Сутність системи регіонального управління

Запорукою оптимального регіонального розвитку є ефективна діяльність системи органів управління.

Мета управління — це наперед виз­начений результат (стан господарського об'єкта), на досягнення якого спрямовані засоби і методи регулювання соціально-економічного розвитку.

Управляти можна тільки системою. Систему, в якій реалізу­ються функції управління, називають системою управління. В ній виділяють дві складові системи: управляючу і керовану.

Управляюча система (суб'єкт) здійснює функції управління, а керована є його об'єктом. Між управляючою і керованою системами мають бути канали зв'язку.

Управління суспільними (соціально-економічними) процеса­ми є системою взаємозалежних важелів, що забезпечують спря­мовуючий, координуючий і стимулюючий вплив суспільства на учасників виробництва.

Основною підсистемою управління соціально-економічними процесами є управління господарським комплексом території.

Основна ціль управління господарським комплексом — забез­печення безперебійного функціонування виробництва і підви­щення його ефективності.

Суб'єктом управління господарським комплексом виступає держава в особі органів влади (представницьких органів) — рад, органів державного і місцевого управління, органів суду, проку­ратури й арбітражу.

Функції управління — планування, організація, регулювання або мотивація, облік і контроль.

Планування — наукове передбачення майбутнього розвитку національної економіки, результатів цього розвитку, соціальних та інших наслідків.

Організація — удосконалювання організаційної структури управління і розробка науково обґрунтованих методів її роботи та функцій, спрямованих на досягнення основних цілей розвитку суспільного виробництва.

Регулювання або мотивація — цілеспрямовані процеси, що забезпечують ефективне вирішення завдань розвитку господарсь­кого комплексу на основі визначених форм і методів впливу.

Облік і контроль — забезпечення суб'єктів управління інфор­мацією про процес розвитку господарського комплексу (на основі системи організованих спостережень, вимірів, стандартів і т. ін.), що дає підставу для втручання в хід зазначеного процесу з метою зміни окремих напрямів діяльності господарського комплексу.

Досвід управління економікою за ринкових умов визначив схему цього управління, яка складається з трьох ланок: держав­ного, регіонального і місцевого самоврядування, кожне з яких має свої цілі, завдання і функції. Основною метою управління економікою на державному рівні є створення економічно-потуж­ної незалежної держави на базі високоефективного господарсько­го комплексу і високорозвиненої ринкової інфраструктури.

Виходячи з цього, в ринкових умовах господарювання на дер­жавному рівні вирішуються такі основні завдання:

управління країною як єдиним цілим:

• визначення стратегії економічного розвитку, цілей і пріори­тетів;

• проведення в життя єдиної економічної, технічної, структур­ної та інвестиційної політики;

• розробку правового і господарського законодавства (правового статусу регіональних і місцевих органів управління, правової осно­ви підприємництва, оподаткування, банківської системи тощо);

забезпечення функціонування ринкового механізму:

• підтримка загальної збалансованості економіки;

• зміна монопольного становища окремих виробників;

• стимулювання конкуренції;

регулювання соціально-економічних проблем, які ринковий механізм не може розв'язувати самостійно та ефективно:

• соціальний захист населення;

• розвиток фундаментальних наук;

• підвищення екологічної безпеки території;

• розв'язання міжрегіональних проблем;

• раціональне використання природних ресурсів;

• підтримка боєздатності Збройних сил України.

Однією з основних ланок єдиної вертикалі органів державного управління є регіональний рівень. До компетенції регіону, відповідно до його спеціалізації, участі в територіальному поділі праці відносяться планування та прогнозування розвитку госпо­дарського комплексу, фінансування, кредитування, грошовий обіг, підготовка і раціональне використання трудових ресурсів і природного комплексу.

Метою регіонального управління є підвищення якості життя населення і забезпечення відтворення природної системи на базі ефективного комплексного економічного і соціального розвитку регіону, що досягається шляхом раціональної організації тери­торіального господарства.

Об'єкти регіонального управління:

• регіональний господарський комплекс (промисловість, будів­ництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок);

• населення і трудові ресурси;

• соціальна інфраструктура (освіта, наука, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, побутове обслуговування);

• місцеве господарство (об'єкти комунальної власності);

• природне середовище (вода, надра, земля, атмосфера, рос­линний і тваринний світ).

Регіональне управління здійснюється державними тери­торіальними органами через систему їх правової, економічної, управлінської, планової і контрольної діяльності відповідно до чинного законодавства.

