Тема: Методологія наукового дослідження. Види психологічних досліджень. Теорія та її структура. Наукова проблема та етапи її породження, наукова гіпотеза види наукових гіпотез.

План.

1. Наука як особливий спосіб діяльності людського суспільства.

2. Основні напрями методології наукового дослідження.

3. Етапи наукового дослідження..

4. Типи наукового дослідження.

5. Структура наукової теорії.

6. Постановка проблеми і висунення гіпотези, види гіпотез.

 

Основні поняття теми. Наука, емпіричне знання, теоретичне знання, верифікація, фальсифікація, метод, дослідження, факт, предмет, об’єкт, теорія.

 

Психологія — наука, то на психологічний метод розповсюджуються всі вимоги до наукового методу.

Наука — це сфера людської діяльності, результатом якої є нове знання про дійсність, що відповідає критерію істинності. Практичність, корисність, ефективність наукового знання вважаються похідними від його істинності. Учений, а точніше, науковець, — це професіонал, який будує своєю діяльність, керуючись критерієм «істинність—помилковість.

Крім того, термін «наука» відносять до всієї сукупності знань, отриманих на сьогоднішній день науковим методом.

Результатом наукової діяльності може бути опис реальності, пояснення прогнозу процесів і явищ, які виражаються у вигляді тексту, структурної схеми, графічної залежності, формули і т.д. Ідеалом наукового пошуку вважається відкриття законів — теоретичне пояснення дійсності.

Проте наукове пізнання не вичерпується теоріями. Всі види наукових результатів можна умовно упорядкувати на шкалі «емпіричне — теоретичне знання»: одиничний факт, емпіричне узагальнення, модель, закономірність, закон, теорія.

Наука як система знань і як результат людської діяльності характеризується повнотою, достовірністю, систематичністю. Наука як людська діяльність перш за все характеризується методом. Метод наукового дослідження раціональний. Людина, що претендує на членство в науковому співтоваристві, повинен не тільки розділяти цінності цієї сфери людської діяльності, але і застосовувати науковий метод як єдино допустимий. Сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності — таке визначення поняття «метод» можна частіше за все зустріти в літературі. Слід лише додати, що ця система прийомів і операцій повинна бути визнаний науковим співтовариством як обов’язкова норма, регулююча поведінку дослідження.

Дослідження в психології проводяться в наукових і практичних цілях. Вони, відрізняючись за можливостями подальших узагальнень, плануються і будуються за схожими нормативам в тій своїй частині, де задаються характерні для експериментального методу вимоги до збору емпіричних даних і можливостям пояснення виявляються закономірностей. Існує дві традиції, різною мірою підкреслюють статус експериментального методу: з одного боку, віднесення його до емпіричних методів, а з іншого - розуміння експериментального методу як певної логіки міркувань дослідника. Ці нормативи не є тільки формально - логічними, але означають необхідність врахування дослідником певних правил змістовного виведення при організації експериментального міркування про предмет вивчення і відображають те, що прийнято називати культурою дослідження.

Як і всякий науковий експеримент, психологічний експеримент повинен відповідати критеріям науковості з точки зору застосованих нормативів дослідження.

Т. Куном виділяє два різні стани науки, революційну фазу і фазу «нормальної науки»: «Нормальна наука» означає дослідження, міцно що спирається на одне або декілька минулих наукових досягнень... В наші дні такі досягнення висловлюються, хоча і рідко, в їх первинній формі підручниками — елементарного або підвищеного типу». З поняттям «нормальна наука» зв’язано поняття «парадигма». Парадигма — це загальновизнаний еталон, приклад наукового дослідження, що включає закон, теорію, їх практичне застосування, метод, устаткування і ін. Це — правила і стандарти наукової діяльності, прийняті в науковому співтоваристві на сьогоднішній день, до чергової наукової революції, яка ламає стару парадигму, замінюючи її новою.

