ЛЕКЦІЯ 2
РОЗДІЛ 2. ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ ДОРОЖНЬОГО РУХУ
Класифікація технічних засобів інформаційного забезпечення
Технічні засоби організації руху за їх призначенням розділяють на дві групи. До першої відносяться технічні засоби, які безпосередньо впливають на транспортні та пішохідні потоки з метою формування їх необхідних параметрів. Це – дорожні знаки, дорожня розмітка, світлофори та напрямні пристрої. Другу групу становлять засоби, які забезпечують роботу засобів першої групи за наперед закладеним алгоритмом. До них відносять дорожні контролери, детектори транспорту, засоби опрацювання і передавання інформації, обладнання управлінських пунктів автоматизованої системи управління дорожнім рухом (АСУДР), засоби диспетчерського зв’язку тощо.
Характер впливу технічних засобів першої групи на об’єкт управління може бути двояким. Некеровані дорожні знаки, розмітка проїзної частини і напрямні пристрої забезпечують сталий порядок руху, змінити який можливо лише за рахунок заміни цих засобів (встановлення інших знаків або застосування іншого виду розмітки). Інший порядок руху визначають світлофори та керовані дорожні знаки, які здатні його змінювати (почерговий пропуск транспортних потоків через перехрестя за допомогою сигналів світлофорів, тимчасова заборона в русі за будь-яким напрямком шляхом заміни символу керованого знаку тощо).
Рис. 2.1 Загальна класифікація технічних засобів організації руху
На рисунку 2.1 наведена структурна схема, яка повторює у розгорнутому вигляді контур управління і пояснює вказаний принцип загальної класифікації.
Технічні засоби обох груп мають свою внутрішню класифікацію (поділ знаків на групи, розмітки на види, світлофори і детектори на типи тощо).
Дорожні знаки
Дорожні знаки є найбільш поширеним та одним із основних засобів організації дорожнього руху і призначені для інформування його учасників про умови, режими і напрямки руху тощо. Водії, які не знайомі з дорогою, за допомогою знаків одержують необхідну інформацію про дорожні умови, встановлені обмеження і режими руху, розташування різних об’єктів тощо. Тому необґрунтованість встановлення дорожніх знаків або їх відсутність може привести до аварійних ситуацій і викликає справедливі дорікання водіїв на недоліки в організації дорожнього руху.
Розподіл дорожніх знаків на групи, нумерація, назви, розміри, форма, символи і вимоги до розміщення регламентуються Державним стандартом України ДСТУ 4100-2002 «Знаки дорожні. Загальні технічні вимоги. Правила застосування».
Стандарт передбачає сім груп дорожніх знаків: попереджувальні, пріоритету, заборонні, наказові, інформаційно-вказівні, сервісу і таблички до дорожніх знаків (знаки додаткової інформації). Номер знака складається з номера групи, порядкового номера знака у відповідній групі і порядкового номера його різновиду (наприклад: 5.17.2). Кожна група знаків має визначену форму і колір (за деякими винятками), що дозволяє розпізнавати їх на значній відстані. Стандартом передбачено чотири типорозміри дорожніх знаків (рис. 2.2). Вибір конкретного типорозміру знака здійснюється відповідно до таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Типорозміри дорожніх знаків
| Типорозмір знака | Застосування знаків | |
| поза населеними пунктами | у населених пунктах | |
| I | дороги з шириною проїзної частини менше 6 м | дороги з однією смугою для руху в одному напрямку |
| II | дороги з однією чи двома смугами для руху в одному напрямку | дороги з двома смугами для руху в одному напрямку |
| III | дороги з трьома і більше смугами для руху в одному напрямку, а також автомагістралі | дороги з трьома і більше смугами для руху в одному напрямку |
| IV | ремонтні роботи на автомагістралях, місцях концентрації дорожньо-транспортних подій, небезпечні ділянки – у разі обґрунтування доцільності застосування знаків |
Конкретні значення дорожніх знаків позначаються символами (силуетним зображенням), цифрами, написами та різними фігурами, за допомогою яких указується на характер небезпеки, вид заборони, розпорядження, вказівки тощо.
