Розділ 3 русалка дністрова

ВСТУП

Актуальність. Кінець ХVІІІ – початок ХХ ст. є періодом національно-культурного відродження на українських землях. Головним його моментом було формування і пробудження національної самосвідомості, активного політичного життя і модерної української культури. Розуміння цих загальнотеоретичних проблем, зокрема передумов, наслідків та значення національного відродження в західноукраїнських землях є одним з основних напрямків дослідження. Питання історії національного відродження має безумовно важливе значення для цілісного розуміння історичного розвитку України в ХІХ – початку ХХ ст., культурної свідомості та на історії національних традицій. Сьогодні українські землі, які на протязі багатьох століть знаходились в різних соціокультурних системах, об’єднані спільною державою і національними кордонами. Це ставить перед нами потребу більш ґрунтовного вивчення особливостей культурно-політичного розвитку кожного з регіонів, передусім для запобігання регіонального розколу України, культурного нігілізму, денаціоналізації та ігнорування національних традицій. Потрібно розуміти, що національне відродження ХІХ століття стало міцним імпульсом для державного відродження 1917-1920 рр., сформувавши платформу українського руху. Пошук шляхів подолання кризових яви в свідомості сучасного українства неминуче ставить питання про використання історичного досвіду національного пробудження. Не дивлячись на те, що тема національного відродження
досить детально вивчена українською історіографією, потрібно ще раз звернутись до деяких як загальнотеоретичних проблем в Західній Україні – регіоні, з якого фактично починався український рух.
Об’єктом дослідження виступають соціально-політична та культурна діяльність української інтелігенції, західноукраїнський розвиток національної історії, мовознавства, літератури, науки, освіти, громадська робота перших політичних партій.

Мета. дослідити і системно викласти умови розвитку і характерні особливості національно-культурного відродження на західноукраїнських землях в кінці ХVІІІ – на початку ХХст.

Завдання
- знайти початок національного відродження.

 

РОЗДІЛ 1

ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
На перший план висувається питання про розвиток української мови, її захист, утвердження української національної свідомості. Рушійною силою в цьому процесі стали священики Української греко-католицької церкви, які взялися до видання підручників українською мовою, наукових праць.

Великих зусиль для піднесення національної свідомості доклали «Будителі» на Закарпатті – І.Базилевич, О.Духнович, О.Духнович (автор гімну Закарпаття «Я русин був, єсьм і буду»), М.Лучкай, А.Добрянський. Вони поставили за мету впровадження української мови в освіту, пресу, літературу, виступали за широке дослідження і дослідження і популяризацію місцевої історії як частини історії України. Митрополит М.Левицький надіслав до уряду тракт, в якому обстоювалося право української мови на існування. Церковний діяч І.Могильницький спробував заснувати в Перемишлі освітнє товариство греко-католицьких священиків. Однак ця спроба виявилася не вдалою через протидію польського духовенства. Проте заслугою Могильницького є, зокрема, те, що він домігся від австрійського уряду заснування в Східних Галичині початкових шкіл з українською мовою навчання.

Багато українців стали членами польських революційних об”єднань, де відстоювали інтереси українського населення краю. Коли керівники «Співдружності» відмовилися прийняти нову назву організації - «Співдружність польського й українського народу», українці утворили товариство – «Руське коло».

У 30-40-х роках ХІХ ст. на Закарпатті розпочали громадську й літературу діяльність письменники О.Павлович, які відстоювали право українського народу на вільний розвиток. 1847р. вийшов друком українського народу на вільний розвиток. 1847р. вийшов друком український буквар О.Духновича. Це стало знаменною подією в культурно-освітньому житті західноукраїнських земель.

Багато зробив для піднесення національної свідомості буковинців І.Головацький, розповсюджуючи серед буковинської інтелігенції укладений ним літературно-фольклорний науковий альманах «Вінок русинам на обжинки» (1846-1847).

 

 

РОЗДІЛ 2. РУСЬКА ТРІЙЦЯ

Яків Федорович Головацький (17 жовтня 1814-†13 травня 1888, Вільнюс) в сім’ї священика — український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик літератури, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч. Співзасновник об'єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністрова». Вуйко Миколи Антоновича. Закінчив Львівський університет(1841). (1864-1867) перший хто став професором української мови та літератури цього університету. 1864-1866 рр. – ректор Львівського університету.

Я.Головацький – автор наукових праць з літератури, історії, етнографії. Найвідоміша праця - «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» у чотирьох книгах (1878).

Маркіян Семенович Шашкевич (6 листопада 1811-†7 червня 1843) — західноукраїнський (галицький) пророк «Будитель», письменник, поет — зачинатель нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч, фольклорист,етнограф. Перший в нових часах речник відродження західноукраїнських (галицьких) земель. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Виступав за рівноправність української мови з польською в умовах того часу. Народився на Львівщині. Походив з родини греко-католицького священика. Навчався у Львові (університет, духовенства семінарія). За українську діяльність переслідувався світськими та духовними властями. Від 1838 р. до кінця життя-священик у селах Львівщини.

Іван Миколайович Вагилевич (2 вересня 1811 -†10 червня 1866) — священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Один з авторів альманаху «Русалка Дністровая». Народився на Станіславщині (тепер – Івано-Франківська обл.) у сім’ї священика. Займався Історичними, етнографічними й археологічними дослідженнями. Писав польською, чеською то українською мовами. Переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім», додавши науковий коментар. З 1848 р. перейшов на полонофільські позиції, пропагував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Від 1829 р. до кінця життя жив, навчався і працював у Львові:духовна семінарія,університет, бібліотека Оссолінських, міський архів.

У центрі західноукраїнського відродження першої половини ХІХ ст. стояла «Руська трійця» - демократично-просвітницький гурток, заснований випускниками Львівської греко-католицької семінарії М.Шашкевичем, Я.Головацьким, І.Вагилевичем (термін «руська» тоді означала «українська»). Метою гуртка було висунуто піднесення національної свідомості в регіоні,перетворення народної мови в літературну. Це відкрило б селянству доступ до знань, сприяло б запровадженню української мови в громадянське життя.

«Руська трійця» як напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання діяло у Львові в 1833-1837 рр. «Трійчани» «ходили в народ»: записували народні пісні й перекази, слова й вирази, вживані простими людьми; у церквах виголошували проповіді українською мовою. І.Вагилевич навіть армував селян підніматися на боротьбу проти національного та соціального гноблення.

У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали про Богдана Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друкувати збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.

 

 

РОЗДІЛ 3 РУСАЛКА ДНІСТРОВА

«Русалка Дністровая» — перший західноукраїнський альманах, виданий у м. Буда (з 1873 Будапешт) в 1837 році силами членів гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем.

Влада, схаменувшись, заарештувала весь тираж збірки, що залишився, а видавців було притягнено до відповідальності. Проте члени «Руської трійці» не припинили діяльності. У 1846 р. Яків Головацький опублікував статтю «Становище русинів у Галичині», в якій викривав антиукраїнську політику Габсбургів: «Русини під ласкавим пануванням Австрії живуть без літератури, без часопису, без національної сили, знання справи, любові до Батьківщини і самопожертвування». Незважаючи на те, що «Руська трійця» не проголошувала революційних гасел, її діяльність у кращих європейських традиціях Просвітництва пробуджувала національну свідомість українства, прагнення боротьби за свої національні й соціальні права.