Способи визначення віддалі на місцевості. Компаси і прийоми роботи з ними. Орієнтування карти, визначення свого місцеположення і порівняння карти з місцевістю.

В розвідувальних (механізованих, танкових) підрозділах найбільш загальнодоступними для усіх є наступні способи і прийоми визначення відстаней:

- на око за допомогою підручних мірок;

- за допомогою прицілу і бінокля;

- вимір кроками і за допомогою спідометра;

- за часом, витраченим на рух;

- по звуку і спалаху вибуху (пострілу);

- по ступені видимості предметів (цілей);

- на слух.

Окомірне визначення відстаней. Окомір - це здібність людини визначати відстані від віддалених предметів на око, без яких-небудь допоміжних приладів, думкою представляти і відкладати на місцевості визначені відстані. Це найбільш швидкий спосіб визначення відстаней. В бойових обставинах він нерідко стає основним, коли час грає рішучу роль.

 

Відстань від віддаленого предмета визначають шляхом порівняння його з відомим відрізком на місцевості. Для цього необхідно запам'ятати у своїй зоровій пам'яті трохи найбільш уживаних, у практиці, відстаней (100, 200, 400, 800 м) і навчитися швидко і упевнено відзначати їх на місцевості.

 

Щоб достатньо точно визначити відстані цим способом, потрібно систематично розвивати окомір. На точність окомірного визначення відстані до об’єкта впливають його розміри, контраст з навколишнім середовищем, освітленість, прозорість атмосфери та інші фактори.

Відстані здаються меншими, ніж в дійсності, при спостереженні великих і окремо розміщених об’єктів, вогнів, що світяться, через водяні перешкоди (простори), лощини і долини. І навпаки, відстані здаються більшими ніж в дійсності, при спостереженні об’єктів в темряві, при похмурій погоді. Всі ці особливості потрібно враховувати при оковимірному визначенні відстаней.

Точність визначення відстаней цим способом залежить від натренованості ока спостерігача. На відстані до 1 км вона, як правило, не перевищує 10-15%, а більше 1 км - помилки можуть досягати 30%.

 

Визначення відстаней за кутовими розмірами предметів. В основі цього способу лежить залежність між кутовими і лінійними величинами. Спосіб застосовується, коли відомі лінійні розміри віддаленого предмету, до якого вимірюється відстань. Кутові розміри предмету вимірюють в поділках кутоміра за допомогою бінокля, приладів спостереження і прицілювання. Відстань до предмета визначають за формулою

де В - висота /ширина/ предмета, м;

У - кутова величина предмета, тис.

Наприклад, орієнтир, який спостерігається в бінокль (окреме дерево), висота якого 10 м накривається трьома малими поділками шкали бінокля (0-15). Внаслідок цього, відстань до орієнтиру

.

 

Приклад:

Відстань між стовпами лінії зв'язку на місцевості дорівнює 50 м, ця відстань спостерігається під кутом 0-45 (у формулу підставляється 45). Відстань до танка, що йде по дорозі буде дорівнює:45 м

При визначенні відстаней цим способом корисно знати на пам'ять розміри предметів, які часто зустрічаються, частина з яких приведена в таблиці 3 нижче:

Таблиця 3

 

Предмети	Розміри
Висота	Ширина	Довжина

 

Дерев‘яний стовп		-	-
Відстань між стовпами ліній зв‘язку	-	-	50-60
Людина середнього зросту	1,7
Будинок сільського типу
Один поверх житлового будинку
Пасажирські вагони: двохосьові	4,3 (4)	3,2 (3)
чотирьохосьові	4,3	3,2
Товарні вагони: двохосьові	3,5	2,7	6,5-7,0
чотирьохосьові		2,7
Цистерна чотирьох осьова		2,75(3)
Автомобілі: вантажні	2,5	2 –3,5	5-6
легкові	1,6	1,5
БТР		2-2.4	5-6
Танк середній	2,5
Мотоцикл з коляскою		1,2

Визначення відстаней за лінійними розмірами предметів. Сутність цього способу полягає в наступному. За допомогою лінійки, розташованої на відстані витягнутої руки (50 см) від очей, вимірюють в міліметрах висоту (ширину) предмету, що спостерігається. Потім, відому висоту (ширину) предмета в сантиметрах ділять на виміряну по лінійці висоту (ширину) в міліметрах і помножують результат на 5.

