Тема. Методична робота в школі

Лекція № 1

Тема. Наукові основи управління загальноосвітніми навчальними закладами.

Мета: Сформувати поняття про систему управління закладами освіти. Вивчити структуру органів управління освітою та їх повноваження.

План

1. Принципи управління загальноосвітніми навчально-виховними закладами.

2. Методи управління.

3. Функції управління.

4. Структура органів управління освітою.

5. Основи наукової організації праці в загальноосвітньому навчальному закладі.

Література

 

1. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР „Про освіту”// Голос України.-1996.-25 квітня.

2. Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально- виховного закладу //Інформаційний збірник Міністерства освіти України.-1993. - № 23. – С.3-27.

3. Пикельная В. С. Теоретические основы управления / школоведческий аспект /.-М.: Высшая школа, 1990.- 175 с.

4. Радченко И. П. Научная организация педагогического труда. –М.: Педагогика, 1972.-320 с.

5. Островерхова Н. М., Даниленко Л. І. Ефективність управління загальноосвітньою школою: соціально-педагогічний аспект. – К.: Школяр, 1995. – С.22 – 36, 71 – 82.

 

1.1. Принципи управління загальноосвітніми навчальними закладами

 

Принципи управління — це вихідні положення, яких дотримуються в управлінні системою освіти.

Принцип демократизації управління означає істотне розширення прав учителів та педагогічних колективів, заміну командно-адміністративних методів управління демократичними, створення комфортного морально-психологічного клімату в колективі, доброзичливих стосунків між адміністрацією закладу і учителями, педагогами і учнями, педагогічним колективом і батьками; передбачає моральне і матеріальне стимулювання творчих пошуків учителів.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Персональну відповідальність перед державними органами за роботу загальноосвітнього навчально-виховного закладу несе його директор, за стан справ з освіти в районі — завідуючий відділом освіти районної держадміністрації, а в області — начальник управління освіти обласної держадміністрації, в країні — міністр освіти. Керівник освітньої установи може самостійно приймати рішення з питань, які стосуються його компетенції і визначені статутом закладу, і вимагати їх виконання від інших членів колективу. В прийнятті рішення керівник зобов'язаний враховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

У загальноосвітньому навчально-виховному закладі директор своїм наказом реалізує рішення педагогічної ради, органів громадського самоврядування, якщо вони відповідають чинному законодавству.

Педагогічна рада — це постійно діючий дорадчий колегіальний орган. Головою педагогічної ради є директор навчально-виховного закладу. Педагогічна рада діє в рамках Положення про педагогічну раду. Її робота спрямована на вдосконалення навчально-виховного процесу, його методичне забезпечення; на розв'язання питань морального та матеріального стимулювання праці учнів, звільнення їх від екзаменів, переведення до наступного класу або залишення учнів, що не встигають, для повторного навчання в тому ж класі; на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, впровадження досягнень науки і передового досвіду в практику їх роботи та інше.

Планується робота педагогічної ради в довільній формі. Кількість її засідань визначається потребою закладу освіти, але не менше чотирьох разів на рік.

До органів громадського самоврядування відносять конференцію і раду закладу освіти.

Конференція (загальні збори) є вищим органом громадського самоврядування закладу освіти. На конференцію обирається однакова кількість делегатів від трьох категорій: працівників закладу освіти, учнів ІІ-ІІІ ступенів, батьків і представників громадськості. Кількість делегатів від кожної категорії та термін їх повноважень визначається статутом загальноосвітнього навчально-виховного закладу.

Конференція правочинна при наявності не менше половини її делегатів. Рішення приймається простою більшістю голосів присутніх делегатів.

Періодичність скликання конференції, як правило, не менше одного разу на рік. Право скликати конференцію мають голова ради закладу, делегати, якщо за це висловилось не менше третини їх загальної кількості, директор навчально-виховного закладу, засновник.

Основними напрямами роботи конференції є такі: обрання ради закладу освіти, визначення терміну її повноважень, затвердження основних напрямів діяльності навчально-виховного закладу, заслуховування звітів директора, голови ради закладу про їхню роботу, прийняття рішення про стимулювання праці, підняття клопотання перед засновником закладу про доцільність перебування директора на відповідній посаді.

Рада закладу освіти обирається на конференції відкритим або таємним голосуванням. До її складу входить однакова кількість представників від працівників цього закладу, учнів ІІ-ІІІ ступеня, батьків і громадськості.

Право скликати раду закладу освіти мають її голова, засновник, члени ради, якщо за це висловилось не менше третини її загальної кількості, директор закладу освіти. Засідання її є правочинним, якщо в роботі взяло участь не менше двох третин її членів. Рішення ради закладу приймаються простою більшістю голосів, присутніх на засіданні.

Рада закладу освіти може затверджувати режим роботи закладу, вносити пропозиції про стимулювання праці педагогічних та інших працівників закладу, приймати рекомендації про нагородження учнів і випускників закладу за успіхи в навчанні, праці, розглядати пропозиції педагогічної ради про виключення учня із закладу освіти, організовувати громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів, видавати рекомендації щодо витрат бюджетних і позабюджетних коштів закладу освіти, погоджувати розподіл коштів фонду всеобучу, за поданням директора визначати структуру громадського самоврядування закладу освіти.

Принцип науковості передбачає, перш за все, управління закладом освіти на основі законів України, нормативних актів та широкого використання досягнень науки про управління освітою, результатів досліджень психолого-педагогічних наук, передового педагогічного досвіду.

Принцип перевірки фактичного виконання прийнятих рішень. Невід'ємною частиною управління навчально-виховним закладом є перевірка виконання Закону України «Про освіту», нормативних актів органів управління, наказів і розпоряджень директора, рішень педагогічної ради, ради закладу освіти. Без об'єктивного державного контролю за виконанням працівниками закладу своїх функціональних обов'язків неможливо правильно управляти навчально-виховним закладом.

Керівник навчально-виховного закладу повинен не тільки перевіряти виконання прийнятих рішень, але й створити умови та надавати необхідну допомогу для їх виконання.

Принцип оперативності, конкретності і діловитості. Оперативність управління означає своєчасне вирішення завдань, поставлених перед колективом закладу освіти. Конкретність в управлінні вимагає розв'язання завдання на основі точної, перевіреної інформації. Здійснюючи внутрішньошкільний контроль, керівник закладу, крім глибокого і детального аналізу проведених заходів, повинен дати і конкретні рекомендації педагогічним працівникам.

Управляти діловито — це значить управляти із знанням справи. Керівник закладу освіти повинен бути всебічно компетентним у питаннях педагогічної теорії і практики, основ наукової організації праці, передового досвіду в управлінні закладом освіти. Він повинен добре знати перспективи та невідкладні завдання роботи закладу, яким керує, знати рівень державних вимог, вміти збирати факти, узагальнювати практичний досвід, правильно використовувати кращий досвід педагогічних працівників. В.О.Сухомлинський радив своїм колегам: «Умійте осмислити пройдений шлях. Осмислення того, що вже зроблено, — це велике духовне багатство школи» (Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи // Вибрані твори в 5 т. — К.: Рад.шк., 1976. — Т.4. — С.603).

