Лекція № 4. Біологічний, радіаційний, хімічний та індивідуальний захист.

ЗМІСТ

Лекція № 1. Основні питання Цивільного захисту України на сучасному етапі.

Лекція № 2. Надзвичайні ситуації мирного та воєнного часу: класифікація надзвичайних ситуацій. Надзвичайні ситуації техногенного характеру. Надзвичайні ситуації природного характеру. Надзвичайні ситуації соціального характеру.

Лекція № 3. Захист у надзвичайних ситуаціях: основні принципи та способи захисту населення у надзвичайних ситуаціях. Інженерний захист. Заходи запобігання, зменшення ступеня ураження людей. Загальні принципи надання медичної допомоги постраждалим.

Лекція № 4. Біологічний, радіаційний, хімічний та індивідуальний захист.

 

Контрольні запитання за лекційним матеріалом.

Список використаної літератури.

Список рекомендованої літератури.

Лекція № 1. Основні питання Цивільного захисту України на сучасному етапі

 

Техногенні, антропогенні та природні надзвичайні ситуації останнім часом набули глобального характеру. За даними ООН зростання кількості населення збільшує масштаби наслідків стихійних лих у зв'язку з тим, що все більше людей змушені жити у небезпечних місцях, які знаходяться у районах затоплення, зсувів, землетрусів тощо.

Щороку в Україні від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, транспортних аварій, аварій на виробництві, утоплень та отруєнь тощо) гинуть тисячі людей.

Цивільний захист України організується та функціонує на підставі Конституції України, Кодексу Цивільного захисту, інших законів України, державних нормативних актів Президента та Кабінету Міністрів України.

Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Основними завданнями єдиної державної системи цивільного захисту є:

1) забезпечення готовності міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

2) забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

3) навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

4) виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

5) опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

6) прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

7) створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

8) оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;

9) захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

10) проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

11) пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

12) здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

13) реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

14) інші завдання, визначені законом.

Забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок. Керівник цивільного захисту в Україні – Прем’єр-міністр. Його заступник – голова Державної служби надзвичайних ситуацій України.

Положення про єдину державну систему цивільного захисту, типові положення про функціональну і територіальну підсистеми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Основні принципи Цивільного захисту:

1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності;

2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;

3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;

4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;

6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;

7) добровільності - у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;

8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;

9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Дуже важливим питанням забезпечення захисту людей є питання організації системи Цивільного захисту на об’єкті господарювання, підприємстві та будь-якій установі, де працюють люди. Керівником цивільного захисту на підприємстві незалежно від форми власності є керівник підприємства.

Організація заходів цивільного захисту суб’єкта господарювання здійснюється підрозділами (посадовими особами) з питань цивільного захисту, які створюються (призначаються) керівниками зазначених суб’єктів господарювання з урахуванням таких вимог:

1) у суб’єктах господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту, з чисельністю працюючих понад 3 тисячі осіб створюються підрозділи з питань цивільного захисту;

2) у суб’єктах господарювання, а також закладах охорони здоров’я із загальною чисельністю працюючих та осіб, які перебувають на лікуванні, від 200 до 3 тисяч осіб та у суб’єктах господарювання, віднесених до другої категорії цивільного захисту, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;

3) у навчальних закладах з денною формою навчання з чисельністю 500 і більше осіб, які навчаються, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;

4) у суб’єктах господарювання з чисельністю працюючих до 200 осіб призначаються особи з питань цивільного захисту за рахунок штатної чисельності суб’єкта господарювання.

Порядок діяльності підрозділів з питань цивільного захисту або призначених осіб визначається відповідними положеннями про них або посадовими інструкціями. Положення про підрозділ (посадова інструкція працівника) з питань цивільного захисту затверджується керівником, що його створив (призначив), на підставі типового положення про такий підрозділ, що затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Керівництво підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з Цивільного захисту та несе пов'язані із цим матеріальні та фінансові витрати у порядку та обсязі, передбачених законодавством.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за за­хист населення, що проживає у зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об'єктах.

На радіаційних, хімічних та вибухонебезпечних підприємствах ство­рюються локальні системи виявлення загрози виникнення надзви­чайної ситуації та оповіщення персоналу та населення, що проживає у зонах можливого ураження. Запроваджують інженерно-технічні за­ходи, які зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, несуть витрати щодо їх здійснення у обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

До сил цивільного захисту належать:

1) Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

2) аварійно-рятувальні служби;

3) формування цивільного захисту;

4) спеціалізовані служби цивільного захисту;

5) пожежно-рятувальні підрозділи (частини);

6) добровільні формування цивільного захисту.

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту функціонує в системі центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, і складається з органів управління, аварійно-рятувальних формувань центрального підпорядкування, аварійно-рятувальних формувань спеціального призначення, спеціальних авіаційних, морських та інших формувань, державних пожежно-рятувальних підрозділів (частин), навчальних центрів, формувань та підрозділів забезпечення.

Аварійно-рятувальні служби поділяються на:

1) державні, регіональні, комунальні, об’єктові та громадських організацій;

2) спеціалізовані та неспеціалізовані;

3) професійні та непрофесійні.

Спеціалізовані професійні аварійно-рятувальні служби, діяльність яких пов’язана з організацією та проведенням гірничорятувальних робіт, є воєнізованими.

Непрофесійні об’єктові аварійно-рятувальні служби створюються з числа інженерно-технічних та інших досвідчених працівників суб’єктів господарювання, які мають необхідні знання та навички у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт і здатні за станом здоров’я виконувати роботи в екстремальних умовах.

