Акціонерні товариства у світовій економіці у другій половині ХХ сторіччя.

Сьогодні корпоративний сектор виступає базовим елементом світової економіки. Саме корпораціями забезпечується більш ніж 50% обсягу світового промислового виробництва та 100% світової торгівлі. Великі корпорації сприяють постійному економічному прогресу, підвищенню рівня життя та науковому розвитку.

Експерти вважають, що корпоративна власність є найбільш ефективною з позиції залучення додаткових капіталовкладень, можливостей використання нових управлінських методів, підвищення продуктивності праці та вдосконалення трудових відносин.

Сучасному стану корпоративного права в Україні пере­дував його тривалий історичний розвиток як у нашій державі, так і в деяких зарубіжних країнах. Воно формувалося відповідно до еволюції корпорацій та розвитку пов'язаної з ними певної групи суспільних відносин.

Важливий у методологічному плані системно-структурний підхід до з'ясування організаційно-правових форм юридичних осіб, якими саме і є корпорації, на думку К. О. Кочергіної, по­лягає в тому, що вони формуються внаслідок, по-перше, вимог функціонування у рамках певного соціально-економічного укладу, по-друге, специфіки вимог відповідного стану економічного розвитку національної економіки і, по-третє, правових тради­цій, рівня розвитку правових доктрин і національного законо­давчого регулювання у цій сфері, глибини процесу міжнародно-правової уніфікації, а також адаптації відповідних правових норм.

Слід насамперед звернути увагу на деякі законодавчо-історичні аспекти, зумовлені перебуванням України у складі інших держав, та охарактеризувати їх вплив на становлення сучасного корпоративного права.

Римське право стало своєрідним джерелом, з якого беруть свої витоки майже всі галузі сучасного права. Значна кількість положень римського цивільного права дійшла до нашого часу, що позначилося на законодавстві багатьох країн світу. Корпора­тивне законодавство базується на окремих вихідних фундамен­тальних положеннях, закладених ще у римському цивільному праві. Тому при його розгляді необхідно звернутися до першо­джерел римського приватного права.

Внутрішня логіка розвитку науки тяжіє до теоретичних узагальнень. У цьому аспекті римське право як alma mater, зокрема, європейського права, виступає своєрідним теоретичним вираженням генетичного узагальнення правового розвитку. Адже саме у римському праві зародилися такі цивільно-правові кате­горії, як правоздатність, приватне і публічне право, суб'єктивне право, зобов'язальне право, право власності, договірне право тощо.

Ще Рудольф фон Ієрінг писав, що рецепція іноземних правових інститутів є питанням не «національної приналежності», а простої доцільності, необхідності. Ніхто не буде запозичувати із далеких країв те, що є в нього самого аналогічної чи кращої якості. Тільки нерозумний відмовлятиметься від кори хінного дерева лише на тій підставі, що воно вирощено на чужому полі.

На думку Є. О. Харитонова, рецепція римського приватного права полягає в його відродженні, сприйнятті духу і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі. Вже у стародавні часи в Римі з'являються різноманітні

приватні корпорації: релігійні союзи (sodalitates, collegia sodalicia) і союзи ремісників (pistorum, fabrorum). Про такі приватні корпорації згадується ще у законах XII таблиць: за свідченням Гая, вони надавали можливість членам collegia sodalicia (sodales) створювати для себе правила і статути, які б не супере­чили закону. У цих примітивних, на перший погляд, утвореннях наявні деякі ознаки сучасних корпорацій, але це ще не юридич­ні особи.

У складі Римської держави з'явилася чимала кількість но­вих утворень, за якими було визнано право на внутрішнє самоуправління. До таких належали місцеві общини, муніципії, які раніше складали самостійні держави (civitates liberae), а потім були наділені правами юридичної особи та інкорпоровані. На­працьований муніципіями принцип юридичної особи було зго­дом перенесено на різноманітні приватні корпорації. Останні починають наділятися цивільною правоздатністю. У зв'язку з цим слід згадати закон імператора Августина - Lex Julia de collegiis, яким закріплювалося положення про запит дозволу в се­нату на створення союзів.