Згідно ДСТУ 4100-2002 дорожні знаки повинні розташовуватись так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і в темний час доби, щоб забезпечити зручність експлуатації і обслуговування, а також виключити їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо) (рис. 2.3).
| 
| 
| 
|
| I | II | III | IV |
Рис.2.2. Приклади типорозмірів попереджувальних знаків
Під час розташування дорожніх знаків повинна забезпечуватись спрямованість інформації, що передбачається ними, лише тим учасникам руху, для яких вона призначена.
Рис. 2.3. Приклади розміщення дорожніх знаків: а,г – неправильне розміщення знаків (порушено видимість та зорову спрямованість); б,в,д – правильне розміщення знаків
На ділянках доріг, де дорожню розмітку важко роздивитися (сніг, бруд тощо) або не можна відновити, повинні бути встановлені відповідні за змістом дорожні знаки. Ця вимога дійсна у випадку, коли на ділянці вводяться певні обмеження за допомогою розмітки, які можуть бути про дубльовані шляхом встановлення відповідних дорожніх знаків. Наприклад, заборона виїзду на смугу зустрічного руху, що реалізується шляхом нанесення суцільної лінії 1.1 дорожньої розмітки, може при необхідності дублюватися встановленням дорожнього знака 3.25 «Обгін заборонено» з табличкою 7.2.1 «Зона дії» із зазначенням на табличці відстані, що відповідає довжині зазначеної лінії 1.1 дорожньої розмітки (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Дублювання вимоги дорожньої розмітки 1.1 шляхом застосування таблички 7.2.1. (для зазначення протяжності ділянки, де заборонено обгін)з дорожніми знаками 3.25
Дорожні знаки виготовляються з світлоповертальною поверхнею або внутрішнім освітленням. Чорні і сірі елементи зображення знаків можуть не мати світлоповертального ефекту. Тло знаків 5.47, 5.51-5.54, 5.56, 5.58.1-5.59, призначених для застосування на дорогах четвертої і нижчих категорій, може бути не світлоповертальним.
Світлоповертальні властивості дорожніх знаків забезпечуються шляхом виконання зображення знаків світлоповертальними плівками. Світлоповертання – здатність відбивати світлові промені. Для оцінки світлоповертальним властивостей використовують питомий коефіцієнт сили світла, який вимірюють фотоелектричним методом. Для вимірювання використовують спеціально призначені для цього пристрої і обладнання. Нормативні значення зазначені в п. 5.4.3. ДСТУ 4100-2002 і становлять (не менше ніж): 50 
- для білого кольору; 35 - для жовтого; 20 - для оранжевого; 10 - для червоного; 7 - для зеленого; 2 - для синього кольорів.
Корпус і зворотний бік знаків, а також усі елементи кріплення, стояк або кронштейни і консолі, призначені для встановлення знаків на щоглах освітлення тощо, повинні бути сірого кольору (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Вимоги щодо фарбування конструкції знаків, елементів кріплень, стояків
Дорожні знаки можуть бути як однобічними, так і двобічними. Зображення дорожніх знаків, за винятком знаків пріоритету, може розміщуватись на щиті прямокутної форми з білим світлоповертальним тлом. Зображення знаків, на яких необхідно зосередити увагу водіїв, допускається розміщувати на щитах із жовтим світлоповертальним тлом. (рис. 2.6).
Рис. 2.6. Приклад розміщення знаків на щитах із жовтим світлоповертальним тлом з метою зосередження уваги водіїв
Згідно з Правилами дорожнього руху (п.8.2) дорожні знаки можуть встановлюватися тимчасово і постійно. Тимчасові дорожні знаки розміщуються на переносних пристроях, дорожньому обладнанні або закріплюються на щитах і мають перевагу перед постійними дорожніми знаками та дорожньою розміткою. Визначення «встановлюватися постійно» слід розуміти як встановлення знаку до того моменту, коли зміняться умови, по причині яких було розміщено дорожній знак, і зникне потреба у його застосуванні.