До основних працівників аварійно-рятувальної служби належать працівники, які організують і виконують аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи та забезпечують готовність аварійно-рятувальних служб до проведення таких робіт. Основні працівники професійної аварійно-рятувальної служби поділяються на керівних та рядових.

До допоміжних працівників професійної аварійно-рятувальної служби належать працівники, які забезпечують її повсякденну діяльність.

Особливим видом аварійно-рятувальних служб є служби медицини катастроф, які діють у складі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф системи екстреної медичної допомоги.

Спеціалізовані служби цивільного захисту (енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, зв’язку і оповіщення, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення, охорони громадського порядку) утворюються для проведення спеціальних робіт і заходів з цивільного захисту та їх забезпечення, що потребують залучення фахівців певної спеціальності, техніки і майна спеціального призначення:

1) об’єктові - на суб’єкті господарювання (шляхом формування з працівників суб’єкта господарювання ланок, команд, груп, що складають відповідні спеціалізовані служби цивільного захисту) - керівником суб’єкта господарювання;

2) галузеві - у системі центрального органу виконавчої влади (шляхом зведення об’єктових підрозділів у відповідну галузеву спеціалізовану службу цивільного захисту) - центральним органом виконавчої влади. Перелік центральних органів виконавчої влади, в яких утворюються спеціалізовані служби цивільного захисту, визначається Положенням про єдину державну систему цивільного захисту;

3) територіальні (шляхом об’єднання об’єктових підрозділів у відповідну територіальну спеціалізовану службу цивільного захисту місцевого рівня або об’єднання територіальних спеціалізованих служб цивільного захисту місцевого рівня у регіональну спеціалізовану службу цивільного захисту)

Добровільні формування цивільного захисту утворюються під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій для проведення допоміжних робіт із запобігання або ліквідації наслідків таких ситуацій за рішенням центрального органу виконавчої влади, місцевої державної адміністрації, органу місцевого самоврядування. До добровільних формувань цивільного захисту включаються громадяни на добровільних засадах.

Згідно із відповідними Законами України,фінансування заходів цивільного захистуздійснюється за раху­нок державного та місцевих бюджетів, а також, коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядку­вання.

Кошти на проведення заходів навчання та захисту населення і місцевості, витрати на утримання та підготовку територіальних органів управління у справах цивільного захисту та формувань цивіль­ного захисту, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно із законодавством України, перераховують міністер­ства та органи місцевого самоврядування.

Фінансування заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаці­ям та реагування на них відбувається за рахунок коштів організацій, розташованих на території розвитку надзвичайної ситуації, бюджет­них та позабюджетних коштів обласних та міських державних адміністрацій, відповідних виконавчих органів влади, страхових фондів та інших джерел.

 

Лекція № 2. Надзвичайні ситуації мирного та воєнного часу: класифікація надзвичайних ситуацій. Надзвичайні ситуації техногенного характеру. Надзвичайні ситуації природного характеру. Надзвичайні ситуації соціального характеру.

 

Тенденція зростан­ня кількості природних та, особливо, техногенних надзвичайних ситуацій, вагомість наслідків, об'єктивно змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишнього середовища, а також, стабільності розвитку економіки країни.

Руйнівну силу техногенних катастроф та стихійних лих у деяких випадках можна порівняти із військовими діями, а кількість постраждалих значною мірою залежить від типу, масштабів, місця та темпу розвитку ситуації, особливостей регіону та населених пунктів, що опинилися у районі події, об'єктів господарської діяльності.

Несподіваний розвиток подій веде до значного скорочення часу на підготовку рятувальних робіт та їх проведення.

Деякі надзвичайні ситуації за масштабами поширюються майже на усі сфери життя, негативно впливають на соціально-психологічний стан та економіку нашої країни. У певних регіонах України з високою щільністю населення, розташовано об'єкти із підвищеною небезпекою, а це різко посилює небезпеку можливих стихійних лих, аварій та катастроф техногенного походження. Унаслідок надзвичай­них ситуацій гинуть люди, завдаються матеріальні збитки населенню та державі.

Надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Епідемія - масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу.

Епізоотія - широке поширення заразної хвороби тварин за короткий проміжок часу, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території.

Епіфітотія - широке поширення на території однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць заразної хвороби рослин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - комплекс правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшення її можливих наслідків.

Надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

1) техногенного характеру;

2) природного характеру;

3) соціальні;

4) воєнні.

Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:

1) державний;

2) регіональний;

3) місцевий;

4) об’єктовий.

Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації - проведення комплексу заходів, що включає аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, які здійснюються у разі виникнення надзвичайної ситуації і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також на локалізацію зони надзвичайної ситуації.

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру належать транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи загрози, аварії із викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії в інженерних мережах та у спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації техногенного походження виникають, як правило, на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До таких виробництв належать хімічно небезпечні об'єкти, радіаційно небезпечні об'єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об'єкти, а також, гідродинамічно небезпечні об'єкти.

В останні роки значно зросла також небезпека від аварій та катастроф на транспорті.

Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб’єкта господарювання загрозу життю або здоров’ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище.

Катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Основними причинами аварій є:

- недосконалість конструкцій, в т. ч. невідповідність проектних рішень вимогам техніки безпеки;

- порушення будівельних норм при спорудженні об'єктів і монтажі технічних систем;

- розробка технологічного процесу виробництва без врахування всіх можливих явищ та хімічних реакцій;

- порушення технологічного процесу виробництва;

- слабкий контроль за технологічним процесом та станом виробництва в цілому;

- недотримання правил експлуатації обладнання, машин, механізмів і транспорту;

- недотримання правил зберігання та використання агресивних, вибухо- і пожежо-небезпечних речовин;

- фізичне старіння механізмів, споруд та матеріалів;

- поломка приладів, особливо навігаційних при транспортних аваріях;

- аварії на сусідніх підприємствах, лініях електропередач, газопроводах і комунальних мережах;

- стихійні лиха;

- тероризм;

- безвідповідальне відношення до справи, халатність;

- недотримання правил техніки безпеки;

- складні метеорологічні умови, особливо при транспортних аваріях.

