Етапи формування органів учнівського самоврядування.

Перший етап. Соціально-психологічна служба школи починає свою роботузі створення команди: знайти й зібрати зацікавлених учнів, створити команду однодумців, які діють спільно, підготувати проект самоврядування й починати його реалізацію у формах, погоджених зі школярами. Найважливіше – створити в команді особливу атмосферу, систему цінностей. Тоді учні сприймуть самоврядування не як громадське, а як особисте життя.

Другий етап. Необхідно обрати модель самоврядування, яка найкраще підходить для цієї команди, форми, методи, засоби її впровадження. Для цього розробляється проект самоврядування. Розробка проекту стає загальною справою команди. Проект має містити відповіді на важливі запитання: які потреби школи може вирішити учнівське самоврядування, яке місце воно займає в шкільному житті тощо.

Третій етап. Команда визначає, як знайти спільну мову з учнями, вчителями (захист проекту учнівського самоврядування та ін.). Якщо роботу на цьому етапі проведено на достатньому рівні, то навколо команди гуртуються активісти, а педагоги й батьки допомагають і підтримують їх.

Четвертий етап. Нормативне забезпечення учнівського самоврядування (документи, які визначають його роль, структуру й повноваження).

П'ятий етап. Формування органів самоврядування (вибори або довільна форма самоорганізації). Самоврядуванню необхідна досить чітка виборна система, адже саме вибори навчають свідомо приймати рішення, віддаючи голос тому, хто справді міг би впоратися із поставленим завданням.

Соціальний педагог разом з адміністрацією школи та представниками учнівського самоврядування створює портфоліо органу учнівського самоврядування, куди входить:

1. Декларація про права дитини.

2. Декларація про права людини.

3. Конвенція ООН про права дитини.

4. Конституція України.

5. Закон України „Про освіту”.

6. Положення про загальноосвітній навчальний заклад.

7. Положення про шкільну раду ЗНЗ.

8. Статут школи.

9. Статут учнівського самоврядування.

10. Структурна модель учнівського самоврядування.

11. Загальношкільний план роботи.

12. План роботи учнівського самоврядування.

13. Плани роботи комісій.

14. Протоколи засідань.

15. Друкований орган учнівського самоврядування.

Коли етап організації шкільного самоврядування або створення дитячої організації завершений, необхідно підтримувати інтерес у учнів до участі в процесі самоврядування. Для цього, перш за все, необхідно розробити свою «корпоративну філософію»:

- визначення місії, тобто найголовнішої мети організації, зрозумілої для всіх;

- визначення основних завдань, необхідних для досягнення місії;

- визначення основних цінностей організації, які повинні прийматися більшістю членів організації. Цінності організації необхідно прорангувати. У кризових ситуаціях рішення повинні прийматися на основі цих головних організаційних цінностей. Наявність і знання організаційних цінностей допоможе зберегти єдність при можливій постійній зміні як лідерів і керівників організації, так і її членів.

- розробка «Кодексу поведінки» (норм поведінки). Норми бувають інституційовані, тобто прописані в якомусь положенні, і неінституційовані, тобто негласно прийняті членами організації. Вступ до організації має на увазі добровільне прийняття цих норм. Норми поведінки повинні підтверджуватися на практиці.

Для розвитку й збереження корпоративної філософії об'єднання рекомендується:

- виписати цінності об'єднання й норми поведінки й розмістити в зручному для учнів місці (в посвідченні члена організації, у вигляді гасел, девізів, кредо, на стендах, плакатах);

- розробити й запровадити власні традиції, обряди, ритуали;

- створювати історію свого об'єднання, фіксувати заходи, події (у вигляді літопису, щоденника або журналу);

- створювати міфи й легенди об'єднання, героїв організації;

- продумати свою символіку, оформити приміщення за допомогою гасел, плакатів, настінних газет, власної друкарської продукції (клятва члена організації, гімн організації, оформлення заходів і т.д.).

Наступним кроком, який сприяє ефективному функціонуванню шкільного самоврядування, є робота щодо згуртованості учнів. Ця робота починається з їх інформованості про ухвалені органами самоврядування рішення й плани, що розробляються. Така інформація може поширюватися за допомогою шкільного радіо, друку, стінних стендів, виступів на зборах і т.д. При цьому важливо, щоб ця інформація стала предметом все шкільного обговорення. Така форма взаємозв'язку й взаємодії може бути організована різними способами:

– створення «поштової скриньки» для передачі інформації (пропозиції, побажання, питання, ідеї) для адміністрації школи, класного керівника;

– вивішування настінної газети в школі або класі (на ній діти пишуть все, що їм хочеться написати, за винятком образ і лихослів'я). У молодшому шкільному віці учні можуть не тільки писати, але й малювати, тобто висловлювати свій настрій або ставлення до чогось або когось через малюнок);

– обговорення на Інтернет-сайті школи;

– випуск періодичної шкільної газети (радіо-, відеогазети тощо). Шкільна періодична газета є одним з ефективних засобів розвитку згуртованості учнів. Основними організаційними моментами створення періодичної шкільної газети є:

– визначення структури газети на зборах, підготовка й оформлення матеріалу шкільною редколегією або прес-центром;

– розподіл обов'язків між членами редколегії або прес-центру (черговість участі у випуску, виконання певних функцій при підготовці газети в кожному номері, можливість змінювати вид діяльності, наприклад: підготовка статей, коректування, роль класних колективів в підготовці шкільної газети);

– дотримання принципу зворотного зв'язку (для відгуків учнів і вчителів);

– відображення в шкільній газеті свободи думки, слова і волевиявлення учнів.

