Психологічні передумови формування навчальної діяльності у дошкільному віці

Тема 10. Становлення навчальної діяльності у дошкільному віці

План

1. Психологічні передумови формування навчальної діяльності у дошкільному віці.

2. Умови розвитку навчальної діяльності дітей дошкільного віку.

3. Основні рівні розвитку і готовність дошкільника до навчання.

Література

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология. – М.: Академический проект, 2001.

2. Детская психология / Под ред. Я. Л. Коломинского, Е. А. Панько. – Минск: Университетское, 1989.

3. Заброцький М. М. Основи вікової психології. – Тернопіль: Богдан, 2001.

4. Каптерев П. Ф. Детская и педагогическая психология. – М., 1999.

5. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія: Курс лекцій. – К., 2005.

6. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1978.

7. Мир детства. Дошкольник / Под ред. Хрипковой А. Г. – М.: Педагогика, 1987.

8. Мухина В. С. Детская психология. – М.: ЗКСМО-Пресс, 2000.

9. Павелків Р.В., Цигіпало О.П. Дитяча психологія: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2008.

10. Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. – К.: Вища школа, 1982.

11. Психология дошкольника: Хрестоматия / Под ред. Г. А. Урунтаевой. – М.: Академия, 1997.

12. Смирнова Е. О. Детская психология. – М.: Владос, 2003.

13. Шаграева О. А. Детская психология. – М.: Владос, 2001.

14. Эльконин Д. Б. Детская психология. – М.: Академия, 2005.

 

Проблема навчальної діяльності є однією з центральних у віковій і педагогічній психології. Навчання дітей у дошкільних закладах – підготовчий етап початкової шкільної освіти. Воно не замінює ні гри, ні трудової діяльності, а тісно пов'язане з ними у загальному педагогічному процесі.

Проблема навчальної діяльності дошкільників набула актуальності у психолого-педагогічній науці на межі XIX-XX ст. Щодо неї побутують різні точки зору. Одні дослідники (наприклад, німецький психолог О. Кро) переконують у відсутності принципових відмінностей між навчанням у дошкільні і шкільні роки, тому навчання 3-річ-них дітей і школярів слід досліджувати під одним кутом зору. На його думку, вже у цьому віці дитина здатна засвоїти знання, які їй пропонують, тобто здатна навчатися.

Протилежну точку зору обстоював німецький психолог і філософ Вільям Штерн (1871-1938), доводячи, що у перші шість років життя дитина отримує знання зовсім інакші, ніж школяр, оскільки ще не володіє «свідомою волею до навчання», захоплена теперішнім моментом, далека від наміру пізнавати що-небудь для майбутнього. Її навчання є продуктом іншої діяльності, «несвідомим відбором» вражень із навколишнього середовища. Обґрунтовано розрізняючи пізнавальний і вольовий аспекти навчання, В. Штерн надмірно протиставляв дошкільне і шкільне навчання.

Необхідність підпорядковувати навчання законам розвитку дитини обґрунтував у своїх дослідженнях швейцарський психолог Жак Піаже (1896-1980), стверджуючи, що у процесі соціологізації дитини відбувається виникнення і розвиток структур операцій інтелекту. Навчання може прискорити або уповільнити процес розумового дозрівання, але суттєво не впливає на нього. Поки у дитини не дозріло логічне оперативне мислення, безглуздо навчати її вмінню міркувати.

Л. Виготський, розглядаючи психологічні особливості дошкільного навчання у тісному зв'язку із змістом педагогічних впливів, найважливішим його моментом вважав ставлення дитини до умовної програми того, хто її навчає, тобто до вимог дорослого.

Перші три роки дитина вчиться ніби за власною програмою, а не за програмою матері та інших вихователів. У цей період ніхто не висуває їй особливих вимог щодо засвоєння знань і навичок, послідовності цього процесу. У цьому віці програма виховання суб'єктивно ще не існує для неї. Перед набуттям здатності систематично вчитися, дитина долає підготовчий етап, унаслідок чого вимоги дорослих до неї поступово перетворюються на її власну «програму». І лише наприкінці дошкільного періоду дитина починає вчитися за програмою, розробленою дорослими, тобто наближається до навчання, яке відповідає вимогам школи.

Перехід до такого навчання пов'язаний, за словами Л. Виготського, з формуванням готовності засвоїти логіку навчального предмета. Тому дошкільне навчання повинне давати правильне тлумачення елементарних фізичних, біологічних, суспільних явищ, бути своєрідним «передучінням», «передісторією» навчання у школі, екскурсом у різні сфери дійсності, живої і неживої природи, людей, мистецтва. Таке навчання має забезпечити засвоєння навичок читання, письма, лічби, тобто умінь, які на наступному етапі розвитку стануть основними способами оволодіння основами знань.

