Система електронних банківських послуг населенню

Одним із основних напрямів діяльності НБУ є утворення національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) населення за товари та послуги.

Національна система масових електронних платежів — це система безготівкових розрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійснюються за допомогою банківських платіжних карток.

Платіжна картка — документ на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фінансовими установами.

Платіжна картка дає можливість його пред'явникові одержувати без оплати готівкою товари та послуги, в тому числі послуги з одержання через банківські установи готівки, та підтверджує особам, які надають ці товари та послуги, що оплата їх вартості буде здійснена з рахунків у банківських установах.

Основними документами, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток у вітчизняній економіці, є Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи (затверджено Постановою Правління НБУ № 353 від 30 грудня 1996 p.), Положення про систему захисту електронної інформації до системи масових електронних платежів населення за товари та послуги в Україні (затверджено Постановою Правління НБУ № 353 від 30 грудня 1996 p.).

Для здійснення операцій із платіжними картками НСМЕП необхідно одержати ліцензію (дозвіл) НБУ.

Учасниками системи є:

— тримачі (власники) карток — фізичні особи (в окремих випадках і юридичні особи);

— підприємства торгівлі та побутового обслуговування населення, в яких встановлено платіжні термінали;

— кредитно-фінансові установи (банк-емітент, банк-еквайр, розрахунковий банк).

Створення НСМЕП є значно складнішим, трудо- та капіталомісткішим завданням, ніж створення СЕП.

Ключову роль у переведенні масових платежів на безготівкову основу відіграють пластикові картки. Самі по собі вони не є грішми і не здійснюють обігу. Вони лише є підтвердженням того, що їхні власники мають на своїх рахунках певну суму грошей, яку можуть привести в рух за допомогою карток і погасити свої зобов'язання. Проте вона може прискорити їх обіг, збільшити залучення готівки в банківський обіг, підвищити рівень грошово-кредитної мультиплікації, що може спричинити збільшення пропозиції грошей та інфляційні процеси.

У світовій практиці існує багато видів пластикових карток, які різняться за:

1) характером емітента (банки, небанківські структури);

2) характером власника (приватна особа, корпорація);

3) функціональним призначенням (кредитна картка, дебетна картка);

4) технологією використання (картки з магнітною смугою, картка з мікросхемою або смарт-картка);

5) ступенем пільг для користувачів ("стандартні", "золоті", "платинові").

Для організації НСМБП в Україні важливе значення має класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.

Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому їх можна назвати платіжними. Проте деякі з них мають ще й інше призначення — забезпечувати кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші — дебетними.

Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власниками кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому їх власникам відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків (поточних чи ощадних).

Дебетними називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту. Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки.

Дебетні картки теж бувають кількох видів. Залежно від спрямованості операцій, що здійснюються за допомогою такої картки, виділяють:

— картки для операцій з готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку або через автоматичні пристрої (банкомати);

— картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах. Наявність термінала та мережі електронного зв'язку дає можливість продавцеві товару швидко ідентифікувати платника, а останньому — негайно переказати гроші з його рахунку на рахунок торговельної організації. Ці картки технологічно спроможні істотно витіснити готівку зі сфери масових платежів;

— чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком. Гарантування забезпечується наявними на поточному рахунку власника картки коштами та правом на кредит, наданим йому банком у разі недостатності для оплати чека власних коштів. Ці картки широко застосовуються у країнах з розвиненим чековим обігом. В Україні чековий обіг ще не розвинений, тому цей вид дебетної картки не має широкого застосування.

За технологією використання виділяють два види карток:

1) картки з магнітною смугою;

2) картки з мікросхемою (смарт-картки).

Вони різняться між собою способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу, та обсягом її накопичення. Картки з магнітною смугою та з мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні.

Картки з магнітною смугою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) має бути відомий власнику картки, він його вводить у банкомат чи термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться у зчитувальний пристрій банкомата чи термінала, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній смузі й, якщо вони збігаються, відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається до банку, що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок продавця товарів чи послуг або видається готівкою (з банкомата).

Картки з магнітною смугою не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому при кожній операції потрібно звертатися до банку за цією інформацією, що затримує саму трансакцію і здорожує весь процес платежу. Цієї вади позбавлена смарт-картка.

Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти та запам'ятовувати зміну інформації, зокрема, визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки відкрила можливість для створення "електронного гаманця", за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі свої платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку — емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.

Клієнти одержують такі вигоди від застосування пластикових карток у масових платежах:

— позбавляються ризиків, пов'язаних із втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас зберігають майже всі переваги платежів готівкою (негайність, простота платежу);

— одержують можливість оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нараховуються проценти.

Водночас застосування пластикових карток має для клієнтів І негативні наслідки: зростають витрати, пов'язані зі здійсненням таких платежів (оплата виготовлення картки, сплата вступного внеску, сплата процентів за кредит, обов'язковий депозит на рахунку для платежів за карткою тощо).

Обмеженість мережі магазинів, підприємств сфери послуг, які готові приймати платежі на основі електронних платіжних карток, стримує застосування останніх і зумовлює широке користування готівкою.

Продавці (торговельні організації) мають такі вигоди від застосування пластикових карток:

— зростають обсяги реалізації завдяки залученню більшої кількості та з більшою платоспроможністю покупців;

— скорочуються витрати на інкасацію та конвертацію виручки;

— скорочуються витрати на підтримання безпеки магазинів і підвищується її рівень;

— зростає якість обслуговування покупців та рейтинг торговельної організації.

Негативні наслідки застосування карток для продавців полягають у необхідності істотних початкових витрат на придбання відповідного обладнання та навчання кадрів з користування досить складною системою пристроїв. Надалі зростають і поточні витрати з обслуговування терміналів та пристроїв.

Для окремих банків застосування пластикових карток у масових платежах має такі вигоди:

— збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків і можливості збільшувати їх доходи;

— зростають доходи банків, оскільки за всі операції з картками вони стягують плату;

— покращується імідж банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежів.

Разом із тим перехід на карткові платежі вимагає від банків також значних первинних витрат на технічне та програмне забезпечення, підготовку кадрів, лінії зв'язку тощо.

Для банківської системи загалом широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів має такі вигоди:

— зростає залучення грошових коштів у внутрішньобанківський обіг, посилюється керованість грошового обігу загалом, підвищується роль банківської системи в розвитку економіки;

— знижується частка готівки в грошовій масі, скорочуються витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати);

— з'являються додаткові стимули для переведення банківської справи на сучасні електронні технології.

Для отримання вказаних переваг потрібно здійснити значні капіталовкладення у створення інфраструктури системи. Завдання створення НСМЕП в Україні ускладнюється тим, що на український ринок активно проникають міжнародні карткові компанії (VISA, Europay та ін.), які створюють потужну конкуренцію національній системі.