Б) Експеримент і його види у дитячій психології

Нерідко дослідник змушений спеціально викликати прояви дитячої психіки, які його цікавлять. На це і спрямований психологічний експеримент.

Психологічний експеримент (лат. ехреrітепtит – спроба, дослід) – спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.

В експерименті дослідник навмисно створює і видозмінює умови діяльності дитини, ставить перед нею певні завдання і на підставі того, як ці завдання розв'язуються, робить висновки про її психологічні особливості.

Умови експерименту визначаються його методикою, яка містить формулювання мети, опис матеріалу, процесу дослідження, критеріїв обробки даних. Усі елементи методики підпорядковані меті дослідження. Наприклад, якщо для експерименту потрібні картинки на білому фоні, не слід використовувати інший, бо він може зумовити фонові реакції. А коли вивчають реакції дітей на фонові подразники, то картинки спеціально роблять на кольоровому фоні.

Інструкцію експерименту (формулювання завдання) вивчають напам'ять і за необхідності розказують дитині. Вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність дослідження, дають змогу повторювати його і викликати однотипні явища, перевіряти й уточнювати отримані дані. Тому експеримент є більш об'єктивним методом, ніж спостереження. Варіювання його умовами допомагає виявляти закономірності і механізми психічного розвитку. Активна позиція дослідника, чіткі критерії фіксації аналізу, результатів є передумовами нагромадження й обробки фактичного матеріалу. Дані експерименту піддаються математичній обробці і виражаються у числових показниках. В експерименті дослідник здебільшого має справу тільки з однією стороною психіки дитини, тому не слід робити поспішних висновків, не вивчивши інших сторін, що може спричинити вироблення односторонніх уявлень про її психіку.

Результати кожного досліду записують у протокол, де зазначають загальні відомості про піддослідних, завдання експерименту, час проведення, дані про експериментатора, кількісні і якісні результати експерименту, особливості поведінки піддослідних (дії, мовлення, виразні рухи та ін.).

Найбільш точним і доказовим є лабораторний експеримент, який проводять у спеціально обладнаному приміщенні з використанням різних приладів та установок (апаратів, на яких експериментатор показує картинки, вмикає лампочки, дзвінки та інші подразники). Дитину поміщають у спеціально обладнану камеру, де вона займає визначене місце перед екраном або за столом. Іноді до її тіла прикріплюють датчики, що вловлюють зміни в судинній, м'язовій, нервовій системах дитини і передають сигнали спеціальним приладам для записування. При цьому використовують реєстрування, тобто фіксатори часу, сили, швидкості і спрямованості рухів, процесів збудження в корі головного мозку, що виникають під впливом певного подразника, загального стану дитини. Таке дослідження незвичне для дитини, яка не бачить експериментатора, оскільки він подає сигнали і спостерігає за нею через спеціальні «вічка».

У лабораторних експериментах досліджують особливості відчуттів і сприймань, швидкість реакцій на подразники, обсяг уваги тощо. Дані вимірюють і реєструють з великою об'єктивністю і точністю. Однак у незвичних умовах лабораторії дитина може показати не такі результати, як у природних, тому отримані дані нерідко є обмеженими. Щоб надати лабораторним дослідам природності, використовують ігрове моделювання експериментальних і життєвих ситуацій. Наприклад, під час дослідження рухів очей дитини та інших реакцій, для реєстрації яких необхідно закріпити на її тілі датчики, експеримент організовують, як гру в космонавти.

Найпродуктивнішим у дитячій психології вважається природний експеримент, запропонований у 1910 р. відомим російським психологом Олександром Лазурським (1874-1917). На відміну від лабораторного він зберігає переваги спостереження (природність умов), унеможливлює викривлення психічних проявів. Під час нього в активній позиції стосовно дитини перебуває дослідник, організовуючи, наприклад, гру з метою вивчення її вольових якостей.

Природні експерименти слугують для дослідження усіх психічних процесів і властивостей особистості дошкільників. Часто їх застосовують безпосередньо у групі дитячого садка (дослідник виступає у ролі вихователя, організовуючи діяльність дітей). Діти при цьому не підозрюють, що ігри, завдання, які їм запропонували, мають певну дослідницьку мету. Наприклад, дітям дають картинки, на яких зображені тварини, машини, меблі, іграшки, і пропонують розкласти їх за тематичною спрямованістю. Дослідник при цьому має змогу з'ясувати, як вони узагальнюють, на які ознаки при цьому звертають увагу. На заняттях зі старшими дошкільниками із виготовлення іграшки одній групі кажуть, що нею будуть гратися діти, другій – що іграшку вони подарують мамі, а третій – що її подарують малюкам, у яких немає іграшок. Для дітей це заняття є звичним, а досліднику допомагає визначити вплив різних мотивів на діяльність дитини.

