Сутність процента за кредит і його вимірники

Тема 4 ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

4.1. Сутність процента за кредит і його вимірники

4.2. Функції та роль процента

4.3. Способи нарахування процентів

Сутність процента за кредит і його вимірники

У ринковій економіці розрізняють дві форми грошей — гроші як гроші та гроші як позичковий капітал. Відповідно, і цінність грошей має двояку форму прояву:

1) купівельної спроможності, яку гроші набувають при обслуговуванні товарного обміну і рівень якої визначається середнім рівнем товарних цін;

2) процентної ставки, або просто процента, яку гроші набувають на грошовому ринку в ролі носія позичкового капіталу і рівень якої визначається співвідношенням попиту і пропозиції на цьому ринку.

Отже, у найбільш узагальнюючому виразі процент — це ціна грошей як позичкового капіталу, яку вони набувають на грошовому ринку.

Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво вже досягло певного рівня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинеш кредитні відносини. Процент узагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі.

Водночас існування товарного виробництва та пов'язаних із ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може достатньо повно пояснити природу позичкового процента.

Процент (від лат. pro centum — на сотню) - сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово "відсоток. Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими формами та видами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, сутність процента за різних способів виробництва надто відмінна.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та Феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто призводило до повного розорення позичальників, їх високий рівень спричинювався тим, що, зазвичай, цей кредит мав непродуктивний характер і був високоризиковим.

У капіталістичному суспільстві кредит як рух позичкового капіталу надається для задоволення потреб капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. За таких умов позичковий процент не може поглинати весь додатковий продукт, інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було вигідним і для кредитора, і для позичальника.

В умовах ринкової економіки його сутність полягає у тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником з приводу величини процента, його видів, методів сплати виникають певні економічні відносини, які визначають роль процента в ринковій економіці. Він е другою (після валютного курсу) економічною змінною, за якою ведуться жорсткі спостереження в економіці. Адже процентна ставка є вартістю позички для позичальника та винагородою позикодавця за інвестицію. Вона впливає на стан останньої та на рішення суб'єктів підприємницької діяльності щодо інвестицій чи зберігання своїх коштів у фінансових активах. Значний вплив процентної ставки і на повсякденне життя громадян, на їхні особисті рішення щодо споживання та заощадження.

Базою для процентної політики банків є грошово-кредитна політика держави та вплив на рівень ринкової ціни процента з боку центрального банку, який використовує для цього такі методи:

Директивні:

— обмеження верхнього рівня ставок;

— обмеження різниці між процентами — маржі (різниця між ставками виданих кредитів і залучених депозитів);

Недирективні:

— рівень резервних вимог НБУ;

— обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються комбанкам;

— нормативи ліквідності банків;

— система оподаткування прибутків банків.

 

Для процента характерно те, що він відображає єдність відносин щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання позиченої вартості позичкового капіталу є переданням певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, який повертається. Сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту, оскільки може здійснюватися раніше, одночасно чи пізніше від повернення кредиту.

Джерелом сплати процента є прибуток позичальника, створений із застосуванням позичкового капіталу в процесі виробництва, чи дохід фізичної особи або держави.

Кількісним визначенням позичкового процента є ставка, або норма, процента. Норма позичкового процента (процентна ставка) (r) — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.

На практиці норма позичкового процента має переважно форму процентної ставки, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Визначена таким способом процентна ставка називається простою.

Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу, В останньому випадку вона фіксується у кредитних договорах позички з точністю до У1в чи ум.

Розрізняють такі види процентної ставки:

— основну;

— мінімальну;

— середню;

— максимальну.

Основну ставку визначають на основі річної плати за користування основними видами кредитів.

Мінімальну процентну ставку встановлюють для найбільш надійних позичальників, вона може бути різною.

Середню процентну ставку розраховують як середньозважену величину за всіма видами кредиту, наданих на певну дату.

Максимальну процентну ставку визначають як санкцію за нераціональне використання банківських кредитів або у разі прострочених платежів при погашенні кредиту.

Диференціація процентних ставок враховує кредитоспроможність клієнта банку, ступінь ризику, якість забезпечення кредиту, строк погашення кредиту.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитися з величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона, як правило, не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає будь-який сенс для кредитора. Тому прибуток, одержаний із використанням позичкового капіталу, поділяють на проценти та підприємницький дохід. Перший привласнює кредитор, а другий — позичальник.

