Договір купівлі-продажу, його зміст, механізм дії.

Методичні вказівки

До виконання індивідуального завдання

«укладання проекту зовнішньоекономічного контракту»

 

Вступ

Основу сучасних міжнародних економічних відносин складають світогосподарські зв'язки на мікрорівні: між фірмами, компаніями різних країн, окремими підприємцями. Такі зв'язки в умовах ринкової економіки припускають широке застосування договірної форми, коли суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть усю повноту відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань, розпоряджаючись при цьому достатніми правами і ресурсами. Участь у міжнародних економічних відносинах диктується насамперед інтересами сторін, тими економічними вигодами, що вони одержують у результаті зовнішньоекономічних зв'язків.

Розвиток міжнародного виробничого і науково-технічного співробітництва визначив важливу роль договорів між сторонами в цій області: міжнародне кооперування вимагає чіткого закріплення зобов'язань сторін, визначення на договірній основі системи економічних заходів і санкцій, що забезпечують їхнє виконання. Нові можливості договірної практики пов'язані зі створенням і діяльністю спільних підприємств і фінансово-промислових груп, нарешті, об'єктом договорів у міжнародних економічних відносинах стають інформаційні, консалтингові і маркетингові послуги.

Світогосподарська сфера і міжнародні економічні відносини мають ряд особливостей, що обумовлюють деяку специфіку договірних відносин на міжнародному рівні. Значно більше, чим усередині країни, на них впливають міжнародні порядки, правила і конвенції, багатобічні міждержавні і двохсторонні угоди. Варто мати на увазі, що втрати партнера в міжнародних господарських зв'язках означають і відомі втрати для національної економіки країни. Саме тому питання про механізм і практику договірних відносин здобуває особливого значення.

Договори, що укладаються в сфері зовнішньоекономічних зв'язків, (контракти) і угоди володіють низкою особливостей у порівнянні із господарськими договорами. Ці особливості в правовому регулюванні відбивають специфічний характер зовнішньоекономічної діяльності, що супроводжується необхідністю додаткового обліку факторів, що часто відсутні у внутрішньому господарстві. Часом вони лежать не тільки в економічній і політичній площині, але торкаються в багатьох випадках історичних і культурних аспектів.

Під зовнішньоекономічним контрактом розуміється угода між двома або декількома сторонами, що знаходяться в різних країнах, на постачання встановленої кількості товарних одиниць і/або надання послуг відповідно до погоджених сторонами умов. Контракт вважається виконаним, якщо досягнуто згоду сторін по всіх істотних умовах. Розрізняються істотні, звичайні і випадкові умови.

Істотні умови визначаються сторонами.

Звичайні умови випливають з норм закону, що регулює дані відносини. Якщо в контракті немає спеціального застереження, то застосовуються норми права.

Випадковими вважаються умови, що не входять у перелік істотних, однак включені в контракт за вимогою сторін, причому ці умови відрізняються від звичайних, установлених законом, але не суперечать йому. Випадкові умови є обов'язковими для виконання, їхнє невиконання розглядається як порушення контракту.

У сучасних умовах взаємини учасників зовнішньоекономічної угоди здобувають найрізноманітніших правових форм. Правове оформлення міжнародних економічних угод далеко не вичерпується використанням двох-трьох традиційних видів цивільно-правових договорів.

Домінуюче положення серед договірних форм, використовуваних у зовнішньоекономічній діяльності, міцно утримує договір купівлі-продажу (постачання). Це пояснюється найбільшою питомою вагою товарних операцій у загальному обсязі світової торгівлі. Операції купівлі-продажу товарів як неодмінну умову містять у собі організацію доставки товару від продавця до покупця. Тому з договором міжнародної купівлі-продажу тісно зв'язаний договір перевезення, включаючи всі різновиди транспортування вантажів.

Розвиток міжнародної торгівлі послугами, розширення обміну технологією, промислове співробітництво зробили актуальними використання багатьох інших видів договорів у міжнародному економічному обороті: оренда машин і устаткування (лізинг), підрядні договори на будівництво об'єктів, ліцензійні угоди.

У рамках навіть того самого типу договору спостерігаються досить значні розходження по змісту прав і обов'язків, що приймають на себе контрагенти. Розходження можуть пояснюватися різноманітними факторами: особливостями предмета договору, його вартістю, економічним становищем контрагентів, умовами і звичаями визначеної галузі підприємницької діяльності, до якої відноситься дана комерційна справа, і т.д. Угоди, що укладаються в сфері міжнародного економічного співробітництва, в багатьох випадках носять комплексний характер. Їхній правовий зміст нерідко охоплює кілька правових інститутів. Для юридичної кваліфікації правовідносин, що виникли між партнерами, необхідно звертатися до норм, що регулюють кілька видів договорів.

Учасники зовнішньоторговельної операції свідомо вибирають той або інший тип договору для оформлення своїх взаємин, керуючись розуміннями, спрямованими на підвищення її економічної ефективності. Такі мотиви можуть бути зв'язані з особливостями правового регулювання в країні одного з учасників угоди, митним, податковим режимом і т.д.

Торговельні договори, що укладаються між державами, угоди про товарообіг і платежі, по інших торгово-економічних питаннях можуть містити в собі положення, що безпосередньо впливають на зміст торговельних угод. Ці положення можуть стосуватися визначення базису постачання, способів, порядку розрахунку за товари, що поставляються, порядку розгляду споровши і т.п. Метою міжнародних домовленостей у деяких випадках може бути безпосереднє регулювання прав і обов'язків по визначених комерційних договорах. До числа таких угод можна віднести узгодження на міждержавному рівні загальних умов постачань, застосування яких обов'язково для всіх учасників товарообігу.

Метою даної роботи є аналіз найбільш часто використовуваних в практичній роботі видів контрактів і їхнього змісту, ознайомлення з внутрішніми і міжнародними документами, необхідними для їхнього укладання. Подібний підхід представляється актуальним у даний час, оскільки більшість українських середніх і великих компаній прагнуть вийти на світовий ринок шляхом здійснення зовнішньоторговельних операцій, а основним елементом останньої є міжнародний контракт. Отже, економісту чи менеджеру по зовнішньоекономічних зв'язках необхідно не тільки грамотно і докладно скласти такий контракт, але і правильно зорієнтуватися в митних режимах, тарифах і податках; обґрунтовано визначити вид транспорту, що підходить для транспортування того або іншого товару в ту чи іншу країну, що є украй важливою і відповідальною частиною укладання угоди.

 

Договір купівлі-продажу, його зміст, механізм дії.

Зовнішньоторговельний договір купівлі-продажу — угода українських підприємців з іноземними фірмами і громадянами, що має предметом зовнішньоекономічні операції, зв'язані з обміном товарів.

Зовнішньоторговельний договір купівлі-продажу має наступні ознаки:

· одним з контрагентів по угоді виступає юридична або фізична особа іноземної держави;

· товар знаходиться на території іноземної держави;

· при виконанні договору товар, як правило, перетинає територію одного або декількох іноземних держав;

· договір підписується уповноваженими особами, їхні підписи скріплюються печатками.