Досягнення основної цілі регіонального управління вимагає рішення таких завдань:

стратегічних:

• реструктуризація господарського комплексу регіону;

• створення соціально орієнтованої економіки ринкового типу; тактичних:

• розробка функцій і організаційної структури державних ор­ганів управління регіоном, адекватних цілям і завданням ринко­вої економіки;

• вибір і обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку гос­подарського комплексу регіону;

• розробка системи економічних регуляторів, що стимулюють пріоритетні напрями розвитку економіки регіону;

• формування багатоукладної економіки і створення конкуре­нтного середовища;

• подолання технологічного відставання виробництва шляхом перебудови технічного потенціалу регіону в напрямі створення відповідних науково-інноваційних структур і розгалуженої тех­нологічної інфраструктури ринкового типу.

В управлінні економікою регіону важливим є розподіл уп­равлінських функцій між центром і регіоном, регіоном і органами місцевого самоврядування, повноважень між усіма цими ланка­ми, що змінюються разом із трансформацією системи управління в цілому.

Державні органи мають здійснювати загальне керівництво регіональним розвитком у відповідності зі стратегією, цілями і завданнями розвитку держави.

Економічний механізм управління регіоном має забезпечити:

• залежність економічних можливостей регіону від ефектив­ності функціонування господарського комплексу;

• залежність благополуччя кожного суб'єкта території, що господарює, від результатів його діяльності;

• управління вертикальними і горизонтальними зв'язками на основі довгострокових нормативів і регуляторів;

• фінансове та матеріально-технічне забезпечення програм еко­номічного і соціального розвитку регіону;

• формування бюджетів території «знизу — вверх» на основі встановлення довгострокових фіксованих нормативів платежів до державного бюджету з урахуванням специфіки соціально-еко­номічного розвитку кожної території;

• цілеспрямоване поєднання централізованих і децентралізо­ваних управлінських рішень у регіональному відтворювальному процесі.

Методи управлінської діяльності — це способи і прийоми аналізу та оцінювання управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм, впливу на свідомість і поведінку людей у керованих суспільних процесах, відносинах і зв'язках.

Методи управлінської діяльності поділяють на:

І. Методи функціонування охоплюють способи, прийоми, дії, які пов'язані з підготовкою і реалізацією управлінських рішень, а також здійсненням правової й організаційної державно-управлінської діяльності, функцій, організаційних структур, форм, методів і стадій управлінської діяльності.

II. Методи забезпечення реалізації цілей і функцій регіонального управління — це прийоми, способи, операції стимулювання, активізації і спрямування діяльності людини з боку органів дер­жавної влади чи місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Їх можна розділити на економічні, соціально-політичні, адміністративні та морально-етичні.

1. Економічні методи зумовлені роллю економічних інтересів у житті людей і, відповідно, в управлінських процесах.

2. Соціально-політичні методи пов'язані з умовами праці, по­буту, дозвілля людей, наданням їм соціальних послуг, залучен­ням у процес владовідносин, розвитком громадської і політичної активності.

3. Адміністративні методи — це способи і прийоми, дії визна­чення поведінки і діяльності людей з боку відповідних керівних компонентів держави.

4. Морально-етичні методи включають заходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей та змісту управління, засоби морального заохочення і стягнення, врахування психологічних особливостей характеру і орієнтації людини.

Стадії управлінської діяльності — це послідовні етапи її здійснення зі своїм особливим набором форм і методів.

Можна виокремити сім стадій управлінського процесу в регіоні:

• аналіз і оцінювання управлінської ситуації;

• прогнозування і моделювання необхідних (і можливих) дій щодо збереження та зміни стану управлінської ситуації;

• розробка необхідних правових актів або організаційних за­ходів;

• обговорення і прийняття правових актів і здійснення ор­ганізаційних заходів;

• організація виконання прийнятих рішень;

• контроль виконання й оперативне інформування;

• узагальнення проведених етапів управлінської діяльності, оцінка нової (результативної) ситуації.

Розвиток управлінської думки і практики привів до форму­вання управлінських технологій.

Управлінська технологія полягає у системному поєднанні на­укового знання, управлінських потреб та інтересів суспільства, цілей і функцій регіонального управління, можливостей і еле­ментів управлінської діяльності.

Розрізняють такі види управлінських технологій:

— діагностування,

— прогнозування;

— проектування та реформування відповідних підсистем;

— інформаційні;

— упроваджувальні;

— навчальні;

— вирішення соціальних конфліктів;

— інноваційний розвиток керованих компонентів.

 

3. Прогнозування, планування та програмування регіонального розвитку

Прогнозування, програмування та планування є методами комп­лексного впливу на регіональний розвиток. Всі три види діяльності повинні працювати на досягнення єдиної мети — планомірного покращання умов життєдіяльності населен­ня на основі науково обґрунтованого передбачення розвитку еко­номічних і соціальних процесів.