Старі теорії спростовувалися спостереженням і експериментом. Учений протягом активного наукового життя міг для пояснення експериментальних даних, отриманих колегами, висувати послідовно ряд теорій, що спростовують одна іншу. Людина перестала ототожнювати себе з своєю ідеєю, «паранойяльная установка» виявилася неефективною і була знехтувана. Теорія вже не вважалася надцінністю і перетворилася на тимчасомвий інструмент, який, як різець або фрезу, можна заточувати, але врешті-решт він підлягає заміні.

Отже, будь-яка теорія є тимчасовою спорудою і може бути зруйнована. Звідси — критерій науковості знання: науковим визнається таке знання, яке може бути спростоване (визнано помилковим) в процесі емпіричної перевірки.

Експеримент є способом емпіричної перевірки правдоподібної теорії. Знання, для спростування якого не можна придумати відповідну процедуру, не може бути науковим

 

 

Експериме́нт (від лат. experimentum — проба, дослід) — метод дослідження певного явища у керованих умовах. Від спостереження відрізняється активною взаємодією з досліджуваним об’єктом. Експериме́нт проводиьтся у рамках наукового дослідження і служить для перевірки гіпотези і встановлення причинних зв’язків між явищами. Експериме́нт є основою емпіричного підходу до пізнання. В широкому значенні поняття «експеримент» це «будь яка дослідницька процедура, що здійснюється при контрольованих умовах».

 

.

В логіці наслідок істинного твердження може бути тільки істинним, а серед наслідків помилкового твердження зустрічаються як істинні, так і помилкові. Кожна теорія — всього лише припущення і може бути спростована експериментом. К. Поппер сформулював правило: «Ми не знаємо — ми можемо тільки припускати».

З позицій критичного раціоналізму (так характеризували свій світогляд Поппер і його послідовники) експеримент — це метод спростування правдоподібних гіпотез. З логіки критичного раціоналізму виходять сучасна теорія статистичної перевірки гіпотез і планування експерименту.

Принцип потенційного спростовання наукової теорії Поппер назвав принципом фальсифікації.

Нормативний процес наукового дослідження будується таким чином:

1. Висунення гіпотези (гіпотез).

2. Планування дослідження.

3. Проведення дослідження.

4. Інтерпретація даних.

5. Спростування або не спростування гіпотези (гіпотез).

6. У разі спростування старої — формулювання нової гіпотези (гіпотез).

Такою схемою користуються усі природничі науки, де джерелом нового знання є його емпірична перевірка. Про що говорить ця схема? В першу чергу про те, що в структурі наукового дослідження зміст наукового знання є величиною змінною, а метод є константою. Учених об’єднує в наукове співтовариство не якась ідея, вірування, теорія, а метод отримання нового знання. Отже, парадигма сучасного природознавства стала основою психологічного методу. Із зміною парадигми переглядається метод.

Критичний раціоналізм нічого не говорить про те, звідки береться нове знання, але показує, як вмирає старе. Як людина, ідея народжується необов’язково і випадково, але вмирає неминуче і закономірно.

Від будь-якої іншої сфери людської діяльності наука відрізняється своєю метою, засобами, мотивами і умовами, в яких наукова робота протікає. Мета науки — досягнення істини, а спосіб досягнення істини — наукове дослідження.

Дослідження, на відміну від стихійних форм пізнання навколишнього світу, засновано на нормі діяльності — науковому методі. Його здійснення припускає усвідомлення і фіксацію мети дослідження, засобів дослідження (методологію, підходи, методи, методики), орієнтацію дослідження на відтворність результату.

Розрізняють емпіричне і теоретичне дослідження, хоча розмежування є умовним. Як правило, більшість досліджень має теоретико-емпіричний характер. Будь-яке дослідження здійснюється не ізольовано, а в рамках цілісної наукової програми або в цілях розвитку наукового напряму.

Дослідження за характером можна розділити на фундаментальні і прикладні, монодисциплінарні і міждисциплінарні, аналітичні і комплексні і т.д.

Фундаментальні дослідження спрямовані на пізнання реальності без урахування практичного ефекту від застосування знаннь.

Прикладне дослідження проводиться з метою отримання знань, які мають бути використаний для вирішення конкретної практичної задачі.

Монодисциплінарні дослідження проводяться в рамках окремої науки (в даному випадку — психології)чи її галузі.