Неодмінною умовою угоди купівлі-продажу, оформленої зовнішньоторговельним контрактом, є перехід власності на товар від продавця до покупця. Це принципово відрізняє такі контракти від інших видів договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Контракт купівлі-продажу в зовнішній торгівлі, як і усередині країни, в умовах договірних відносин суб'єктів виконує три основні функції:

· юридично закріплює відносини між сторонами, надаючи їм характер зобов'язань, виконання яких захищено законом;

· визначає порядок, послідовність і способи здійснення угод партнерів;

· передбачає заходи для забезпечення виконання зобов'язань сторонами.

Не випадково сторони контракту повинні визначити, юридичне право якої держави буде застосовуватися при виборі форми укладання угоди, регулюванні прав і обов'язків партнерів, а також рішенні спірних питань у випадку їхнього виникнення.

Механізмом зовнішньоторговельного контракту можна вважати сукупність структурних елементів зовнішньоторговельної операції і їхня взаємодія у відповідності з погодженими контрагентами юридичними нормами.

Як показує практика, при виконанні зовнішньоторговельних контрактів купівлі-продажу нерідко виникають суперечки, що іноді приходиться вирішувати в порядку арбітражу. Тому дуже великого значення набувають правила тлумачення контрактів і їхніх окремих положень. Тим більше що в національних законодавствах і в судовій практиці вони мають чимало розходжень.

В Україні до такого тлумачення повинні застосовуватися три вимоги:

1. При виділенні буквального значення термінів (слів і виражень), що утримуються в тексті контракту, вони повинні вживатися в їх звичайному уживаному змісті.

2. При з'ясуванні фактичної загальної волі сторін виходячи з мети договору вона повинна визначатися на момент укладення контракту, а не на момент його тлумачення.

3. Практика, що склалася у відносинах сторін не може обґрунтовуватися посиланнями на умови, що утримувалися в попередніх контрактах, і тому нібито застосовних до даного договору.

В основу механізму дії контракту закладена його структура, обсяг взаємних зобов'язань сторін, умови платежів, базисні умови постачань, умови страхування, технічні умови, санкції за порушення позицій контракту.

Контракти можуть бути оформлені:

· на термін — передбачають поставку товару до строго визначеного терміну, при порушенні якого покупець вправі розірвати контракт;

· довгострокові — укладають терміном на 3-5 років і більше;

· спеціальні — на проектні, монтажні роботи, технічне обслуговування, проведення іспитів і т.п.;

· рамкові — містять лише основні умови, що підлягають наступному уточненню;

· наміру — установлюють намір покупця придбати товар без твердих зобов'язань.

За формою викладу контракти купівлі-продажу повинні бути складені в письмовому виді У міжнародній практиці часто угоди укладають в усній формі, по телефону, на аукціонах, на біржах. Однак усна домовленість потім обов'язково підтверджується письмовим контрактом, що підписується обома сторонами. З цього моменту і виникають зобов'язання сторін.

Найчастіше в міжнародній торгівлі зустрічаються двосторонні контракти, тому розгляду його структури, складу позицій, механізму дії і варто приділити увагу.

Текст контракту починається з вступної частини або преамбули, у якій дається повне юридичне найменування сторін, що приймають участь у його укладанні.

Вступна частина контракту передує текстові договору і має звичайно такий зміст: найменування і номер контракту, дата і місце укладання, визначаються сторони (фірмове найменування, під яким вони зареєстровані, правове положення, місце перебування). Указівка місця підписання має велике значення з погляду того, право якої країни буде застосовано до контракту, якщо яке-небудь питання в контракті не урегульоване. Іноді у вступній частині робиться посилання на попередні контрактові переговори з указівкою місця і терміну їхнього проведення або на пропозицію продавця з вказівкою його номера і дати посилання

Сторони повинні чітко визначити предмет контракту - дія або сукупність дій, що визначають тип і характер умов угоди, що укладається. Тут описується товар, що є предметом купівлі-продажу. У залежності від предмета контракту, що коротко відбивається в його назві, визначається вид контракту, право і звичаї, що застосовуються, проформа тексту.

Необхідно давати точну назву товару, а якщо найменувань багато, то складається їхній список і заноситься в додаток 1 до контракту – специфікацію.

Для опису товару зі складними технічними характеристиками включаються спеціальні розділи: "Технічні умови" або "Технічні специфікації", за допомогою яких потім здійснюється перевірка фактично поставленого устаткування

У контракті також указується його об'єкт. Стосовно до контракту купівлі-продажу сфера об'єктів контракту досить чітко обговорена у Віденській конвенції.

Кількість товару може бути встановлена сторонами в будь-яких одиницях: міри ваги, об’єму, довжини; кількості одиниць даного товару. Визначаючи кількість, вказується одиниця виміру і порядок установлення кількості (твердо фіксована кількість або його межі, можливість закупівлі додаткової кількості й ін.), а також система мір і ваг.

У більшості країн континентальної Європи розповсюджено метричну систему. Однак країни, що застосовують її, запровадили різні найменування для одних і тих же самих одиниць. Наприклад, 100 кг називають у Франції – квінтал; у Німеччині – подвійний центнер; у інших країнах – метричний центнер.

З інших систем розповсюджено англо-американську. Основна одиниця її довжини – ярд (91,4 см), ваги – англійський фунт – 16 унцій (453,59 г); обсягу – галон – 4,546 літра (для сипких) і 3,785 літра (для рідини). З мір обсягу англо-американської системи найбільше розповсюджені бушель – у торгівлі зерном (8 галонів); барель – у торгівлі нафтопродуктами (42 галони).

У торгівлі деякими товарами одиницею виміру служить не вага товару, а його кількість у визначеній упаковці. Так, для ртуті звичайною одиницею виміру є бутель (34,5 кг), для кави – мішок (60 англійських фунтів), для колумбійської кави мішок дорівнює 70 англійським фунтам.

У контракті купівлі-продажу обов'язково обмовляється, чи включається тара й упакування в кількість товару, що поставляється, У залежності від цього розрізняють вага брутто, нетто.

Якість товару – це сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його по призначенню. Застосовуються різні способи визначення якості, наприклад:

· по стандарту (національні стандарти, стандарти, розроблені спілками підприємців і асоціаціями, а також стандарти великих фірм). У контракті робиться посилання на номер і дату стандарту і вказується організація-розроблювач;

· по технічних умовах (при відсутності стандартів і при встановленні спеціальних вимог до якості). У контракті або додатку до нього дається докладна характеристика товару, описуються матеріали, з яких він виготовлений, приводяться правила перевірки;

· по специфікації — докладно указуються всі специфічні параметри;

· за зразком — указується кількість зразків і порядок зіставлення товару зі зразком. Звичайно один зразок знаходиться в покупця, другий — у продавця, третій — у нейтральної сторони, що обов'язково вказується в контракті. Визначаються також час збереження зразків після надходження останньої партії товару.

