Класифікація методів управління. Характеристика методів управління закладами освіти.

 

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає:

· дошкільну освіту;

· загальну середню освіту;

· позашкільну освіту;

· професійно-технічну освіту;

· вищу освіту; післядипломну освіту;

· аспірантуру;

· докторантуру;

· самоосвіту.

Органами державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки; міністерства і відомства України, які мають навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія (ВАК) України; відділи (управління) освіти місцевих державних адміністрацій.

Державний характер управління системою загальної середньої освіти базується на принципах: доступності для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; доступності й безоплатності здобуття повної загальної середньої освіти; обов’язковості повної загальної середньої освіти; рівності умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей; органічного зв’язку із світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежністю освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; наукового характеру; інтеграції з наукою і виробництвом; взаємозв’язку з освітою інших країн; гнучкості й прогностичності системи освіти; єдності та наступності; безперервності й різноманітності; поєднання державного управління і громадського самоврядування. Ці принципи визначають основні напрями, пріоритети освітньої політики, а отже, і характер освіти та освітніх закладів у країні. Для сучасного стану системи управління освітою характерний процес децентралізації, тобто передача ряду функцій і повноважень від вищих органів управління нижчим. Державні органи розробляють найбільш загальні стратегічні напрями, а обласні й районні (міські) органи спрямовують зусилля на вирішення конкретних, фінансових, кадрових, матеріальних, організаційних проблем.

Другою особливістю є перехід від державного до державно-громадського управління освітою, головною метою якого є поєднання зусиль держави і суспільства у вирішенні проблем формування державної політики в галузі освіти, питань навчально-виховної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності. Важливим показником підсилення суспільного характеру управління освітою є роздержавлення системи освіти. Поряд з державними в Україні функціонують недержавні загальноосвітні навчально-виховні заклади, створені на основі інтересів та бажань учнів і батьків, учителів і вихователів, запитів регіональних, національних, професійних, конфесіональних об’єднань і груп. Управління такими закладами здійснює безпосередньо його засновник або за його дорученням опікунська рада, сформована засновником.

Також значну роль у системі освіти відіграють державні освітні стандарти. Вони визначають зміст освітніх програм, що реалізуються в освітніх закладах, регламентують їх діяльність, окреслюють загальні параметри системи освіти в цілому.

Управління – це діяльність, спрямована на розробку рішень, організацію контролю, регулювання об’єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації. Керівництво закладами освіти повинно здійснюватися відповідно до таких принципів управління, як: державотворення, науковості, демократизації, гуманізації, цілеспрямованості, плановості, компетентності, оптимізації, ініціативи й активності, об’єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов’язків, принципу поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Способом впливу на учасників управлінського процесу є методи управління.

Серед різних підходів можна виділити наступну їх класифікацію:

· організаційні,

· педагогічні,

· соціально-психологічні

· економічні методи управління.

Організаційні методи передбачають систему організаційних розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Це інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти. До педагогічних методів управління відносять проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учителів, семінарів, диспутів, педагогічних читань.

Соціально-психологічні методи управління – це методи формування суспільної свідомості, морального стимулювання (заохочення і покарання), методи впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу (посвячення молодого педагога, звіти творчих учителів), створення нормального психологічного клімату в колективі, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв’ю, тестування, використання різноманітних соціометричних методик), які дозволяють визначити сформованість громадської думки, рівень задоволення роботою.

Матеріальне стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за результатами атестації), економічне планування та бюджетне управління відносять до економічних методів управління. Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління.

Виділяють такі функції управління:

· за належністю до сфер діяльності – спеціальні,

· за етапами управління – загальні.

Спеціальні функції – це посадові функціональні обов’язкипедагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора та ін.), а загальні функції управління властиві будь-якому об’єкту управління (до них відносять: планування, організацію, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз).

 

 

Управління школою в сучасних умовах — це складний процес, складовими якого є правильний вибір мети і завдань, вивчення і глибокий аналіз досягнутого рівня навчально-виховної роботи, система раціонального планування, організація діяльності учнівського і педагогічного колективу, вибір оптимальних шляхів для підвищення рівня навчання і виховання, ефективний контроль.

Управління школою – це науково обґрунтовані дії адміністрації і педагогів, спрямовані на раціональне використання часу і сил викладачів і учнів у навчально-виховному процесі з метою поглибленого вивчення навчальних предметів, морального виховання, підготовки до усвідомленого вибору професії і всебічного розвитку особистості.