Василь Олександрович завжди глибоко і всебічно аналізував результати навчально-виховної роботи, і це допомогло йому по-науковому розв'язувати складні педагогічні проблеми.

Принцип цілеспрямованості в діяльності керівників закладу освіти означає спрямування зусиль на вирішення головних і визначальних завдань освіти і виховання на кожному конкретному етапі розвитку суспільства.

Пріоритетність завдань у галузі освіти і виховання в період відродження національної школи визначені в державній національній програмі «Освіта» («Україна XXІ століття»). Це, зокрема, формування системи і обсягу знань, умінь і навичок, диференціація і інтеграція навчально-виховного процесу, формування національної свідомості, утвердження принципів загальнолюдської моралі та ін.

Цілеспрямованість в управлінні передбачає вміння із багатьох завдань, які стоять перед навчально-виховним закладом, вибрати основні, від розв'язання яких залежить успіх роботи закладу освіти.

Принцип ініціативи і активності. Цей принцип передбачає постійну підтримку керівником закладу освіти, його заступниками творчих пошуків педагогів, розвиток їх ініціативи і активності в розв'язанні актуальних завдань навчально-виховного процесу.

Принцип оптимізації. Він передбачає досягнення високої ефективності в педагогічній діяльності при умові розумної і доцільної затрати зусиль. А це можливо на основі наукової організації праці педагогічних працівників і учнів закладу, завдяки вмілому використанню особистих якостей кожного працівника, при умові створення оптимальних умов для підвищення якості навчально-виховної роботи.

Принципи управління освітою в практичній діяльності виступають не відокремлено один від одного, а в комплексі.

 

2.1. Методи управління

 

Методом управління називається спосіб впливу на учасників управлінського процесу.

Існують різні підходи до класифікації методів управління. Розглянемо таку класифікацію методів управління: організаційні, педагогічні, соціально-психологічні, економічні.

Організаційні методи передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Це інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти.

Метод інструктування полягає в ознайомленні з умовами праці, в роз'ясненні змісту роботи і можливих труднощів, у попередженні характерних помилок, у роз'ясненні рівня відповідальності за доручену справу, передбачає рекомендації і поради щодо організації роботи. Інструктування може мати наочну форму (керівник навчально-виховного закладу сам проводить роз'яснення) чи існувати у формі спеціально розробленої документації (наприклад, інструкція про порядок звільнення від перевідних та випускних екзаменів учнів загальноосвітніх шкіл України).

Регламентування виявляється в штатному розкладі працівників для даного навчального закладу або окремо виданим нормативним документом.

Метод нормування чітко визначає нормативи навчального навантаження, нормативи витрат (наприклад, сировини, заготовок, інструментів у навчально-виробничих майстернях), часу, чисельності педагогічного і обслуговуючого персоналу та ін.

Розпорядчі акти (Закон України «Про освіту», Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, накази Міністерства освіти, обласного управління освіти, районного (міського) відділу освіти, накази і розпорядження директора навчально-виховного закладу) передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, що є обов'язковими для даного закладу освіти. Вони можуть бути одноосібними (наказ директора навчально-виховного закладу про підготовку і організацію випускних екзаменів, про проведення предметних олімпіад, про організацію літнього відпочинку учнів і ін. (рішення педагогічної ради, резолюція конференції закладу тощо).

До педагогічних методів управління відносять проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учителів, семінарів, диспутів, педагогічних читань і ін.

Соціально-психологічні методи управління. До цієї групи методів відносять методи формування суспільної свідомості, морального стимулювання (заохочення і покарання), методи впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу (посвячення молодого педагога, звіти творчих учителів), створення нормального психологічного клімату в колективі тощо, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв'ю, тестування, використання різноманітних соціометричних методик і ін), які дозволяють визначити сформованість громадської думки, розподіл симпатій в колективі, рівень задоволення роботою.

Економічні методи управління — це методи матеріального стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за результатами атестації),економічного планування, бюджетного управління і ін.

 

3.1. Функції управління

 

Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління. Виділяють такі функції управління: за належність до сфер діяльності — спеціальні, а за етапами управління — загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об'єкту управління, а спеціальні — це посадові функціональні обов'язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.).

В.С.Пекельна (Теоретические основы управления (школоведческий аспект). — М.: Высшая школа, 1990. — С.58-62) виділяє такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.

Планування передбачає визначення завдань, над розв'язанням яких працюватиме педагогічний колектив загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Від вміння правильно спланувати роботу значною мірою залежить ефективність навчально-виховного процесу.

Для того, щоб план виконувався, його треба чітко організувати: вказати дату проведення запланованих заходів, організаторів або відповідальних за їх проведення.

У процесі виконання плану роботи потрібно координувати діяльність педагогів, тобто узгоджувати їх дії, встановлювати гармонію між частинами системи.

Встановленню відповідності управлінського процесу певним нормам, інструкціям сприяє контроль. Проте в процесі контролю не тільки констатують певні факти, але й виявляють причини недоліків і розробляють заходи з метою їх усунення. Контроль дає можливість забезпечити зворотний зв'язок.

Регулювання сприяє усуненню диспропорцій, які можуть виникнути в ході роботи, дає можливість вчасно враховувати і зосередити основні сили. Цьому значною мірою сприяє оперативне розпорядження керівника закладу, використання матеріального й морального стимулювання.

Важливою функцією управління є облік, який дає можливість бачити ефективність вжитих заходів, дати кількісну і якісну оцінку результатів навчально-виховного процесу.

Педагогічний аналіз, який проводиться на основі якісної оцінки навчально-виховного процесу, вивчення тенденцій розвитку, сприяє виробленню рекомендацій щодо вдосконалення процесу управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом.

 

4.1. Структура органів управління освітою

 

Закони і постанови з питань освіти приймаються Верховною Радою України.

Органами державного управління освітою в нашій країні є Міністерство освіти, міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заходи, Вища атестаційна комісія, управління освіти обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних (міських) державних адміністрацій.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти. Його повноваження визначено Законом України «Про освіту» та «Положенням про Міністерство освіти України». Міністерство освіти бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втілення її в життя, у визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв'язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду; проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти функціонує Вища атестаційна комісія, яка проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству освіти підпорядковані вищі навчальні заклади (академії, університети, інститути, консерваторії, коледжі, технікуми (училища), Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.

При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній держадміністрації — управління освітою, при районній (міській) — відділ освіти, а при сільській і селищних Радах народних депутатів — комісії з питань освіти.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти, а з другого — обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління освіти обласної держадміністрації аналізує стан освіти в області, організовує розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До функцій управління освіти входить і впровадження затверджених Міністерством освіти нових технологій у системі освіти, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організація державного інспектування безпосередньо підпорядкованих установ та закладів освіти, підвідомчих закладів післядипломної освіти. Управляння освіти укладає і припиняє дію контрактів з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання керівниками вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, професійно-технічних закладів умов контракту, формує замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні програми, посібники, бланки суворої звітності та інше.

Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого — районній (міській) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами: загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами, а також районним (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернатних закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти, визначає потребу і забезпечує заклади освіти педагогічними кадрами, проводить атестацію педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.

 

5.1. Основи наукової організації праці в загальноосвітньому навчальному закладі

 

Наукова організація праці педагога (НОПП) — це система заходів, спрямована на систематичне і безперервне вдосконалення умов праці педагога та учнів, тобто на забезпечення максимальної ефективності навчання і виховання школярів на основі раціонального використання часу, зусиль, засобів як педагога, так і учнів (Раченко И.П. Научная организация педагогического труда. — М.: Педагогика, 1972. — С.107)

Резерви економії часу потрібно шукати в процесі підготовки вчителя до занять (наприклад, використання торішніх конспектів з внесенням у них певних коректив, доповнень, що дає можливість скоротити зайві записи і затрати на підготовку до одного заняття), в самому навчальному процесі (це доцільно вибрані форми і методи перевірки домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, його закріплення і повторення, пояснення домашнього завдання та ін.), в проведенні виховної роботи з учнями, в організації позаурочного часу педагога (домашньої праці, побуту, харчування, сну, дозвілля, виховання своїх дітей), в організації зборів, засідань, нарад. Предметом вивчення і виявлення резервів часу є організація творчих пошуків педагога, активізація діяльності учнів, спрямованої на розвиток творчої ініціативи і самостійності, активізація діяльності батьків, шефів, громадськості, спрямованої на підготовку учнів до життя і праці.

Науковій організації педагогічної праці сприяє правильна організація режиму дня, тобто найбільш доцільний порядок чергування і тривалості протягом доби праці і відпочинку, харчування і сну, дотримання правил особистої гігієни.

Науковцями встановлено, що протягом робочого дня найвища працездатність припадає на період з 8-9 до 12-13 години, а протягом тижня — у вівторок, середу, тому на цей час потрібно планувати найбільш складну і напружену роботу. Заняття в школі доцільно планувати на години найвищої працездатності, а вивчення складніших предметів — у дні найвищої працездатності.

На ефективність праці педагога і учнів впливають робоче місце і умови праці. Зручне, привабливе, обладнане необхідними приладами робоче місце педагога і учнів сприяє підвищенню продуктивності праці.

Під умовами праці розуміють ту конкретну обстановку, в якій здійснюють свою діяльність педагоги, учні. Це перш за все мікроклімат (температура, вологість, рух, чистота повітря), стан робочого місця, освітлення, шум, колір, інтер'єр робочого місця, інші чинники.

Оптимальною температурою на робочому місці в холодну пору року вважають 19-20°С, а в теплу — 22-25°С. Висока, а також низька температура не сприяють працездатності.

Нормальною вважається відносна вологість повітря 40-60%.

Недостатнє освітлення призводить до перенапруження зору, погіршення координації зорової і моторної діяльності.

Сильний шум впливає на підвищення кров'яного тиску, притуплює гостроту слуху, зору та ін.

Правильно підібраний колір об'єкта сприяє підвищенню ефективності праці. Найбільш оптимальним для зору є темно-зелений або темно-коричневий колір класної дошки. Підвищують ефективність праці також інші естетичні чинники. Наприклад, зняттю нервового напруження можуть сприяти кімнатні рослини, живий куток, що розміщені в робочій кімнаті, прослуховування заспокійливої музики тощо.

Продуктивність педагогічної праці значною мірою залежить і від оптимізації особистої праці вчителя: вміння гармонійно поєднувати педагогічну техніку і технічні засоби праці, вміння спілкуватися, працювати з книгою, фіксувати і опрацьовувати інформацію.

Принципи НОПП — це ті вихідні положення в науковій організації педагогічної праці, яких потрібно дотримуватися.

Виділяють такі групи принципів НОПП: 1) принципи організації дій; 2) принципи організації вимірювання; 3) принципи загального призначення.

До групи принципів організації дій належать такі: 1) вміння правильно і обгрунтовано формулювати мету і завдання своєї діяльності; 2) вибір форм, методів і прийомів праці; 3) вибір і раціональне використання техніки; 4) планування.

Без принципу правильного формулювання мети і завдання своєї діяльності неможливо успішно реалізувати зміст, вибрати методи, засоби діяльності. Мета — це передбачуваний результат праці педагога чи педагогічного колективу. Виділяють загальну і часткову мету, ближню і дальню (розраховану на багато років, на місяці, тижні, дні, години; мета навчального предмета, теми, уроку; мета виховання взагалі і конкретні педагогічні заходи). Наприклад, метою освіти в нашій країні є «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства працівниками, спеціалістами».

Це загальна мета діяльності педагогічних працівників. Виходячи із загальної мети, формулюють окремі часткові цілі діяльності.

Правильне визначення мети — це лише перший крок в організації педагогічної діяльності. За ним іде точне визначення завдань наступної роботи, які повинні розкривати і конкретизувати мету педагогічної діяльності. Проте не потрібно плутати завдання роботи із шляхами її здійснення.

Вибір форм, методів і прийомів праці. Педагог повинен володіти достатнім арсеналом форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи, знати їх класифікацію, особливості використання, результати, до яких призводить цей чи інший метод, прийом діяльності. Виходячи із конкретних цілей і завдань навчально-виховного процесу, він повинен вибрати найбільш раціональні форми, методи і прийоми навчально-виховної роботи.

Вибір і правильне використання техніки. В поняття техніки входить як безпосередня педагогічна техніка (вміння вчителя спілкуватися з учнями, тон і стиль роботи, вміння організовувати і управляти своєю увагою і увагою учнів, вміння спостерігати, експериментувати, творчо розв'язувати педагогічні завдання, вміння володіти мовою, мімікою, жестами поставою і ін.), так і технічні засоби навчання і виховання. Ефективність педагогічної праці значною мірою залежить від уміння педагога використати в єдиній системі педагогічну техніку і технічні засоби.

Планування. Щоб скласти науково обгрунтований план навчально-виховної діяльності, педагог повинен добре знати закономірності педагогічного процесу.

План — це конкретна, точно розрахована система роботи педагога з чітко визначеною метою, завданнями, формами, методами, прийомами роботи, з використанням педагогічної техніки і ТЗН.

Педагог використовує у своїй роботі поурочні плани, тематичне і календарне планування. Наявність таких планів дає змогу вчителеві раціонально використовувати час. Проте створення таких науково обгрунтованих планів не виключає корекції і творчого використання їх з боку педагога з врахуванням його практичного досвіду, досягнень науки, конкретних умов праці і інших факторів.

У групу принципів організації вимірювань входять нормування, облік, контроль, оптимальність.

Під нормуванням розуміють визначення необхідних затрат робочого часу педагога для виконання тієї чи іншої роботи. Основна частина праці педагога унормована. Ці норми визначені в навчальних програмах (обсяг і зміст навчального матеріалу, кількість годин, що відводиться на його вивчення). Учителеві потрібно вміти корегувати їх з урахуванням конкретних умов, визначити характер та обсяг домашніх завдань, зміст виховної роботи з класом, окремим учнем, роботу з батьками.