В Україні щорічно відбувається близько 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру, в яких гине близько 400 і страждає від різноманітних ушкоджень - 500 осіб. Більшість із надзвичайних ситуацій мають місцевий та об'єктовий характер. На ситуації загальнодержавного рівня припадає близько 1 %, а регіонального - 4 % від загальної кількості аварій.

Найпоширенішими надзвичайними ситуаціями є пожежі та вибухи. Найбільш вибухонебезпечними виробництвами є шахти, цукрові, мукомельні, деревообробні підприємства, характерною особливістю яких є велика кількість пилу. Пил з розміром частинок менше 0,5 мм у суміші з повітрям за своїми вибуховими характеристиками наближаються до вибуху парів палива чи газової суміші. Вибухи вугільного пилу періодично стаються на шахтах, в т. ч. українських.

Понад 1/3 усіх зареєстрованих випадків вибуху пилу сталися на деревообробних підприємствах, 1/4 випадків - це вибухи на підприємствах харчової та олійної промисловості. Середньорічні прямі збитки, завдані надзвичайними ситуаціями техногенного походження в Україні, оцінюються у 200 млн. грн.

До надзвичайних ситуацій природного характеру належать небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні яви­ща, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану по­вітряного басейну, інфекційна захворюваність людей та сільськогоспо­дарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Стихійне лихо - природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків.

Кожне стихійне лихо має свої причини виникнення, притаманні тільки йому особливості впливу на навколишнє середовище, фізичну суть та рушійні сили. Проте, їм характерні й загальні властивості – це великий просторовий захват, сильна психологічна дія на населен­ня та значний вплив на навколишнє середовище.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, близькість теплих морів, обумовлюють різновид кліматичних умов.

У результаті взаємодії усіх цих факторів виникають небезпеч­ні стихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофіч­ний характер для навколишнього середовища та населення.

В Україні найчастіше спостерігаються такі надзвичайні ситуації природного походження:

1. Небезпечні геологічні явища: зсуви, обвали, просадки земної поверхні різного походження.

Обвал(осип)– це відрив мас гірських порід від схилу чи укосу гір або снігових (льодяних) мас та їх вільне па­діння під дією сили тяжіння.

Виникненню цих явищ сприяють геологічна будова місцевості, на­явність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід, послаб­лення їх зв'язаності під впливом вивітрювання, підмивання, розчи­нення та дії сил тяжіння. До 80 % обвалів виникають у результаті порушень при прове­денні будівельних робіт та гірських розробок.

Ці явища спостерігаються на берегах морів, обривах берегів та у горах.

2. Небезпечні метеорологічні явища: зливи, урагани, сильні сніго­пади, сильний град, ожеледь.

Щорічно в Україні буває до 150 випадків стихійних метеорологіч­них явищ: град, посухи, сильні морози.

Урагани, бурі, смерчі– це рух повітряних мас із величезною швидкістю (до 50 м/с та більше) та руйнівною силою зі значною тривалістю.

Причиною виникнення таких явищ є різке порушення рівноваги в атмосфері, яке проявляється у незвичних умовах циркуляції повітря із дуже високими швидкостями повітряного потоку.

Ураганний вітер– це вітер силою до 12 балів за шкалою Бо­ворта, зі швидкістю більше 25 м/с. Буває на більшості території України майже щорічно, частіше на Донбасі, у Криму та Карпатах.

Шквали– це короткочасне різке збільшення швидкості вітру зі зміною його напряму. Таке посилення вітру (на декілька або десятки хвилин), інколи до 25–70 м/с, частіше буває під час грози, є загро­зою для всієї території України. Для території України небезпечними є не тільки урагани, а й пи­лові бурі та смерчі.

Пилові бурі– це довготривале перенесення великої кількості пилу та піску сильним вітром зі швидкістю більше 15 м/с та тривалі­стю від 10 до 24 год., інколи більше доби.

Пилові бурі виникають щорічно в Україні у різних областях, але частіше у степовій зоні. У зимово-весняний період у центральних та східних областях України бувають сніжно-пилові бурі.

Особливо небезпечні пилові бурі для сільського господарства –знищується орний шар ґрунту, зносяться та руйнуються посіви, заси­паються шаром пилу та піску великі території сільськогосподарських посівів, засипаються піском сільськогосподарські рослини.

Зараз є можливість зафіксувати час виникнення урагану, бурі та вказати можливий напрям їх переміщення, імовірну потужність та час підходу до певного району. Гідрометеослужба попереджає про наближення урагану, бурі ад­міністративні органи областей, районів, органів управління Цивіль­ного захисту, сільськогосподарські, лісогосподарські та промислові об'єкти. Місцеві органи повинні повідомити населення, а керівники, власники підприємств та органи управління Цивільного захисту – працюючих та привести у готовність формування Цивільного захисту для ліквідації наслідків стихійного лиха.