Існують такі види процентів за кред ит:

— фіксовані — виплати за процентами незмінні протягом усього строку кредиту;

— плаваючі — ставки коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитних процентів, попиту та пропозиції кредитних ресурсів;

— базові (середні).

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка НБУ, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він може встановлювати проценти за своїми позичками, нижчі від облікової ставки:

— реальні (за мінусом знецінення грошей);

— від'ємні, що відображають умови випередження темпів знецінення грошей відповідно до темпів зростання позичкового процента.

Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право самостійно встановлювати рівень процентної ставки за кредитами залежно від попиту і пропозиції на кредит та рівня облікової ставки. Порядок їх сплати також встановлюють банки, обумовлюючи їх у кредитному договорі.

Оскільки позичковий капітал переважно концентрується в банках, які є фінансовими посередниками між кредиторами та позичальниками, то розрізняють проценти на вклади і проценти за кредитами. Зазвичай, норма позичкового процента за кредитами вища від норми позичкового процента на вклади та депозити. Унаслідок цього виникає маржа, яка є одним з основних джерел доходів банків.

Маржа (від фр. marge — край) — різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси тощо, і може бути постійною або змінною впродовж існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.

Розрізняють реальні та номінальні процентні ставки. Реальними називають процентні ставки, скориговані відповідно до зміни рівня цін (на рівень інфляції). Номінальними є процентні ставки, які не скориговані на зміну рівня цін.

Погашення позичок та сплати процентів за користування ними може здійснюватися різними способами. В економічній теорії розглядають кілька способів вимірювання процентних ставок та сплати процентних доходів. Найточнішим вимірником процентних ставок вважається дохід на момент погашення боргу.

За простої позички позичальник отримує у кредитора певну суму коштів, яку називають основним боргом, і повертає її одночасно зі сплатою процентів після закінчення строку користування позичкою.

Позичка з незмінним платежем передбачає однакові щомісячні чи квартальні платежі для погашення основної суми боргу та сплати процентів за частину боргу, що залишилась із моменту отримання позики. За купонною облігацією дохід виплачується після подання інвестором емітентові купона, в якому зазначена сума доходу (купонна ставка) за певний період (квартал, півріччя чи рік). Дохід визначається на основі номінальної вартості облігації і встановленої процентної ставки. Дисконтні облігації продаються за ціною, яка нижча від їх номінальної вартості, тобто зі знижкою (дисконтом), а в момент погашення облігації інвестору виплачується її номінальна вартість.

Подібно до цих чотирьох інструментів чи їх поєднання сплачуються доходи й за іншими видами боргових зобов'язань (векселями, ощадними та інвестиційними сертифікатами, казначейськими зобов'язаннями тощо).

Вітчизняні банки надають короткострокові кредити переважно з умовою одномоментного його погашення, але зі щомісячною сплатою процентів. Це дає їм змогу швидше отримувати доходи, реальніше відображати фінансові результати своєї діяльності, тримати під контролем фінансовий стан позичальника.

Оскільки виплата доходу за кредитом може здійснюватися в різний час, методика вимірювання процентної ставки передбачає визначення поняття поточної вартості. Це поняття ґрунтується на тому, що гроші, виплачені через рік, є менш цінними для кредитора в майбутньому, ніж нині. У разі надання простої позички процентний дохід, поділений на суму позички, вважається природним і раціональним способом для вимірювання вартості позичених грошей. А вимірником цієї вартості є проста процентна ставка. Якщо річний дохід виплачується вже на суму позички, збільшену на дохід за перший рік користування нею, коли визначають, скільки отриманий у майбутньому дохід коштуватиме сьогодні, то такий процес розрахунку називається дисконтуванням майбутнього доходу. При цьому користуються формулою:

PV майбутньої 1 грн = 1 грн/(1 + і)n гри,

де PV — поточна дисконтована вартість майбутньої 1 грн;

і — проста процентна ставка;

n — кількість років після надання позички.

На підставі цієї формули можна визначити, що певна сума, отримана через п років, нині коштуватиме більше, бо за ці роки на цю суму будуть нараховані проценти. Найточнішим вимірником процентних ставок вважається дохід на момент погашення, тобто процентна ставка, що дорівнює відношенню поточної вартості платежів, отриманої від боргового інструмента, до його вартості сьогодні.