Закордонний досвід керування якістю базується на єдиних підходах і методах роботи. Найбільш розповсюджені статистичні методи контролю якості включені в міжнародний стандарт ІСО 9004-4 і рекомендовані для широкого застосування. У той же час кожна країна має характерні риси в практичному застосуванні загальних принципів керування якістю.

В основному за кордоном використовують американський і японський підходи, але існує також підхід, що називається «чотири тигри» (Сингапур, Гонконг, Тайвань, Південна Корея), див. табл. 1.1.

 

Таблиця 1.1. – Порівняння підходів до якості.

Західний підхід (США і Європа)	Східний підхід (Японія)
· якість ґрунтується на низькому рівні цін; · перша мета — прибуток, а якість — категорія випадкова; · з питань якості покупці повинні просити згоди постачальника.	· якість ґрунтується на низькому рівні дефектів; · первинна мета — якість, а прибуток не сповільнить піти; · згода з вимогами покупця з питань якості.

 

Американський досвід керування якістю відрізняється твердим контролем якості виготовлення продукції на основі математико-статистичних методів, плануванням виробництва по кількісних і якісних показниках із системою адміністративного контролю за виконанням планів, великою пропагандистською роботою на національному рівні по підтримці своїх товаровиробників і створенню їм сприятливих умов на ринку.

Японський досвід характеризується широким упровадженням наукових розробок в області технологій і керування, високим ступенем комп'ютеризації всіх операцій контролю, аналізу і керування виробництва, максимальним використанням можливостей людини завдяки прийнятим заходам для стимулювання творчої активності.

Відмінні риси європейського підходу полягають у наступному:

· створення законодавчої бази для проведення всіх робіт, зв'язаних з оцінкою і підтвердженням якості;

· гармонізація вимог національних стандартів, правил і процедур сертифікації;

· розвиток регіональної інфраструктури і мережі національних організацій, уповноважених проводити роботи з сертифікації продукції і систем якості, акредитації іспитів лабораторій і реєстрації фахівців з якості.

Подібні міри дозволяють захистити загальноєвропейський ринок від недоброякісної продукції і підвищити рівень якості продукції.

Термін і дата постачання. Під терміном постачання розуміють момент, коли продавець зобов'язаний передати товар у власність покупцеві або з його доручення особі, що діє від його імені. Іноді встановлюється термін одноразового постачання, а іноді проміжні терміни при постачанні вроздріб. Існують різні способи встановлення терміну постачання:

· «негайно», тобто продавець зобов'язується поставити товар у будь-який день протягом не більш двох тижнів;

· визначення календарного дня постачання;

· визначення періоду (найбільш розповсюджений у закордонній практиці): місяць, квартал, рік, час місяця або кварталу. У цих випадках додають слова «протягом», «не пізніше», а при періодичних постачаннях — «щомісяця», «щокварталу»;

· указівка числа днів, тижнів або місяців з моменту здійснення якої-небудь дії.

Іноді контрагенти взагалі не встановлюють терміну постачання, а обмовляють його в погоджених умовах, наприклад «у міру готовності», «по відкритті навігації», «у міру нагромадження партії». Посилюючи терміни постачання товарів, імпортери одержують додаткову вигоду від економії оборотних коштів.

Задоволення вимог покупця по термінах постачання є одним з найважливіших показників конкурентноздатності товарів, тому експортерам часто приходиться містити склади готової продукції в країнах, що імпортують, для забезпечення постачань товару в можливо короткий термін.

Окремо обмовляється питання про дострокове постачання, що може і не допускатися або допускатися при письмовій згоді покупця.

Дата постачання залежить від способу постачання і визначається датою документа, що підтверджує передачу права власності на предмет купівлі-продажу, наприклад:

· дата документа, видаваного транспортною організацією, що прийняла товар для перевезення;

· дата розписки транспортно-експедиційної фірми в прийманні вантажу для подальшого відправлення за призначенням;

· дата складського свідчення;

· дата підписання приймально-здавального акту після постачання останньої партії, без якої неможливо використовувати усе раніше поставлене устаткування (у контрактах на комплектне устаткування).

Для запобігання протиріч між торговельними партнерами Міжнародна торговельна палата розробила і випустила з тридцятих по дев'яності роки нинішнього століття збірники тлумачень торговельних термінів, що найбільше часто зустрічаються - "ІНКОТЕРМС". Застосування базисних умов постачань істотно раціоналізує механізм дії контракту на основі спрощення в складанні й узгодженні його позицій і статей, наданні допомоги контрагентам у пошуку рівноправних способів вирішення виникаючих розбіжностей, що влаштовують обидві сторони.

При встановленні базисних умов поставки визначається, хто несе витрати, зв'язані з транспортуванням товару від експортера до імпортера.

Базисні умови постачань засновані на міжнародній торговельній практиці і торговельних термінах. Ці умови відбиті в «ІНКОТЕРМС-2000», які не є обов’язковими для всіх документів, однак їх використання доцільне. У «ІНКОТЕРМС-2000» відбиті обов’язки продавця і покупця по десятьох основних питаннях (див. табл. 1.2.).

 

Таблиця 1.2. – Угруповання зобов'язань сторін у «Інкотермс-2000»

Обов'язку продавця	Обов'язку покупця
А1 Надання товару відповідно до умов договору	Б1 Сплата ціни
А2 Оформлення ліцензій, дозволів і виконання інших формальностей	Б2 Оформлення ліцензій, дозволів і виконання інших формальностей
A3 Оформлення договору перевезення і страхування	БЗ Оформлення договору перевезення
А4 Поставка	Б4 Прийняття постачання
А5 Перехід ризиків	Б5 Перехід ризиків
А6 Розподіл витрат	Б6 Розподіл витрат
А7 Повідомлення покупця	Б7 Повідомлення продавця
А8 Доказ постачання, транспортні документи або еквівалентні повідомлення по електронному зв'язку	Б8 Доказ постачання, транспортні документи або еквівалентні повідомлення по електронному зв'язку
А9 Перевірка упакування, маркування	Б9 Інспектування товару
А10 Інші обов'язки	Б10 Інші обов'язки

 

Ще одною особливістю «Інкотермс-2000» є розподіл усіх термінів на чотири категорії шляхом використання першої букви як індикатора відповідної групи, до якої відноситься даний термін. З табл. 1.3. видно, що всі терміни згруповані в чотири групи-категорії за мірою зростання обов’язків продавця за транспортні витрати і ризики.

Група Е включає умову, відповідно до якої покупець одержує готовий до відправлення товар на складі (заводі) продавця. Покупець несе усі витрати і ризики, зв'язані з доставкою товару від складу продавця до пункту призначення.