У разі попередження наближення урагану або бурі населення, робітники, службовці починають проведення за­побіжних заходів, а саме: укріплюють споруди, будівлі, закривають двері, вікна, горища, прибирають предмети, які можуть травмувати людей, закривають тваринницькі та комірні приміщення, сільськогосподар­ських тварин переводять у приміщення, а у польових умовах перега­няють у яри, долини. Вживають заходів для збереження техніки. Людей направляють у захисні укриття, а тих, хто знаходиться у лісі – виводять на відкриту місцевість.

Необхідно уникати різноманітних споруд підвищеного ризику, мостів, естакад, трубопроводів, ліній електропередач, во­дойм, дерев, потенційно небезпечних промислових об'єктів.

Сильні вітри здіймають величезні хвилі на морі, які накочуються на берег і це дуже небезпечно для життя, тому, не можна наближатися до води.

Якщо буря застала людей у полі, у дорозі, необхідно укритися в яру, у крайньому випадку, лягти на землю та щільно притиснутися до неї.

При виході з будинку, слід бути обережним, а саме: остерігатися обірваних дротів від ліній електропередач, радіо, частин конструкцій та предметів, що нависають на будівлях, розбитого скла.

Не можна виходити на вулицю відразу після бурі, тому, що через кілька хвилин шквал вітру може відновитися. Після бурі треба перевірити, чи немає загрози пожежі. У разі необхідності треба сповістити по­жежну охорону.

Сильні снігопади та заметілі– це інтенсивне випадання снігу більше 20 мм за півдоби (визначається шаром талої води), що при­зводить до погіршення видимості та припинення руху транспорту.

Снігові заметиутворюються під час інтенсивного випадання снігу при буранах, заметілях. Шість населених пунктів Закарпаття перебувають під загрозою снігових лавин. Великі снігопади один раз на три роки спостерігаються у Черкаській, Київській, Вінницькій, Чернівецькій областях та у Криму, а один раз на п'ять років, у Чернігівській, Сумській, Дніпропетровській, Рівненській, Тернопільській, Миколаївській та Запорізькій областях. Майже щорічно виникають заметілі у різних регіонах України, особливо, на Донбасі, у Криму та у Карпатах.

При наближенні снігопадів, буранів, заметілей, важливо, щоб си­стема повідомлення своєчасно попередила підприємства, сільсько­господарські об'єкти та населення.

3.Небезпечні гідрологічні явища: повені (басейни річок), паводки (Карпати, Крим), підвищення рівня ґрунтових вод, селі (у горах Криму та Карпат), підйоми та спади рівня Чорного та Азовського морів.

Через останній фактор постійно знижується біологічна продуктивність моря, щорічно гине близько 100 га прибережних територій, з яких значна доля – сільськогосподарські угіддя. Тут під постійною загрозою перебувають виробничі будівлі, житлові будинки, ку­рортні комплекси, інженерні комунікації, сільськогосподарські поля. Паводки формуються у будь-який сезон року та часто мають катастрофічні наслідки, призводять до масових руйнувань та до загибелі людей. Тривалість повенів та затоплень (Дніпро, Дністро, Дунай, Сіверський Донець, річки Карпат та Криму) може бути від 7 до 20 діб та більше. Головне завдання при такій ситуації – це організація пошуку людей на затопленій території. Люди, які знаходяться у цей час на роботі (виробництво, поле, ліс), повинні припинити роботу та перейти на підвищені місця.

Причинами руйнування морських берегів є природні фактори, що пов'язані із зануреннями Північного Приазов'я, а також, антропогенні фактори, до яких належать забруднення водних басейнів та зниження їх продуктивності, зарегульованість твердого стоку рік, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, використання малоефективних, інколи, шкідливих берегоукріплювальних заходів та конструкцій при "самозабудовах", будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру на­явних гідродинамічних процесів, відступи від проектних рішень.

Селевий потік– це бурхливий потік води, бруду, каміння, який виникає несподівано під час великих злив або швидкого танення снігу, льодовиків у горах та їх сповзання у русла річок. До причин виникнення селевих потоків належать й антропогенні фактори, а саме: вирубування лісів та деградація ґрунтів на гірських схилах, роботи у кар'єрах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, неправильна організація обвалів тощо. Необхідно пам'ятати, що від селевого потоку можна врятуватися лише уникнувши його. Не можна виходити у гори, коли йде сніг та у негоду. Слід стежити у горах за зміною погоди. Найбільш небезпечний пері­од сходження лавин – це весна - літо, від 10-ї години ранку до заходу сонця. Почувши шум селевого потоку, що наближається, необхідно не­гайно піднятися з дна лощини вгору не менш ніж на 50-100 метрів. Запобіжні заходи – споруда підпірних стінок різних конструкцій.

4.Природні пожежі лісових та торф'яних масивів.

Пожежі – найбільш масові і розповсюджені лиха: вони відбуваються практично в усіх районах нашої країни, особливо влітку у лісах, на торф’яниках, полях, у житлових будівлях і на промислових підприємствах. Природні пожежі можуть виникнути від блискавок, через самозаймання, при необережному поводженні з вогнем, від вихлопних газів транспорту тощо. Лісові пожежі майже завжди поширюються дуже швидко і охоплюють великі території. Вогонь знищує будівлі і споруди, дерева і тварин, зазнають каліцтв і гинуть люди.

У 90% випадків причина виникнення лісових пожеж – людина, яка необережно поводиться із вогнем у лісі, у місцях роботи і відпочинку, не звертає уваги на необхідність суворого дотримання правил протипожежної безпеки.