Міждисциплінарні дослідження вимагають участі фахівців різних областей і проводяться на стику декількох наукових дисциплін. До цієї групи можна віднести генетичні дослідження, дослідження в області інженерної психофізіології, а також дослідження на стику етнопсихології і соціології.

Комплексні дослідження проводяться за допомогою системи методів і методик, за допомогою яких учені прагнуть охопити максимально (або оптимально) можливе число значущих параметрів реальності, що вивчається.

Аналітичні дослідження спрямовані на виявлення одного, найсуттєвішого, на думку дослідника, аспекту реальності.

Будь-яке дослідження включає ряд необхідних етапів, що розв’язують певну задачу. Дослідження починається з постановки задачі: що невідомо? На наступному етапі вчений аналізує доступну інформацію з означеної проблеми,. Може виявитися, що ця проблема вже вирішена або існують аналогічні дослідження, що не привели до остаточного результату. Якщо учений сумнівається в результатах, отриманих раніше, він відтворює дослідження по методиці, запропонованій його попередниками, потім аналізує методи і методики, які ними застосовувалися для вирішення цій або аналогічних задач. Самий творчий момент дослідження полягає у винаході оригінальної методики. Часто методична знахідка перетворить наукову область і породжує новий напрям. Створення Б. Скиннером «проблемного ящика» стало основою для проведення серії досліджень з оперантного навчання тварин. Винахід Г.Эббингаузом «беззмістовних складів» сприяв відкриттю ряду цікавих закономірностей роботи довготривалої пам’яті. Запропонований Ф. Гальтоном метод порівняння психічних особливостей близнят поклав початок сучасним психогенетичним дослідженням.

Наступним дуже важливим етапом є формулювання припущень — гіпотез. Для їх перевірки будується план наукового дослідження. Він включає вибір об’єкту — групи людей, з якими проводитиметься експеримент або за якими вестиметься спостереження. Уточнюється предмет досліджень — частина реальності, яка вивчатиметься. Вибирається місце і час досліджень і визначається порядок експериментальних проб, щоб зменшити вплив перешкод на результат експерименту.

Проведення досліджень за розробленим планом — наступний етап. В ході реального експерименту завжди виникають відхилення від задуму, які необхідно врахувати при інтерпретації результатів і повторному проведенні досліду.

Після фіксації результатів експерименту проводиться первинний аналіз даних, їх математична обробка, інтерпретація і узагальнення. Початкові гіпотези перевіряються на достовірність. Формулюються нові факти або закономірності. Теорії уточнюються або відкидаються як непридатні. На основі уточненої теорії робляться нові висновки і прогнози.

Дослідження за метою їх проведення можна розділити на декілька типів. До першого типу відносяться пошукові дослідження – це спроба вирішення проблеми, яку ніхто не ставив або не вирішував подібним методом. Девізом таких досліджень є: «Спробуємо так, може, щось і вийде». Наукові роботи такого роду спрямовані на отримання принципово нових результатів у малодослідженій області.

Другий тип — критичні дослідження Вони проводяться в цілях спростування існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону і ін. або для перевірки того, яку з двох альтернативних гіпотез точніше прогнозує реальність. Критичні дослідження проводяться в тих областях, де накопичений багатий теоретичний і емпіричний запас знань і є апробовані методики для здійснення експерименту.

Більшість досліджень, що проводяться у науці, відноситься до уточнюючих. Їх мета — встановлення меж, у яких теорія передбачає факти і емпіричні закономірності. Звичайно, у порівнянні з первинним експериментальним зразком, змінюються умови проведення дослідження, об’єкт, методика. Тим самим реєструється, на яку область реальності розповсюджується отримане раніше теоретичне знання.

І, нарешті, останній тип — відтворюючі дослідження, мета — точне повторення експерименту попередників для визначення достовірності, надійності і об’єктивності отриманих результатів. Результати будь-якого дослідження повинні повторитися в ході аналогічного експерименту, проведеного іншим науковцем, що володіє відповідною компетенцією. Тому після відкриття нового ефекту, закономірності, створення нової методики і т.п. виникає багато відтворюючих досліджень, покликаних перевірити результати першовідкривачів. Відтворююче дослідження — основа всієї науки. Отже, метод і конкретна методика експерименту має бути інтерсуб’єктними, тобто операції, що проводяться в ході дослідження, повинні відтворюватися будь-яким кваліфікованим дослідником.