Програма дошкільного навчання повинна наближати дитину до навчання за шкільною програмою (розширювати її світогляд, готувати до предметного навчання), бути програмою дитини (відповідати її інтересам і потребам), а сам процес – позбавленим грубого тиску на неї, перебудовувати під впливом педагогічних дій стосунки дитини з навколишньою дійсністю, змінювати характер її діяльності, свідомість. За твердженням Л. Виготського, навчанню належить провідна роль у психічному розвитку дитини: воно випереджує розвиток, веде його за собою. Багато теоретичних положень вченого отримали розвиток у дослідженнях О. Леонтьєва, П. Гальперіна, Л. Божович, Д. Ельконіна, О. Запорожця, В. Давидова.

О. Леонтьєв найважливішим аспектом навчання вважав спілкування. На його думку, дитина не здатна самостійно організовувати свою діяльність відповідно до змісту, який потрібно засвоїти. Цим зумовлена винятково важлива роль її спілкування з дорослими у процесі засвоєння знань і вмінь. Діяльність дитини повинна бути організована відповідно до змісту знань, які їй повідомляють.

Не менш важлива сторона навчальної діяльності, на думку О. Леонтьєва, її мотиви – те, заради чого вчиться дитина, набуває нових знань.

Відношення, які дитина встановлює під час навчання між метою засвоїти, навчитися і мотивами засвоєння, характеризують смисл її дій, психологічний зміст діяльності загалом. Такий аналіз смислу дає підстави для висновків, чи є діяльність дитини у конкретній ситуації навчальною. Якщо діяльність містить навчальні завдання, дитина активна у їх розв'язанні, однак це навчання спонукається мотивами іншої (ігрової, трудової) діяльності, воно не є повноцінною навчальною діяльністю.

У процесі розв'язання ігрових, зображувальних і практичних завдань, запропонованих дитині з навчальною метою, разом з інтересом до нової діяльності виникає й активне ставлення до того, з чим знайомлять її дорослі, що пропонують засвоїти. Це ставлення позитивно впливає на прийняття нею нових вимог до способів діяльності. Завдяки цьому, попри відсутність навчальних мотивів діяльності, у дитини можуть виникати пізнавальні і навчальні мотиви конкретних дій.

У дошкільному вихованні активно використовують зображувальну, конструктивну, ігрову та практичну діяльність з метою розширення світогляду дитини, формування у неї нових уявлень, понять і способів практичних дій. У таких ситуаціях ще відсутні навчальні мотиви діяльності, які легко можуть виникати внаслідок відповідного впливу щодо конкретних дій. Поява цих мотивів не минає безслідно для дитини і результатів її діяльності. Передусім підвищується її активність у засвоєнні нових дій, у діяльності з'являється навчальний елемент, який ускладнює внутрішній зміст, розширює можливості самостійного набуття досвіду діяльності, активного прийняття наступних навчальних вимог.

Психологічні передумови формування навчальної діяльності у дошкільному віці

Навчальна діяльність повинна приваблювати дітей, приносити їм радість і задоволення. Тому з раннього ди­тинства слід виховувати у них пізнавальні інтереси, які виражають усвідомлену спрямованість особистості, стимулюють психічні процеси і функції, активізують здібності. На основі інтересу до діяльності у дитини мобілізуються внутрішні сили, що важливо брати до уваги при організації навчальної діяльності дошкільників. Не виправдано опиратися у цій справі лише на почуття обов'язку, відповідальність, дисциплінованість. Звичайно, і ці якості необхідно враховувати, дбаючи про формування вольових якостей дитини-дошкільника. Важливо також пам'ятати, що у дітей ще дуже слабо розвинені необхідні для навчання довільна увага і довільне запам'ятовування. Низьким є рівень її працездатності.

Засвоєні без інтересу і захоплення знання будуть формальними, а таке навчання не сприятиме розвитку допитливого творчого розуму. К. Ушинський стверджував, що «навчання за примусом і силою волі» не сприятиме створенню розвивальних умов. Тому виховання пізнавальних інте­ресів і потреб є важливою передумовою формування навчальної діяльності. Адже стійкі пізнавальні інтереси викликають у дитини бажання вчитися, постійно отримувати нові знання.

Інтерес до навчання виникає і розвивається за таких умов:

— можливість самостійного пошуку і відкриття дитиною нових знань, вирішення проблемних завдань;

— різноманітність навчальної діяльності (одноманітний матеріал і методи його засвоєння швидко викликають у дітей нудьгу);

— усвідомлення потрібності і важливості навчального матеріалу;

— пов'язаність нового матеріалу із засвоєним раніше;

— посильність засвоєння, пізнавальна складність нового матеріалу (надто легкий і надто важкий матеріал не викликає пізнавального інтересу);

— яскравість і емоційність навчального матеріалу;

— позитивне оцінювання успіхів дітей, що стимулює їх активність.