Вирішення цих питань залежить від уміння керівництва школи і вчителів творчо використовувати найновіші досягнення науки і передового досвіду, від здатності створити необхідні умови для впровадження наукової організації праці (НОП) у школі, від взаємовідносин, що складаються в колективі, від активності вчителів і учнів у навчально-виховній роботі.

У невеликих школах, де всього 5-10 учителів, директор безпосередньо керує всіма працівниками школи.

У школах з більшою кількістю вчителів діє лінійна система, директор керує через своїх помічників.

У вузах і великих комплексах діє функціональна система управління: є навчальна частина, яка відає навчальною роботою; наукова частина, здійснює керівництво навчальними дослідженнями викладачів; господарча частина, забезпечує фінансами, меблями, найнеобхіднішими посібниками для навчально-виховного процесу.

Найважливішими принципами управління школою (педагогічними системами) є:

¾ демократизація і гуманізація;

¾ системність і цілісність в управлінні;

¾ реальне поєднання централізації і децентралізації керівництва;

¾ єдність єдиноначальності і колегіальності в управлінні;

¾ об'єктивність і повнота інформації в управлінні.

У сучасній теорії управління особливе місце займає так званий системний підхід, який передбачає свідоме і планомірне управління. Встановлюються зв'язки між сферами управління, висувається головна мета, відповідно до якої формуються частинні, проміжні завдання, накреслюються шляхи і терміни їх виконання, розподіляються наявні резерви, виділяються засоби, організується робота, здійснюється контроль. Схематично системний підхід можна подати у вигляді такої ланки: мета - ресурси - план - рішення - реалізація - контроль.

Школа, як керована система, складається з двох підсистем: керівної і керованої. До складу керівної підсистеми належить директор, його заступники; до складу керованої - вчителі, учні, лаборанти, технічний персонал. Успіх управління при системному підході залежить від:

¾ планування роботи школи, правильного визначення, ранжирування за ступенем важливості завдань навчально-виховного процесу;

¾ розстановки кадрів і встановлення зв'язків між підсистемами і управлінням цими зв'язками;

¾ налагодження системи оперативної інформації всередині школи і ефективності зворотного зв'язку;

¾ глибини та всебічності педагогічного аналізу і своєчасної допомоги з метою попередження і найшвидшого усунення недоліків;

¾ створення умов для впровадження НОП у практику роботи всіх співробітників і учнів;

¾ наявності необхідного психологічного мікроклімату в колективі;

¾ кваліфікації і досвіду керівників школи і системи підвищення педагогічної майстерності та професійної підготовки вчителів.

Школа – складна динамічна система. В ній чітко виділяються три головні взаємопов'язані аспекти: функціональний, структурний та інформаційний.

Аналіз школи як системи показує, що вона характеризується безперервною зміною станів, характером зв'язку між елементами, обумовленими метою і завданнями навчально-виховного процесу в кожній віковій групі учнів. Стосовно школи, управління -? вплив, заснований на наукових принципах та методах і спрямований на оптимальну організацію навчально-виховного процесу.

Основними функціями управління є: аналіз і планування, організація і контроль, координація і стимулювання.

Аналіз – це той фунт, на якому тримається вся система планування і організації навчально-виховного процесу.

Планування – як одна з найважливіших функцій управління, передбачає визначення найбільш ефективних шляхів досягнення визначених завдань.

Організація – це формування і встановлення відносно стійких взаємозв'язків між керівною і керованою системами, які функціонують і розвиваються як єдине ціле.

Координація – передбачає високу оперативність і встановлення гармонії між всіма ланками і напрямами навчально-виховного процесу, між керівною і керованою системами.

Контроль – це активна стадія процесу управління, коли порівнюються досягнуті результати з тим, що було заплановано. Основою всієї системи контрольних вимірів (кількісних і якісних) є зворотний зв'язок.

Стимулювання – це система заходів, спрямованих на створення творчо працюючого педагогічного колективу і активну цілеспрямовану діяльність учнів.

Найважливішою закономірністю управління є єдність кінцевої мети і завдань адміністративного, педагогічного, сімейного і громадського впливу в процесі формування особистості школяра.

Для реалізації цієї закономірності дуже важливим є координація дій школи, сім'ї, громадськості. Між ними існує багато зв'язків, які й мусять бути залучені в процес виховання підростаючого покоління.

В теорії управління за останні роки визначилися нові підходи до розв'язання проблем взаємовідносин керівників і підлеглих, прав і обов'язків посадових осіб, психології управління. Якщо раніше всі ці проблеми легко розв'язувалися на основі так званих принципів демократичного централізму, то нині все більш глибоко виявляється характер самої культури відносин, показником якої є професійні і загальнолюдські цінності.

 

 

Планування навчально-виховної роботи педагога.