Для простої позички дохід на момент погашення дорівнює простій процентній ставці. Для позички з незмінним платежем (наприклад, іпотечної) відомими величинами є щорічний незмінний платіж і кількість років до строку повного погашення позички. На основі цих даних можна визначити теперішню вартість позички з незмінним платежем, що дорівнює сумі поточних вартостей усіх щорічних платежів, скориставшись формулою:

К = (FP/1 + і) + (FP/(1 + і)2) +...... + (FP/(1 + i)n),

де К — сума, що надана в позичку; FP — щорічний незмінний платіж; і — проста процентна ставка; n — кількість років до строку погашення позички.

Із цієї формули невідомим є тільки і — дохід на момент погашення позички.

Звичайно, якщо строк користування позичкою незначний, то дохід на момент погашення позички можна визначити, застосувавши вищеподану формулу.

У цьому разі дохід на момент погашення дорівнюватиме сумі всіх поточних вартостей щорічних платежів.

Для значного п розрахунок платежів за позичкою з незмінним платежем на момент погашення є складним. Як зазначалося вище, дохід на момент погашення є найточнішим вимірником процентних ставок. Саме його мають на увазі, коли застосовується поняття "процентна ставка". Але інколи цей дохід важко обчислити, а тому на ринках позичкових капіталів можуть використовуватися менш точні вимірники процентних ставок, зокрема, поточний дохід і дохід на дисконтній основі.

Поточний дохід є наближенням до доходу на момент погашення за позичкою.

Доки не було комп'ютерів, було важко обчислити процентну ставку як дохід на момент погашення. Тому, зазвичай, визначали процентну ставку як дохід на дисконтній основі, або дисконтний дохід.

Отже, доходи або збитки від зміни вартості цінних паперів викликають суттєву різницю між нормою віддачі та процентною ставкою (окрім випадку, коли період до погашення цінних паперів дорівнює періоду володіння ними, при цьому норма віддачі дорівнює доходу на момент погашення).

Досі при розгляді процентних ставок ураховувалася лише номінальна процентна ставка. Але на прогнозовану чи фактичну вартість позички, окрім розглянутих чинників, впливає також інфляція. Тому для визначення теперішньої вартості позички при прийнятті економічних рішень користуються не номінальною, а реальною процентною ставкою, під якою розуміють номінальну процентну ставку, скориговану на очікувані зміни у рівні товарних цін (V).

Реальна процентна ставка сприяє збереженню позичкового капіталу кредитором і не є перешкодою для отримання позички позичальником. На практиці банки захищають себе від впливу інфляції застереженням у тексті кредитної угоди з позичальником про коригування (підвищення) передбаченої у ній процентної ставки на рівень інфляції. Справедливим було б, якби позичальник вимагав від банку передбачення у кредитній угоді зменшення процентної ставки у разі зниження рівня цін.

4.2. Функції та роль процента

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку" збереження позичкового капіталу та стимулювання (рис. 4.1):

Рис. 4.1. Функції процента

Сутність розподільної функції полягає у тому, що прибуток, отриманий позичальником із використання позичкового капіталу, розподіляється на дві частини — позичковий процент і підприємницький дохід. Пропорція такого розподілу закріплюється кредитною угодою і визначається за допомогою процентної ставки, яка узгоджується сторонами. Причому сплата і розмір позичкового процента мають імперативний характер, тобто його сплати в обумовленому розмірі не можна уникнути. Отже" позичальникові належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору.

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що за допомогою процента кредиторові забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процентний ризик — небезпеку втрат: у кредиторів — унаслідок зниження реальних процентних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників — при їх підвищенні. Процентний ризик банків виникає і в разі перевищення процентних ставок, що сплачуються ними за залучені кредитні ресурси, над ставками за наданими позиками. Тому під час інфляції процентна ставка за користування позиками, як правило, зростає. У такий спосіб кредитор перекладає ризик знецінення позичкового капіталу на позичальника, а через нього — на все суспільство, адже сплачені підвищені проценти позичальник спробує відшкодувати за рахунок підвищення цін на свої товари.