Якщо звернутися до ще однієї пам'ятки римського приватного права - Інституцій Гая, то можна констатувати, що в них покладено початок сучасного розуміння поняття «права на частку (пай) у статутному фонді». Адже саме модернізоване поняття майна призвело до використання концепції «безтілесного майна», згідно з якою реальні речі виступають в юридичному житті тільки за посередністю прав, які визначаються відповідно до цих же речей. Римському праву було відомо поділ речей на тілесні і безтілесні (ідеальні). В Інституціях згадується, що «безтілесні речі» (res in corporates) - це речі, які не можуть бути осяжні. До таких належать зобов'язання. Відповідно, право на частку можна розглядати як безтілесну річ.

Таким чином, римському праву ми завдячуємо вже тим, що воно започаткувало ідею створення юридичної особи та її практичного вираження: було розроблено поняття правоздатності, її незалежності від фізичної особи і визначено основні типи юри­дичних осіб (корпорації, установи).

Українська традиція приватного права зумовлена історич­ними, геополітичними, культурними особливостями розвитку Української держави. Проіснувавши кілька століть як самостійна держава (Київська Русь), потім будучи роздробленою на окремі князівства, з часом увійшовши до складу різних держав, зокре­ма, спершу до Великого князівства Литовського і згодом - Речі Посполитої, після цього - до Російської та Австро-Угорської імперій та зрештою до СРСР, і знову відродивши незалежність аж у 1991 p., Україна перебувала поміж західною (європейською) і східною (російською) цивілізаціями.

Розвиток корпоративного права України у складі Російської імперії (XIX - початок XX ст). Унаслідок остаточної ліквідації у 1783 р. полково-сотенного устрою України і запровадження губернського поділу та поширення російської системи органів влади і управління Україна, втративши автономію, увійшла до складу Російської імперії та залишалася її частиною до 1917 р.

Після приєднання України до Московської держави джерела права різних частин України, що входили до складу Російської імперії до 40-х pp. XIX ст., мали певні відмінності - у Слобід­сько-Українській губернії застосовувалось російське законодав­ство; у лівобережних і правобережних губерніях - Литовський Статут 1588 р. і збірники магдебурзького права, а до початку 10-х pp. на території України у складі Росії було введено в дію «Звід законів Російської імперії», що припинив застосування інших джерел права. На території Російської імперії діяли також закони: «Звід місцевих законів губерній, областей, приєднаних від Польщі», «Зібрання цивільних законів, які діють у Малоросії» (1807 p.).

На початку XIX ст. з'являються перші нормативні акти, які стосуються діяльності акціонерних компаній. Найбільш відо­мим є Указ від 6 вересня 1805 p., у якому була розтлумачена суть обмеженої відповідальності учасників торгової компанії. Указ був прийнятий у зв'язку із банкрутством Петербурзької компанії з будівництва кораблів.

У Маніфесті Олександра І від 1 січня 1807 p., яким дарува­лись певні привілеї купцям, уперше згадано певні форми това­риств: повні товариства, товариства на вірі і «товариства по те­риторіях», тобто товариства, які мають складений капітал. При цьому суть їх діяльності не була врегульована; йшлося тільки про те, що до участі у цих товариствах допускаються всі учасники, а не тільки купці.

У 1805 і 1807 pp. було видано ще кілька постанов, які сто­сувались компаній, але вони майже не вплинули на зміну їх статусу. Цією невеликою кількістю постанов про корпорації ко­ристувались також укладачі Зводу законів. Майже повна від­сутність законодавства, яке б регулювало правове становище корпорацій, негативно позначалася на діяльності російських то­вариств.