Дорожні знаки, застосування яких було викликане причинами тимчасового характеру (дорожньо-ремонтні роботи, сезонні особливості руху тощо), повинні виконуватися на жовтому тлі або установлюватися на щитах жовтого кольору, розміри яких повинні перевищувати розміри знаку не менше ніж на 0,1 м (рис. 2.7). Ці знаки повинні бути негайно демонтовані після усунення зазначених причин тимчасового характеру. При цьому знаки допускається закривати чохлами.
Рис. 2.7. Розміщення тимчасових дорожніх знаків на переносному пристрої для встановлення на проїзній частині під час виконання дорожніх робіт
Дорожні знаки допускається застосовувати у випадках, не передбачених ДСТУ 4100-2002, якщо необхідність їхнього застосування обґрунтована конкретними умовами дорожнього руху. Як приклад, можна навести можливість встановлення дорожніх знаків 1.4.1 – 1.4.2 для забезпечення зорового орієнтування на кривих у плані, де забезпечена видимість, але є небезпека тяжких наслідків при виїзді транспортних засобів за межі проїзної частини на небезпечній ділянці по причині невчасного визначення місця та напрямку повороту.
Встановлення та демонтаж дорожніх знаків без узгодження з підрозділами Державтоінспекції МВС України заборонено (п. 10.1.2 ДСТУ 4100-2002).
З дозволу Департаменту ДАІ МВС України та Науково-дослідного центру з безпеки дорожнього руху МВС України в експериментальному порядку допускається застосовувати дорожні знаки, не встановлені діючими стандартами і технічними умовами, у тому числі керовані дорожні знаки і табло із змінною інформацією. При цьому в необхідних випадках для своєчасного інформування учасників руху на експериментальній ділянці дороги повинні бути встановлені транспаранти, які б пояснювали зміст і значення експерименту, що проводиться (рис. 2.8). Для цього ініціатору експериментального застосування потрібно звернутися до зазначених організацій з листом щодо визнання доцільним розміщення на певній ділянці дороги в експериментальному порядку пропонованого дорожнього знаку з пояснюючою запискою по обґрунтуванню доцільності новації.
Рис. 2.8. Приклад експериментального дорожнього знаку
Згідно з вимогами ДСТУ 4100-2002 знаки з світлоповертальною поверхнею повинні застосовуватися на ділянках доріг без стаціонарного освітлення, знаки з внутрішнім освітленням – на ділянках доріг із стаціонарним освітленням, увімкненим постійно в темний час доби. Знаки із світлоповертальною поверхнею дозволяється застосовувати на ділянках доріг із стаціонарним освітленням при забезпеченості видимості знаків з відстані не менше 100 м як у світлий, так і в темний час доби. Однак, слід відмітити, що останнім часом застосування знаків з внутрішнім освітленням майже втратило свою обґрунтованість, особливо з точки зору матеріаломісткості та вартості виготовлення, а також витрат на обслуговування.
В одному поперечному перерізі дороги допускається встановлення не більше трьох знаків без урахування дублюючих знаків і табличок до дорожніх знаків (рис. 2.9).
Рис. 2.9. Приклад становлення дорожніх знаків в одному поперечному перерізі дороги
Черговість розташування знаків різних груп на одній опорі (вниз або праворуч) повинна бути наступною:
- знаки пріоритету;
- попереджувальні знаки;
- наказові знаки;
- заборонні знаки;
- інформаційно-вказівні знаки;
- знаки сервісу.
При розташуванні на одній стійці знаків однієї групи їх розташовують згідно з його номером у групі.
Черговість розміщення знаків на одній опорі визначається так, як показано на (рис. 2.10). Знаки слід встановлювати, переважно, по горизонталі та вертикалі.
Рис. 2.10. Послідовність розташування декількох знаків на одній опорі
Якщо на одній опорі сполучаються попереджувальний і заборонний знаки, то, як правило, повинна бути зазначена зона дії заборонного знака (рис. 2.11).
