Вступ
У ХХ столітті важливим та істинно унікальним досягненням менеджменту було підвищення в 50 раз продуктивності фізичної праці на виробничих підприємствах. Найголовніше завдання, яке стоїть перед менеджментом у ХXІ столітті пов’язане з підвищенням продуктивності праці, проте на цей раз інтелектуальної. Найціннішим активом для будь-якої компанії ХХ століття було виробниче обладнання. Найціннішим активом будь-якої організації ХХІ століття – причому як комерційної, так і некомерційної – стануть її працівники у сфері інтелектуальної праці та їхня продуктивність.
Загалом продуктивності праці приділяється значна увага на рівні організацій всіх сфер діяльності, як одному з найважливіших показників ефективності, який характеризує рівень раціонального використання ресурсів і застосовується для внутрішнього аналізу і планування ефективної господарської діяльності підприємства.
В Україні дослідженням методів підвищення продуктивності праці займалася ціла низка науковців: А.М.Алимов, Ю.М.Бажал, Л.К.Безчасний, І.О.Булкін, В.М.Геєць, Н.П.Гончарова, А.Ревенко. Проблеми інтелектуальної праці досліджують В.Сидорук, Т.Бауліна, О.Грішнова, Й.Цимбрикевич. Натомість питання продуктивності інтелектуальної праці активному досліджувалось західними науковцями, такими як Ф.Друкер Пітер, Х.Рагот, а також російським дослідником В.Бородіним.
Вироблення та впровадження нових методів підвищення продуктивності праці у наукових інститутах є особливо важливим в сучасних умовах. Саме наукові інститути та наукові підприємства дають поштовх до розвитку економіки в цілому шляхом розробки інновацій і винаходів.
Також важливим аспектом діяльності науково-технічних інститутів є підготовка висококваліфікованих кадрів, які спроможні ефективно керувати персоналом, раціонально використовувати свої знання та навички.
У даній роботі розглядатиметься проблема стимулювання та підвищення продуктивності інтелектуальної праці у науково-технічному інституті.
Поняття та особливості інтелектуальної праці
В епоху постіндустріального розвитку, орієнтації на його інформаційну складову загострюються різні проблеми, які раніше не досліджувалися. Одним з ключових питань у цьому аспекті є дослідження ролі інтелектуальної праці. На сьогодні доведено, що інтелектуальна праця відіграє вагому роль у розвитку виробництва.
Інтелектуальна праця об'єднує процеси, пов'язані з прийомом і передачею інформації, які потребують активізації процесів мислення, уваги, пам'яті. Розумова праця полягає в переробці та аналізі великого обсягу різноманітної інформації, і як наслідок цього - мобілізація пам'яті та уваги, частота стресових ситуацій. Інтелектуальна праця також може бути визначена як будь-який тип роботи, що безпосередньо не впливає на фізичні властивості продукції. Це в основному інформаційно-продукуюча або комунікаційна діяльність. У літературі досліджувались багато аспектів інтелектуальної праці, такі як аналітична діяльність, інтерактивні заняття, штучний розум, виконання рутинних інтелектуальних завдань.[1, с.2]
Економічна теорія також досить ґрунтовно досліджувала питання розрізнення фізичної та інтелектуальної праці. Перш за все, фізична праця в теорії, та й на практиці, розглядається як затратний вид діяльності. Інтелектуальна праця навпаки розглядається як основний капітал. Затрати необхідно жорстко контролювати та зводити до мінімуму, а основний капітал необхідно нагромаджувати. Другий аспект полягає у тому, що представники фізичної праці не володіють засобами виробництва, а повинні володіти величезним та дуже цінними досвідом роботи. Проте даний досвід можна застосувати лише на даному місці роботи. Він не є портативним. Люди інтелектуальної праці навпаки володіють усіма засобами виробництва, тобто тими знаннями, які в них зберігаються. Відповідно це абсолютно портативний та дуже об’ємний вид основного капіталу. Оскільки представники інтелектуальної праці володіють усіма засобами виробництва, то вони є надзвичайно мобільними.[7, с.251-253]
При дослідженні особливостей інтелектуальної праці варто зазначити, що саме через неї реалізується ефективність функціонування суспільної праці в цілому. Аналіз робіт провідних економістів показав, що праця може бути загальною, суспільною та індивідуальною, але інтелектуальна праця має певні особливості, які проявляються у наступному:
1) Результати інтелектуальної праці є продовженням досягнень людського розуму, всіх попередніх поколінь, збережених досягнень. Тобто жодне досягнення в науковій області не може виникнути на порожньому місці;
2) Особливий характер інтелектуальної праці проявляється в тому, що, будучи частиною суспільної праці, інтелектуальна праця є суспільно необхідною. Так, якщо купують результат інтелектуальної праці, то суспільно визнається її значимість;
3) Індивідуальна наукова праця виражається в тому, що який би не був обсяг роботи, скільки б не було притягнуто фахівців, в остаточному підсумку кожний етап виконується індивідуумом, конкретним виконавцем;
4) Інтелектуальну працю відрізняє імовірнісний характер, тому що не завжди досягнутий результат може бути позитивним з погляду одержання конкретного ефекту від застосування тієї або іншої розробки;
5) Інтелектуальна праця виділяється творчим характером і вимагає використання в основному інтелектуальних здібностей працівників серед інших зусиль людського організму;
6) Інтелектуальна праця займає значний проміжок часу між результатами, які виражаються в підвищенні ефективності виробництва, і витратами, яких потребували дослідження.[3, с.98]
Перераховані вище особливості дають нам змогу дійти висновку, що інтелектуальна праця на відміну від фізичної є більш складною в оцінці, у визначенні ефекту від такої праці. Крім того, спостерігається неоднорідність усередині інтелектуальної праці. Мається на увазі те, що праця теоретика, практика, працівника якої-небудь іншої категорії інтелектуальної праці відрізняється свою метою, характером виконуваних операцій, предметом, засобами, визначенням ролі фактора часу.[11, с.24]