Згодом можливість створення акціонерних товариств зако­нодавчо була закріплена 1807 р. царським Маніфестом про при­вілеї, даровані купецтву. Однак головним актом, який діяв до 1917 p., стало затверджене законом 1836 р. Положення про акціонерні компанії, яке згодом з відповідними змінами та доповненнями було додано до Зводу законів Російської імперії як друга частина глави «Про товариства» за назвою «Про товариства з часток та компанії на акціях». У Законі досить детально було регламентовано такі питання: розмір капіталу, необхідного для заснування компанії, розподіл його на акції, спосіб оплати ка­піталу; чітко визначалося поняття обмеженої відповідальності, вказувалось і на межі розміру акцій (не менше 50 і не більше 1000 рублів). Внутрішні організаційні питання і питання управ­ління компаніями регулювалися менш детально. Простежува­лось також бажання законодавця зацікавити засновників у частці їх підприємства: їм дозволялося набувати від 50 до 200 акцій, вони звільнялися від участі у загальних зборах. У цьому нормативному акті, хоча й стисло, було викладено інформацію про компетенцію загальних зборів і правління компанії.

Однак корпоративна нормотворчість, яка здійснювалася са­мими компаніями, часто відхилялася від положень загального Закону. Компанії фактично дозволили обіг акцій на пред'явника, але за умови, що їх не будуть називати частками. Всередині компаній почалося обмеження свободи акціонерів щодо вільного розпорядження належними їм акціями. Акціонерам почали погрожувати необхідністю здійснення додаткових платежів. На практиці зазнало змін і поняття засновників. Відповідно до ста­туту багатьох корпорацій засновниками визнавалися не ті особи, які внесли більшу частку капіталу, а ті, хто порушив клопотання про затвердження статуту. Засновники по суті відмежовувалися від відповідальності.

Усвідомлюючи, що Закон про акціонерні компанії 1836 р. мав багато недоліків, царський уряд приступив до розробки нового проекту, роботу над яким було завершено в 1861 р. Однак він був невдалим, тому в 1869 р. було підготовлено ще один за­конопроект, з урахуванням критики попереднього. Однак його спіткала така сама доля. У 1872 р. було запропоновано новий проект, якому також не судилося бути законом. Таким чином, неодноразові і наполегливі спроби уряду скасувати виявлені недоліки у діяльності корпорацій закінчувались тим, що Державна рада після обговорення створюваних проектів щоразу знаходила причини для їх відхилення або надсилала їх на доопрацювання. Ці проекти були далеко не ідеальними. Вони досить безсистемно визначали правове становище корпорацій. Розбіж­ності між ними не мали правового характеру. Іноді очевидним був несправедливий підхід до регулювання окремих сторін діяльності корпорацій: занадто розширювались права засновників і тих осіб, які здійснювали управління ними, а звичайні акціонери практично залишалися без права голосу. Багато важливих питань у роботі корпорацій не були врегульовані взагалі (щодо керівників, загальних зборів, органів контролю, кримінальної відповідальності за шахрайство тощо). У цих законопроектах не пропонувалося встановити будь-які санкції щодо спекуляції акціями. Та й узагалі той факт, що уряд завжди ставав на бік засновників, знижував підприємницьку ініціативу, не захищав простих вкладників від свавілля. Загалом усі проекти мали одну мету: вони були спрямовані на обмеження розвитку акціо­нерних товариств, а не сприяння йому. Тому, очевидно, не слід жалкувати з приводу того, що жоден із цих проектів не став за­коном.

Визначальним у розвитку корпоративного права є і той факт, що на території українських губерній відкрилася перша біржа (Одеса, 1797 p.). Ця біржа Російської імперії так само, як і всі інші, була виключно товарною. Але вже з 1825 р. почали друкуватися котирування Одеської біржі на переказні векселі. Обіг цінних паперів регулювався «Одеськими біржовими прави­лами для угод з купівлі-продажу цінних паперів, золотої валюти, тратт і подібних цінностей». Не існувало єдиного нормативного акта, який би регулював правовідносини у сфері діяльності ринку цінних паперів, натомість діяли статути.

Російське корпоративне законодавство значно вдосконалю­ється разом із прийняттям Торгового статуту (1903 р.). Стаття 55 цього документа визначає такі види товариств: артільне (сьогоднішні кооперативи), повне товариство, товариство на вірі та акціонерне товариство. В 1910 р. приймається «Звід законів цивільних», окремі норми якого присвячені товариствам. До то­го часу було ухвалено також значну кількість спеціальних зако­нів, які регулювали окремі аспекти діяльності торгових това­риств, зокрема, Правила про організацію і скликання загальних зборів і ревізійних комісій акціонерних кредитних установ, торгово-промислових товариств і пайових товариств тощо. З кінця 1917 р. економіку країни зруйнували революційні події в Росії.