Під час виникнення масових пожеж в лісах та природних екосистемах необхідно зберігати спокій, з небезпечної зони, до якої наближається полум`я, виходити швидко, перпендикулярно напряму поширення вогню, закривши голову і обличчя одягом. Гасити полум`я невеликих низових пожеж можна, забиваючи його гілками листяних порід дерев, заливаючи водою, закидаючи вологим ґрунтом та затоптуючи ногами. Під час гасіння пожежі не треба відходити далеко від доріг та просік, намагатися не випускайте з виду інших учасників гасіння пожежі, підтримувати з ними зв`язок за допомогою голосу. Необхідно обов’язково повідомити місцеві органи влади та пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.

5.Масові інфекції та хвороби людей, тварин та рослин.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході та півдні. У сейсмологічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Черніве­цька та Одеська.

Знаючи характер стихійних лих, причини їх виникнення, можна завчасно вжити заходів та тим самим запобігти деяким з них або значно зменшити їх руйнівний вплив, спланувати правильні дії населення для проведення рятувальних робіт.

Велике значення має проведення профілактичних робіт з метою запобігання збиткам від стихії або зменшення їх. Важливо своєчасно провести роботи, спрямовані на локалізацію стихійного лиха, щоб зменшити зони руйнувань, скоротити до мінімуму збитки та своєчасно надати допомогу потерпілим.

Населення має бути готовим до надзвичайних ситуацій, приймати грамотну, активну участь у ліквідації наслідків стихійних лих, ви­робничих аварій та катастроф.

Надзвичайні ситуації соціального характеру пов'язані із протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування, а саме: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення та утримання важливих об'єктів, ядерних установок та матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встанов­лення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення, крадіж­ка зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Надзвичайні ситуації соціального характеру можуть виникати у будь-якому місті, населеному пункті, районі, області або регіоні України.

Нажаль, наразі тероризм став небезпечною хворобою в усьому сучасному світі. У сучасному світі масштаби тероризму досягли таких розмірів, що він став глобальною проблемою, практично нарівні із ядерною загрозою та екологічними небезпеками.

Терористи повною мірою стали користуватись усіма досягнен­нями сучасної науки та техніки – від супутникового зв'язку та мережі Інтернет до ракет із тепловою голівкою наведення.

Оскільки тероризм виявляється у різних формах (від погроз по телефону до вибухів у повітрі авіалайнерів із пасажирами на борту), то треба розглянути деякі форми його прояву, жертвою яких може, нажаль, стати кожен з нас.

Телефонне хуліганство та телефонний тероризм є злочинами, за які передбачено кримінальну відповідальність.

У наш час для вчинення замаху на жертву злочинці іноді вдаються до послуг пошти, що класифікується як поштовий терор (випадки у США, коли поштою надсилались вибухівка або листи, заражені спорами сибірської виразки). Для терористичних актів використовуються бандеролі, посилки та звичайні листи. Якщо людина отримала таке поштове відправлення, то потрібно негайно припинити будь-які маніпуляції із ним, покласти його у місце далі від прямих сонячних променів, джерел тепла або вологи та якомога швидше сповістити про цей випадок правоохоронні органи.

Останніми роками у світі збільшилась кількість випадків захоплення заручників. Такі злочини, як правило, супроводжуються образою честі та гідності захоплених людей, заподіянням їм моральних та фізичних страждань, тілесних ушкоджень і навіть смерті.

Водночас, не слід забувати, що головним завданням терористів є не розправа із заручниками, а тиск, під погрозою цієї розправи, на органи влади зробити те, що вони вимагають. Тому, якщо людину захопили терористи як заручника та її життя та здоров'я перебувають у небезпеці, варто пам'ятати наступне:

1. Намагатися бути розважливим, спокійним, не піддавати себе зайвому ризику.

2. Якщо терористи перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, то треба намагатися максимально обмежити всілякі контакти із ними, оскільки їхні дії можуть бути непередбаченими.

3.Не посилювати агресивність терористів непокорою, зайвим опором, оскільки перевага сил у таких випадках складається не на користь захопленої людини.

4. Виконувати вимоги терористів, не створюючи конфліктних ситуацій, запитувати дозволу переміститись, сходити у туалет, відкрити сумочку тощо.

5. Уникати будь-яких дискусій, особливо політичних, бути, насамперед, уважними слухачами.

6. З першої ж нагоди намагатися повідомити про своє місцезнаходження рідним чи у міліцію.

7. Зберігати свою гідність та нічого не просити.

8. Якщо людина тривалий час перебуває разом із терористами, докласти максимальних зусиль для встановлення із ними контакту, викликати гуманні почуття та завести розмову, не наводячи їх на думку, що ви хочете щось довідатися.

9. Намагатися запам'ятовувати будь-яку інформацію (вік, зріст, голос, манеру розмовляти, звички тощо) стосовно терористів, яка у майбутньому допоможе встановити їхнє місцезнаходження.

10. Не дозволяти собі пасти духом, використовувати будь-яку можливість поговорити із самим собою про свої надії та бажання, проблеми, що трапляються у житті, намагатися заспокоїтися та розслабитися за допомогою молитов, медитації, читання різних текстів тощо.

11. Уважно стежити за поведінкою терористів та їх намірами, бути готовим рятуватися втечею, якщо тільки абсолютно впевнені у безпечності такої спроби.

12. Намагатися віднайти найбезпечніше місце у приміщенні, де утримуються заручники та де можна було б захиститися під час штурму терористів, у разі відсутності такого місця, треба падати на підлогу при будь-якому шумі або стрілянині.

13. При застосуванні спеціальними підрозділами сльозоточивого газу, треба дихати через мокру тканину, швидко і часто блимати, викликаючи сльози.

14. Під час штурму у жодному разі не можна брати зброї терористів, щоб не постраждати від штурмовиків, які не мають змоги розрізнити, хто терорист, а хто заручник та стріляють по озброєних людях.