1. EXW — відповідно до цієї умови продавець не відповідає за транспортування товару і його навантаження на транспортний засіб. Ризик випадкової втрати, ушкодження або загибелі товарів переходить на покупця з моменту, коли товар наданий у його розпорядження на складі продавця в термін, передбачений контрактом, і за умови, що товар належним образом індивідуалізований, тобто відділений від основної продукції продавця і позначений як товар, що є предметом даного контракту. Продавець також не відповідає за митне очищення товару для вивозу, якщо не обговорене інше. Таким чином, дана умова покладає на продавця мінімальні обов'язки. Покупець несе усі витрати і ризики в зв'язку з перевезенням товару від підприємства-продавця до місця призначення. Дана умова не застосовується, якщо покупець не в змозі здійснити сам або забезпечити виконання експортних формальностей.

 

Таблиця 1.3. – Угруповання торговельних термінів у «Інкотермс-2000»

ГРУПА Е Відвантаження	EXW	C заводу
ГРУПА F Основне перевезення не оплачене	FCA	Франко-перевізник
FAS	Вільно уздовж борта судна
FOB	Вільно на борті
ГРУПА С Основне перевезення оплачене	CFR	Вартість і фрахт
GIF	Вартість, страхування і фрахт
CPT	Перевезення оплачене до...
CIP	Перевезення і страхування оплачені до...
ГРУПА D Прибуття	DAF+	Постачання на границі
DES+	Постачання із судна
DEQ-	Постачання з причалу
DDU+	Постачання без оплати мита
DDP-	Постачання з оплатою мита

Примітка:

«+» — продавець не повинний здійснювати митні операції

«-» — продавець повинний здійснювати митні операції

Група F включає умови, відповідно яким продавець зобов'язаний доставити товар до транспортних засобів, зазначених покупцем: FCA – доставлений перевізникові; FAS – доставлений до борта; FOB – завантажений на борт.

2. FCA — по цій умові продавець зобов'язаний передати товар, що пройшов митне очищення для експорту, у розпорядження зазначеного покупцем перевізника в пойменованому пункті. У цей момент на покупця переходить ризик випадкової загибелі або псування товару.

3. FAS — продавець зобов'язаний поставити за свій рахунок товар в обумовлений контрактом порт навантаження і розташувати його уздовж борта судна. Покупець повинний виконати експортні формальності, забезпечити подачу зафрахтованого судна, завантажити товар на борт судна й оплатити всі наступні витрати. Ризик випадкової загибелі переходить на покупця з моменту фактичного постачання товару уздовж борта судна в обумовленому порту навантаження в термін, зазначений у договорі.

4. FOB — дана умова відрізняється від попередніх тим, що продавець зобов'язаний завантажити товар на борт судна, зафрахтованого покупцем, і оплатити виконання експортних формальностей. Усі подальші витрати і ризики переходять на покупця в момент перетинання товаром лінії поручня судна.

У групу С входять умови, які передбачають, що продавець повинний укласти договір перевезення, однак не несе ризику втрати або ушкодження товарів і додаткових витрат, зв'язаних з подіями, що виникають після відвантаження або відправлення товарів.

5. CFR — продавець зобов'язаний зафрахтувати судно, оплатити вартість фрахту до погодженого порту призначення, завантажити товар на борт судна в порту відвантаження у встановлений контрактом термін, оплатити виконання експортних формальностей. Ризик випадкової загибелі товару переходить на покупця в момент перетинання товаром лінії поручнів судна в порту відвантаження.

6. CIF — продавець зобов'язаний застрахувати товар від транспортних ризиків. Все інше, включаючи момент переходу ризиків із продавця на покупця, аналогічно умові 5.

7. СРТ — продавець зобов'язаний укласти за свій рахунок договір перевезення товарів до погодженого пункту в місці призначення й оплатити перевізникові провізну плату. Покупець оплачує усі витрати з моменту прибуття товару в цей пункт. Ризик випадкової загибелі або псування товару переходить на покупця з моменту передачі товару в розпорядження першого перевізника в термін, передбачений договором.

8. CIP — відрізняється від попередніх тим, що продавець зобов'язаний застрахувати товар і оплатити страхову премію страхової компанії. Страхування повинне покривати вартість товару за контрактною ціною плюс 10%.

У групу D входять умови, згідно яким продавець несе всі ризики і витрати, зв'язані з доставкою вантажу в пункт призначення.

9. DAF — відповідно до даної умови продавець оплачує усі витрати і несе ризики до моменту передачі товару в розпорядження покупця в обумовленому пункті на границі. Це може бути границя країни продавця, країни покупця або якої-небудь третьої країни. Продавець зобов'язаний оплатити мито, податки і збори в країні відправлення товару. Покупець зобов'язаний прийняти у своє розпорядження товар, доставлений продавцем в обумовлений пункт, і нести в наступні усі витрати і ризики. Ризик випадкової загибелі або псування товару переходить на покупця в момент перетинання товаром кордону в термін, передбачений договором.

10. DES — продавець зобов'язаний представити товар у розпорядження покупця на борті судна в порту призначення, зазначеному в контракті. Він оплачує усі витрати, зв'язані з доставкою товару до обумовленого порту. Подальші витрати, включаючи вивантаження і виконання митних формальностей, оплачує покупець. Ризик загибелі або ушкодження товару переходить на покупця на борті судна в порту призначення в момент його передачі в розпорядження покупця.

11. DEQ — продавець оплачує усі витрати по доставці товару в термін, обумовлений у контракті, на пристань (набережну) у погодженому порту призначення, включаючи оплату фрахту, витрати по вивантаженню товару і розташуванню його на пристані. Покупець оплачує усі витрати і несе ризики з моменту, коли товар дійсно наданий у його розпорядження на набережній у погодженому порту призначення.

12. DDU — продавець оплачує усі витрати, у тому числі витрати по доставці товару до зазначеного місця призначення в країні ввозу, за винятком сплати податків, мита й інших витрат, зв'язаних з виконанням митних формальностей.

13. DDP — умова припускає максимальні обов'язки продавця, в які входять укладання договорів перевезення, сплата експортних і імпортних мита, одержання ліцензій, а також, як правило, оплата вивантаження товарів. Покупець приймає товар у позначеному в контракті пункті призначення і несе всі наступні витрати і ризики.

Ціна і загальна вартість контракту. В зовнішньоторговельній діяльності мається ряд особливостей у визначенні контрактних цін у порівнянні з розрахунком внутрішніх цін на товари підприємств і організацій. Мається також і специфіка в класифікації цін і використанні спеціальної термінології, застосовуваної при розрахунку цін на експортні або імпортні товари.

Ціна товару – це кількість грошових одиниць, які повинний заплатити покупець продавцеві в зазначеній у контракті валюті за погоджену одиницю виміру товару і прийняті базисні умови постачань.

Для встановлення ціни товару в контракті купівлі-продажу визначаються: одиниця виміру, за якого встановлюється ціна, базис ціни, валюта ціни, спосіб фіксації цін і їхній рівень, а також знижки.

Узгодження ціни може проводитися як усно, так і в письмовому виді. Після узгодження договірна ціна вказується в договорі й у специфікації.