Рис. 2.11. Приклади розміщення попереджувального і заборонного знаків на одній опорі
Не допускається встановлювати знаки 5.45-5.48 з іншими знаками за винятком, якщо на початку або в кінці населеного пункту необхідно ввести обмеження або підтвердити (скасувати) обмеження, введене заборонними знаками (рис. 2.12).
Рис. 2.12. Приклади спільного розміщення знаків 5.45 – 5.46 із заборонними знаками
Оскільки об’єкти сервісу, як правило, знаходяться недалеко один від одного, то для зазначення відстаней до таких об’єктів доцільно групувати по два – три знаки, встановлюючи їх на загальній опорі (рис. 2.13).
Рис. 2.13. Приклад спільного розміщення знаків сервісу
Знаки, встановлені на дорозі послідовно, за винятком знаків, встановлених на перехресті, повинні бути розташовані поза населеним пунктами на відстані не менше 50 м, а в населених пунктах – не менш ніж 25 м між поперечними перетинами дороги, в яких встановлені знаки (рис. 2.14).
Рис. 2.14. Послідовне встановлення дорожніх знаків: а – поза населеними пунктами; б – у населених пунктах
Дорожні знаки повинні встановлюватись з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям (допускається встановлення на насипній бермі), на тротуарі, розділювальній смузі, газоні тощо та над дорогою, крім випадків, що спеціально обумовлені ДСТУ 4100-2002.
При встановленні двох або більше однакових знаків для визначення їх взаємного розташування (рис. 2.15) застосовуються наступні поняття:
§ основний знак – знак, необхідність встановлення якого відповідно до ДСТУ 4100-2001 визначається в першу чергу;
§ дублювання знака – установлення знака, однойменного з основним, ліворуч від дороги, на розділовій смузі («острівці») або над проїзною частиною;
§ повторювання знака – установлення знака, однойменного з основним, на деякій відстані за ним за ходом руху;
§ попереднє встановлення знака – встановлення знака, однойменного з основним, на деякій відстані до нього.
Рис. 2.15. Приклад взаємного розміщення однакових знаків
Попередні знаки встановлюються з табличками 7.1.1 – 7.1.4 «Відстань до об’єкта» (приклад на рис. 2.15 щодо знаку 2.1 «Дати дорогу») за винятком знаків 5.51 «Попередній покажчик напрямків» (при зазначенні відстані від місця встановлення до перехрестя або початку смуги гальмування) та знаків сервісу (при зазначенні відстані та напрямку руху до об’єкта), де відповідна відстань зазначається безпосередньо на знаку.
На дорогах з двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки можуть дублюватися. Необхідність дублювання знаків визначається залежно від конкретних дорожніх умов (кількості смуг руху, інтенсивності руху, дозволеної максимальної швидкості, місць концентрації дорожньо-транспортних подій, інформаційної завантаженості ділянки дороги тощо). Дублюючі знаки повинні встановлюватись на розділювальній смузі, а у разі її відсутності – над дорогою або на лівому боці дороги, якщо для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги.
Відстань встановлення дорожніх знаків відносно проїзної частини або брівки земляного полотна визначається від найближчого до знака краю проїзної частини, стосовно якої його встановлено, до відповідно найближчого краю проекції знака на горизонтальну площину, в якій розміщено зазначений край проїзної частини (рис. 2.16, б) чи брівка земляного полотна (рис. 2.16, а).
Рис. 2.16. Визначення відстані встановлення знаків збоку від проїзної частини: а – поза населеними пунктами; б – у населених пунктах
Відстань від краю проїзної частини, а за наявності узбіччя – від брівки земляного полотна до найближчого до неї краю знака, встановленого збоку від проїзної частини, повинна становити від 0,5 до 2,0 м, а до краю інформаційно-вказівних знаків 5.45-5.48, 5.51, 5.53, 5.54, 5.56, 5.58.2, 5.59, 5.61.1-5.61.3 – від 0,5 до 5,0 м (рис. 2.16).