Розвиток корпоративного права в Австро-Угорській імпе­рії, до складу якої входили західноукраїнські землі (XIX - початок XX ст.) У 1786 р. патентом від 1 листопада було опри­люднено першу частину Цивільного кодексу, яка мала назву «Иозефінський кодекс законів». Вона містила п'ять розділів, в яких ішлося про права осіб. Цей кодекс у Галичині набув чинності у травні 1787 p., але продовження йому не було.

Після кількох переробок у 1811 р. було затверджено і з 1812 р. уведено в дію Загальне цивільне уложення Австрійської імперії (Allgemeines biirgerliches Gesetzbuch - ABGB), що поширилось і на західноукраїнські землі, які перебували у складі Австро-Угорської імперії у 1772-1918 pp. Його джерелами були: пандектне право, тобто пристосоване до капіталістичних відносин римське право, Пруське земське уложення 1794 р. і провінційне право деяких австрійських країв. З деякими змінами, внесеними у роки Першої світової війни, Австрійський цивільний кодекс (Загальне цивільне уложення) продовжував діяти на території Галичини і після її включення до складу Польщі - аж до прийняття Польського кодексу зобов'язань 1933 р.

У розділі другому «Про майнові права» (ст. 291) речі, як і в римському праві, поділяються на тілесні і безтілесні. При цьому у ст. 311 йдеться про те, що всі тілесні і безтілесні речі, які утворюють предмет правового обороту, можуть бути і предме­том володіння, а за ст. 353 - власністю особи, яка нею володіє. У Цивільному уложенні глава XXVII була присвячена догово­ру спільності майна. Товариство створюється з метою спільного надбання, коли двоє чи кілька осіб погоджуються договором об'єднати свою працю або також і свої речі для спільного досягнення загальної корнеті.

Проте у Загальному цивільному уложенні Австрійської ім­перії ще не було поділу товариств на окремі види, а тільки за­значалося про різні види товариств (ст. 1176). Натомість багато його положень присвячено договору товариства, який регулює різні сторони його діяльності: питання внесення вкладів, відповідальності товариша за шкоду, завдану ним товариству, розпо­ділу прибутку товариства, питання управління його справами, припинення діяльності товариства, виходу з нього, поділ майна торгового товариства, яке припинило свою діяльність, тощо.

Крім Загального цивільного уложення, діяли також особливі цивільні закони, зокрема, Торгове уложення (1862 p.); Вексельний статут (1850 p.). Цивільне уложення потребувало оновлення, однак уся робота створеної для цього комісії звелася до зміни окремих положень шляхом видання урядових новел у 1914-1916 pp. Важливого значення у розвитку корпоративного законодавства набув австрійський закон «Про виробничі і гос­подарські товариства» (1873 р.). Зауважимо, що вже у проекті 1911 р. його було значно модернізовано, і вдвічі збільшено його обсяг. У Проекті були детально врегульовані положення щодо діяльності правління, спостережної ради, загальних зборів, роз­поділу чистого прибутку за звітний період, набуття та припи­нення членства у товаристві тощо.

Угорське торгове уложення 1875 р. охоплювало регулювання діяльності торгових товариств: повного, товариства на вірі, товариства на акціях і товариства артільного. За визначенням, наведеним у ньому, артільним вважається товариство, яке при необмеженій кількості членів засновується для сприяння кре­диту, виробництву чи господарству своїх членів, причому такі товариства утворюються на засадах здійснення спільних опера­цій чи на засадах взаємності.

Привертає увагу той факт, що значна частина уложення бу­ла присвячена угодам та законодавчому регулюванню правовідносин, які в сучасному розумінні називають корпоративними.