Ефективним методом є участь школярів в плануванні діяльності школи, а також контролі за виконанням ухвалених рішень. Участь у плануванні певної значущої справи створює відповідну психологічну готовність до її подальшого виконання. Цю спільну діяльність можна здійснювати в рамках проведення учнівських зборів, які є вищою формою самоврядування (як на рівні класу, так і на рівні школи). Метою проведення зборів є вироблення й прийняття колективного рішення з виникаючих проблем, за визначенням видів діяльності дитячого колективу, виходячи з інтересів учнів.

Іншою формою, спрямованою на об'єднання й розвиток співпраці, є практика правової взаємодії школярів і вчителів. Для цього до розробки шкільних статутів, положень про органи самоврядування залучаються всі учні. Основним принципом в організації правової взаємодії є підхід: «Самі створюємо закон – самі по ньому живемо», причому важливо, щоб ці закони, правила, положення ставали предметом обговорення у школярів, щорічно аналізувалися й коректувалися, щоб для кожного складу органу учнівського самоврядування були «живі» правила. Істотним елементом правової взаємодії є правове регулювання відносин між школярами й школою. Для цього створюється система договірних відносин між учасниками освітнього процесу.

Необхідно при створенні шкільних документів, конституцій, положень про шкільне самоврядування й статутів дитячих об'єднань передбачити поступове розширення повноважень учнів щодо самоврядування, причому на початковому етапі існування дитячого органу самоврядування ці повноваження повинні бути мінімальні й реальні для виконання їх дітьми.

При розробці документів слід звернути увагу на розділи, що містять гарантованість захисту прав всіх школярів, вчителів, батьків. Гарантованість прав в школі – це юридичні гарантії (наявність закріплених в документах прав громадян школи), організаційні гарантії (наявність правозахисних органів), інформовані гарантії (доступність інформації про правове поле школи всім учасникам освітнього процесу) і ціннісні гарантії (ухвалення цінності правової поведінки всіма учасниками.

Для цього доцільно:

- розробити, обговорити й прийняти загальношкільну конституцію, в якій визначені й описані основні цінності школи, права й обов'язки всіх громадян школи, механізми правового регулювання, вживані в школі, структура й порядок дії органів управління й самоврядування й їх взаємодії;

- створити конституційну комісію школи, основним завданням якої є забезпечення прав, гарантованих конституцією.

Безумовно, розвиток такої загальної згуртованості й свідомості – довготривалий процес. Найбільш загальним і універсальним методом розвитку згуртованості суб'єктів освітнього процесу є спільна участь у різних видах діяльності, в першу чергу, неформальної діяльності: постановка спектаклів, участь у спортивних змаганнях, підготовка до фестивалів тощо. При цьому ефект посилюється, коли йдеться про ситуації конкуренції з іншою школою, коли необхідно підтримати честь школи і ін.

Використання технології КТД (колективно-творчої діяльності) також сприяє згуртованості учнів, уможливлює формування соціальних, комунікативних, полікультурних компетенцій учнів, що реалізуються в прагненні й здатності до продуктивної творчої діяльності. Методика КТД – це спосіб організації життя дитячого колективу, за якого діти та дорослі планують свою діяльність через обговорення та вибір думок, припущень, ідей кожного, формуючи стосунки дружби, поваги, взаєморозуміння й турботи.

Етапи організації й проведення колективної творчої справи. Перший етап – попередня робота колективу. На цьому етапі соціальний педагог визначає конкретні виховні завдання КТД, планує свої початкові дії, інформує школярів, які КТС можна провести, відповідає на запитання дітей. Виникає бесіда, яку можна назвати «стартовою». Йде обговорення: що краще зробити? для кого? хто братиме участь? кому бути організатором? Керівник не диктує, не нав'язує свою думку, а розмірковує разом з учнями.

Другий етап – колективне планування.Воно починається з роботи в мікроколективах – тимчасових об'єднаннях, де головна роль належить дітям. Кожний висловлює свою думку про питання, які вирішуються, у результаті формується єдина думка мікроколективу. Потім збирається весь колектив і слухає представника кожної мікрогрупи. Соціальний педагог спонукає до пошуку кращого варіанта розв'язання завдання. Для цього використовують різні прийоми й методи:

– метод соціологічного опитування (анкетування, бесіди, інтерв'ю);

– методики «незакінченого речення». Дітям пропонується за короткий проміжок часу закінчити такі речення: найбільша проблема в нашому класі – це..., я вважаю, що в нашому класі необхідно обговорити таке питання, як.., більш за все мене турбує проблема...;

– методика «Будуємо новий класний дім» (учням пропонується покласти в будинок свою «цеглину» з пропозицією;

– метод «Мозковий штурм». Учні протягом 5-7 хвилин визначають найбільш важливі питання в житті класу й називають відповідні теми КТС.

Третій етап – колективна підготовка КТС. Для підготовки й проведення обраної КТС на загальному обговоренні створюється спеціальний орган – рада справи, у яку входять представники від кожного мікроколективу. Рада справи – тимчасове об'єднання, вона існує лише під час підготовки й проведення одної КТС. Для підготовки й проведення наступної КТС вона створюється заново.

Четвертий етап – проведення колективної творчої справи. Цей етап – результат роботи, яка була здійснена під час підготовки КТС.

П'ятий етап – колективне підбиття підсумків КТС: що вдалося й чому? що не вдалося здійснити й чому? що пропонуємо на майбутнє?