мережі Інтернет: базові протоколи, що відповідають за фізичну пересилку електронних повідомлень будь-якого типу між комп’ютерами мережі Інтернет; прикладні протоколи більш високого рівня, що відповідають за функціонування спеціалізованих служб мережі Інтернет.

Вся інформація в мережі Інтернет зберігається на вузлах (сайтах). Як правило, кожен вузол зберігає інформацію з певної тематики. Знайти в мережі Інтернет потрібну інформацію можна за допомогою адреси. Кожен вузол глобальної мережі має свій ІР-адрес. Вся адресація здійснюється за допомогою доменної системи імен, дуже схожої на звичайну адресу.

– це унікальна числова адреса будь-якого комп’ютера, підключеного до мережі Інтернет. Вона складається з чотирьох байтів, значення яких, звичайно, записують у десятковому виді та розділяють крапками. Наприклад, 123.45.67.89 – це припустима IP-адреса комп’ютера. Такі адреси мають як комп’ютери звичних користувачів, так і суперкомп’ютери, що входять у хребет мережі Інтернет. Проте запам’ятати ці фізичні адреси дуже складно, тому стали застосовувати осмислені буквені позначення, розділені комами, наприклад www.armavir.ru (буквений запис фізичної IP-адреси).

При передачі інформації між комп’ютерами використовуються саме IP-адреси, хоча вказати потрібну адресу можна й в іншій формі, наприклад, URL.

– це текстове ім’я комп’ютера в мережі Інтернет, що складається з трьох чи більш алфавітно-цифрових частин, розділених крапками. Дві останні праві частини адреси визначають доменне ім’я комп’ютера, тобто ім’я мережі, до якої він належить.

Візьмемо для прикладу таку URL адресу як http://www.microsoft.com.

Перші чотири букви, тобто http – це протокол, по якому браузер буде завантажувати дані з веб-сторінки. У перекладі на українську мову – Протокол передачі гіпертексту, тобто HTML-документів. Далі йде www, як іноді називають мережу Інтернет. Ви, напевно, чули, що мережа Інтернет іноді називають Всесвітньою павутиною.

До не давнього часу адреси сайтів повинні були мати додаток www. Тепер це не обов’язково, і одержати доступ до веб-сторінки можна і без набору цієї абревіатури.

Після www ставиться крапка і розміщується ім’я сайту (домену). У нашому випадку, це Microsoft. Домен вибирається самостійно компанією. Останнє – приналежність сайту до однієї із груп. Наприклад, якщо в адресі сторінки стоїть ru після імені домена, те ця сторінка має якусь приналежність до російського Інтернету.

Одержати доступ до мережі Інтернет можна декількома способами: орендувати виділену лінію та за допомогою модемів різного виду.

Найпоширенішим залишається модемне підключення через провайдера – фірму, що має у своєму розпорядженні високошвидкісний канал зв’язку, підключений до мережі Інтернет.

Перегляд веб-сторінок на конкретному комп’ютері виконується за допомогою, які називаються браузерами. Користувачеві, як правило, необхідно добре володіти саме навичками роботи з браузером. Найбільш поширеними програмами-браузерами є: Internet Explorer, Netscape Communicator, Mosaic i Opera.

Основи роботи в Інтернет ми розглянемо на прикладі Microsoft Internet Explorer 6.0 (див. мал. 3.1). Для того щоб почати роботу з Microsoft Internet Explorer 6.0 (далі просто MS Internet Explorer), необхідно його запустити. Знайдіть на робочому столі значок програми Internet Explorer і натисніть на ньому.

Навігаційних кнопок у Microsoft Internet Explorer 6.0 усього чотири (див. мал. 3.2). Це Назад, Вперед, Остановить і Обновить. Кожна із цих кнопок відіграє важливу роль у веб-серфінгу.

Натискання кнопки Назад повертає вас до попередньому переглядати документу. Наприклад, ви переглядали одну сторінку, а потім по банеру випадково перейшли на іншу. Для того щоб повернутися назад, потрібно нажати кнопку Назад.

Але іноді вам необхідно повернутися не на одну, а на кілька сторінок назад. Можливо, ви думаєте, що потрібно натискати кнопку Назад кілька разів. Так, це можливо, але, як ви розумієте, незручно.