Щоб запобігти втратам власного капіталу, щоб зменшити ризик його втрати, банки в період інфляції застосовують такі способи:

— запроваджують плаваючі процентні ставки за кредит, які змінюються з урахуванням темпів інфляції, тобто переглядаються або через невеликі періоди — щомісячно чи щоквартально, або ж зі зміною центральним банком базової процентної ставки (ставки рефінансування);

— намагаються надавати не середньо- або довгострокові кредити, а переважно короткострокові;

— значно підвищують процентні ставки з урахуванням темпів інфляції;

— надають кредити не під проценти, а з умовою участі в прибутку від прокредитованого заходу тощо.

Стимулювальна функція процента полягає в тому, що він спонукає позичальника ефективно використовувати, передусім, власний капітал, а також надані йому кредитором у тимчасове користування кошти: тримати на оптимальному рівні виробничі запаси, прискорювати процес виробництва і реалізації продукції, своєчасно розраховуватись зі своїми кредиторами. Оскільки процентна ставка, незважаючи на свою залежність від середньої норми прибутку, визначається самостійно і за всіх змін ринкової кон'юнктури ця ставка є величиною фіксованою, то процент стимулює позичальників — суб'єктів господарювання дотримуватися принципів комерційного чи господарського розрахунку. Ці принципи спрямовані на забезпечення ними рентабельної діяльності, щоб отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини з кредитором. Фізичних осіб процент спонукає вести ощадливий спосіб життя, аби швидше погасити заборгованість перед кредитором за позичкою і сплатити проценти за користування нею.

Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насамперед, процент сприяє ефективнішому використанню кредиту, зміцненню комерційного чи господарського розрахунку. Адже повернути позичку та сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого проекту. Водночас процент збільшує доходи банків, покриваючи їх витрати на ведення банківської справи і сприяючи зміцненню їх стійкості, а також отримання дивідендів на інвестований у банки капітал їх учасниками (акціонерами чи пайовиками).

Процент сприяє й ефективнішому використанню суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку, на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен банк зацікавлений у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами. Аби максимально скористатися цими вигодами та перевагами процентних виплат і банківських послуг, економічні суб'єкти повинні активно збільшувати свої доходи і максимально економно їх витрачати, нарощуючи свої вклади в банках та інших фінансових установах.

Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення формувати свої заощадження та зберігати їх у банках. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. По-третє, завдяки проценту населення широко втягується у фінансову систему, стає її активним суб'єктом. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше довгострокових кредитів на розвиток економіки чи підвищення життєвого рівня населення.

Досить високий порівняно з зарубіжними країнами рівень процентних ставок в Україні стимулює населення зберігати свої кошти, передусім, у банках і деякою мірою — в інших фінансових посередників. Останніми роками банківські вклади населення збільшуються досить високими темпами. Цьому сприяє швидке зростання доходів населення. До 2000 р. абсолютна більшість населення була за межею бідності, вона не мала можливості робити заощадження навіть у межах трансакційного мотиву, незважаючи на досить високі процентні ставки. Лише починаючи з 2000 p., коли намітилися позитивні зрушення в динаміці грошових доходів і життєвого рівня населення, істотно посилився стимулювальний вплив процента на заощаджувальні мотиви населення, що спричинило прискорене зростання банківських вкладів населення.

Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час діють в Україні (навіть за невисокої облікової процентної ставки Національного банку України), не дають можливості багатьом суб'єктам господарювання користуватись банківськими кредитами. Це стримує розвиток економіки, подолання платіжної кризи. Підприємства, які все-таки користуються цими кредитами, високі проценти відносять на собівартість продукції, яку вони випускають, а це робить її неконкурентоспроможною не тільки на світовому, а й на національному ринку.

Щоб зменшити негативний вилив високих процентних ставок на економіку та на рівень життя народу, владні структури України впродовж останніх років компенсують за рахунок коштів державного бюджету деяким юридичним особам (насамперед, сільгоспвиробникам) та окремим групам населення частину процентних платежів за банківський кредит. Високі процентні ставки всередині країни змушують українські банки, великі підприємницькі структури, органи місцевої влади, уряд України робити позичання за кордоном, де процентні ставки значно нижчі. Наслідком цих заходів є зростання пропозиції дешевших кредитних ресурсів на внутрішньому ринку, зниження ставки позичкового процента, краще задоволення фінансових потреб суб'єктів господарювання та населення. Але водночас посилюється загроза надмірного зростання зовнішнього боргу країни та стимулювального впливу процента на трудову активність. Тому не можна допустити, щоб банківська система України заради пошуків за кордоном дешевих кредитних ресурсів ослабила свій зв'язок з населенням і, зокрема, свій стимулювальний вплив на його трудову та заощаджувальну активність через механізм процента.