Корпоративне законодавство України у складі СРСР. По­жвавлення приватної ініціативи в господарському житті на по­чатку 1920-х pp. (період НЕПу) зумовлювалось появою та ді­яльністю різного роду товариств і кооперативів. Це знайшло закріплення в Цивільному кодексі УРСР 1922 p., розділ X якого містив норми про повні та прості товариства, товариства на ві­рі та з обмеженою відповідальністю, акціонерні (паєві) товари­ства; статті 276-366 цього Кодексу закріпили порядок їх ство­рення, функціонування і ліквідації. Пізніше правовий статус акціонерного товариства був визначений також у союзному нормативному акті - Положенні про акціонерні товариства від 17.08.1927 р. У зв'язку із прийняттям цього положення статті ЦК УРСР, які регулювали діяльність акціонерного товариства, були скасовані.

У Положенні про акціонерні товариства 1927 р. зазначало­ся, що метою державних акціонерних товариств є не формуван­ня капіталу, а господарська діяльність. Акції цих товариств не котирувалися на біржі, не переходили з рук у руки як товар, а відігравали роль паїв, які об'єднували суб'єктів. У названому положенні зазначалося, що державні й змішані акціонерні това­риства (а їх залишилось усього близько 10%) тільки за формою були акціонерними товариствами, по суті ж вони зберігали ри­си державного підприємства. Щодо змішаних акціонерних то­вариств, то вони розглядалися як перехідна сходинка до державних.

З кінця 1920-х pp. та особливо в 1930-х pp. намітилася тен­денція до згортання корпоративних відносин в економіці Союзу РСР, оскільки панівною серед форм власності стала державна власність, а головним суб'єктом господарських відносин - державне підприємство. Ця тенденція, зокрема, проявлялась у ліквідації господарських товариств у 1930-х pp., перетворенні про­мислової кооперації (артілей та союзів) у державні підприємства (1950-ті pp.), в одержавленні колгоспів тощо.

З 1930 до 1985 pp. у Радянському Союзі діяли лише три акціонерних товариства - створений ще в 1924 р. Банк для зовнішньої торгівлі СРСР (пізніше - Зовнішекономбанк СРСР), Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист», яке розпочало свою діяльність у 1929 p., та організоване в 1973 р. Акціонерне товариство СРСР з іноземного страхування (Індержстрах). Усі ці товариства тільки називались акціонерними, а по суті це були унітарні державні підприємства.

Починаючи з 1987-1989 pp. на підставі кількох постанов Ради Міністрів СССР в Україні створюються спільні підприємства, які об'єднували вітчизняних та іноземних суб'єктів господарської діяльності. Ці підприємства за своїми правовими ознаками являли собою господарські товариства, однак упродовж тривалого часу вони визначатимуться у вітчизняному законодавстві як окрема організаційно-правова форма підприємницької діяль­ності. У 1988 р. було прийнято Закон «Про кооперацію в СРСР», а згодом - ряд нормативних актів, які регулювали створення малих підприємств. З цього моменту починається процес масової появи приватних підприємницьких структур - це ще не господарські товариства, а організації (кооперативи, малі підприємства), які мають з ними багато спільних рис. У 1990 р. Рада Міністрів СРСР ухвалює окремі рішення з приводу переходу державних підприємств на акціонерну форму власності. Найбільш відомою є постанова Ради Міністрів про перетворення виробничого об'єднання «КамАЗ» в акціонерне товариство. Нарешті, постановою Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р. були затверджені Положення про акціонерні товариства і това­риства з обмеженою відповідальністю і Положення про цінні напери, яким було закладено правову основу для розвитку під­приємницьких корпорацій. Слід зазначити, що лише за один рік, який минув після прийняття названої постанови, в Україні було створено 166 господарських товариств, 27 з яких були акціонерними, а 139 - товариствами з обмеженою відповідальністю. Новостворені товариства були невеликими і за кількістю учасників, і за розміром статутного фонду.

Отже, тільки перехід до ринкових відносин відкрив шлях до розвитку корпоративного законодавства. Нині у законодавстві закріплюється презумпція уповноваження корпорацій на видання ними нормативних актів, які регулюють їх внутрішні питання. При цьому встановлюються лише межі корпоративного регулювання, наприклад, несуперечливість норм локальних нормам законодавчим тощо.