Наприклад, окреме дерево висотою 6м на лінійці займає відрізок 22 мм. Внаслідок цього, відстань до нього

Точність визначення відстані за кутовими і лінійними розмірами предметів складає 5-10% довжини відстані, що вимірюється.

Для більш точного визначення відстаней цим способом корисно запам’ятати лінійні розміри окремих об’єктів.

 

Вимір відстані кроками.

Цей спосіб найчастіше використовується при русі по азимутах, складанні схем місцевості, нанесенні на карту (схему місцевості) окремих об’єктів, орієнтирів та в інших випадках. Рахунок кроків ведеться, як правило, парами (звичайно під ліву ногу). При вимірюванні відстані великої протяжності найбільш зручно рахувати кроки трійками по черзі під ліву і праву ногу. Після кожної сотні пар чи трійок кроків робиться позначка яким-небудь способом (на папері або загинаються пальці рук) і відрахунок починається знову. При переводі виміряної кроками відстані в метри число пар чи трійок кроків перемножують на величину в метрах однієї пари (трійки) кроків. Наприклад, між точками повороту на маршруті руху пройдено 254 пари кроків. Довжина однієї пари кроків 1,6м, пройдена відстань становитиме 254 х 1,6 = 406м.

де Д - довжина одного кроку, м; Р - зріст людини, м;

Крок людини середнього зросту дорівнює 0,7-0,8м. Довжину свого кроку достатньо точно можна визначити за формулою

 

Наприклад, якщо зріст людини 1,75 м, то довжина його кроку

 

 

 

 

Середня помилка вимірювання відстаней кроками залежить від умов руху і складає 2-5% пройденої відстані.

Відрахунок кроків може виконуватися за допомогою крокоміра (мал.2.5)

 

У середині приладу знаходиться молоточок, який при струшуванні опускається і під дією пружини повертається в первинне положення. При цьому пружина перескакує по зубцям колеса, обертання якого передається на стрілки. На великій шкалі циферблату стрілка показує одиниці і десятки кроків, на правій малій шкалі - 100, на лівій малій - 1000кроків. Крокомір підвішують на одягу. При ходьбі внаслідок коливання його механізм приходить в дію і відраховує кожен крок.

 

 

Визначення відстаней за спідометром машини.

Відстань, пройдену машиною, визначають як різницю відліку за спідометром на початку і в кінці шляху. При русі дорогами з твердим покриттям воно звичайно на 3-6%, а при русі по в’язкому ґрунтові на 8-12% більше дійсної відстані. Такі помилки у визначенні відстаней за спідометром машини виникають від пробуксовки коліс (просковзування гусениць), зносу протекторів покришок і зміни тиску в шинах коліс.

Якщо необхідно визначити шлях як можна точніше, наприклад, при русі за азимутами, в показання спідометра вводять поправку, яку називають коректурою шляху. Для швидкого розрахунку величини поправки на місцевості визначають коефіцієнт коректури шляху. З цією метою проїжджають ділянку дороги (колонного шляху) протягом 2-3 км в прямому і зворотному напрямках, знімаючи на кінцях ділянки показання спідометра. Ділянку дороги за характером рельєфу і ґрунтового покриття вибирають подібною наступному маршрутові і заздалегідь вимірюють її протяжність по великомасштабній карті, враховуючи поправку за рельєф чи вимірюють на місцевості стрічкою чи далекоміром. Коефіцієнт коректури шляху виражається у відсотках і підраховується за формулою:

де Sср - середнє арифметичне з відрахунків за спідометром при прямому і зворотному проїзді ділянки;

S - довжина ділянки, яка виміряна по карті чи на місцевості.

Наприклад, якщо середнє арифметичне значення контрольної ділянки дорівнює 4,2 км, а виміряна по карті відстань - 3,8 км, то коефіцієнт коректури шляху

Таким чином, якщо довжина маршруту, виміряного за картою, дорівнює 140км, то за спідометром вона буде дорівнювати 154км.

Коефіцієнт коректури шляху можна легко розрахувати за формулою в ході маршу на ділянці маршруту протяжністю 10-15км. Для цього довжину ділянки визначають за спідометром і вимірюють по карті.

 

 

Визначення відстаней за часом руху.