Порядок визначення одиниці виміру ціни залежить від характеру товару і від практики торгівлі даним товаром. Ціна в контракті встановлюється в такий спосіб:

· за визначену кількісну одиницю товару, зазначену в звичайно застосовуваних у торгівлі даним товаром одиницях виміру (ваги, довжини, площі, обсягу) або в рахункових одиницях (десятках, сотнях);

· за вагову одиницю виходячи зі змісту основної речовини в товарі (для корисних копалин);

· за вагову одиницю в залежності від коливання натурної ваги (для речовин, що випаровуються, маса яких залежить від щільності і температури).

Контрактна ціна товару не дорівнює внутрішній ціні товару. Для перерахування останньої в ціну контракту використовуються різні виправлення і знижки (метод уторгування ціни). Серед виправлень найбільш важливі:

1. Виправлення на техніко-економічні параметри, яке дозволяє порівнювати технічні параметри товару, на який встановлюється ціна, і базового виробу за допомогою параметрів новизни.

2. Виправлення на комплектацію, яке може виражатися в присутності або відсутності комплектуючих виробів. Звичайно ціна комплектуючих виробів складає 15-20% від ціни товару.

3. Виправлення по фактору базису, коли у контрактній ціні товару необхідно враховувати витрати по базисі постачання. У такі витрати в залежності від обраного базису, можуть входити: страхування (10% від ціни товару), навантаження (2%), вивантаження (2%), фрахт (3%), вартість тари й упакування (12%), мита і транспортна складова (якщо відстань більше 2000 км, то транспортні витрати — 3%, якщо менше 2000 км, то 2% від ціни).

4. Виправлення по термінах постачання (інфляційна), коли необхідно врахувати зміну цін на світовому ринку. Ціна контракту буде рости пропорційно росту індексу цін у країні продавця.

5. Виправлення на умову платежу, які можуть бути наявними або з відстрочкою, що рівносильно платежу в кредит. При платежі наявними продавець надає покупцеві знижку. Платежем наявними є платіж протягом 30 днів після пред'явлення платіжних документів.

6. Виправлення на кількість – при збільшенні серійності зменшуються витрати виробництва. Продавцеві вигідніше продати більше товару, а покупцеві рекомендується, роблячи запит, указувати меншу кількість цікавлячого товару.

7. Виправлення на валюту, в якому відбувається вибір валюти контракту. Відбувається вибір методом перерахування ціни товару в різні валюти за офіційним курсом, а потім — вибір найбільш прийнятної.

Крім зазначених виправлень на ціну контракту впливають усілякі знижки на уторгування ціни. Звичайно у світовій практиці передбачається визначений відсоток завищення пропонованої ціни з урахуванням можливості таких знижок. Наприклад, ціни комерційних пропозицій завищені в середньому на 10%, прейскурантні ціни — на 30%.

1. Кількісні знижки - застосовуються, якщо було зроблено виправлення на збільшення кількості товару, тому що ведуть до зменшення витрат виробництва (12%).

2. Бонусні знижки – надаються оптовим постійним клієнтам (7%).

3. Знижки сконто – надаються за оплату наявними і за дострокове закінчення платежів (2%).

4. Тимчасові знижки (сезонні) – знижки для споживачів, що роблять несезонні покупки (2%).

5. Спеціальне знижки – надаються постійним покупцям (6%).

Вибравши підходящі виправлення і знижки, необхідно скорегувати на них і на кількість товару внутрішню ціну товару, виражену в обраній валюті. Результат цих підрахунків — контрактна ціна, яку потрібно визначити по способу фіксації. Застосовують наступні варіанти:

1. Тверді ціни – визначаються в контракті у виді конкретних цифр, не підлягають ніяким змінам. Звичайно використовуються при коротко-строкових постачаннях (менше 1 року).

2. Змінні ціни – обчислюються в момент виконання угоди шляхом перерахування ціни з урахуванням зміни у витратах при умовах інфляції. Застосовуються в тривалих постачаннях (більше 1 року). Можливі зміни на 10-15%.

3. Рухлива ціна – ціна з застереженням про можливості зміни погодженого показника індексу цін. При його зміні на 2-5% перегляд не робиться, при зміні на 5-15% ціни перераховуються на визначений ступінь зміни цін (1/5 від відсотка зміни індексу цін). Застосовуються при постачаннях із тривалим періодом (більше 1 року), з наданням кредиту.

Після узгодження контрактної ціни й обсягу продукції, що поставляється, розраховується загальна сума контракту.

Умови платежів. Контракти повинні містити найдокладніший виклад порядку взаємних розрахунків. Для уточнення умови платежу в контракті визначаються: валюта платежу, термін, спосіб платежу і форма розрахунків.

В якості валюти платежу можливе використання валюти країни експортера, країни імпортера або валюти третьої країни. Може бути в контракті передбачене право імпортера зробити оплату за своїм розсудом у будь-якій валюті. Валюта платежу може не збігатися з валютою ціни товару. У цьому випадку в контракті вказується курс якого грошового ринку (експортера або імпортера) буде використаний для оплати.

У контракті сторони фіксують терміни платежу, але якщо вони не встановлені, то з урахуванням умов постачання платіж здійснюється або через визначене число днів після повідомлення продавцем покупця про те, що товар наданий у його розпорядження; або через визначене число днів після повідомлення продавцем покупця про відправлення товару (відповідно до звичаїв, викладених в ІНКОТЕРМС).

Засіб платежу визначає, коли повинна здійснитися сплата за товар відносно до його фактичної поставки. До основних способів платежу відносяться розрахунок готівкою, платіж з авансом і платіж у кредит. Можливо і сполучення цих способів платежу.

Готівковий платіж – повна або часткова сплата товару до строку або в момент передачі товару чи товаросупровідних документів у розпорядження покупця (проти товару або документів).

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем постачальникові узгоджених сум у контракті в рахунок майбутніх за контрактом платежів до передачі товару в його розпорядження, а частіше за все до виконання замовлення. Авансовий платіж виконує подвійну функцію: виступає як форма кредитування покупцем продавця, як засіб забезпечення обов'язків, які прийняв покупець за контрактом.

Якщо покупець відмовився прийняти товар, який він замовив, то постачальник має право отриманий ним аванс спрямувати на покриття збитків. Аванс може бути як у грошовій, так і в товарній формі. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках від загальної вартості замовлення.

Аванс може виконувати наступні функції: - виступати як застава 10...15 %; - як накопичення постачачальником зворотних коштів – від 30 до 40 %; - поєднувати водночас два види авансу (1 і 2) – до 60...70 %.

Платіж у кредит – передбачає розрахунки на основі наданого експортером імпортерові фірмового кредиту. За терміном дії відрізняються фірмові кредити: короткострокові – до 1 року; середньострокові – до 5...10 років; довгострокові – понад 5...10 років. Фірмові кредити надаються у грошовій і товарній формах.

Іноді зустрічається поєднання цих двох форм. Надання кредиту в товарній формі здійснюється шляхом відстрочки або розстрочки платежу. При наданні кредиту в грошовій формі в контракті детально оговорюється його умови: вартість кредиту, що визначається у відсотках річних; строк використання кредиту; пільговий період, протягом якого не відбувається погашення кредиту; строк погашення кредиту (додається графік погашення кредиту).