4.3. Способи нарахування процентів

При здійсненні фінансових розрахунків суми грошей незалежно від їх походження та призначення пов'язують з конкретними періодами або моментами часу. Тому в кредитних угодах передбачаються не тільки суми боргу, а й строки та періодичність його погашення і плати процентів. Особливо важливу роль чинник часу відіграє при довгостроковому кредитуванні. Це випливає з нерівноцінності теперішніх і майбутніх грошей, навіть якщо не брати до уваги інфляцію та ризик. Майбутні гроші менш цінні, ніж теперішні.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховують мінімальну норму дохідності:

МНД = (% В + Мпр) · (n/360) = (Д - В)/Кз,

де % В — процентні витрати за залученими ресурсами, %; Мпр — мінімальна норма прибутку від кредитних операцій, %; Д — мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів, грн; В — операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр. од.; n — строк кредитування, дні; Кз — основна сума кредиту плюс відповідна сума обов'язкового резерву на відповідних коррахунках банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом (Rо):

Rо = Д/К · 360/n,

де Д — мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів; К — основна сума кредиту; n — строк кредитування.

Комерційні банки можуть використовувати різні методи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички (рис. 4.2).

Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняють за базою, яка береться для їх нарахування. При цьому застосовують постійну чи послідовну змінну базу для розрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума, отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування. Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто при нарахуванні використовуються складні процентні ставки.

Рис. 4.2. Методи нарахування процентів за кредит

Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінною базою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — ЛІБОР (London interbank offer rate). До ЛІ БОР додається надбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда може бути постійним протягом усього строку користування позичкою чи змінним.

У міру розширення міжнародного ринку позичкових капіталів в окремих країнах з'явились аналогічні ЛІБОР свої базові ставки: ПІБОР (Париж), ФІБОР (Франкфурт-на-Майні), БІБОР (Бахрейн), НІБОР (Нісау, Нью-Йорк, Норвегія), ЛЮКСІБОР (Люксембург), MIBOP (Москва), СІБОР (Сінгапур), ТІБОР (Токіо) тощо. У комерційній пресі трапляється й базова ставка КІБОР (Київ). Проте широкого застосування вона ще не набула.

У разі постійної бази використовують прості процентні ставки.

Процентні ставки також можуть бути фіксованими або плаваючими. Перша з них установлюється незмінною на весь період користування позичкою. Плаваюча — процентна ставка, величина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитній угоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, облікової ставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів на грошовому ринку тощо. У разі застосування плаваючої процентної ставки встановлюється не сама процентна ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї — спреда.

У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховують за фіксовані у договорі періоди (рік, півріччя, квартал, місяць, день). При цьому період розглядається як дискретна змінна. Інколи, переважно в теоретичних викладках, у формальних обґрунтуваннях та фінансових розрахунках розглядають безперервні проценти, тобто проценти, які визначаються без прив'язки до конкретного відрізку часу.

Прості проценти, як правило, нараховують за короткостроковими позичками або у випадках, коли проценти не приєднуються до основного боргу.

Проте на практиці строк позики далеко не завжди дорівнює одному року. Тому проценти нараховують за фактичну кількість днів користування позичкою. Для розрахунку кількість днів позички ділять на кількість днів у році. При цьому, коли за рік береться 360 днів, отримуємо звичайні, або комерційні проценти, а коли 365 (366) днів — точні проценти. Саме такі проценти здебільшого нараховують українські банки.

Щоб точніше визначати доходи банку за період та раніше використати кошти, отримані як проценти, банки вимагають від позичальників сплати процентів щомісячно. Але строк позички не завжди кратний календарному місяцю. Він може починатися десь у середині одного місяця і закінчуватись у кінці іншого.