Цей спосіб використовують при приблизному визначені відстаней. Величину середньої швидкості руху перемножують на час руху. Середня швидкість пішохода, якщо підйоми і спуски не перевищують 5°, досягає 5 км/год, а при русі на лижах - 8-10 км/год.

Знаючи швидкість свого руху і маючи годинник, легко підрахувати пройдена відстань. Наприклад, розвідник знаходиться в шляху I ч.30 хв. Звідси можна визначити, що розвідник пройшов близько 7,5км від вихідного пункту.

Визначення відстаней по співвідношенню швидкостей світла і звуку.

Звук розповсюджується у просторі зі швидкістю 330 м/с, тобто 1км за 3с, а світла - практично миттєво 300000км/с. Таким чином, відстань у кілометрах до місця спалаху пострілу дорівнює числу секунд, які минули від моменту спалаху до моменту, коли був почутий звук пострілу, поділеному на 3.

Приклад: спостерігач, помітивши спалах, визначив, що звук дійшов до його слуху через 9сек., отже, відстань до місця пострілу (вибуху) дорівнює - 3км.

Цей спосіб визначення відстаней широко використовується при розвідці противника спостереженням вночі.

 

Визначення відстаней по ступені видимості об'єктів (цілей). Для грубої оцінки відстані по ступені видимості деяких об’єктів неозброєним оком можна скористатися даними з наступної таблиці 4:

 

Таблиця 4

 

Об‘єкти та признаки

Відстані з яких вони помітні

 

Окремий будинок	5км
Димарі на даху	3км
Літак на землі, танк на місці	1,2км
Стовбури дерев, стовпи ліній зв‘язку	1км
Рух рук та ніг людини, яка рухається	700м
Міномет, протитанкова гармата, рами на вікнах	500м
Ручний кулемет, автомат, колір та частини одягу	250-300м
Черепиця на дахах, листя дерев, дріт на колах	200м
Ґудзики та пряжки	150-170м
Риси обличчя людини	100м

Визначення відстаней на слух

Натренований слух - добрий помічник у визначенні відстаней вночі. Окремі звуки, що потопають вдень у загальному морі звуків, вночі добре чутливі. Успішне застосування цього способу в багатьох випадках залежить від вибору місця для прослуховування. Воно обирається таким чином, щоб вітер не попадав прямо у вухо. Навкруги, у радіусі декількох метрів, усувають джерела стороннього шуму, наприклад: суху траву, гілки кущів і інше.

В безвітряну ніч при нормальному слухові звуки від різноманітних джерел, які необхідно вміти визначати, можуть бути чутливими на відстанях, що позначені в таблиці 5:

 

 

Таблиця 5

 

Джерело звуку	Дальність чутливості,м
кроки людини
тріск зламаної гілки
розмова декількох чоловік	100 -200
стукіт металевих частин спорядження	200 – 300
рубка лісу	300 - 500
падаюче дерево	600 - 800
автомобіль, що рухається по шосе
автомобіль, що рухається ґрунтовою дорогою
Голосні крики, удари лопати об каміння
танк, що рухається ґрунтовою дорогою
танк, що рухається по шосе
Сигнал авто, поодинокі постріли	2-3 км
Стрільба чергами	3-4 км
Стрільба з гармат	10-15 км
Шум літака	до 40 км

 

 

Визначення відстаней геометричними побудовами на місцевості. Спосіб використовується при визначенні ширини важкопрохідних і непрохідних перешкод (рік, озер і ін.) побудовою на місцевості рівнобедреного трикутника (мал.2.6 а).

 

 

Так як в цьому трикутнику катети рівні, то ширина ріки АВ дорівнює довжині катета АС. Точка А обирається на місцевості так, щоб з неї був видний предмет на місцевості (точка В) на протилежному березі, а вздовж берега ріки можна було виміряти відстань, що дорівнює її ширині. Положення точки С знаходять методом приближення, вимірюючи кут АВС компасом до тих пір, поки його значення не буде дорівнювати 45°.

 

Інший варіант цього способу зображено на мал.2.6 б.

Точка С обирається так, щоб кут АВС дорівнював 60°. Відомо що косинус кута 30° дорівнює 1/2, внаслідок чого ширина ріки дорівнює подвоєному значенню відстані АС. Як у першому так і в другому випадку кут АВС повинен дорівнювати 90°.