Про переваги природного експерименту свідчить дослідження, під час якого необхідно запам'ятати і пригадати низку слів у ситуації лабораторного експерименту і в ситуації гри, виконуючи роль «покупця» (купуючи в «магазині» необхідні предмети). Аналіз отриманих результатів засвідчив, що ефект запам'ятовування у грі помітно вищий.

Широко використовують у дитячій психології формувальний експеримент, під час якого способом дослідження психічних процесів і якостей є навчання дітей, спрямоване на їх формування або вдосконалення.

Формувальний експеримент Л. Виготський назвав «експериментально-генетичним» методом дослідження, вважаючи, що об'єктивне вивчення закономірностей розвитку психічного процесу можливе лише у процесі його формування. У педагогічних дослідженнях цей метод отримав назву формувального.

Формувальний експеримент не тотожний педагогічному, який застосовують для вивчення ефективності нових програм, методів навчання і виховання дітей. Зовні вони подібні, оскільки в обох випадках дітей навчають чогось нового, а успішний результат навчання вважають підтвердженням передбачень. Відмінність полягає в характері прогнозів: психолог передбачає особливості психічних процесів, якостей, властивостей особистості, які виникають під час розвитку; педагог – те, якими шляхами можна досягнути позитивних результатів у навчанні і вихованні дітей.

У дослідженнях, проведених під керівництвом вітчизняного психолога Олександра Запорожця (1905-1981), формувальний експеримент використали для перевірки гіпотези про те, що за певних умов на якісно новий рівень можна підняти процеси сприймання, розвинути окремі сторони сенсорики дитини. Як виявилось, дошкільникам важко розрізняти звуки за висотою. Для розвитку цієї здатності проводили такий експеримент: перед дітьми розігрували сцени-драматизації, у яких брали участь великий «ведмідь-тато», що видавав низькі звуки, і «ведмедиця-мама», яка була меншою і видавала високі звуки. Потім експериментатор спільно з дітьми розігрував епізоди з життя цих персонажів: «ведмеді» ховалися в різних місцях, і дитина повинна була відшукати їх за голосом. Виявилося, що після такого навчання навіть маленькі діти (2-4 роки) починають не лише легко розрізняти за висотою голоси персонажів, але й з успіхом зазначають різницю між будь-якими звуками, що чують уперше і які зовсім не пов'язані з відомими їм предметами.

В одному дослідженні поєднують різні види експерименту. Спочатку організовують констатуючий звичайний експеримент, щоб зафіксувати в дітей рівень розвитку психічного процесу, якості у звичних умовах виховання. Потім вдаються до формувального експерименту, маючи на меті отримати новий рівень психічного процесу, якості відповідно до передбачень. Завершує дослідження звичайний, але вже контрольований експеримент, призначений з'ясувати зрушення, які відбулися внаслідок формувального експерименту.

Організація експериментального дослідження повинна відповідати певним вимогам. На етапі планування експерименту потрібно чітко сформулювати його мету, визначити вибірку дослідження (склад учасників), продумати і занотувати методики його проведення, окреслити умови, в яких він відбуватиметься (місце і час), вибрати умови і правила ігор, під час яких проявилися б найхарактерніші якості особистості дитини. Приміщення, в якому проводитиметься експеримент, має бути добре знайомим дитині, не містити зайвих предметів, які можуть відволікти її увагу; тому не слід використовувати для нього спортивний зал, театральну, зоологічну кімнату тощо. Важливо подбати про його освітлення, уникнення сторонніх подразників (звуків, запахів, нових предметів). Не варто садити дитину обличчям до вікна, щоб вона не відволікалась.

Під час експерименту слід встановити доброзичливі стосунки з дитиною, яка бере участь у дослідженні. Для цього потрібно посадити її поряд з собою, а не через стіл. У спілкуванні не бажано загострювати увагу дитини на помилках, стримано і рівно реагувати на її успіхи і невдачі під час експерименту. Темп проведення експерименту має відповідати індивідуально-психологічним особливостям дитини.

Дослідження не повинне бути тривалим (10-20 хв.). Ознаки перевтоми, нудьги, небажання дитини виконувати далі завдання є підставою для його припинення. Експеримент завжди передбачає стандартні процедури, тому не слід вносити зміни у процес його проведення. У дошкільному закладі експериментальні дослідження проводять у другій половині дня.