Норми для учнів повинні бути посильними, тому що легкі норми розхолоджують їх, знижують інтерес до роботи, а надто напружені призводять до перевтоми, до втрати віри у свої можливості.

Облік — це одержання даних (кількісних і якісних) про результати праці, їх опрацювання, аналіз і систематизація. Для того, щоб правильно виконати облік роботи, потрібно, щоб вона була спланована, унормована, розділена між її учасниками.

Облік педагогічної праці поділяють на облік праці педагога і самооблік учня. Облік педагогічної праці дає можливість знати про розвиток інтересів учнів у процесі виконання певної роботи, про набуті знання, вміння і навички, про збагачення їх досвіду та ін.

Здійснюючи облік педагогічної праці, ми одночасно і контролюємо її. Педагогічний контроль передбачає, перш за все, одержання інформації про якісний стан роботи, про відповідність педагогічної праці прийнятим правилам, нормам і т.д.

Контроль повинен бути побудований таким чином, щоб одержати зворотний зв'язок — інформацію про хід і результати навчально-виховної роботи з учнями. Знання фактичного стану справ дозволяє педагогу свідомо управляти навчально-виховним процесом. Контролювати потрібно систематично, глибоко, детально, охоплюючи всі ланки роботи.

Принцип оптимальності передбачає досягнення високих результатів праці при мінімальних затратах часу, зусиль і засобів. Педагог у даних конкретних умовах повинен вибрати оптимальні способи подачі інформації, контролю за її сприйманням і засвоєнням, темп роботи і т.д.

До принципів загального призначення ми відносимо перспективність, стимулювання, комплексність, науковість.

Перспективність — це загальна спрямованість педагогічної діяльності педагога і навчально-пізнавальна діяльність учнів. Навчально-виховна робота вчителя, вихователя орієнтована на формування світогляду, озброєння учнів знаннями, вміннями і навичками, які їм будуть потрібні завтра.

Педагог повинен вміти визначати і забезпечувати реалізацію перспектив у вихованні і навчанні учнів. Загальні перспективи визначені в постановах уряду про школу, в навчальних програмах, а конкретні визначає сам педагог. Розвиток навчально-виховного процесу здійснюється в результаті переходу від близьких до далеких перспектив.

Успіх у досягненні перспектив залежить від стимулювання праці педагога, учнів. Суть принципу стимулювання полягає у формуванні в учнів інтересу до роботи. Виділяють систему як моральних, так і матеріальних стимулів, які повинні сприяти підвищенню якості знань, умінь і навичок учнів, їх вихованості.

Будь-яку педагогічну проблему, завдання потрібно вирішувати в комплексі і іншими питаннями. Принцип комплексності передбачає встановлення зв'язків даної педагогічної діяльності з іншими видами діяльності. Наприклад, вивчаючи конкретний матеріал навчальної дисципліни, педагог повинен розглядати його у зв'язку з іншими питаннями даної теми, розділу, курсу, використовувати міжпредметні зв'язки.

Будь-яка праця, в тому числі і педагогічна, повинна бути науково організована. Принцип науковості означає, що організація педагогічної праці повинна грунтуватися на достовірних знаннях, на сучасних досягненнях науки і практики, передового педагогічного досвіду.

Наукова організація праці педагога передбачає відповідно до конкретного змісту роботи підбір раціональної системи форм, методів і засобів її організації.

 

 

Лекція № 2

Тема. Методична робота в школі

Мета: ознайомлення студентів з методичною роботою в школі.

 

План

 

1. Завдання і зміст методичної роботи.

2. Форми методичної роботи з учителями, їх характеристика.

3. Організація методичної роботи в гімназіях і ліцеях.

4. Організація методичної роботи з учителями початкових класів мало комплектних шкіл.

5. Організація методичної роботи на діагностичній основі.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Жерносек І. П. Організація методичної роботи в школі.- К.1995. – 108с.

2. Никитина Э. На диагностической основе //Народное образованиэ.-1987. - № 11.-С.46-49.

3. Положення про опорну школу // Збірник наказів та інструкцій МО УРСР.-1987.-№ 6. – С.9-11.

4. Положення про шкільний методичний кабінет //Збірник наказів та інструкцій МО УРСР.-1987.- № 6.- С.11-13.

5. Сисоєв В. М. Пріоритет –науково –педагогічній творчості//Рідна школа.-1994.-№ 5. – С.52-55.

 

2.1. Завдання та зміст методичної роботи

 

У Типовому статуті середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу записано, що одним із обов'язків педагогічних працівників є постійне підвищення професійного рівня, педагогічної майстерності, загальної і політичної культури. Цьому значною мірою сприяє організація методичної роботи з учителями. Основний зміст цієї роботи такий:

1) вивчення директивних документів уряду про школу;

2) вивчення і впровадження в практику передового педагогічного досвіду;

3) надання практичної допомоги вчителям з питань вдосконалення теоретичних знань, педагогічної майстерності;

4) постійне знайомство з новими досягненнями психолого-педагогічних наук і методики викладання навчальних предметів;

5) систематичне вивчення і аналіз навчальних програм, підручників, посібників, методичних рекомендацій;

6) вивчення і аналіз якості знань, умінь і навичок учнів, труднощів в опануванні навчальним матеріалом та вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності навчально-виховного процесу;

7) оволодіння новими методами і прийомами навчання і виховання.

 

 

2.2. Форми методичної роботи з учителями, їх характеристика

 

Виділяють таких дві групи форм методичної роботи: індивідуальні і колективні. До індивідуальних форм методичної роботи відносять самоосвіту, стажування, наставництво, індивідуальні консультації, а до колективних — шкільні (міжшкільні), районні (міські) методичні об'єднання вчителів, вихователів, класних керівників; районні (міські) методоб'єднання вчителів; постійно діючі та епізодичні семінари для вчителів, вихователів, директорів навчально-виховних закладів, їх заступників; педагогічні читання, виставки, конференції; опорні школи; школи передового педагогічного досвіду; творчі групи та інше.

Важливою формою підвищення наукового, фахового та методичного рівня вчителів є самоосвіта. У процесі самоосвіти він вивчає нову літературу з педагогіки, психології, методики викладання навчальної дисципліни, матеріали передового педагогічного досвіду, педагогічні та методичні журнали, збірники.

Одним із видів самостійної діяльності вчителя є робота над методичною темою, яка повинна відповідати тій проблемі, над якою працює школа. Результати роботи над методичною темою вчитель оформляє як реферат чи доповідь, з якими виступає на засіданні методичного об'єднання чи творчої групи, або на науково-практичній конференції.