15. При звільненні треба виходити якомога швидше, речі залишити там, де вони лежать, оскільки там можливі вибух або пожежа, беззастережно виконувати команди групи захоплення.

Велика ймовірність реалізації терористичних актів існує на потенційно небезпечних об'єктах, на яких є можливість швидко та порівняно просто ініціювати надзвичайні ситуації, що супроводжуються значними негативними наслідками
(і людськими жертвами, і матеріальними збитками, і екологічними наслідками тощо).

В Україні до таких об'єктів належать атомні електростанції, транспортні вузли
(в тому числі, аеропорти, залізничні станції тощо), магістральні трубопроводи, військові склади та арсенали, промислові підприємства, склади, установи, організації, які виробляють, використовують, зберігають, продають біологічні препарати, високотоксичні та отруйні речовини.

Надзвичайні ситуації воєнного характеруу даномупосібнику не разглядаються.

Лекція № 3. Захист у надзвичайних ситуаціях: основні принципи та способи захисту населення у надзвичайних ситуаціях. Інженерний захист. Заходи запобігання, зменшення ступеня ураження людей. Загальні принципи надання медичної допомоги постраждалим.

 

Захист населення та територій є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними та місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підлеглими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій, незалежно від їх форм власності, добровольчими формуваннями, які забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів з метою попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не вирішено завдання захисту населення, об'єктів економіки та національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Небезпека життєво важливих інтересів громадян в умовах надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру поділяється на зовнішню та внутрішню.

Зовнішня небезпека безпосередньо пов'язана із безпекою життєдіяльності населення та держави в умовах розв'язання сучасної війни чи локальних збройних конфліктів, виникненням глобальних техногенних, екологічних катастроф за межами України.

Внутрішня небезпека пов'язана із надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру чи спровокована терористичними діями.

Актуальність проблеми природно-техногенної безпеки населення та територій обумовлена тенденціями зростання втрат людей та шкоди територіям у результаті небезпечних природних явищ та катастроф. Ризик надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру постійно зростає.

Основним завданням цивільного захисту при виникненні надзвичайних ситуацій є захист населення. Захист населення – це створення необхідних умов для збереження життя і здоров'я людей у надзвичайних ситуаціях.

Захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюється за наступними принципами:

1. Пріоритетність завдань, спрямованих на порятунок життя та збереження здоров'я людей та навколишнього середовища.

2. Безперечна перевага раціональної та превентивної безпеки.

3. Вільний доступ населення до інформації про захист його та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

4. Особиста відповідальність та турбота громадян про власну безпеку, неухильне дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру.

5. Відповідальність у межах своїх повноважень посадових осіб.

6. Обов'язковість завчасної реалізації заходів, спрямованих на попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і мінімізація їх негативних психосоціальних наслідків.

7. Врахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

8. Максимально можливе, ефективне та комплексне використання наявних сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і реагування на них.

Основними завданнями захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

1. Здійснення комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

2. Забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і реагування на них.

Головна мета захисних заходів – уникнути або максимально знизити ураження населення.

До системи захисту населення і територій, що проводяться в масштабах держави у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій належать: інформація та оповіщення, спостереження і контроль, укриття в захисних спорудах, евакуація, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний і хімічний захист, індивідуальні засоби захисту, самодопомога, взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях.

Інформування та оповіщення у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є основним та головним невід'ємним елементом усієї системи заходів такого захисту. Інформацію становлять відомості про прогнозовані або виниклі надзвичайні ситуації із визначенням їх класифікації, меж поширення та наслідків, а також, способи та методи реагування на них.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі орга­ни рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію про стан захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи та способи їх захисту, вживання заходів щодо забезпечення безпеки.

Оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і постійне інформування населення про них забезпечуються наступними шляхами:

1. Завчасне створення та підтримка у постійній готовності загальнодержавних та територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення.

2. Організаційно-технічне об'єднання територіальних систем централізованого оповіщення та систем оповіщення на об'єктах господарювання.

3. Завчасне створення та організаційно-технічне об'єднання із системами спостереження та контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення у зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних та хімічних підприємств, інших об'єктів підвищеної не­безпеки.

4. Централізоване використання загальнодержавних та галузевих систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

З метою своєчасного захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них, відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади здійснюються наступні кроки:

1. Створення та підтримка у постійній готовності загальнодержавних та територіальних систем спостереження та контролю із включенням у них існуючих сил та засобів контролю.

2. Організація збору, обробки та передачі інформації про стан навколишнього середовища, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.

Укриттю у захисних спорудах, у разі потреби, підлягає населення відповідно до його приналежності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає у небезпечних зонах).

Створення фонду захисних споруд забезпечується наступними шляхами:

1. Комплексне освоєння підземного простору міст та населених пунктів для взаємопогоджуваного розміщення у ньому споруд та приміщень соціально-побутового, воєнного та господарського призначення із урахуванням необхідності пристосування і використання частин приміщень для укриття населення у випадку виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. Обстеження та узяття на облік підземних та наземних будівель і споруд, які відповідають вимогам захисту споруд підземного простору міст, гірничних виробок та природних пустот.

3. Дообладнання із урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

4. Будівництво заглиблених споруд, окремо розташованих від об'єктів виробничого призначення та пристосованих для захисту.

5. Масове будівництво у період загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру найпростіших сховищ й укриттів.