 

Визначення висоти і товщини дерев та густоти лісу. Висоту дерева можна визначити за його кутовою величиною, використовуючи відому залежність (формулу тисячних):

Наприклад, дерево, яке знаходиться від спостерігача на відстані 250 м, видно під кутом 0-45. Його висота

Висоту дерева можна визначити також за величиною його тіні. Для цього необхідно на рівній поверхні виміряти довжину своєї тіні (d) і довжину тіні дерева (Д) (мал.2.10).

Так як трикутники подібні висоту дерева В вираховують за формулою

де в- зріст людини, м.

Таким чином, висота дерева у стільки разів більше зросту спостерігача, у скільки тінь дерева довша його тіні. Наприклад, довжина тіні спостерігача 3,2 м, а тіні дерева 22,4 м тобто в 7 разів довше. Якщо зріст спостерігача 1,75, то висота дерева 1,75 х 7=12 м.

Точність визначення висоти дерева цим способом залежить від точності вимірювання відстані до нього чи довжини його тіні.

Товщину дерева вимірюють на висоті 1 м від поверхні землі. Діаметр дерева приблизно дорівнює частці від поділу довжини його окружності на 3.

Густота лісу при оцінці його маскувальних властивостей характеризується величиною зімкнутості крон дерев, а при оцінці прохідності - середньою відстанню між деревами.

Середня відстань між деревами визначається шляхом підрахунку на декількох характерних ділянках лісового масиву. Невеликі дерева і кущі, які не впливають на прохідність техніки, не враховуються.

Середню відстань між деревами визначають за формулою

 

 

де L - середня відстань між деревами, м;

n - кількість дерев на площі в 100 м²;

10 - постійний коефіцієнт.

Контрольні завдання:

1. Бронетранспортер по висоті покривається двома поділками міліметрової лінійки, яка віддалена від ока на 50 см. Визначте відстань до бронетранспортера.

2. Виміряна тінь, яка відкидається високовольтною фермою, дорівнюється 20,5 м, а тінь від спостерігача, зріст якого 1,75 м складає 1,1 м. Визначте висоту ферми високовольтної лінії.

3. Докажіть що, якщо лінійку віддалити від ока на відстань 50 см, то кожна поділка, яка дорівнює 1 мм, відповідає 0-02.

4. Опора ліній електропередачі, висота якої дорівнює 18 м покривається 4-а поділками приладу спостереження (ціна однієї поділки дорівнює 0-05). Визначте відстань до опори.

5. Визначте відстань до будинку висотою 4 м, якщо при спостереженні у бінокль його видно під кутом 0-35.

6. Звук грому був почутий через 9 секунд після спалаху блискавки. Визначте відстань до місця спалаху блискавки.

7. Висота окремо стоячого будинку, біля якого з'явилась ціль, дорівнює 5 м. Будинок покривається однією великою поділкою шкали бінокля. Визначте відстань до цілі.

 

При виконанні бойової задачі, особливо в русі, орієнтування повинне бути систематичним, тобто в будь-який момент часу потрібно знати своє місце розташування.

Надійний дороговказ на незнайомій місцевості – це топографічна карта. Користуючись нею, можна визначити своє місцезнаходження і впевнено дотримуватись вказаного або запланованого маршруту руху, швидко орієнтувати підлеглих на місцевості.

Орієнтування за картою шляхом звірення її з місцевістю на теперішній час є основним способом орієнтування. Обладнання бойових машин навігаційною апаратурою аж ніяк не применшує значення карти: апаратура лише частково автоматизує процес орієнтування за нею на місцевості.

Орієнтувати карту – це означає розвернути її так, щоб лінії місцевості співпадали з лініями карти або були паралельними до них. Визначають наступні способи орієнтування карти:

- по лініям місцевості;

- за напрямком на орієнтир;

- за компасом;

- за небесними світилами.

По лінії місцевості

Знаходячись на якійсь місцевості, наприклад, на прямолінійній ділянці дороги, карту простіше всього орієнтувати за напрямком певної лінії, в даному випадку цієї дороги. Карту повертають у горизонтальній площині так, щоб лінія умовного знаку місцевого предмета на карті, наприклад, дороги, співпала з напрямком самого предмета на місцевості, а зображення всіх об’єктів, розміщених праворуч та ліворуч від неї на карті, знаходилися з того ж боку, що й на місцевості.

 

 

 

За напрямком на орієнтир.