Стажування. Молоді спеціалісти, які закінчили вищі педагогічні навчальні заклади, протягом першого року роботи за місцем працевлаштування проходять стажування. Мета стажування — набуття випускниками практичних та організаторських навичок, необхідних для педагогічної роботи на посаді, яку займають. У період стажування молодий спеціаліст користується всіма правами, встановленими для працівників даної категорії, виконує посадові функціональні обов'язки, а також обов'язки, обумовлені в контракті. Керівник навчально-виховного закладу призначає з числа кращих вчителів (вихователів) відповідної спеціальності керівників стажування — наставників. У малокомплектних початкових школах таким наставником може бути працівник апарату відділ освіти районної держадміністрації, райметодкабінету.

Наставник подає стажисту необхідну допомогу в плануванні навчально-виховної та позакласної роботи із свого предмету, допомагає в розробці поурочних планів, у вивченні та впровадженні досягнень передового педагогічного досвіду, нових форм, методів і засобів навчання і виховання учнів та інше. Стажист відвідує уроки досвідчених вчителів зі свого предмета, бере участь у їх обговоренні, знайомиться з педагогічною і методичною літературою, вивчає ТЗН і наочні посібники, що є в школі, з дальшим використанням їх у навчальній роботі тощо.

Результати стажування молодого спеціаліста розглядаються в кінці навчального року керівництвом навчально-виховного закладу.

У роботі із стажистами та молодими вчителями використовується і така форма роботи, як школа стажиста та молодого вчителя, які утворюються при рай(міськ)методкабінеті. У школі стажиста і молодого вчителя ознайомлюють педагогів-початківців із завданнями та змістом стажування, організовують і проводять лекції з найактуальніших питань психології і педагогіки, семінари-практикуми з питань організації навчально-виховного процесу в школі (складання календарних планів, розробка конспектів уроків, сценаріїв виховних заходів, дидактичних матеріалів), консультації з питань стажування, використання нових форм та методів навчання; відвідують та аналізують уроки в досвідчених вчителів та інше.

Індивідуальні консультації для вчителів.

В організації індивідуальних консультацій з учителями потрібно виходити з практичних потреб школи і кожного вчителя зокрема. Починати дану роботу потрібно із виявлення вчителів, які потребують консультацій з тих чи інших питань. Потрібну інформацію директор, заступник директора з навчально-виховної роботи можуть одержати з різних джерел: відвідування уроків, виховних занять, бесіда з учителем, перевірка календарного плану, класного журналу, зошитів учнів та ін.

Разом з учителем керівники школи виявляють недоліки в навчально-виховній роботі вчителя (наприклад, нераціонально на уроці використовується час, не завжди проводиться підсумок уроку, невміло здійснює вчитель диференційований підхід до учнів тощо), продумують заходи щодо їх усунення. Під час індивідуальних консультацій вчителеві дають конкретні поради з тих чи інших питань, рекомендують опрацювати відповідні журнальні статті, методичні посібники або методичні розробки уроків.

Повторне відвідування уроків учителя, проведення контрольних робіт, усного опитування учнів дають змогу з'ясувати ефективність індивідуальних консультацій для вчителя.

Методичні об’єднання вчителів. При наявності в школі не менше 5 вчителів одного і того ж предмета створюються шкільні методичні об'єднання (предметні). Якщо такої кількості вчителів-предметників або вчителів початкових класів у школі немає, то тоді утворюються міжшкільні методоб'єднання з центром в одній із шкіл, а коли вчителів з даного предмета (наприклад, французької або польської мови) є лише декілька в районі або області, то тоді можуть створюватися районні або обласні методичні об'єднання вчителів з даного предмета. Крім предметних методоб'єднань, у школі створюються методичні об'єднання класних керівників, а в школах-інтернатах — методоб'єднання вихователів. Для вчителів початкових класів створюється єдине методоб'єднання, на якому розглядаються питання навчання молодших школярів і організації виховної роботи з ними. Якщо в школі початкових класів багато (25-30), то можуть утворюватися окремі методичні об'єднання вчителів перших класів, других класів, третіх класів, четвертих класів.

Загальне керівництво методичною роботою в загальноосвітньому навчально-виховному закладі здійснює директор, а безпосередньо організовує її заступник директора з навчально-виховної роботи. Керівниками методичних об'єднань обирають кращих, досвідчених вчителів.

Засідання методичних об'єднань проводиться, як правило, один раз на чверть. На цих засіданнях вивчають і обговорюють директивні документи уряду, Міністерства освіти з питань удосконалення навчально-виховного процесу, заслуховують доповіді з актуальних питань навчання і виховання учнів, відвідують і аналізують навчальні заняття, виховні заходи, роблять огляд новинок літератури з педагогіки, психології, методик викладання навчальних дисциплін, аналізують навчальні програми, підручники, посібники, методичні рекомендації, дидактичний матеріал; виготовляють наочні посібники; аналізують якість знань, умінь і навичок учнів, їх вихованість; проводять моделювання навчальних занять, дискусії, розв'язання педагогічних завдань і ситуацій тощо.

Відкриті уроки, виховні заходи можуть проводитися як в день засідання методоб'єднань, так і напередодні. Доцільно, щоб відкритий урок і доповідь на засідання матодоб'єднання проводив один й той же вчитель. Це дає змогу показати, як він вирішує дану проблему на уроці, а в доповіді узагальнити власний досвід. Робота методоб'єднань не обмежується лише проведенням засідань. У період між засіданнями проводяться методичні тижні, дні творчих уроків, індивідуальні консультації для молодих учителів, а також для тих вчителів, які одержали рекомендації за результатами атестації, бесіди за круглим столом, педагогічні консультації для батьків, вивчається і впроваджується вчителями передовий педагогічний досвід, проводяться учнівські олімпіади і інше.

Форма планування роботи методичного об'єднання довільна. При плануванні потрібно враховувати конкретні умови кожної школи: досвід роботи вчителів, їх здібності, інтереси, підсумки успішності учнів з даного предмету.

Школа передового педагогічного досвіду.

Школа передового педагогічного досвіду сприяє підвищенню кваліфікації педагогічних працівників, впровадженню передового педагогічного досвіду. Створюється вона за пропозицією педагогічної ради школи, рай(міськ)методкабінету, обласного інституту післядипломної освіти.

Керівником школи передового педагогічного досвіду є особа, досвід роботи якої схвалений і рекомендований для впровадження, або досвідчений учитель. Слухачі школи (5-10 чол.) передового педагогічного досвіду працюють за планом, складеним керівником школи з допомогою працівників рай(міськ)методкабінету, обласного інституту післядипломної освіти, з періодичністю одне заняття на місяць.

Змістом роботи школи передового педагогічного досвіду є вивчення і впровадження в практику роботи передового педагогічного досвіду, озброєння вчителів умінням аналізувати чужий і власний досвід.

Основними формами роботи школи передового досвіду є: лекції, семінарські заняття, відвідування уроків і позакласних занять у керівника школи передового педагогічного досвіду, співбесіди, консультації, практичні заняття, самостійна робота (опрацювання літератури, застосування слухачами окремих форм, методів, прийомів і засобів роботи), відвідування керівником школи занять у слухачів.

Робота творчих (проблемних) груп.

Творчі групи можуть працювати в системі шкільних, міжшкільних предметних методоб’єднань, а також на базі рай(міськ)методкабінету. До складу таких груп входять теоретично підготовлені, досвідчені, творчі вчителі (8-10 чол.).