При цьому відстань встановлення знаків визначається в зазначених межах з урахуванням забезпечення найкращої видимості знаків, зорової відокремленості від елементів дороги та придорожніх споруд чи насаджень, видимості інших засобів організації дорожнього руху.
За складних умов (біля урвищ, виступів скель, парапетів тощо) допускається встановлювати знаки на узбіччях. При цьому відстань між краєм проїзної частини і найближчим до неї краєм знака повинна становити не менше ніж 1 м, а висота встановлення має бути не менше ніж 2 м (крім знаків 1.4.1-1.4.3).
У разі відсутності огороджень бар’єрного або парапетного типу знаки, розташовані на узбіччі, а також на розділювальній смузі, повинні встановлюватися на безпечних опорах (згідно з ГОСТ 25458 або ГОСТ 25459). Верхній обріз фундаменту опори знака повинен бути виконаний врівень з поверхнею узбіччя, розділювальної смуги або присипної берми.
У місцях проведення робіт на проїзній частині і у разі оперативних змін у схемі організації руху тимчасові знаки на переносних опорах допускається встановлювати на проїзній частині. На дорогах поза населеними пунктами тимчасові дорожні знаки допускається встановлювати на опорах жовтого кольору.
Висота встановлення дорожніх знаків визначається відстанню від нижнього краю знака до горизонтальної площини, що проходить через найближчу точку поверхні проїзної частини, стосовно якої встановлено знак (рис. 2.17). Висота встановлення знаків, розташованих збоку від дороги, визначається від поверхні дорожнього покриття на краю проїзної частини.
Рис. 2.17. Визначення висоти встановлення знаків: а – поза населеними пунктами; б,в – у населених пунктах; г – над проїзною частиною; д – на острівці безпеки
У разі розташування знаків один під одним висота встановлення визначається за нижнім знаком.
Відстань від нижнього краю знака (без урахування попереджувальних знаків 1.31.1-1.31.6, 1.4.1-1.4.3 і табличок до дорожніх знаків) до поверхні дорожнього покриття, крім випадків, спеціально обумовлених ДСТУ 4100-2002, повинна становити:
- від 1,5 до 2,2 м – у разі встановлення збоку від дороги поза населеними пунктами;
- від 2,0 до 4,0 м – у разі встановлення збоку від дороги у населених пунктах;
- не менше ніж 0,6 м – у разі встановлення на острівцях безпеки і на проїзній частині дороги;
- від 5,0 до 6,0 м – у разі розташування над проїзною частиною; у разі розташування знаків на прольотних конструкціях штучних споруд і у випадку, коли відстань від поверхні дорожнього покриття до низу прольотної конструкції споруди менш ніж 5 м, знаки не повинні виступати за їхній нижній край.
Відстань між сусідніми знаками, розташованими на одній опорі, що поширюють свою дію на одну і ту ж проїзну частину, за винятком знаків, виконаних в одному корпусі, повинна становити від 50 до 200 мм (рис. 2.18).
Рис. 2.18. Розміщення знаків на одній опорі
Знаки не повинні встановлюватися на відстані менш ніж 1 м від проводів мережі високої напруги. В межах охоронної зони високовольтних ліній підвішування знаків на тросах-розтяжках забороняється.
Дія знака поширюється лише на ту проїзну частину, біля якої або над якою він встановлений. На дорогах, де рух в одному напрямку можливий по двох проїзних частинах, цю обставину варто враховувати при оголошенні таких доріг головними, введенні на них швидкісних режимів, забороні стоянки або зупинки тощо (рис. 2.18 (21)).
Рис. 2.19. Дія знаків поширюється: на проїзну частину А – знака 3.21 «В’їзд заборонено»; на проїзну частину Б – знака 3.34 «Зупинку заборонено»; на проїзну частину В – знака 5.38 «Місце для стоянки» з табличкою 7.6.1
Особливості розміщення, правила застосування і дія відповідних груп дорожніх знаків, у тому числі й інформаційно-вказівних знаків індивідуального проектування, викладені у ДСТУ 4100-2002 «Знаки дорожні. Загальні технічні вимоги. Правила застосування».
Дорожня розмітка