Якщо соціально-економічне планування передбачає вибір цільової кон­цепції розвитку регіону на основі оцінки його ресурсних можли­востей та обмежень, то програмування спрямоване на реалізацію операційних цілей стратегії і розраховане як на середньострокову, так і на довгострокову перспективу.

В результаті прогнозування можуть бути виявлені загрози для сталого зростання, на усунення яких буде спрямовано програми та плани соціально-економічного розвитку. Програми і плани не мають бути відірваними один від одного, а навпаки — узгоджува­тись у цілях (довго-, середньо- і короткострокових), заходах, обсягах фінансування. Обов'язковим є зворотній зв'язок, який спрямований на коригування (удосконалення) програмних і пла­нових документів.

Прогнозування — це перша стадія планування і програмуван­ня, що науково аргументує ймовірні тенденції і напрями розвитку на короткострокову і середньострокову перспективу.

Прогнозування здійснюється, виходячи з таких основ­них принципів:

— історичності;

— інерційності - передбачає виявлення стійких напрямів, темпів і пропорцій у розвитку економічних процесів;

— системності - передбачає проведення прогнозування з ура­хуванням всіх взаємозв'язків у межах регіону;

— неперервності прогнозування;

— аналогій (порівнянь, компоративності, співставлень );

— взаємозалежності та узгодженості; відповідно до нього прогноз має розроблятись з урахуванням впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на соціально-економічний розвиток регіону;

При проведенні прогнозування використовують різні способи: екстраполяційний, інтерполяційний та комбінований. Екстра­поляційний спосіб передбачає розробку прогнозу на основі вияв­лених тенденцій соціально-економічного розвитку у минулому. Інтерполяційний спосіб передбачає виявлення шляхів до­сягнення бажаного стану процесів на основі наперед заданих кри­теріїв (норм). Комбінований спосіб поєднує перші два способи та дає можливість розробляти варіантний прогноз (оптимістичний, песимістичний та реалістичний).

При прогнозуванні соціально-економічних процесів викорис­товуються методи: статистичні, математичного моделювання, те­орії ймовірностей та ін.

Планування регіонального розвитку являє собою вид діяль­ності, що включає аналіз, прогнозування соціально-економічно­го розвитку, визначення кращого варіанта розвитку, розробку і реалізацію заходів на досягнення визначених цілей. Кінцевим продуктом планування є план — документ, в якому визначено систему взаємоузгоджених завдань, об'єднаних спільною метою, визначеними термінами, методами і послідовністю досягнень.

У практиці планового управління розвитком економіки за ха­рактером впливу на об'єкт управління простежуються два крайніх підходи: директивний (адміністративно-командний) та індикативний (економічний ринковий).

Директивна система планування має свої переваги та не­доліки. Найважливішими перевагами є можливість сконцентру­вати ресурси для розв'язання невідкладних проблем, створення можливостей для оптимізації прийнятих рішень у масштабі всієї економічної системи. Най­важливішими недоліками є відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва: створення можливостей для превалювання політики над економікою, відсутність дос­татніх стимулів для розвитку науки і впровадження результатів наукових досліджень у практику.

Індикативне планування охоплює як державний, так і при­ватний сектор економіки. Його показни­ки не мають для окремих господарських суб'єктів статусу обов'язкових завдань, а мають рекомендаційно-орієнтуючий ха­рактер.

Стратегічне планування — особливий вид управлінської діяльності, що полягає в розробці стратегічних рішень, які пе­редбачають постановку цілей і стратегій розвитку територій на довгострокову перспективу, реалізація яких забезпечує ефектив­не функціонування економіки та швидку адаптацію до змін умов зовнішнього середовища.

Програмування регіонального розвитку — це інструмент ре­алізації планових цілей, який дозволяє орієнтувати економіку через регулярний і комплексний вплив на структуру відповідно до варіанта соціально-економічного розвитку в межах ринкового механізму.

Програми різняться 1) за просторовими масштабами: програми розвитку країни в цілому, АРК, областей, районів, міст; 2) об'єктом дослідження та метою розробки: комплексні, га­лузеві та цільові.

Програми розвитку галузей економіки розробляються з метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку галу­зей економіки.

Державні цільові програми є комплексом взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць.

Регіональна комплексна програма — документ, в якому виз­начаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвит­ку, засоби та шляхи їх досягнення, взаємоузгоджена і комплекс­на система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досяг­нення стабільного економічного зростання.