Завданням творчих груп є розв’язання актуальних проблем навчально-виховного процесу (наприклад, особливості роботи за новою програмою, підручником, створення на уроці проблемних ситуацій, формування загальнопізнавальних умінь і навичок учнів початкових класів, наукова організація праці учнів та інше), які є новими в педагогічній теорії і практиці, тобто робота їх носить випереджувальний характер.

У діяльності творчих груп використовуються як теоретичні, так і практичні форми роботи. До теоретичних форм відносяться спільне вивчення навчальних програм, ознайомлення з підручниками, посібниками, з новинками психолого-педагогічної і методичної літератури, з вибором оптимальних форм, методів і прийомів навчальної діяльності на уроці.

Можуть використовуватися такі практичні форми роботи: спільна розробка складних в методичному плані типів уроків, нестандартних форм організації навчально-виховної діяльності, спостереження уроків, підбір завдань, вправ та ін.

Тривалість роботи творчої групи залежить від складності тієї проблеми, над розв’язанням якої вона працює. Це може бути 1-2 роки.

Завершальною формою роботи творчої групи є розробка методичних рекомендацій щодо ефективного вирішення досліджуваної проблеми в масовій педагогічній практиці.

Опорна школа є однією із форм організації методичної роботи з педагогічними працівниками. Вона має відповідну навчально-матеріальну базу, досвідчених і творчо працюючих педагогів, домагається високих результатів в навчанні і вихованні учнів.

Керівництво методичною роботою в опорній школі здійснює методична рада, до складу якої входять директор опорної школи (голова ради), найбільш досвідчені директори і заступники директорів шкіл, керівники методичних об’єднань, вчителі-методисти, старші вчителі, працівник рай(міськ)методкабінету (заступник голови).

Змістом методичної роботи опорної школи з педагогічними працівниками є вдосконалення форм і методів навчання та виховання, організації позакласної та позашкільної виховної роботи, взаємозв’язку школи і сім’ї, впровадження в практику роботи досягнень педагогічної науки і передового педагогічного досвіду, здійснення внутрішньошкільного контролю і надання методичної допомоги в роботі вчителів, вихователів.

Основними формами роботи опорної школи є індивідуальні та групові консультації, стажування, спостереження та аналіз навчальних занять та позакласних заходів, науково-практичні конференції, педагогічні читання, семінари-практикуми тощо.

Координацію діяльності опорних шкіл з іншими установами освіти забезпечують рай(міськ)методкабінети.

Науково-практичні конференції — одна із форм теоретичної і практичної підготовки педагогічних працівників до роботи з учнями в середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Тематика науково-практичних конференцій визначається тими завданнями, які ставить суспільство перед школою, потребами педагогічних колективів шкіл. Наприклад, тематика науково-практичних конференцій може бути такою: ”Шляхи підвищення ефективності уроку”, “Активізація пізнавальної діяльності школярів”, “Формування національної самосвідомості учнівської молоді”, “Диференціація навчання учнів”, “Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів”, “Оптимізація навчально-виховного процесу в школі” та ін.

Тема науково-практичної конференції визначається заздалегідь — за 3-5 місяців (залежно від виду конференції: районна, обласна, республіканська). Тривалість роботи конференції, як правило, 1-2 дні. Структура роботи науково-практичної конференції в основному така: пленарне засідання, на якому розглядаються основні питання даної проблеми. Із доповідями на пленарному засіданні виступають керівники органів освіти (міністр чи заступник міністра освіти, начальник відділу управління міністерства освіти, начальник управління освіти, завідуючий відділом освіти, провідні науковці, вчені вузів, вчителі-новатори, досвідчені вчителі та ін.; робота в секціях: планується 4-5 секцій з окремих напрямків вирішення даної проблеми. На секційних засіданнях вчителі обмінюються досвідом роботи, спостерігають і обговорюють навчальні та виховні заняття, знайомляться на практиці з кращим досвідом з даного питання, вносять конкретні пропозиції щодо ефективного розв’язання обговорюваного питання.

На підсумковому пленарному засіданні заслуховують звіти керівників секцій, обговорюють і приймають рекомендації науково-практичної конференції з даної проблеми.

Постійно діючі та епізодичні семінари спрямовані на вдосконалення методичної майстерності як досвідчених, так і молодих учителів, які мають недостатній досвід роботи, на вдосконалення організаторських умінь керівників шкіл.

Епізодичні семінари зумовлені терміновою потребою в розв'язанні окремих проблем у роботі вчителів, вихователів, керівників шкіл і проводяться один або два рази в рік. Такі семінари можуть проводитися для тих вчителів-предметників, вчителів початкових класів, вихователів груп продовженого дня шкіл області, району, які одержали рекомендації за результатами атестації, для керівників районних методичних об'єднань, директорів, заступників директорів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Тематика семінару для вчителів, які одержали рекомендації за результатами атестації, визначається на основі зауважень атестаційної комісії і може бути такою: «Шляхи підвищення ефективності уроку», «Форми організації самостійної роботи учнів на уроці», «Індивідуалізація навчальної роботи на уроці», «Робота з попередження правопорушень учнівською молоддю», «Виховання в учнівської молоді почуття патріотизму» і ін.

Для керівників середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів на епізодичних семінарах можуть розглядатися такі питання «Наукові основи організації внутрішньошкільного керівництва і контролю», «Системний підхід до аналізу навчально-виховного процесу на уроці», «Оптимізація роботи заступника директора школи з навчально-виховної роботи» та ін.

Постійно діючі семінари, як правило, плануються на один рік. Періодичність занять — один раз на місяць або чверть. Тематика постійно діючих семінарів визначається тими завданнями, які ставить держава перед школою для вдосконалення навчально-виховного процесу.

Курси підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Підвищенню загального, фахового і методичного рівня педагогічних працівників сприяють курси підвищення кваліфікації. Учителі, вихователі, керівники закладів і установ освіти, працівники відділів та управлінь освіти один раз у 5 років проходять курси підвищення кваліфікації. Можуть організовуватися і проблемні курси для вчителів, які працюють за новими навчальними програмами, підручниками; для вчителів-методистів, старших учителів; а також курси з актуальних проблем навчання і виховання школярів.

На курсах підвищення кваліфікації використовують різні форми занять: лекції, практичні та лабораторні заняття, ділові ігри, бесіди за круглим столом, спостереження та аналіз навчальних та виховних занять у кращих школах області. У ході лекційних і практичних занять слухачів курсів знайомлять з проблемами суспільно-політичного життя країни, з найновішими досягненнями педагогіки, психології, з новими ефективними формами, методами і прийомами навчання і виховання, з передовим педагогічним досвідом роботи вчителів-новаторів, педагогічних колективів шкіл, з новими навчальними засобами і ТЗН, з дидактичними матеріалами.

Виділяють чотири рівні підвищення кваліфікації педагогічних кадрів: республіканський, обласний, районний(міський), шкільний.