Цей спосіб застосовується у тому випадку, коли точка стояння вже відома і з неї видно орієнтир, якій показано на карті. Для цього карту повертають у горизонтальній площині так, щоб напрямок з точки стояння на орієнтир співпадав з відомим напрямком на місцевості, прикладають лінійку (олівець) до двох точок на карті і, візуючи вздовж лінійки, повертають карту так, щоб вибраний орієнтир став точно на лінію візування. Цілком зрозуміло, що при візуванні лінійку слід тримати від себе тим кінцем, який на карті повернений до орієнтира.

 

 

 

За компасом.

Спосіб застосовують, як правило, на місцевості, складній для орієнтування (ліс, хуртовина, туман, будь-яка невідповідність карти місцевості тощо). Для приблизного орієнтування компасом визначають напрям на північ, а потім карту повертають таким чином, щоб верхню сторону рамки було також спрямовано на північ.

Більш точно карту орієнтують за величною магнітного схилення або за величиною поправки напряму. Поправка напрямку (ПН) – кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки в даній точці і магнітним меридіаном. На карті указується в текстовій довідці виразом «…середнє відхилення магнітної стрілки…» і з протилежним знаком виразом «Поправка до дирекційного кута…», але вже не в градусах, а в поділках кутоміра.

 

Компас знімають з гальма і встановлюють на бокову рамку карти лінією, що проходить через поділки 0° і 180° так, щоб нуль компасу було направлено на північ. Далі компас разом з картою повертають у горизонтальній площині, доки стрілка не вкаже величину магнітного схилення для даного аркушу карти.

 

 

Зручніше компас ставити не на істинний меридіан, а на вертикальну лінію координатної сітки. Тоді стрілка компасу повинна показати величину поправки напряму для даного аркуша карти. У разі, якщо поправка напряму (магнітне схилення) менше за 3 градуси, тобто дорівнює одній поділці шкали компасу, її під час орієнтування не враховують

 

 

.

За небесними світилами.

(Сонцем, Полярною зіркою, Місяцем)

За небесними світилами карту орієнтують приблизно. Спочатку визначають за небесними світилами напрям на північ і у цьому напрямку намічають який-небудь орієнтир. Далі повертають карту так, щоб її верхня (північна) рамка була спрямована на цей орієнтир.

Зорієнтувавши карту, впізнають орієнтири. Це – найбільш відповідальний етап орієнтування за картою, оскільки точку стояння можна визначити тільки за орієнтирами, загальними для карти і місцевості. Розпізнавання орієнтирів необхідно починати з найбільш помітних об’єктів місцевості та таких, які на ній місцевості зустрічаються рідко.

Під час пошуку на карті об’єктів місцевості враховують їх взаємне розташування відносно сторін горизонту.

Правильність розпізнавання орієнтирів перевіряють за навколишніми елементами місцевості; при цьому слід пам’ятати, що найбільш стабільними елементами місцевості є рельєф та елементи гідрографії.

Способи визначення точки стояння.

Спосіб визначення точки стояння підбирають залежно від характеру місцевості, умов видимості, наявності часу, а також, з якою точністю необхідно визначити цю точку.

Точку стояння можна визначити:

- окомірно по найближчим орієнтирам;

- за відстанню, яку виміряно;

- способом перпендикуляра;

- способом створів;

- зворотньою засічкою;

- способом Болотова;

- за прямокутними координатами (при використанні координатора і курсопрокладчика).

Окомірно за найближчими орієнтирами

Цим способом користуються на середньо-пересіченій місцевості, коли точка стояння знаходиться поблизу від об’єкта (обєктів), якій зображено на карті.

 

Для цього орієнтують карту, намічають 2-3 найближчі орієнтири і визначають окомірно відстань до них. За визначеними відстанями, враховуючи напрямки, наносять точку стояння на карту. Точність визначення точки стояння цим способом залежить від відстані до орієнтирів і окоміру спостерігача.

 

При цьому слід користуватися правилом – орієнтуйся за віддаленим орієнтиром, визначайся за найближчим.

За відстанню, яку виміряна.

Спосіб застосовується під час руху уздовж доріг і лінійних орієнтирів, переважно на закритій місцевості або за умов обмеженої видимості. Відстань вимірюють за спідометром або будь-яким іншим способом, потім цю відстань відкладають у масштабі карти. Точність визначення точки стояння, залежить головним чином, від величини похибки вимірювання відстані.