Теорія природничо-наукового дослідження спирається на ряд очевидних припущень. По-перше, час безперервний, спрямований від минулого у майбутнє, події незворотні, наслідок не може бути раніше причини. По-друге, простір, в якому відбуваються події, ізотропні. Процес в одній з областей простору відбувається так само, як в будь-якій іншій області. Нарешті – події в світі відбуваються незалежно від нашого знання про них, світ реальний і об’єктивний.

Отриманий дослідником науковий результат в ідеалі не повинен залежати від часу, тобто явище, закономірність, закон інваріантні щодо часу. І завтра, і післязавтра, і через енну кількість років час простої сенсомоторної реакції людини на світловий сигнал повинне варіювати в експериментально встановлених на сьогоднішній день межах. Дослідник повинен бути переконаний, що знайдена ним закономірність справедлива і для психічного процесу (наприклад, розумового), який відбувається у людини, що живе в у будь якій частині світу (з поправкою на особливості самого досліджуваного об’єкту).

У будь-якому випадку послідовність етапів рішення задачі, а саме — постановка задачі, аналіз умов, інкубація, висунення гіпотез, функціональне рішення, конкретне рішення, перевірка рішення і доказ, повинна бути однією і тією ж.

Нарешті, наукове знання інтерсуб’єктне, тобто науковий результат не повинен залежати від особистості дослідника, його мотивів, намірів, інтуїції і т.д. Наукове знання не об’єктивно в тому значенні, що може існувати без його носіїв, без людей, що володіють кваліфікацією і здібностями розуміти і здобувати це знання, воно має об’єктивне джерело — зовнішній по відношенню до суб’єкта пізнання світу.

Отже, науковий результат повинен бути інваріантним щодо простору, часу, типу об’єктів і типу суб’єктів дослідження, тобто об’єктивним. Надзвичайно важливо в науковій публікації давати опис методу, за допомогою якого отримані дані.

Метою наукового дослідження є не тільки виявлення простих закономірностей та узагальнення їх у вигляді законів, а й пошук закономірностей, які узагальнюють чи об’єднують декілька законів, що формулюють наукову теорію. Наукові теорії — це систематично взаємопов’язаний набір законів, які дають узагальнену характеристику якогось обмеженого діапазону явищ.

 

Теорія – це внутрішньо несуперечлива система знань про частину реальності, що складає предмет теорії. Елементи теорії логічно залежать один від одного, а її зміст виводиться за допомогою певних правил з деякої вихідної множинності суджень і понять, які складають базис теорії.

Теорія виступає в якості вищої форми наукового знання і включає такі основні елементи:

- вихідну емпіричну основу, тобто факти, емпіричні закономірності;

- базис — множинність умовних припущень (аксіом, постулатів, гіпотез), які описують ідеалізований об’єкт теорії;

- логіку теорії, множинність правил логічного висновку, які допустимі в межах теорії;

- множинність виведених з теорії тверджень, які відображають основні теоретичні знання.

Теорія виконує дві основні функції: через інтеграцію великого обсягу інформації, ізольованих законів, теорія робить внесок у змістовність і універсальність наукового знання і сприяє більш глибокому розумінню предмета дослідження; теорія продуктивна у тому сенсі, що відкриває нові шляхи для подальших досліджень і може бути використана для формулювання нових емпіричних гіпотез. Теорія ніколи не є статичною, вона динамічна і може уточнюватись або змінюватись. У певному сенсі це призводить до дещо парадоксального висновку: щоб бути корисною і "хорошою", теорія має бути доступною для спростування.

Компоненти теоретичного знання мають різне походження. Емпіричні основи теорії виводяться з результатів інтерпретації даних експерименту і спостережень, а правила логічного висновку є похідними від метатеорії. Постулати і припущення — це наслідок раціонального опрацювання продуктів інтуїції, які не можна звести тільки до емпіричних даних. Скоріше постулати слугують для пояснення емпіричних основ теорії.