6. Будівництво окремих сховищ та протирадіаційних укриттів. Перелік таких сховищ, укриттів та інших захисних споруд, які необхідно будувати, щорічно визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені питання захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, основним засобом захисту є евакуація населення та розміщення його у зонах, безпечних для проживання людей та тварин.

Евакуації підлягає населення, що проживає у населених пунктах, розташованих у зонах можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах виникнення стихійних лих, аварій, катастроф.

У залежності від обстановки, що склалася під час надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротнього характеру.

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення та планується на випадок:

1. Можливого небезпечного, радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосе­редня загроза життю та здоров'ю людей, які проживають у зоні ураження).

2. Виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості із чотиригодинним доходженням проривної хвилі.

Часткова евакуація проводиться у випадку загрози чи виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

При проведенні часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сферах виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків разом із викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які перебувають у будинках для осіб похилого віку, разом із обслуговуючим персоналом та членами їх родин.

У сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, евакуація населення планується на наступні випадки:

1. Аварії на атомній електростанції із можливим забрудненням території.

2. Усіх видів аварій із викидом сильнодіючих отруйних речовин.

3. Загрози катастрофічного затоплення місцевості.

4. Лісових та торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних та гідрометеорологічних явищ із тяжкими наслідками, які загрожують населеним пунктам.

Проведення організованої евакуації, запобігання проявів паніки та недопущення загибелі людей, забезпечується наступними шляхами:

1. Планування евакуації населення.

2. Визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих із потенційно небезпечних зон.

3. Організація оповіщення керівників підприємств та населення про початок евакуації.

4. Організація управління евакуацією.

5. Усебічне життєзабезпечення у місцях безпечного розсе­лення евакуйованого населення.

6. Навчання населення діям при проведенні евакуації.

Евакуація населення проводиться способом, який передбачає вивезення основної частини населення із зон надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру усіма видами наявного транспорту, а у випадку його відсутності чи недостачі (а також, у випадку руйнування транспортних шляхів) – організоване виведення населення пішки за заздалегідь розробленими маршрутами.

При проектуванні та експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та навколишнього середовища, обов'язково розробляються та здійснюються заходи інженер­ного захисту із метою запобігання виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Заходи інженерного захисту населення та територій повинні передбачати наступне:

1. Облік при розробці генеральних планів забудови населених пунктів можливих проявів у окремих регіонах та на окремих територіях небезпечних та катастрофічних явищ.

2. Раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки із урахуванням можливих наслідків їх діяльності у випадку виникнення аварій для забезпечення безпеки населення та навколишнього середовища.

3. Будівництво будинків, будівель, споруд, інженерних мереж та транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності.

4. Розробку та впровадження заходів безаварійного функціонування об'єктів підвищеної небезпеки.

5. Створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів.

6. Розробку та здійснення регіональних та місцевих планів за­побігання й ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

7. Організацію будівництва протизсувних, протипаводкових, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення.

8. Реалізацію заходів санітарної охорони території.

Заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру по­винні передбачати наступне:

1. Планування та використання існуючих сил та засобів установ охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання.

2. Введення у дію національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

3. Розгортання в умовах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних установ.

4. Завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів.

5. Контроль за якістю харчових продуктів та продовольчої сировини, питною води та джерелами водопостачання.

6. Контроль за станом атмосферного повітря та опадів.

7. Завчасне створення та підготовку спеціальних медичних формувань.

8. Нагромадження медичних засобів захисту, медичного та спе­ціального майна та техніки.

9. Контроль за станом навколишнього середовища, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією.

10. Підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

Для надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, що беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф, як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Державна служба медицини катастроф складається з медичних сил та засобів й лікувальних установ центрального та територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої приналежності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за узго­дженням зі спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади, до компетенції якого віднесені питання захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту тощо. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об'єктового) рівня. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Постраждалому населенню, особливо дітям, людям, залуче­ним до виконання аварійно-рятувальних робіт, рятувальникам аварійно-рятувальних служб, лікарям підрозділів аварійно-рятувальних служб, у випадку виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характе­ру, за висновками Державної служби медицини катастроф чи лікарняно-трудової комісії, повинно надаватися гарантоване забезпечення відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних установах, при яких створені центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при діючих санаторно-курортних установах. Перелік центрів меди­ко-психологічної реабілітації, порядок проходження медико-психологічної реабілітації, положення про медико-психологічну реабілітацію, відповідність санатарно-курортних установ вимогам медико-психологічної реабілітації щорічно повинні визначатися у відповідних положеннях, розроблюваних центральними органами виконавчої влади з питань охорони здоров'я та затверджуватися спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади, до компетенції яких віднесені питання захисту населен­ня та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Лекція № 4. Біологічний, радіаційний, хімічний та індивідуальний захист.

Захист від біологічних засобів ураження включає своє­часне виявлення факторів біологічного ураження у залежності від їх виду та ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних та спеціальних про­тиепідемічних і медичних заходів.

Біологічний захист передбачає наступне:

1.Своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту.

2. Введення режимів карантину та обсервації.

3. Знезаражування вогнища ураження.

4. Необхідне знезаражування людей, тварин тощо.

5. Своєчасну локалізацію зони біологічного ураження.

6. Проведення екстреної та специфічної профілактики.

7. Дотримання протиепідемічного режиму населенням, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та господарювання.