Отже, виховання позитивних інтересів є найважливішою складовою виховання особистості дитини.

У баченні передумов навчальної діяльності сучасна психологія спирається на висунуті Д. Ельконіним і В. Давидовим положення про зміст і структуру навчальної діяльності. Відповідно до них навчальною є діяльність, під час якої діти оволодівають науково-теоретичними поняттями, загальними способами виконання практичних завдань, зміст яких втілюють ці поняття. Засвоєння і відтворення дітьми цих способів є основною навчальною метою. Навчальна діяльність не тотожна засвоєнню, оскільки знання, уміння і навички дитина може отримувати і поза нею – у грі, праці. Однак, лише у навчальній діяльності можливе засвоєння системи теоретичних понять як форми суспільного досвіду.

Навчальна діяльність дітей розвивається на основі усвідомленого визначення ними способу дій. Тому не менш важливою її передумовою є оволодіння дошкільниками загальними способами дій, тобто такими способами, які забезпечують розв'язання практичних або пізнавальних завдань.

За спостереженнями автора методики, навчання дітей мі пню оволодівати способами дій, їхній інтерес до способів виконання завдань є психологічною основою навчальної діяльності. Характерними ознаками вміння учитися є: уміння слухати і чути вихователя, працювати за його вказівками; здатність відокремлювати свої дії від дій інших дітей, контролювати власні дії та слова тощо.

Навчальна діяльність є одним із видів пізнавальної діяльності дитини. Вміння працювати за вказівками вихователя недостатньо для її формування. Якщо діти точно виконують інструкції педагога, вони сприймають від нього спосіб дій для розв'язання конкретно-практичного завдання, а для розв'язування групи певних завдань потрібно спочатку засвоїти загальний спосіб дій.

Важливою передумовою навчальної діяльності дошкільників є самостійний пошук способів виконання практичних і пізнавальних завдань. Діти дошкільного віку виокремлюють не лише практичний результат дії, а й знання, уміння, які вони при цьому засвоюють. Під час розв'язання практичних завдань свідомість дітей переорієнтовується з кінцевого результату на способи його досягнення. Дошкільники починають осмислювати свої дії та їх результати, тобто усвідомлювати спосіб, завдяки якому здобувають нові знання. Таке усвідомлення стимулює формування у них нових пізнавальних дій, а відповідно, і формування нових, складніших знань. Діти намагаються використати засвоєний спосіб пізнавальних дій у нових умовах. Розв'язуючи подібні, але не тотожні завдання, вони виробляють певні узагальнення, на підставі яких переносять опанований спосіб у нові умови.

Навчання, спрямоване на формування загальних способів розв'язання конкретно-практичних завдань, виробляє у дітей вміння раціонально аналізувати умови нового завдання, самостійно знаходити способи його розв'язання.

Ще однією передумовою успішної навчальної діяльності дошкільників є опанування контролем способу виконання своїх дій. Навчальна діяльність, що відбувається на основі зразка дій, без зіставлення виконаної дитиною дії із зразком (без контролю), позбавляється свого основного компонента. Як свідчать результати психолого-педагогічних досліджень, підготовку до навчальної діяльності потрібно починати з формування вмінь контролювати й оцінювати свої дії. Такі дії у дітей дошкільного віку формуються стихійно. Цілеспрямованому контролю своїх дій покликаний навчити дошкільників вихователь.

Діти, сприймаючи й аналізуючи оцінки, якими дорослі характеризують їх роботу, критерії, за якими порівнюють їхні старання і результати цих старань, починають правильніше контролювати свої дії, оцінювати власні знання і вміння. У них формуються навички самоконтролю і самооцінки у виконанні навчальних завдань, поява яких є першим етапом оволодіння навчальною діяльністю.

Для розвитку передумов навчальної діяльності необхідний особливий тип контролю, пов'язаний з формуванням уміння самостійно визначати і застосовувати способи дій. Основною умовою його розвитку є спеціальні методи навчання дітей прийомів порівняння отриманих результатів із заданим способом дій.

Отже, основними передумовами навчальної діяльності дошкільників є: наявність у них стійких пізнавальних інтересів; оволодіння загальними способами дій; самостійне знаходження способів виконання практичних і пізнавальних завдань; контролювання способу виконання власних дій. Основні компоненти цієї діяльності: прийняття завдання; вибір шляхів і засобів його здійснення, дотримання їх; контроль, самоконтроль і самоперевірка, особистісний (мотиваційний) компонент; мотиви, що спонукають дошкільників оволодіти навчальною діяльністю (пізнавальні інтереси). Структура навчальної діяльності залежить від її компонентів і взаємозв'язків між ними.