Форми розрахунків пов’язано з використанням різних видів банківських і кредитних засобів платежу. Основними формами розрахунків у міжнародній комерційній практиці є: інкасова; акредитивна; банківський переказ; відкритий рахунок; чекова та вексельна; телеграфні та поштові перекази.

Інкасова форма розрахунків передбачає передачу експортером доручення своєму банкові на отримання від імпортера певної суми платежів проти надання йому товарних документів, перелік яких додається в контракті, а також векселів чеків та інших документів. При застосуванні учасниками ЗЕД інкасової форми розрахунків слід керуватися “Уніфікованими правилами за інкасо” (редакція 1978 року, публікація Міжнародної торговельної палати). Постачальник (продавець) зобов’язаний подати до банку на інкасо платіжні вимоги безпосередньо слідом за відправленням товару.

Акредитивна форма розрахунків являє собою зобов’язання банка протягом певного періоду провести за вказівкою та за рахунок покупця платіж продавцеві на суму вартості товару, що поставлений проти наданих продавцем обумовлених угодою документів. Даний вид оплати використовується в міжнародній практиці, коли продавець не бажає зазнавати фінансового ризику. Акредитивна форма регулюється “Уніфікованими правилами та умовами застосування для документальних акредитивів” (редакція 1983 року, публікація Міжнародної торговельної палати).

Банківський переказ – це розрахункова банківська операція, котра полягає в направленні телеграфом або поштою платіжного доручення одного банку іншому банкові. Платіжне доручення – це наказ банка, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціанту, пред’явникові чека або інших платіжних документів.

Платіж за відкритим рахунком передбачає надання експортером ТТД, минаючи банк, і зарахування імпортером сум платежу на відкритий рахунок у строки, встановлені в контракті. З метою зменшення ризику несплати вартості товару, який було поставлено, продавець може передбачати в контракті застереження: “Продавець зберігає за собою право власності на даний товар аж до моменту, поки покупець не оплатить його вартість”.

Чек – вид цінного паперу, грошовий документ встановленої форми, що містить наказ власника рахунку в кредитній установі чеконадавача про виплату визначеній особі або пред’явникові чека на вказану в ньому суму. Чекова форма розрахунків здійснюється шляхом видачі чеконадавачем розпорядження своєму банкові провести виплатк зі своїх коштів певної суми чеконадавачеві, які він має, або перерахування цієї суми на рахунок останнього.

Вексель – письмове боргове зобов’язання встановленої законом форми, що являє собою безумовне зобов’язання провести платіж в обумовлений строк. Вексельну форму розрахунків здійснюється шляхом використання векселів – звичайного та переказного.

Форма розрахунків шляхом телеграфних та поштових переказів використовується за випадків, коли надання валюти не пов'язане з іншими умовами, наприклад, з передачею банкові товарних документів. Як правило, використовується при сплаті боргів по займах та кредитах, поверненню надлишковою отриманих сум, здійснення попередньої оплати.

Особлива увага варто приділити валютним ризикам, що виникають при експортно-імпортних операціях і при продажі товарів у кредит у випадку зміни курсу іноземної валюти стосовно національної або з падінням її купівельної спроможності через погіршення умов торгівлі.

Захисні застереження застосовуються для зменшення валютних ризиків. Бувають двосторонні й однобічні застереження. У першому випадку здійснюється перерахунок сум платежу при зміні курсу валюти платежу і застосовується цей метод в основному в торгівлі з країнами, що розвиваються. Однобічні застереження, як правило, застосовуються в торгівлі з розвинутими країнами і на їхній основі також перераховується сума платежу.

Застереження може бути одновалютним при співпадінні валюти ціни і платежу, поставленої в залежність від курсу якої-небудь іншої валюти.

При мультивалютному застереженні сума грошових платежів уточнюється в залежності від зміни середньоарифметичного курсу декількох валют.

Індексне застереження використовується для захисту від зниження купівельної спроможності валют. Сума платежу змінюється в залежності від руху індексу цін. Іноді використовуються "змінні ціни", тобто враховується зміна ціни товару і суми платежу паралельно руху ринкових цін на даний товар.

Упакування і маркування. Основною метою упакування є реклама, запобігання товару від псування, руйнування, утрати якості. В контракті описуються вимоги до зовнішнього і внутрішнього упакування товару, а також обмовляється умова: чи переходить упакування у власність покупця і чи включається її вартість у ціну товару.

Відповідно до загальних вимог до упакування експортери зобов'язані забезпечити фізичне збереження вантажу. При постачанні на базисних умовах вони завжди несуть відповідальність за ушкодження товарів, що відбулися через невідповідність упакування базисним умовам контракту. Вид упакування визначається базисними умовами постачань.

Спеціальні вимоги встановлюються імпортерами, наприклад у зв'язку з необхідністю спеціальної розфасовки товару або з особливими вимогами до ваги і габаритів вантажних місць.

Найважливішою вимогою в технології зовнішньоторговельних операцій є маркування вантажу, що містить обов'язкові для експортерів реквізити:

· Товаророзпорядчу інформацію про імпортера, № контракту і трансу, вагогабаритні характеристики місць, № місця і число місць у партії або трансі;

· Указівка як звертатися з вантажем;

· Попередження про небезпеку в результаті необережного звертання з вантажем. У документацію, що супроводжує вантаж, в обов'язковому порядку включається специфікація, що складається з опису наданого предмета. Простота чи складність специфікації залежать від товару, що поставляється. Існують три основних види специфікацій: - конструкторські, додані до частин устаткування, можуть містити в собі світлокопії або креслення з технічним описом; - виконавчі (робітники, технічні умови), що складаються з опису вимог замовника;

· Опис хімічного складу (аналізу) або фізичних характеристик. Він може мати форму: посилання на зразок або стандарт, встановлений організацією-покупцем; посилання на торговельну марку — досить дешевий і легкий спосіб, але який може обмежити область для конкуренції.

Порядок відвантаження, здача-прийняття, рекламації. У контракті звичайно передбачається обов'язок продавця повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і про зроблене відвантаження, а також установлюється порядок виконання цього обов'язку.

Під здачею товару розуміється передача товару продавцем у володіння покупця відповідно до умов контракту купівлі-продажу. Передача товару покупцеві, іменована постачанням, виробляється за рахунок продавця. У витрати по здачі включаються вартість зважування, підрахунку, маркірування, упакування, можливі митні збори.

Під прийняттям розуміється перевірка відповідності якості, кількості і комплектності товару його характеристиці і технічним умовам, зазначеним у договорі.

Як правило, до контракту включаться наступні умови про здачу-прийняття: вид, строк і місце фактичних здачі-прийняття; засоби перевірки та методи визначення кількості та якості товару, що його поставлено; хто здійснює здачу-прийняття. Відрізняють кілька видів здачі-прийняття товарів: попередні; залишкові; з кількості; з якості.