Радіаційний та хімічний захист включає заходи для виявлення та оцінки радіаційної, хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного та хімічного контролю, розробку типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами ін­дивідуального та колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог радіаційного та хімічного захисту забезпечу­ється наступними шляхами:

1. Завчасне нагромадження та підтримка у готовності за­собів індивідуального захисту та приладів дозиметричного та хімічного контролю, обсяги та місця збереження яких визнача­ються відповідно до встановлених зон небезпеки, забезпечення вказаними засобами, насамперед, особового складу формувань, що беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у вогнищах ураження, а також, персоналу радіаційно та хімічно небезпечних об'єктів господарювання та населення, яке проживає у зонах небезпечного зараження та на­вколо них.

2. Своєчасне впровадження заходів, способів та методів ви­явлення й оцінки масштабів та наслідків аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах господарювання.

3. Створення уніфікованих засобів захисту приладів та компле­ктів дозиметричного та хімічного контролю.

4. Надання населенню можливості купувати у встановлено­му порядку задля особистого користування засобів індивідуального за­хисту та дозиметрів.

5. Завчасне пристосування об'єктів побутового обслуго­вування та транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей й спеціальної обробки одягу, майна та транс­порту.

6. Розробка загальних критеріїв, методів та методик спостере­жень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки.

7. Завчасне створення та використання засобів колективного захисту населення від радіаційної та хімічної небезпеки.

8. Пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної та хімічної небез­пеки.

Індивідуальний спосіб захисту передбачає застосування індивідуальних засобів захисту органів дихання, шкіри, а також медичних засобів захисту. Цей спосіб широко застосовують у мирний час в умовах радіоактивного забруднення, в зонах, заражених сильнодіючими ядучими речовинами, осередках біологічного зараження, районах стихійних лих. У режимі надзвичайної ситуації і надзвичайного стану всі заходи, які передбачається застосовувати для захисту населення, включають застосування засобів індивідуального захисту.

За призначенням засоби індивідуального захисту поділяються на засоби захисту органів дихання і шкіри. За принципом захисту вони бувають фільтруючі та ізолюючі.

За способом виготовлення індивідуальні засоби захисту поділяються на виготовлені промисловістю і найпростіші, або підручні, які виготовлені з підручних матеріалів.

Засоби індивідуального захисту є табельні, забезпечення якими передбачається табелями (нормами) оснащення залежно від організаційної структури формувань цивільного захисту, і не табельні, як доповнення до табельних засобів або для зміни їх.

Для захисту органів дихання людей у системі цивільного захисту є протигази, респіратори, найпростіші засоби захисту органів дихання – протипилова тканинна маска (ПТМ-1) і ватно-марлеві пов'язки (ВМП).

До ізолюючих засобів шкіри належать: легкий захисний костюм Л-1, захисний комбінезон і загальновійськовий захисний комплект. Фільтруючі засоби захисту шкіри – комплект захисного фільтруючого одягу ЗФО, який захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих ядучих речовин, що перебувають у пароподібному стані, а також від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів у вигляді аерозолів.

Для тимчасового захисту шкіри від радіоактивного пилу, хімічно небезпечних речовин і бактеріальних засобів, якщо немає табельних ЗІЗ, можна використовувати, особливо населенню, звичайний одяг і взуття.

До медичних засобів захисту належать радіозахисні препарати, засоби захисту від впливу отруйних речовин (антидоти), протибактеріальні засоби – сульфаніламіди, антибіотики, вакцини, сироватки та ін.

Для надання першої медичної допомоги існують санітарні сумки і медичні аптечки санітарного поста, індивідуальні перев'язочні пакети та індивідуальні протихімічні пакети.

Засоби захисту мають бути розкладені за призначенням: для особового складу формувань, робітників виробництва, населення тощо. Видають ЗІЗ згідно з планом цивільного захисту об'єкта за розпорядженням органів управлінь при загрозі або виникненні надзвичайної ситуації.

Контрольні запитання за лекційним матеріалом (опитування – на заліковому тижні, 9 заняття, задля виставлення заліку.

1. Перелічити основні завдання Цивільного захисту України.

2. Перелічити основні принципиЦивільного захисту.

3. Функції керівництва підприємств щодо працівників у сферіЦивільного захисту.

4. Що собою являють невоєнізовані формування Цивільного захисту та для проведення яких робіт вони призначені?

5. Перелічити спеціалізовані службиЦивільного захисту.

6. Що таке надзвичайна ситуація (надати визначення)?

7. Навести поділнадзвичайних ситуацій, що можуть виникати на території України у мирний та воєнний часи.

8. Навести поділнадзвичайних ситуацій за масштабом можливих наслідків.

9. Якінадзвичайні ситуації належать до надзвичайних ситуацій техногенного характеру?

10. Якінадзвичайні ситуації належать до надзвичайних ситуацій природного характеру?

11. Якінадзвичайні ситуації природного характеру найчастіше спостерігаються в Україні?

12. Із чим пов’язанінадзвичайні ситуації соціального характеру?

13. Із чим пов’язанінадзвичайні ситуації воєнного характеру?

14. Перелічити основні завдання захисту населення та територій віднадзвичайних ситуацій техногенного характеру.

15. Перелічити основні завдання захисту населення та територій віднадзвичайних ситуацій природного характеру.

16. Перелічити основні принципи захисту населення та територій віднадзвичайних ситуацій природного характеру.

17. Перелічити основні принципи захисту населення та територій віднадзвичайних ситуацій техногенного характеру.

18. Перелічити шляхи забезпечення оповіщення та інформування населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

19. Перелічити кроки, які здійснюються для своєчасного захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

20. Перелічити шляхи створення фонду захисних споруд.

21. Перелічити випадки, за обставин яких планується загальна евакуація.

22. Що повинні передбачати заходи інженерного захисту населення та територій (перелічити).

23. Які кроки (перелічити) передбачає біологічний захист?