 

На республіканському рівні (забезпечують Український інститут підвищення кваліфікації управлінських кадрів освіти, Інститут змісту і методів навчання, Інститут педагогіки АПН України, Інститут психології АПН України та ін.) слухачів збагачують знаннями з методологічних та теоретичних основ роботи школи, з передовим педагогічним досвідом у системі підвищення кваліфікації, з впровадженням провідних теорій у педагогічну практику.

На обласному рівні (забезпечують обласні інститути післядипломної освіти, ФПК педагогічних інститутів та інші заклади обласного рівня) на перший план висувається завдання теоретико-методичного характеру: ознайомлення з методикою розв'язання тих або інших питань навчально-виховного процесу. Разом з тим, слухачів ознайомлюють і з сучасними досягненнями психолого-педагогічних наук, з шляхами впровадження наукових ідей і передового педагогічного досвіду в практику роботи.

На районному (міському) рівні (забезпечує рай(міськ)методкабінет) вдосконалюються методичні та практичні вміння і навички вчителів і керівників шкіл. Ці завдання зумовлені обмеженим науковим потенціалом району, а також наближеністю до практичних потреб школи. В межах існуючих можливостей педагогічних працівників ознайомлюють і з теоретичними і методичними проблемами.

Шкільний рівень передбачає шліфування практичних умінь і навичок на основі знань, отриманих педагогами на інших рівнях підвищення кваліфікації.

Творчі звіти вчителів. Така форма методичної роботи в основному використовується під час проведення атестації педагогічних працівників. На педагогічній раді вчитель звітує про результати навчально-виховної роботи, ділиться своїми знахідками, методичними доробками, знайомить колег з технологією власного досвіду, роздатковим і дидактичним матеріалом, сценаріями найбільш вдалих заходів.

Тижні педагогічної майстерності — це своєрідний звіт досвідчених вчителів, вчителів-методистів, старших вчителів про свою роботу. В програму тижня входить: проведення відкритих уроків, позакласних виховних заходів майстрами педагогічної праці, виставка наочних посібників, дидактичного матеріалу, учнівських зошитів, творчих робіт учнів. Завершує методичний тиждень підсумкова конференція, наприклад, «Оптимальний вибір методів навчання», «Цілісний підхід до формування національної свідомості школярів».

Відкриті уроки. Ця форма методичної роботи дає можливість показати особливості використання вчителем форм, методів і прийомів роботи на уроці, розв'язання окремих педагогічних проблем (здійснення навчальної роботи на уроці, реалізація індивідуального і диференційованого підходу до учнів, активізація пізнавальної діяльності школярів і ін.).

Відкриті уроки — це спеціально підготовлені уроки, які проводять як учителі-методисти, старші вчителі, так і молоді вчителі. «Це не просто методично правильно проведене заняття, а своєрідний взірець з виразним почерком вчителя-майстра, наочно втіленими сучасними прийомами навчання» (Савченко О.Я. Урок у початкових класах. — К.: Освіта, 1993. — С.110).

Спостереження відкритих уроків допомагає заглянути в творчу лабораторію вчителя.

Методичні оперативки. Завдання методичних оперативок (оперативних нарад) — підвищення наукового рівня педагогічної роботи, попередження можливих помилок, виправлення допущених недоліків в роботі. Змістом їх роботи є ознайомлення вчителів з новими досягненнями в педагогіці, психології, методиках викладання, з передовим педагогічним досвідом, з новими наказами, методичними листами Міністерства освіти, з результатами перевірки стосовно дотримання в школі єдиного мовного режиму, ведення класних журналів і ін.

Методичні оперативки не повинні займати багато часу. Вони можуть проводитися до уроків, на великих перервах, між змінами, після уроків як з усіма вчителями школи, так і з окремими групами вчителів (з учителями початкових класів; з учителями, які працюють у 5-11 класах; у випускних класах; з класними керівниками 5-11 класів і ін.).

Окремі питання методичних оперативок передбачаються в річному плані роботи школи, в планах роботи методичних об'єднань. Наприклад, тематика методичних оперативок на рік може бути такою: «Формування в учнів прийомів розумової діяльності», «Методика проведення індивідуальних занять», «Дотримання єдиного мовного режиму в школі», «Формування в учнів інтересу до знань».

На методичні оперативки виносяться питання, які не можливо передбачити заздалегідь, з якими потрібно оперативно ознайомити вчителів: цікава стаття в педагогічному журналі, новий наказ Міністерства освіти чи управління освіти, відділу освіти, новий методичний прийом чи наочний посібник, який заслуговує на увагу. Періодичність проведення методичних оперативок диктується практичною необхідністю. Проводить їх, в основному, заступник директора з навчально-виховної роботи.

Методична рада школи. У великих школах утворюється методична рада, яка координує всю методичну роботу, що ведеться в школі. До складу методичної ради входять керівники шкільних методоб'єднань, шкіл передового педагогічного досвіду, творчих груп, найбільш досвідчені вчителі, вчителі-новатори. Склад методичної ради затверджує педагогічна рада школи, а очолює її роботу заступник директора з навчально-виховної роботи.

У зміст роботи методичної ради школи входить: 1) визначення основних напрямків діяльності предметних методоб'єднань, методоб'єднань учителів початкових класів, класних керівників, шкіл передового педагогічного досвіду, творчих груп; 2) організація і проведення педагогічних читань, розробка тематики виступів на них, рецензування доповідей, розробка проекту рекомендацій педагогічних читань; 3) вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду, досягнень психолого-педагогічної науки в практику роботи школи; 4) розробка тематики і програм семінарів, практикумів для педагогічних працівників; 5) випуск методичних бюлетенів про передовий педагогічний досвід, про новини педагогічної і методичної літератури; 6) проведення консультацій для молодих учителів, учителів, які одержали рекомендації за наслідками атестації; 7) організація роботи методичного кабінету школи; розробка проблеми, над якою працює школа.

План роботи методичної ради голова погоджує з директором школи.

Експериментальний педагогічний майданчик. Наказом Міністерства освіти від 16 грудня 1993 р. № 451 затверджено «Положення про експериментальний педагогічний майданчик». Мета створення експериментального педагогічного майданчика — це реалізація соціально-педагогічних ініціатив, спрямованих на оновлення змісту освіти, впровадження принципово-нових технологій у практику закладів освіти. Автором таких ініціатив може бути будь-яка особа, а також заклад освіти, установа, кооператив, громадська організація тощо.

Для створення майданчика автор ініціативи оформляє заяву, в якій відображає основні ідеї експерименту, умови його проведення; очікувані результати; план програми дослідження; характер і межі змін в існуючій практиці освіти; попередні розрахунки матеріально-технічного, економічного, кадрового і наукового забезпечення експерименту.

Рішення про відкриття майданчика приймається експертною комісією після проходження спеціальної експертизи, в ході якої визначається відповідність ініціативи меті розвитку освіти.

Рада(комітет) майданчика в своїй діяльності керуються Конституцією України, Законом України «Про освіту», іншими законодавчими та нормативними актами.