За попереднього прийняття товар підлягає огляду на підприємстві продавця з метою встановлення кількості, якості, правильності упакування та маркування, відповідності його до технічних умов. У наслідок попереднього прийняття товару покупець може забракувати його, виявивши дефекти, чи вимагати їх усунення у певний термін.

У разі залишкових здачі-прийняття фіксується факт виконання поставки в обумовленому місці та в належний строк. У наслідок залишкового прийняття проводиться розрахунок за торговельною угодою.

Під час прийняття перевіряється відповідність кількості фактично поставленого товару за умовами контракту. Покупець може відмовитися оплачувати лишки товару, сплативши лише ту кількість, що її передбачено контрактом. У контракті, як правило, вказується засоби визначення кількості товару, фактично поставленого і такого, що підлягає оплаті покупцем.

Простий спосіб визнання кількості товару під час виконання угоди – прийняття тих ваги та обсягу, що їх зазначено в транспортному документі (коносаменті, залізничній накладній та інших) або фактури. Це так звана вага відвантаження. Проте, нерідко вага товару може бути під час транспортування підлягати зміненням. Тому в інтересах покупця товар іноді переважується у пункті призначення. У цьому випадку кількість визначається з розвантаженої ваги. Зважування відбувається вибірковим шляхом. Контракт визначає у відсотках кількість місць (ящиків, мішків,...), що підлягають перевантажуванню. Підсумки переважування в місці приймання фіксується у вагових сертифікатах.

Прийняття товару з якості здійснюється, в основному, шляхами:

· на основі документу, в якому підтверджується відповідність якості товару до умов контракту;

· перевірка якості фактично поставленого товару в місці приймання (огляд товару, порівняння його зі зразками, проведення аналізу).

У практиці торгівлі використовуються два основні методи перевірки фактично поставленого товару – суцільний та вибірковий. Суцільний, як правило, застосовується до товарів, що постачаються в тарі та упаковці. За використання вибіркового методу в контакті передбачається частка, у відсотках, від усієї партії товару, що підлягає перевірці або визначається мінімум одиниць, що підлягають перевірці, та засоби їх відбору. Вибірковий метод застосовується до товарів, що постачаються накидом у тарі або упаковці, якщо на це прямо вказано в контракті.

Строк здачі-прийняття – це період, протягом якого покупець зобов’язаний провести перевірку кількості товару відразу ж після отримання товару, а якості – лише протягом тривалого терміну. Таким чином, строки прийняття товару з кількості та якості можуть не збігатися.

Місце здачі-прийняття в контракті визначається точно. Це може бути підприємство, склад, порт, станція.

У контракті вказується, ким здійснюється здачу-приймання товару: сторонами чи представниками спільно, компетентною організацією в країні експортера, що надає сертифікат якості; зазначеною в контракті незалежною організацією, що призначена за згодою сторін.

Рекламації — претензії, спрямовані покупцем до продавця в зв'язку з невідповідністю якості або кількості поставленого товару умовам контракту.

Рекламації можуть пред'являтися покупцем тільки з тих питань, що не були предметом прийняття товару, зробленого відповідно до умов контракту, а також у тих випадках, коли виявлено, що представлені продавцем документи не відповідають фактичним даним, що характеризують виконання постачання товару.

Сторони контракту визначають наступне: порядок надання рекламації; строки, протягом яких вона може бути заявлена; права та обов’язки сторін у зв’язку з наданням рекламації; засоби її врегулювання.

Надання покупцем рекламації не може бути підставою для відмови як від поставки товару, так і від прийняття наступних партій товару з того ж контракту. Рекламації надається лише у письмові формі.

У тексті зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу може бути також передбачено засоби врегулювання рекламацій з кількості та якості: доповнення вантажу окремою партією або наступними поставками; повернення товару, його вартості; виправлення дефектів товару за рахунок продавця; заміна товару іншим, котрий відповідає до умов контракту (усі транспорті та інші витрати, що пов’язані з поверненням товару та його заміною, оплачуються продавцем); надання знижок з ціни товару або уцінка всієї партії товару пропорційно дефектному товару.

Гарантії. У цьому розділі вказуються обсяги гарантій, їхній термін, обов'язки продавця, випадки, на які гарантії не поширюються.

Більшість контрактів містять комерційні гарантії якості, що являють собою зобов'язання продавця поставити покупцеві товар, що володіє протягом установленого гарантійного періоду визначеними властивостями.

При невідповідності товару технічним вимогам контракту покупці протягом гарантійного періоду мають право пред'явити продавцеві претензії по якості.

У контракті можуть бути передбачені санкції, що покупці мають право застосовувати до продавців за неякісне постачання товарів. Якщо виявлені дефекти не дозволяють покупцеві використовувати товар, то він має право стягнути з продавця штраф. Сторони можуть також включити в контракт пункт, що передбачає право покупця пред'являти продавцеві вимога відшкодувати нанесені збитки на величину, що перевищує штрафні санкції.

Технічні гарантії звичайно перевіряються в ході використання товарів споживачами, а при необхідності — шляхом спеціальних іспитів.

Штрафні санкції і відшкодування збитків. Нерідко в ході виконання контрактів експортер допускає деякі тимчасові затримки в постачаннях товарів. Для того щоб стимулювати експортерів до своєчасного виконання зобов'язань і компенсувати можливі втрати імпортерів, контракти передбачають стягнення з експортерів штрафів, звичайно в розмірах, що збільшуються в залежності від тривалості затримок.

Найбільше поширення в міжнародній практиці одержало нарахування прогресивних штрафних санкцій:

· протягом перших 30 днів по 0,05 % за кожний день;

· протягом наступних 30 днів по 0,08 % за кожний день;

· надалі по 0,12 % за кожний день затримки постачання.

Гранична величина штрафу 8-10% вартості не поставленого в термін товару.

Необґрунтована жорсткість санкцій імпортером часто викликає відповідну реакцію експортерів, вони закладають можливі штрафи в ціни. Положення про штрафні санкції звичайно формулюється на основі взаємної відповідальності, наприклад поряд зі штрафами за затримку постачання експортером передбачається штраф за затримку платежу.

Під збитком звичайно розуміються витрати, втрати або ушкодження майна, а також упущена вигода. Включення в контракт положень про штрафні санкції не знімає питання про відшкодування збитків. Якщо він не урегульований у контракті, то вирішується відповідно до права тієї або іншої країни, застосовуваним до даного контракту. При імпорті іноді в контракт включаються застереження про те, що сплата штрафу не звільняє продавця від повного відшкодування заподіяних збитків (принаймні в частині, не покритою сумою штрафу). Експерти звичайно прагнуть включити в контракт пункт, що затверджує, що непрямі збитки не підлягають відшкодуванню.

Страхування. У даному розділі встановлюється предмет страхування, перелік ризиків, страхувальник, а також особа, на користь якого проводиться страхування.

При міжнародних угодах звичайно страхуються товари від ризику ушкодження або втрати при транспортуванні. Обов'язки по страхуванню у відносинах між експортерами звичайно визначаються базисними умовами постачання.