На цьому етапі (з 1991 р.) радянський період розвитку корпо­ративного законодавства фактично завершується. Після розпаду СРСР у всіх його колишніх республіках, включаючи Україну, формується власне законодавство про підприємницькі корпорації.

Початок формування законодавчого регулювання процесів створення і діяльності господарських товариств в Україні припадає на початок 1990-х pp., період після здобуття Україною незалежності. Слід визнати, що корпоративне законодавство розроблялося Україною практично заново. Як слушно зауважує О.Р. Кібенко, законодавець не звернув належної уваги на до­свід дореволюційної Росії і зарубіжних країн у галузі правового регулювання корпоративних відносин. Результатом цього стали традиційні проблеми діяльності у підприємницьких корпораціях (шахрайство, масові банкрутства, розорення дрібних акціонерів тощо), які повною мірою проявили себе в Україні.

Становлення корпоративного права за часів проголошення незалежності України (1991-2003 pp.). Розвиток корпоративного права України слід пов'язувати із здобуттям Україною незалежності та формуванням власної нормативно-правової бази. Зокрема, у ці часи були прийняті закони України «Про госпо­дарські товариства», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та інші акти, що визначали правовий статус господарських товариств і режим цінних паперів (акцій), якими закріплюються корпоративні права учасників цих товариств. Правовий статус споживчих товариств і сільськогосподарських кооперативів та правовий режим їхнього майна певною мірою було визначено, відповідно, у законах «Про власність», «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про кооперацію» та деяких інших актах. Слід зауважити, що прийняття таких нормативних актів заклало фундамент для розвитку ринкових відносин в Україні, вперше були визначені учасники таких відносин - підприємці різних організаційно-правових форм, включаючи корпорації.

У 1992 р. приймається низка приватизаційних законів: «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери». Названі нормативні акти поклали початок процесам приватизації державної власності і створенню великих відкритих акціонерних товариств на базі майна колишніх державних підприємств. Розвиток корпоративних структур у наступні роки відбувався під впливом процесів приватизації і корпоратизації, діяльності інвестиційних посередників, таких як довірчі і страхові товариства, інвестиційні фонди і компанії тощо.

Розорення (як правило, навмисне) великих і дрібних корпорацій, різноманітні зловживання учасників господарських товариств або їх керівних органів, які мали місце протягом кількох наступних років (1994-1996 pp.), показали слабкість, неповноту і недосконалість вітчизняного корпоративного законодав­ства.

Із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України підґрунтям норм корпоративного права слугують положення ст. 42 Конституції України, яка передбачає право кожної людини на заняття підприємницькою діяльністю, що не заборонена законом, а також норми, які визначають принципові положення регулювання відносин власності (статті 13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин (статті 21, 23, 24, 27, 28) тощо. В 1996-2000 pp. було істотно переглянуто норми корпоратив­ного законодавства. Зокрема, було внесено значні зміни до Закону «Про господарські товариства».

Цей Закон створив правове підґрунтя для формування рин­кової підприємницької інфраструктури і виконав свою історич­ну місію. Далі законодавство повинно відповідно деталізувати правовий статус господарських товариств, які зайняли в цій інфраструктурі своє місце. Вимогам часу вже не відповідав і Ци­вільний кодекс УРСР (1963 p.).

Отже, постала гостра необхідність урегулювання на законодавчому рівні питань, пов'язаних із здійсненням і захистом корпоративних прав учасників господарських товариств, організацій (корпорацій), оскільки відсутність таких положень призводить до зловживань і порушень їх прав. Такий стан законодавства, своєю чергою, зумовив недовіру іноземних інвесторів та їх інерт­ність щодо інвестування коштів в економіку України.

Сучасний стан розвитку корпоративного права України (введення в дію нових Цивільного та Господарського кодексів України - і січня 2004 p.). Із набуттям чинності Цивільним і Господарським кодексами України розпочався новий етап розвитку сучасного корпоративного законодавства. Адже вони додали ряд новацій до сучасного законодавства і галузі корпоративного права. Зокрема, до ЦК України включено спеціальний розділ, присвячений господарським товариствам, який багато в чому суперечить ГК.

