Виникнення та розвиток страхування

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих i соціальних формувань. Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: що вже у стародавніх часи різні народи добре усвідомлювали про необхідність спорудження громадських спеціалізованих приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки, тощо.

Результати аналізу історичних та літературних джерел свідчить, що у своєму розвитку страхування пройшло три етапи:
· 1 етап – античне страхування, яке виникло за 2 тисячоліття до н.е. в Древній Греції, Єгипті, Древньому Римі, Індії;

· II етап - середньовічне (гільдійсько-цехове) страхування (Х - XIV ст.);

· III етап - страхування в эпоху капіталізму (XIV ст. - до нашого часу).

Основними формами організації античного страхування були: взаємне страхування та страхування на основі регулярних платежів.

При взаємному страхуванні ставилася мета забезпечити відшкодування збитків від стихійних лих кожного учасника торгового або шляхового колективу за рахунок уcix його членів.

Зокрема, в законах вавілонського царя Хаммурапі 1792-1750 р. до н.ери (теперішній Ірак) передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу, пограбування тощо.

На території Стародавньої Греції практикувалися угоди купців - пipaтів щодо розподілу доходів від торговельно-розбійницьких операцій, а також розподілу втрат внаслідок різноманітних морських небезпек.

Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі від падежу вола т. ін.

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, встановлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромадження страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спільно у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що дозволяло акумулювати грошові засо6и та створювати страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення, ix не можна було використати, скажімо, на погашення боргу i т. ін. Їх отримував тільки спадкоємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. I хоч римське право регламентувало належність рабовласнику результатів ycix угод, укладених його рабом, господарь не мав права на привласнення його (раба) страхової су ми.

Крім того, Статут колегії чи спілки регламентував випадки втрати права на отримання страхового відшкодування. Це, насамперед, самогубство та неоплата на момент смерті щомісячних внесків пізніше встановленого терміну.

Таким чином, античне страхування проявлялося у таких формах:
· Взаємного страхування;
· Страхування на основі регулярних внесків;
· Появи застережень о невиплаті страхових сум членам колегій, спілок за яких то причин (несвоєчасна сплата страхових внесків, самогубства та інш.)

Середньовічне страхування набуло широкого розповсюдження в Англіі (Х - XI ст.), Німеччинні (XI - XII ст.), Даніі (XII ст.) в купецьких гільдіях та ремісничих цехах.

Середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось, широким страховим забезпеченням. Перелік страхових випадків, які сформувалися в результаті конкретизаціі страхової взаємодопомоги, охоплював майже всі їх види, які властиві сучасному майновому та особовому страхуванню.

Так для г ільдійсько-цехового страхування пізнього періоду було характерним виділення із загального фонду спеціальних фондів (сирітськнх, вдовиних), а також страхових кас, до участі в яких залучалися i сторонні особи. Таким чином, в npoцeci розвитку суспільних відносин гільдійське-цехове страхування втрачало обмежений, корпоративний характер, переростаючи межі організації, яка призначалась для надання взаємодопомоги виключно cboїm членам.

В той же час, середньовічне, або гільдійське--цехове страхування(10 – 14 в.), спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попереднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними. У міру розвитку гільдійсько-цехове страхування запровадило регулярні внески, встановило переліки страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат.

Слід також відмітити, що у цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійської або цехової каси сприяти один одному в обмежені збитків, спричинюваних пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування.

Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відособлення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки членів страхової організації, а й сторонніх oci6. Це фонд для вдів, сиріт т. ін.

I, зрештою, так звані родові та общини взаємодопомоги, різноманітні державні страхові заходи, що зародилися i застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування.

Страхування в епоху капіталізму набувае комерційного характеру. Специфічною ознакого буржуазного страхування є його цілеспрямування на отримання прибутку. Страхування перетворюється в звичайне комерційне підприємство.

Періодизація буржуазного страхування грунтується на періодизації етапів розвитку капіталістичного способу виробництва.
· Перший етап (XIV - XVII ст.) відповідає періоду первиного нагромадження капіталу;
· Другий (XVII - XIX ст.) - періоду вільного підприемництва;
· Третій (XX - XXI ст.) - періоду монополістичного капіталізму

Стосовно страхування вказані періоди відрізняються за двома ознаками: за організаційними формами страхування та за розвитком операцій i видів страхування.

На початковому eтапі буржуазне страхування проводилось одноосібними страховиками. На другому eтапі з'являються i розвиваються страхові товариства: акціонерні та взаємні. Особливе місце в цьому процeсі займала Англія. Перші страхові товариства тут виникли в 80-i роки XVII ст. Досить сказати, що прийнятий 1774 року закон про страхування життя и сьогодні лишається у складі чинного законодавства Англії. У 1779 році члени асоціації«Лондонський Ллойд» прийняли формуляр договору морського страхування — так званий підписний формуляр Ллойда, окремі положения якого донині застосовуються в міжнародній практиці.