Умови контракту, як правило, включають зобов'язання експортерів надавати покупцеві страхові поліси або сертифікати, що входять у комплект платіжних документів.

Форс-мажорні обставини. Положення контракту, що передбачає відстрочку по виконанню або повне звільнення сторін від зобов'язань по ньому в зв'язку з настанням подій, що не залежать від сторін контракту, які роблять його виконання неможливим. Вони можуть бути тривалими (війна, блокади, заборона експорту або імпорту) або короткочасними (пожежа, повінь, стихійні лиха, відхилення від маршруту, викликане військовими діями, страйками, замерзанням морів, тощо). Настання обставин нездоланної сили повинне бути засвідчено нейтральною організацією. Їхній перелік визначається контрактом з урахуванням конкретних умов.

У контрактах також установлюється, що сторона, що не може виконати зобов'язання, повинна інформувати контрагента про настання форс-мажорних обставин і надати відповідні документи. Крім того, у контракті встановлюються граничні терміни, після яких сторони мають право анулювати взаємні зобов'язання. При цьому завжди обмовляється, що жодна зі сторін не буде мати права зажадати відшкодування збитків від іншої сторони.

Арбітражні і судові розгляди спорів. Указується порядок і термін розгляду спорів. У цьому розділі контракту сторони можуть встановлювати, що суперечка або розбіжність, які можуть виникнути з контракту або у зв'язку з ним, підлягають, за винятком підсудності загальним судам, передачі справ на розгляд постійно діючих арбітражів у своїх або третіх країнах.

Сторони можуть встановлювати в контракті, що суперечки будуть розглядатися в арбітражі країни-відповідача відповідно до діючим у ньому регламентом або, що значно рідше, в арбітражі країни-продавця. При цьому в контракті докладно викладається порядок обрання і призначення арбітрів, установлюються порядок і граничні терміни прийняття рішень. Арбітраж звичайно складається з двох арбітрів і одного суперарбітра. Для рішення суперечки між двома контрагентами обираються два арбітри тієї ж національності, що і сторони, що сперечаються, і один суперарбітр іншої національності.

В умовах контракту може уточнюватися, яка зі сторін і в якому розмірі повинна відшкодовувати арбітражні витрати, а також здійснювати авансування роботи тривалих арбітражів.

У контрактах найчастіше передбачається, що витрати по арбітражі несе сторона, що програла, а це стримує передачу розгляду розбіжностей третейським судам. Однак може бути передбачено, що рішення про те, у якому розмірі і якій стороні буде оплачувати арбітражні витрати, приймає арбітраж.

У параграфі контракту, що визначає порядок арбітражного розгляду спорів, звичайно вказується, що рішення арбітражу є остаточним, обов'язковим для виконання обома сторонами і не може бути оскаржене в судовому порядку.

При звертанні в арбітраж покупець не має права ні припиняти платежі, що він повинний робити відповідно до договору, ні відмовлятися від прийняття інших партій товару, що складають предмет того ж договору. Кожна зі сторін зобов'язана виконати в терміни, установлені рішенням або правилами арбітражного органа, винесене проти неї арбітражне рішення.

Інші умови. При укладання контракту можна застосовувати одне або кілька інших умов, сформульованих у такий спосіб:

· Жодна зі сторін не вправі передавати матеріальні засоби й обов'язки за контрактом третім особам без узгодження з іншими.

· Покупець не має права реекспортувати товари.

· Усі зміни до даного контракту повинні бути оформлені в письмовому виді і підписані сторонами.

· Уся попередня переписка і переговори втрачають силу з моменту підписання контракту.

· Усі збори, мита, податки, зв'язані з висновком і виконанням контракту на території своєї країни несе продавець, а поза - покупець.

· Усі додатки (доповнення) є невід'ємною частиною контракту.

У заключній частині контракту вказують: юридичні адреси сторін; найменування осіб, які підписали контракт, коли входить у силу, після чого ставляться підписи та печатки сторін.

Контракт складається в двох екземплярах, обидва екземпляри мають однакову силу. За випадку, коли сторони не з’ясували питання щодо мови контракту, то згідно зі звичаєм, що склався у практиці міжнародної торгівлі, мовою листування вважається та мова, якою зроблено пропозицію укласти угоду. Як правило, зовнішньоторговельний контракт купівлі-продажу складається двома мовами: мовою продавця та мовою покупця. Причому в контракті обумовлюють, що обидва тексти мають однакову юридичну силу, але оскільки точний переклад юридичних та інших термінів з однієї мови на іншу в принципі неможливий і між відповідними текстами контракту, які написані різними мовами, може виникнути невідповідність, то в тексті контракту необхідно зробити посилання, якій мові надається перевага за випадку незбіжності або розходжень. Слід відмітити, що переклад іноземного правового тексту передбачає знання не лише іноземної мови, а й законодавства іноземної країни, причому, дуже часто, у повному обсязі.

Часто до контракту вноситься доповнення та зміни. У практиці зовнішньоторговельних відноси склалися два способи доповнювання та змінення:

· Першій передбачає, що доповнення і зміни повинні вноситися безпосередньо в контракт за узгодженням (вони вказуються на полях контракту представниками обох сторін угоди);

· За другого випадку – змінення і доповнення до контракту можуть відбуватися у вигляді складання додаткових протоколів, угод, що їх додається до контракту.

За будь-якого випадку, тобто який би спосіб внесення доповнення і змін не обрали контрагенти, повинна застосовуватися письмова форма – щоб запобігти наступним розбіжностям.

Важливим моментом під час укладання угоди є момент, що вказує на набуття контрактом сили: з моменту його підписання уповноваженими особами чи після того, як контракт буде ухвалений компетентними державними органами.

Остаточний варіант контракту є результатом спільних зусиль контрагентів, але безпосереднє друкування тексту звичайно виконує приймаюча сторона, і вона забезпечує партнера необхідною кількістю копій. Як правило, для кожної сторони – по одному примірнику оригіналу контракту.

Найбільш вигідною позицією володіє сторона, що готувала проект контракту для обговорення, тому що текст умов сформульований у найбільш зручній для них редакції. Внесення змін вимагає визначених зусиль від другої сторони в зв'язку з необхідністю швидкої і доказової аргументації своїх контрпропозицій.

Приймаюча сторона має також переваги при уточненні різних нових пропозицій, висунутих контрагентом, силами своїх фахівців, що знаходяться під рукою керівника переговорів. Мається можливість досить оперативно обговорити ряд нових ідей і первісні задуми безпосередньо з їхніми розроблювачами.

Таким чином, в умовах міжнародних ринкових відносин зовнішньоторговельні операції купівлі-продажу є основним видом операцій по експорту й імпорту товарів, які здійснюються в договірній формі. Основні загальні вимоги до підготовки і укладання таких контрактів визначаються національним законодавством. Відмінність від всіх інших форм контрактів — це перехід права власності на товар від продавця до покупця. Як і інші види міжнародних контрактів, визначає права та обов'язки сторін, їх відповідальність, а також відбивають економічні, фінансові, юридичні й організаційно-технічні зобов'язання партнерів.