Положенням визначено пріоритетні напрями діяльності майданчика: випробування нових концепцій освіти і виховання; впровадження нового змісту освіти (навчальних планів, програм, нових підручників); розроблення і експериментальна перевірка результативності державного компоненту змісту освіти; створення нових моделей навчальної діяльності; розроблення нових методів і засобів виховання учнів; створення нових схем управлінської діяльності, спрямованих на розвиток освіти.

Підсумки діяльності експериментального педагогічного майданчика оформляються у письмовій формі і подаються до відповідного органу державного управління освітою, який видає їх у вигляді методичних рекомендацій, листів чи інших документів.

Мікрогрупа — це колективна форма методичної роботи, до складу якої входять люди, об'єднані виключно на добровільній основі, і критерієм такого об'єднання є їх психологічна сумісність, інтерес до однієї педагогічної проблеми. Такі групи утворюються тоді, коли потрібно освоїти певну концепцію, теорію, методику. Спочатку кожний член групи самостійно вивчає теоретичний матеріал, потім обговорюють його колективно, доповнюють, коригують, реалізують дану ідею у практиці своєї роботи. Освоївши нову ідею, мікрогрупа розпадається.

Ініціативні групи. Вони утворюються на час проведення великих методичних заходів (педагогічної ради, педагогічних читань, конференцій тощо). Зміст роботи ініціативної групи педагогів полягає у вивченні стану конкретної проблеми навчально-виховної та методичної роботи, узагальненні думок та виробленні рекомендацій, підготовці проекту рішень, а в ході проведення самих заходів — в організації дискусії.

Мозковий штурм, методичний ринг. Вони організовуються з метою термінового розв'язання складної навчально-методичної проблеми. Особливістю його є максимальна концентрація уваги педагогів на даній проблемі, активна участь всіх учасників в її обговоренні.

Методичний фестиваль — це колективна форма пропаганди передового педагогічного досвіду, це разовий багатоплановий захід, сценарій якого залежить від мети проведення, рівня підготовленості педагогічних та методичних працівників.

Педагогічний КВК. Він проводиться за традиційним сценарієм на педагогічну тематику, сприяє активізації масових і індивідуальних форм методичної роботи, особливо в період підготовчої роботи.

Методичний кабінет школи. Важливу роль в підвищенні загального, фахового і методичного рівня вчителів відіграє шкільний методичний кабінет. Основними завданнями методичного кабінету є: надання практичної допомоги вчителям, вихователям, класним керівникам у формуванні їх педагогічної майстерності; координація методичної роботи в школі; пропаганда досягнень психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду роботи вчителів і педагогічних колективів.

Керівництво роботою шкільного методичного кабінету може здійснювати рада кабінету, обрана з числа вчителів-методистів, досвідчених вчителів, яка працює під керівництвом заступника директора школи з навчально-виховної роботи. Рада методичного кабінету організовує роботу для стажування молодих учителів, координує діяльність методичних об'єднань школи, допомагає вчителям у проведенні методичних заходів, організовує і проводить виставку нових наочних посібників, знайомить учителів з новинками психолого-педагогічної літератури, з передовим педагогічним досвідом тощо.

У шкільному методичному кабінеті зосереджено такі матеріали: документація шкільних, міжшкільних методоб’єднань, зразки кращих конспектів уроків, сценаріїв виховних заходів (бесід, диспутів, вечорів, КВК), планування виховної роботи, матеріали передового педагогічного досвіду, творчі звіти вчителів, накази Міністерства освіти, управління освіти, відділу освіти, методичні рекомендації, педагогічні журнали і газети, методична література, тексти доповідей, прочитаних на засіданнях методоб’єднань, педагогічних читаннях, конференціях, зразки дидактичного матеріалу, наочних посібників, шкільної документації.

На допомогу вчителям у методкабінеті створюють анотований тематичний каталог наявної літератури, підручників, посібників, картотеку журнальних і газетних статей, періодично організовують педагогічні виставки з актуальних питань навчально-виховного процесу, наприклад, “Нетрадиційні форми організації навчальних занять в школі”, “Диференційований підхід до учнів”, “Реалізація міжпредметних зв’язків на уроках”.

На змінних стендах розміщують цікаві статті з педагогічних та фахових методичних журналів, нові педагогічні книги, цікаві посібники, методичні рекомендації, накази Міністерства освіти, адреси і провідні ідеї передового педагогічного досвіду країни, області, району, новинки педагогічної науки, рекомендації вчителям-предметникам, вчителям початкових класів, вихователям груп продовженого дня, класним керівникам щодо ознайомлення з журнальними статтями, психолого-педагогічною літературою.

 

2.3. Організація методичної роботи в гімназіях і ліцеях

 

Специфічні особливості організації методичної роботи в гімназіях і ліцеях зумовлені метою та системою організації навчально-виховного процесу в даних закладах, оскільки вони призначені для пошуку, відбору, навчання, виховання і розвитку найбільш творчо обдарованих і здібних дітей. Методична робота в них має суто науковий характер і спрямована на розробку шкільного компоненту навчального плану, освоєння нових навчальних програм, створення авторських програм, розробку і апробацію підручників і посібників, дидактичного матеріалу, ТЗН, пошуку оригінальних методик викладання.

Центром методичної роботи в гімназіях і ліцеях є науково-методична рада, до складу якої входять заступник директора з науково-методичної роботи, науково-методичний консультант, психолог-організатор, завідуючі предметними (цикловими) кафедрами, вчителі вищої категорії, представники учнівського наукового товариства, викладачі вузів, спеціалісти науково-дослідних установ, члени творчих спілок.

Науково-методична рада затверджує творчі групи, лабораторії, індивідуальні творчі плани вчителів, тематику методичної роботи та керівників дослідно-експериментальних робіт. На засіданні науково-методичної ради заслуховують звіти про виконану методичну роботу.

Головою науково-методичної ради є заступник директора з науково-методичної роботи. Він організовує і координує всю методичну роботу в гімназії, ліцеї, запрошує науковців, інших фахівців для педагогічної та наукової діяльності, укладає угоди з питань науково-методичної роботи з іншими організаціями, допомагає вчителям організувати науково-дослідну роботу, підтримує зв’язки з іншими ліцеями і гімназіями щодо проведення спільних заходів науково-методичного характеру.

Психолог-організатор здійснює психологічну експертизу нових методичних розробок, дидактичних матеріалів, консультує учнів, учителів-предметників, класних керівників, створює психологічну службу гімназії, ліцею.

Оперативну методичну допомогу керівництву гімназії, ліцею, вчителям подає науково-методичний консультант (як правило, ним може бути викладач кафедри вузу чи співробітник науково-дослідного інституту педагогіки або психології). Він виконує науково-методичну експертизу результатів експериментальних досліджень.

Основною формою методичної роботи в гімназії, ліцеї є предметні або циклові кафедри. У складі кафедр можуть працювати творчі лабораторії, динамічні пошукові групи. Провідними формами роботи кафедр є теоретичні заняття, спільні семінари з викладачами та науковими співробітниками відповідних кафедр вузів і лабораторій науково-д