Ідеалізованим об’єктом теорії є знакова символічна модель частини реальності, а закони, що формуються у межах теорії, фактично описують не реальність, а її ідеалізований об’єкт.

Теорії класифікують за рівнями складності, виділяючи теорії різного рівня узагальненості. В методології наукового пізнання склалися уявлення про теорії верхнього, середнього та нижнього рівнів. Як стверджує автор російського підручника "Експериментальна психологія. Теорія і методи" Т. Корнілова [29], теорії нижнього рівня передбачають використання пояснювальних схем, в яких поняття максимально навантажені емпірично. В якості прикладу теорій нижнього рівня вона наводить аналіз динаміки малих груп у соціальній психології.

При існуючій різноманітності підходів і дискусій відносно того, чи належать до малих груп діади, різниця гіпотетичних конструктів в описанні емпіричних закономірностей не викликає сумніву. Отже, емпірична навантаженість понять, що використовуються для описання динаміки малих груп, дає підстави віднести цю теорію до групи теорій нижнього рівня.

На думку Т. Корнілової, теорії середнього рівня не прямо співвідносять загальні чи універсальні постулати відносно психологічних законів з емпіричними даними. Вони дозволяють висувати гіпотетично обмірковані висновки, які доступні емпіричній перевірці і представлені у вигляді експериментальних гіпотез. В якості прикладу теорії середнього рівня автор наводить теорію поля Курта Левіна. Курт Левін на своїх лекціях демонстрував студентам фільм, в якому дівчинка Ханна намагалася одночасно сісти на камінь і роздивитися його детальніше [29]. Дві квазіпотреби спрямовували її поведінку: бажання сісти на камінь і прагнення не випустити його з поля зору. В результаті вона крутилася навколо каменя, що для слухачів лекції було наглядною демонстрацією явища боротьби мотивів. Конструкти квазіпотреб і систем напружень в психологічному полі свідчили про множинність емпіричних закономірностей, у тому числі не доступних безпосередньому сприйманню, наприклад ефект Б. Зейгарник (ефект найкращого запам’ятовування перерваних дій) [25].

На думку Т. Корнілової, теорії верхнього рівня відрізняються від теорій більш низьких рівнів з точки зору ставлення їх авторів до емпіричного підкріплення. З них, якщо використовувати термінологію Хольцкампа, неможливо безпосередньо вивести "емпірично навантажені" гіпотези, які б підлягали емпіричній перевірці. Іншими словами, теорії вищого рівня узагальненості не можуть бути основою для тверджень про емпіричні залежності як такі, що можна передбачати на підставі певних свідчень. Ці теорії зазвичай є методологічним базисом тих чи інших психологічних шкіл, у той час як самі по собі пізнавальні установки і методологічні основи цих теорій не піддаються експериментальній перевірці. Поняття, які використовуються в теоріях вищого рівня, мають статус категорій, тобто максимальний рівень узагальненості.

Теорії вищого рівня передбачають розробку інших теорій, співвіднесеність яких з їх емпіричним базисом задається системою психологічних понять, що піддаються наступній операціоналізації для емпіричної перевірки тверджень про ті чи інші закономірності. В психології, як вважає Т. Корнілова, теорій верхнього рівня можна віднести теорію діяльності О. Леонтьєва [35]. Співвіднесення понять дія та діяльність, ціль та мотив, яке запропоноване в цій теорії, є специфічним, тобто структурні зв’язки між поняттями дають інше їх наповнення, ніж, наприклад, в теорії діяльності С. Рубінштейна [55], що базується на тій самій методології.

В організації окремого психологічного дослідження реалізується конкретний методичний спосіб перевірки наукової гіпотези. Психологічні методи відрізняються різним пізнавальним відношенням до досліджуваної суб’єктивної реальності, способами збору даних і нормативами їх співвіднесення з перевіряються гіпотезами.