При часткових платежах для погашення позики використовують два методи нарахування процентів. Перший називається актуарным, при якому проценти нараховують на суму непогашеного боргу, який поступово (у міру погашення) зменшується. При цьому спочатку із внесених боржником коштів погашають нараховані проценти, а решта спрямовують на погашення основного боргу. Цей метод застосовують при нарахуванні процентів за позичками, наданими на строк, що перевищує один рік.

Другий метод визначення суми погашення платежів полягає в тому, що використовують проценти з приближеним числом днів у періоді (рік — 360 днів, квартал — 90, місяць — 30 днів). Цей метод називають правилом торгівця.

При кредитуванні споживчих потреб проценти нараховують на всю суму позики і приєднують до основного боргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разовим нарахуванням процентів. Погашення заборгованості з процентами здійснюють рівними сумами протягом усього строку кредитування.

Іноді банки за користування кредитом установлюють так звані каскадні процентні ставки щодо періодів користування кредитом. Наприклад:

— 8 % річних — при користуванні позичкою до трьох днів;

— 11 % річних — при користуванні позичкою протягом чотирьох-семи днів;

— 14 % річних — при користуванні позичкою протягом двох тижнів;

— 16 % річних — при користуванні позичкою протягом від двох до ЗО тижнів.

Подібні каскадні процентні ставки застосовують банки як за користування позичками, так і за строковими вкладами. За такої системи процентних ставок їх абсолютний розмір зростає у міру збільшення тривалості користування кредитом. Перевагою такої системи процентних ставок є те, що вона дає можливість точніше ув'язати динаміку процентних ставок із динамікою інфляції й реальніше застрахувати кошти кредитора від знецінення внаслідок інфляції. Окрім цього, досягається економія коштів унаслідок скорочення витрат на оформлення та обслуговування кредиту.

Складні проценти нараховують тоді, коли проценти вкладникові не виплачують після їх нарахування за певний період (місяць, квартал, рік), а приєднують до суми боргу для нарощення. Тобто база для нарахування процентів з кожним періодом збільшується.

Банки можуть використовувати й інші види нарахування процентів.

Модель ставки "цінового лідерства" (ставка "прайм-рейт") — ставка, за якою банки надають короткострокові позики великим корпоративним фірмам з досконалою фінансовою репутацією. Це найнижчі ставки, оскільки ризики і витрати на аналіз кредитоспроможності позичальника найменші. Така тверда ставка може змінюватися лише раз на місяць і більшою мірою залежить від кон'юнктури кредитного ринку.

На її основі встановлюють фактичний процент, що дорівнює ставці "прайм-рейт" плюс премія за ризик невиконання зобов'язань, що сплачуються не першокласними позичальниками, та премія за ризик, що виплачується позичальниками довгострокових кредитів.

Процентна ставка за кредитом, що нижча ставки "прайм-рейт", дорівнює сумі витрат на залучення коштів і надбавок для покриття ризику й отримання прибутку.

Модель "вартість плюс" — облік вартості залучених банком коштів і його операційних витрат, пов'язаних із цим. Ставка за кредитом — це сума таких компонентів:

1) вартість для банку депозитів із метою кредитування;

2) банківські операційні витрати, у тому числі заробітна плата співробітників кредитного відділу, вартість обладнання, необхідного для надання кредиту і контролю його повернення;

3) маржа (компенсація банку) за рівень ризику невиконання зобов'язань;

4) очікуваний прибуток за кожним кредитом.

Кожен із вказаних компонентів може бути виражений у формі процента відносно суми кредиту. Недолік цієї моделі полягає у тому, що банк точно повинен знати свої витрати і може встановлювати ставку без урахування фактора конкуренції з боку інших кредиторів.

Модель максимальної процентної ставки "КЕП" — погоджена верхня межа ставки за кредитом незалежно від майбутньої динаміки процентних ставок на грошовому ринку.

Модель надбавки — встановлений процент надбавки, який не може бути більшим за раніше визначений, наприклад, 5 % до ставки "прайм-рейт".

Фактично кожен банк розробляє свою процентну політику, у процесі реалізації якої застосовує різні види вкладів та кредитів, здійснює маркетингові дослідження, широко використовує рекламу. Адже, окрім наведених, існує ще безліч інших ситуацій і методів нарахування процентів. Для наукової і практичної роботи ознайомитись з ними можна в спеціальній літературі.