В цілому на початку 60-х років XVIII ст. на Заході налічувалося близько 100 видів майнового та особистого страхування. Так в 1706 р. було створено перше товариство страхування життя.

В XIX ст. провідне місце займають страхові об'єднання типу картелю та концернів.

У третє тисячоліття страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених i ефективних сфер діяльності. Про це свідчить, зокрема, і те, що суми надходжень страхових премій у світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовий внутрішній продукт. За даними міжнародної статистики протягом 1998 року до страхових компаній, товариств взаємного страхування надійшло в доларовому (США) еквіваленті 2155 млрд страхових премій. Привертає увагу і украй нерівномірний розвиток страхового бізнесу. Справді, понад 55 % ycix страхових надходжень припадає майже порівну на дві країни — США та Японію, ще 29 % — на держави Європейського союзу. Частка решти Kpaїн світу — 16 %, у тому числі України — лише 0,01 %. Ці відомості опубліковано в московському журналі «Страхове ревю» (2000. — №2).

В Pociї, куди класичне страхування прийшло із Західної Європи, існували майже всі відомі на тi часи види страхування: морське страхування, страхування від вогню, страхування будівель, засобів транспорту, вантажів тощо. Щодо України так архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.

Певного розвитку набуло страхування життя. Виникають різні типи страховиків: акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування, створюється система земського страхування, спеціалізовані перестрахові товариства. Акціонерні страхові компанії володіли значним капіталом i відігравали велику роль в економічному житті країни.

Після подій 1917р. страхування оголошується державною монополією. Проте розвивається воно нерівномірно, з відставанням від західних країн. Динамічному розвитку страхової справи в Радянському Союзі заважали наявність лише однієї страхової компанії — Держстраху СРСР, а отже, відсутність конкуренції, нормальних ринкових відносин.

Початок 90-х років в Україні ознаменувався значними політичними та економічними змінами. Позитивних змін зазнає і страхування — було скасовано державну монополію у цій сфері. Виникли нові страхові компанії, почав формуватися страховий ринок, який поступово стає невід'ємною складовою нового господарського механізму.

На 31.12.2006 р. в Україні нараховується 411 страхових компаній, які дають 2.6% ВВП.

Предметом страхового права є відносини, які виникають у процесі страхової діяльності, зокрема згідно ст. 1 Закону України “Про страхування”.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Загальновідомо, що термін “страхове право” століттями широко використовується в світовій науковій, навчально-методичній літературі та юридичній практиці.

Одночасно поряд з використанням терміну “страхове право” широко використовується термін “страхове законодавство”. У світовій юридичній літературі терміни “страхове право” і “страхове законодавство” вживаються досить часто і не викликають дискусії.

В українській юридичній літературі термін “страхове право” ще недостатньо висвітлений і досліджений.

Донедавна питання функціонування страхових компаній та їх взаємовідносин із клієнтурою вивчалися в рамках чотирьох навчальних дисциплін: “Страхування”, “Цивільне право”, “Зобов’язальне право” і “Фінансове право”.

У сучасних умовах постає нагальна потреба детального вивчення проблем правового регулювання страхової діяльності та тієї ролі, яку відіграють страхові компанії в теперішньому житті України. Разом з тим, слід зазначити, що проблеми правового регулювання діяльності страхових компаній, їх взаємовідносини з клієнтурою, суспільними та державними інститутами належить до найскладніших і найменш розроблених проблем українського правознавства.

Як наука страхове право - це особлива галузь знань, що включає теорію і методологію, наукові уявлення, концепції, підходи, методи та методики, узагальнені, систематизовані і поодинокі факти з практики правових відносин у страхуванні. Теорія страхового права пояснює закономірності правового регулювання відносин у галузі страхування і створює теоретичну основу для розвитку цієї галузі знання. Методологія страхового права - це теоретична основа для створення методів і методик у страховому праві, включаючи методи розробки та аналізу правових норм і конструювання інститутів страхового права.
В якості науки страхове право виконує функції, притаманні правознавства в цілому, забезпечуючи теоретико-прикладне освоєння державно-правової дійсності і вивчення права як системи соціальних норм, розробляючи правові форми організації і діяльності держави та політичної системи суспільства, формуючи теоретико-світоглядну основу правових відносин у галузі страхування, розкриваючи закономірності розвитку держави, суспільства та страхового права, його соціально-економічну роль, цінність, а також забезпечуючи розвиток практико-прикладного напрямку, який конкретизує процеси правотворчості таправозастосування в окремих нормативних актах і способи їх застосування для вирішення поставлених перед страховим правом завдань.