Постановка проблеми - початок будь-якого дослідження. І найпростіші запитання є прототипами проблеми. Проблеми породжуються мінливістю світу і духовної активністю людей. Здатність задати запитання яке відображатиме ще не досліджену частину реальності є талантом дослідника. Проблема - це риторичне питання, який дослідник задає природі, але відповідати на нього має він сам. «Проблема» - об’єктивно виникає в ході розвитку пізнання питання або комплекс питань, вирішення яких представляє істотний практичний або теоретичний інтерес» [ Філософський енциклопедичний словник, 1989].

На відміну від життєвої, наукова проблема формується в термінах визначеної наукової галузі. Вона повинна бути операціоналізованою, тобто у самому запитанні уже передбачені шляхи до її вирішення. «Чому діти підліткового віку так змінюються?» це запитання побутове, сформульоване на основі спостережень, а «Чи зміни у поведінці підлітка зумовлені особистісними властивостями, генетично детерміновані чи залежать від впливу сімейного виховання?»Це проблема, яка сформульована в термінах психології розвитку і може бути вирішена певними методами.

У науці формулювання проблеми - це виявлення «дефіциту», браку інформації для опису або пояснення реальності. Здатність виявити «білу пляму» у знаннях про світ – одне з головних проявів таланту дослідника. Отже, можна виділити наступні етапи породження проблеми:

- Виявлення браку в науковому знанні про реальність;

- Опис проблеми на рівні буденної мови;

- Формулювання проблеми в термінах наукової дисципліни.

Другий етап необхідний, оскільки перехід на рівень буденної мови дає можливість перемикатися з однієї наукової області (зі своєю специфічною термінологіі) в іншу. Наприклад, причини агресивності поведінки людей можна шукати не в психологічних факторах, а в біогенетичних, і вирішувати проблему методами загальної або молекулярної генетики. Таким чином, вже формулюючи проблему, ми звужуємо діапазон пошуку її можливих рішень і в неявному вигляді висуваємо гіпотезу дослідження.

Етапи висування і перевірки гіпотез – необхідний елемент експериментування, але також і інших емпіричних методів. Гіпотеза - це твердження, істинність або хибність якого невідомі, але можуть бути перевірені досвідченим шляхом. Відмінності експериментального методу обумовлені видом перевіряються гіпотез і використовуваними способами контролю причинного виводу. Експеримент розглядається як гіпотетико-дедуктивний метод, який передбачає, що від загальних висловлювань про теоретичних залежностях дослідник переходить до висування гіпотез про наслідки дії передбачуваних законів. Перевірка гіпотез здійснюється на основі збору емпіричних даних в експериментально контрольованих умовах.

Експериментальний метод використовується для перевірки не будь-яких психологічних гіпотез, а тільки каузальних (причинно-наслідкових). Експериментальні нормативи міркувань застосовні не до всіх психологічним дослідженням, але вони дозволяють виділити ті вузлові моменти, які відрізняють інші шляхи збору досвідчених даних.

 

 

Гіпотеза­ – це науково обґрунтоване висловлювання імовірнісного характеру про сутність досліджуваних явищ дійсності. Якщо гіпотеза підтвердилась, то її приймають, якщо не підтвердилась, то відкидають. Прийнята гіпотеза може при додаткових доказах її життєздатності перетворитися у компоненти теоретичного знання про реальність як факт, закономірність, закон. Будь-яка гіпотеза завжди відкрита для подальшої перевірки. перевірки.

 

Висунута для емпіричного дослідження гіпотеза називається експериментальною чи робочою. Робоча гіпотеза дає первинний, попередній проект вирішення проблеми. В залежності від логічного шляху розвитку гіпотези вирізняють: гіпотези індуктивні і дедуктивні. Перші народжуються з спостереження за окремими фактами, інші – виводяться з уже існуючих теорій чи аксіом.

Ознаки «доброї» гіпотези за П.Фрессом:

- адекватність проблемі (питанню);

- правдоподібність, тобто несуперечливість науковим результатам, хоча у ній можуть бути елементи нового знання.;

- перевірюваність.

