Протягом 1999–2004 років виходило вибране з його іронічної прози.

Біографія Сергія Носаня

Носань Сергій Лукич — український поет, прозаїк, драматург, публіцист. Член НСПУ. Заслужений діяч мистецтв України.

Носань Сергій Лукич народився 1 липня 1939 року у с. Чехівка Чорнобаївського району Черкаської області у працьовитій хліборобській родині. Він був ще зовсім малим, коли батько пішов на війну і не повернувся. Усі сімейні турботи лягли на плечі матері, яка працювала у рільничій бригаді. Згодом матір померла.

Після закінчення школи працював у будівельній бригаді. Наступними віхами життя були служба в армії, робота на переправі (на поромі). 1967 року закінчив Черкаський педагогічний інститут. Працював матросом, учителем, журналістом, викладачем інституту.

Товаришував із Г. Тютюнником.

Автор оповідань, повістей: «Стежка в зеленому житі» (1976), «Час глибокої осені» (1979), «Високі, високі гори» (1984), «Вогонь, що спалює дотла» (1989), «Пір’їна з крила Жар-птиці» (про народного майстра з Кам’янки Макара Муху), «Осіннє золото» (2004); романів: «Метеори» (1986), «Голгофа любові», «Пласти»; нарисів «Геній правда», «Ой, Дніпро, Дніпро»; поетичних драм «Остання мить» (про лицаря української поезії Василя Симоненка), «Судна ніч» (про Богдана Хмельницького), «Богом даний я народу», «Мазепа»; п’єс про Т. Шевченка «Та не однаково мені…», про Софію Потоцьку, чиїм ім’ям названо парк «Софіївку» в Умані — перлину паркової архітектури світового значення «Моя любове, моя Мадонно», трагікомедій «Монолог» та «Ювілей» та ін.

Лауреат обласної літературної премії «Берег надії» імені Василя Симоненка (1994) та літературно-мистецької премії імені Михайла Старицького (2001).

Зараз працює редактором Черкаської обласної державної телерадіокомпанії.

Творчість

Література приваблювала Сергія Носаня давно. Ще в п’ятому класі він створив одноактівку зі шкільного життя «Горобчик», у якій сам виконав головну роль. З того часу письменник залишився вірним літературі. Пише про побачене, вистраждане.

Проза

Перше оповідання «Пісня для тебе» було опубліковано у «Сільських вістях» у 1972 році. Далі були ще оповідання, вірші та етюди.

Уже першу повість С. Носаня «Стежка в зеленому житі» (1976) помітив метр української прози, великий Олесь Гончар і тепло привітав у пресі молодого автора. Надзвичайно високо оцінив видатний майстер і наступну — екологічну повість Сергія Носаня «Ой, Дніпро, Дніпро!..», де автор на ґрунті багатющого документального матеріалу зболено розповідає, вдаючись до метафоричних узагальнень, про сотні тисяч гектарів безцінних земель, потоплених гнилими водами Кременчуцького та інших так званих «рукотворних морів» Дніпровського каскаду, про тисячі знищених тими ж «морями» древніх сіл, серед яких і рідна авторові Дубинка, що стала прототипом зображеного в повісті хутора, про ту страшну матеріальну, а ще страшнішу — непоправну моральну — шкоду, злочинно завдану Україні і її народові в часи безглуздих компартійних дороговказів.

Широкий розголос мав роман С. Носаня «Голгофа любові» (1989) про самовіддану дружину декабриста Василя Давидова Олександру Давидову, яка, маючи вже шестеро маленьких діток, з нашої Кам’янки помандрувала за чоловіком в Сибір на каторгу і прожила там, підтримуючи його до самої смерті, 25 довгих тяжких років. Збираючи матеріал для роману «Голгофа любові», він їздив по Сибіру, місцями каторжних робіт і поселень декабристів.

У 2009 році було видано вибрані твори С. Носаня.

Іронічна проза

Окрему сторінку творчості посідає «іронічна проза» С. Носаня. Варто згадати такі гумористичні та сатиричні твори: «Хобі» (1980), «Скільки тій людині треба?» (1987), «Мужність», «Лящі» (1989), «Джерело», «Витівки прибульців» (1990), «Мамонто-динозаврія», «Життя покаже…», «Вишняк», «З ранку до вечора», «Субординація», «Трибуна» (1991), «Аванс», «Приступаємо до розсекречення», «Даєш!..» (1992), «Помітний крок, (або Прес-служба представника прези-дента в районі „Ч“ повідомляє)» (1994), «Мер і мер-седес», «Маразм» (1995), «Пір’я, або Портрети з натури» (1997), «Українська правиця; Гарант, або Як утворюються партії» (2001), «Самоврядування» (2002), «Усмішка любові», «Святий дух», «Золоті стегенця» (2004), «Батьківщина-мати кличе», «Качине око», «Русалочка» (2005), «Диваківці, або Котигорошко і Понтій Пілат з Холодного Яру» (2008).

Протягом 1999–2004 років виходило вибране з його іронічної прози.

Поезія

Микола Жулинський, академік, директор Інституту літератури НАН України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, так висловився про його поетичну творчість:

«Чудова поетична мова, прозорий стиль, яскрава й оригіналь-на художня палітра бачення людських характерів і земного жит-тя взагалі з притаманним авторові філософським заглибленням і осмисленням.»

Драматичні твори