У главі 8 ЦК сформульовано деякі загальні положення про господарські товариства (поняття та види, майно господарського товариства, права та обов'язки учасників тощо), а також визначено правовий статус повного (статті 119-132), командитного товариства (статті 133-139), товариства з обмеженою (статті 140-150) та додатковою (ст. 151) відповідальністю, акціо­нерного товариства (статті 152-162). Правовому статусу ви­робничих кооперативів як виду підприємницьких товариств присвячено статті 163-166 ЦК.

У Господарському кодексі України основною організаційно-правовою формою суб'єкта господарювання визнане підприємство (за ст. 191 нового ЦК підприємство як єдиний майновий комплекс розглядається як об'єкт цивільних прав, а не суб'єкт майнових правовідносин). Про господарські товариства йдеться у главі 9 ГК, в якій дано визначення поняття та названо види господарських товариств, їх установчі документи, вимоги щодо державної реєстрації, наведено деякі положення про власність (фонди) господарського товариства, права та обов'язки учасни­ків товариства тощо (статті 79-92 ГК). Уперше окремим поло­женням визначено зміст корпоративних прав (ч. 1 ст. 167 ГК). Серед норм про підприємства колективної власності як суб'єктів господарювання у главі 10 ГК превалюють положення про виробничі кооперативи.

Отже, як видно зі змісту положень про господарські товариства і виробничі кооперативи, закріплених у ЦК і ГК України, ці положення переважно дублюють одне одного. У статті 92 ГК зазначено, що порядок створення та діяльності окремих видів господарських товариств регулюється ГК, ЦК України та іншими законами.

Нові кодекси містять також певні невідповідності (суперечності) у регулюванні одних і тих самих питань корпоративного права. Так, розбіжності між кодексами простежуються в підходах до поділу акціонерних товариств на окремі види, щодо переважного права акціонерів на придбання акцій, порядку прий­няття рішень органами управління акціонерним товариством, у порядку передачі прав за цінними паперами та деяких інших питаннях.

Ще у пропозиціях Президента України у зв'язку з поверненням Верховній Раді для повторного розгляду ЦК і ГК зазначалося, що ці кодекси пропонують два кардинально протилежні підходи щодо вирішення одних і тих самих питань; паралельно існують два шляхи розв'язання проблеми і невідомо, яким кодексом - Цивільним чи Господарським, у конкретній ситуації слід керуватися.

Нині розходження у питаннях корпоративного права стають причиною певних труднощів і непорозумінь в їх застосуванні на практиці. Суди нерідко по-різному вирішують однотипні спори. Хоча вагомий внесок у розвитку корпоративного права все ж відбувається завдяки процесам формування судової практики ви­рішення корпоративних конфліктів Верховним Судом України та Вищим господарським судом України. Поряд із тим, актуальною залишається потреба внесення змін до названих правових актів з метою консолідації положень про корпоративні відносини в одному з них (бажано - у ЦК).

Позитивним кроком для розвитку корпоративного законодавства стало прийняття Закону «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.2006 p., який регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку.

Визначальний вплив на регулювання корпоративних відносин в акціонерних товариствах повинен здійснити довго­очікуваний Закон «Про акціонерні товариства», який Верховна Рада України ухвалила в другому читанні 17.09.08 р., а вже 22.10.2008 р. цей нормативно-правовий акт було підписано Президентом України. Документ набирає чинності через шість місяців від дня його опублікування, окрім положення, в якому закріплена норма про існування акцій товариств виключно в бездокументарній формі, що набуває чинності через два роки з дня опублікування цього закону. А через два роки після дня набрання чинності цим Законом втратять чинність статті 1-49 Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств.

З прийняттям Закону «Про акціонерні товариства» тільки започатковано оновлення корпоративного законодавства України. З огляду па європейські стандарти корпоративного права постає необхідність прийняття окремих законів про інші види господарських товариств: товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, повних і командитних товариств, виробничих корпоратииів та інших видів корпоративних утворень. Слід удосконалювати законодавство і судову практику вирішення кор­поративних спорів,