Готсданкер виділяє наступні варіанти експериментальних гіпотез:

- контргіпотеза – експериментальна гіпотеза, альтернативна до основного передбачення; виникає автоматично;

- третя конкуруюча гіпотеза – експериментальна гіпотеза про відсутність впливу незалежної змінної на залежну;

- точна експериментальна гіпотеза – передбачення про точні відношення між одиничною незалежною змінною і залежною змінною в лабораторному експерименті;

- експериментальна гіпотеза про максимальну чи мінімальну величину – передбачення про те на якому рівні незалежної змінної залежна приймає максимальне чи мінімальне значення;

- експериментальна гіпотеза про абсолютні і пропорційні відношення – точне передбачення про характер поступової (кількісної) зміни залежної змінної.

Висунувши робочу гіпотезу та визначившись з предметом і концептуальними основами дослідження, формулюють мету дослідження мета дослідження. Мета дослідження це образ майбутнього результату, до якого дослідник прагне привести дослідження. В психологічних дослідженнях часто висуваються такі цілі:

1. Опис нового факту(феномену, ефекту). Інколи новий факт відкривається несподівано при вирішенні інших завдань, випадково при перевірці якоїсь гіпотези. Таке відкриття в цьому випадку залежить від яскравості феномена і від спостережуваності дослідника. Ймовірність відкриття збільшується, якщо таке явище очікується, вчений готовий явище помітити і зафіксувати. Передбачуване явище є частиною, елементом гіпотези.

2. Визначення характеристик психічного явища.

3. Виявлення взаємозв’язку психічних явищ.

4. Вивчення генетичної динаміки (розвитку) явищ. Динаміка може розумітися як в онтогенетичному плані так і в філогенетичному. В першому випадку – це вікові зміни психіки. У другому – еволюційні, пов’язані з соціо- і антропогенезом і (чи) історичним розвитком людства.

5. Узагальнення. Суть узагальнення – це виділення найбільш суттєвого у множині явищ.

6. Систематизація. Упорядкування знань може приймати різноманітні форми, частіше всього це – класифікація, типологія, періодизація. Будь-яке упоряд­кування знань полегшує їх засвоєння, створює умови для виявлення прогалин чи невідповідностей, що стимулює подальший пошук і розвиток науки.

7. Розробка і удосконалення дослідницьких методик.

Після формулювання мети формулюють Задачі, к цілі другого порядку, через вирішення яких можна досягнути кінцевої мети дослідження. Визначення задач – це вибір шляху і способу досягнення мети.

Для перевірки гіпотези спочатку роблять припущення про те, що різниця між двома досліджуваними умовами не впливає на зміну залежної змінної. Таке припущення називають нулевою гіпотезою, позначається Н₀ . Гіпотеза досліджен­ня, основна гіпотеза називається альтернативною гіпотезою чи Н_1. При прове­денні дослідження, дослідник прагне відкинути Н₀ і, відповідно. підтвердити Н₁.

Підсумковий аналіз може привести до одного з двох результатів. Або буде підтверджена гіпотеза Н₀ і відмова від гіпотези Н₁, або буде підтверджена Н₁ і відмова від гіпотези Н₀. Неможливість відкинути Н₀ означає що робоча гіпотеза не справдилася. Відкинення Н₀ значить, що явище передбачене робочою гіпотезою існує, і результати дослідження можна узагальнити і поширити на популяцію.

При прийнятті рішення можливі два види помилок. По-перше, можна відкинути Н₀ і вважати істинною Н₁ і помилитися. Відмова від Н₀, коли вона по суті істинна називається помилкою 1-го роду. Якщо Н₀ не відкинута, а це рішення помилкове то виникає помилка другого роду.

Таб. 1

Чотири можливих результати дослідження при порівнянні двох умов

Статистичне рішення		Реальне становище
	Н0 істинна: різниці між умовами не існує	Н0 хибна: різниці між умовами дійсно існують
Н0 не відкинута: значущих відмінностей між умовами не встановлено	Вірне рішення (експеримент не вдалий.)	Помилка 2-го роду
Н0 відкинута: встановлені значущі відмінності між умовами	Помилка 1-го роду	Вірне рішення (успіх експериментатора)