Спосіб перпендикуляра.

Застосовується при знаходженні на будь-якому лінійному орієнтирі (дорозі, лінії зв’язку тощо). Помічають на карті будь-який орієнтир, який можна спостерігати з точки стояння під прямим кутом до лінійного орієнтиру, і опускають від зображення цього предмета на лінійний орієнтир перпендикуляр.

Спосіб створів

Застосовується на місцевості, насиченій орієнтирами. Створом називається пряма лінія, яка проходить через точку стояння і два орієнтири. Цей спосіб має три різновиди визначення точки стояння:

- за створом і лінійним орієнтиром;

- за створом і боковим орієнтиром;

- за створом і відстанню, яку виміряно.

За створом і лінійним орієнтиром.

Знаходячись на лінійному орієнтирі та в створі з двома орієнтирами, проводять на карті пряму через умовні знаки цих орієнтирів до перетину з лінійним орієнтиром. Точка перетину лінії створу і лінійного орієнтира і буде точкою стояння.

За створом і боковим орієнтиром

	Карту орієнтують за лінією створу і прикладають лінійку до умовного знака бокового орієнтира (окремого дерева), візують на нього і креслять за допомогою лінійки пряму до перетину з лінією створу. На перетині цієї прямої з лінією створу і буде точка стояння.

За створом і відстанню, яка виміряна

На карті креслять лінію створу. Далі визначають відстань одним із найпростіших способів до найближчого орієнтира, що знаходиться на лінії створу, і відкладають цю відстань на щойно накресленій прямій. Отримана точка і буде лінією стояння.

Зворотна засічка за двома – трьома орієнтирами.

Спосіб застосовується переважно на відкритій місцевості, бідній орієнтирами, коли визначено три (два) орієнтири. За можливістю, варто використовувати орієнтири, найближчі до точки стояння.

	Карту ретельно орієнтують за компасом, прикладають лінійку до умовного знаку одного з орієнтирів на карті і направляють в бік того ж орієнтира, а потім креслять лінію від орієнтира на себе. Не порушуючи орієнтацію карти, так само креслять напрямки від другого і третього орієнтирів.

Перетин напрямків трьох орієнтирів, як правило, утворює трикутник помилок, центр якого і буде точкою стояння. Якщо сторона трикутника більше 2 мм, тоді засічку повторюють.

За умов, коли ускладнено роботу з картою (під час дощу, в межах видимості противника) застосовують зворотну компасну засічку. На три орієнтири визначають магнітні азимути напрямків. Потім їх переводять у дирекціоні кути, які перетворюють на зворотні, і відкреслюють їх від кожного орієнтира. Точка перетину цих напрямків і буде точкою стояння.

Спосіб Болотова

Є різновидом зворотної засіки і застосовується коли карту неможливо орієнтувати за компасом (у машині, в районі магнітних аномалій).

Аркуш прозорого паперу кладуть на тверду основу (планшет) і закріплюють його. У центрі аркуша намічають точку і від неї візують на три орієнтири, прокреслюючи напрямки від себе. Потім накладають кальку на карту так, щоб кожен накреслений на ній напрям проходив через умовний знак того орієнтира на якій він прокреслений,і, сполучивши всі напрями з відповідними умовними знаками орієнтирів, переносять на карту точку стояння.

Точність визначення точки стояння така сама як і в попередньому способі.

Звірення карти з місцевістю - заключний етап топографічного орієнтування. На цьому етапі вивчають місцевість, виявляють ступінь відповідності карти цій місцевості та уточнюють розташування об’єктів, які показані на карті

Доповідь за результатами орієнтування викладається і супроводжується діями в наступній послідовності:

- стати обличчям на північ, указати рукою на орієнтир у цьому напрямку;

- указати своє місце розташування;

- повернутися обличчям убік "супротивника" і перелічити населені пункти та інші орієнтири, починаючи з правого флангу навколо себе проти годинникової стрілки на відстань до 10 км.

Зразкова доповідь: " Увага орієнтую!

Північ - околиця лісу "Чорний", знаходжуся на кургані 165,7, праворуч - населений пункт Березовка 600 м, попереду - сарай 1600 м, далі 8км річка Уди, ліворуч- залізниця 1200 м, позаду- лісопосадка 300 м, далі 5км сст Гринівка".