Розглядаючи методи оцінки продуктивності праці в сучасних умовах зазначимо, що на макроекономічному рівні вітчизняні дослідники пропонують визначати її як відношення ВВП до чисельності працюючих в еквіваленті повної зайнятості.[2, с.32-33] Проте ми не будемо детально зупинятися на питаннях визначення продуктивності праці на загальнонаціональному рівні, а перейдемо безпосередньо до визначення методів підвищення продуктивності саме інтелектуальної праці.
Проблеми підвищення продуктивності праці, як фізичної, так і інтелектуальної, є предметом розгляду економістів вже протягом багатьох десятиліть. Але якщо розглядати еволюцію продуктивності праці протягом останніх 50-ти років, то помітною є тенденція зростання дедалі більшої уваги до питань саме продуктивності інтелектуальної праці. [1, с.3]
Тим не менш, робота над підвищенням продуктивності працівників інтелектуальної сфери тільки починається. У 2000 році вона знаходилась приблизно на тому ж рівні, на якому у 1900 році знаходилась робота по підвищенню продуктивності фізичної праці. Проте сьогодні про продуктивність працівників інтелектуальної праці нам відомо набагато більше, ніж було відомо про продуктивність фізичної праці нашим попередникам сто років назад. [7, с. 249-250]
Продуктивність розумової праці – найцінніший актив, який змінив виробничо-механічне обладнання – символ фізичної праці. Представники розумової праці – головні в людському капіталі. Вони стають найбільшою групою серед представників національної економіки.
Головні фактори, що зумовлюють продуктивність інтелектуальної праці:
1) Якість продукції;
2) Безперервна інноваційна діяльність;
3) Виробнича незалежність;
4) Шанобливе, дбайливе ставлення до працівників цієї категорії;
5) Постійне самовдосконалення.[8, с.11-12]
Проаналізувавши фактори, які зумовлюють продуктивну інтелектуальну працю, можна визначити чинники, якими визначається продуктивність інтелектуальної праці спеціаліста:
1) Продуктивність представника інтелектуальної праці потребує чіткої відповіді на запитання “У чому полягає виробниче завдання?”;
2) Відповідальність за продуктивність цілком покладається на самого працівника. Представники інтелектуальної праці повинні самі собою керувати; їм необхідна незалежність та можливість контакту з інтелектуальним оточенням для консультацій та використання проміжних результатів;
3) Безперервна інноваційна діяльність повинна бути невід’ємною частиною розумової праці і включатись у виробниче завдання працівника; він повинен відповідати за впровадження нововведень;
4) Працівникам інтелектуальної праці потрібно, з однієї сторони, постійно вчитись, а з іншої – постійно вчити;
5) Продуктивність представника інтелектуальної праці не вимірюється кількістю чи об’ємом – принаймні, це не головний показник. Зате якості приділяється величезна увага, наприклад можливість використання результатів, що досягнуті в межах одного проекту, для вирішення завдань проектів що не були виконані, або що виконуються паралельно з даним;
6) Накінець, для підвищення продуктивності робітника необхідно дивитись на нього не як на “затрати”, а швидше як на “капітал”, і відповідно з ним поводитись. Необхідно, щоб спеціалісти хотіли працювати на дану організацію і надавали перевагу даному варіанту перед іншими альтернативами.
Одним з ключових показників, яким вимірюється продуктивність інтелектуальної праці є якість виконаної роботи. Продуктивність інтелектуальної праці повинна в першу чергу бути націленою на досягнення якості, причому не мінімального її рівня, а оптимального, а краще – максимального. Тільки при наявності такого рівня якості можна ставити питання: “А який об’єм, які кількісні показники роботи?”. Це не тільки означає, що до питання підвищення продуктивності інтелектуальної праці необхідно підходити з позиції якості, ніж кількості; це також означає, що потрібно ще навчитись визначати цю якість.[7, с.260-263]
Продуктивність праці наукового працівника безпосередньо залежить від рівня забезпечення сучасними програмними та апаратними засобами для отримання наукового результату, модельного чи експериментального підтвердження отриманого наукового результату, гіпотези, розробки, можливості її застосування на практиці чи використанні в подальших дослідженнях.
Підвищення продуктивності інтелектуальної праці – це одне з найважливіших завдань менеджменту у ХХІ ст. Для розвинених країн це навіть не завдання, а насущна потреба, від якої залежить саме їх існування. Для цього і надалі величезні кошти вкладаються в фундаментальні дослідження (квантова теорія твердого тіла, біотехнології у створенні нових засобів обчислення та формування нових каналів передачі даних, розробка програмного забезпечення з використанням об’єктних кодів для пришвидшення обчислень у десятки та сотні разів, кластерні технології обчислювальних комплексів, космічні дослідження з метою створення нових матеріалів з надприродними властивостями, наприклад цьогорічна Нобелівська премія Андрія Гейма за розробку та експерименти з новим матеріалом графеном). Ні при яких інших умовах розвинені країни не зможуть надіятись на виживання, не говорячи вже про збереження лідерства і сьогоднішніх стандартів життя.
