Метод інвестиційного права

Загалом правовий метод розглядається як спосіб впливу на поведінку учасників правовідносин. Метод інвестиційного права – система прийомів і засобів впливу на суб'єктів інвестиційної діяльності, зокрема інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, що характеризується юридичним впливом на виникнення інвестиційних правовідносин, формуванням правого становища їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, передбаченими видами санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування.

Метод правового регулювання характеризується складним поєднанням різноманітних способів впливу на поведінку суб'єктів, що надає підстави стверджувати про існування в інвестиційному праві не одного, а кількох методів правового регулювання. При реалізації централізованих нормативних актів застосовуються обов’язкові приписи. При переході до економічних методів регулювання економікою економічні закономірності в ряді випадків трансформуються в диспозитивні, рекомендаційні або реалізуються на підставі договору.

У ринкових умовах поведінка учасників правовідносин регулюється наданням суб’єктам права самостійно визначати взаємовідносини з іншими учасниками при здійсненні певного виду діяльності, зокрема, інвестиційної. Це, у свою чергу, підвищує обсяг застосування саморегулювання. Втручання в інвестиційну діяльність з боку держави не допускається, за винятком окремих випадків: управління державними інвестиціями, регулювання умов інвестиційної діяльності, а також контролю за її здійсненням усіма учасниками.

Методи інвестиційного права охоплюють загальні та спеціальні способи впливу на учасників інвестиційних правовідносин і у такому сенсі вони є похідним від методів базових галузей права.

З цивільного права запозичені такі способи впливу на врегулювання цих правовідносин і формування юридично значимої поведінки їх учасників як їх визначальна рівність – відображення економічної рівності учасників товарно-грошових відносин; специфіку юридичних фактів, зокрема інвестиційного договору як підстави виникнення інвестиційних правовідносин, диспозитивність вибору видів інвестицій та об’єктів інвестування, особливості вирішення інвестиційних спорів. Суб’єктів приватного інвестування не можна примусити до реінвестування, а державне підприємство такому впливу піддається його власником.

Із адміністративного права запозичено метод влади і підпорядкування, зокрема приписах дотримуватися вимог чинного законодавства зокрема, не порушувати екологічної безпеки і не завдавати шкоди довкіллю, правам і охоронюваних законом інтересам.

Інвестиційному праву притаманні рекомендації та заохочення. Держава створює особливі сприятливі умови для інвесторів та зацікавлювати певними інвестиційними проектами. Вони розцінені як посилення цивільно-правового методу регулювання і розширення сфери застосування цивільного права у врегулюванні господарських відносин взагалі й інвестиційних зокрема. Водночас способи регулювання господарської і, відповідно, інвестиційної діяльності взаємопов’язані і складають нерозривну єдність. Застосування дозволу здійснення самостійних дій суб’єктами інвестиційної діяльності замість докладної регламентації їх дій і застосування диспозитивних засад у виборі поведінки суб’єктів певною мірою не задовольняє державу в особі уповноважених нею органів, особливо у тих відносинах, де публічний інтерес передбачає необхідність владного впливу.

Права і свободи окремих суб’єктів інвестиційних правовідносин можуть бути реалізовані за умови виконання визначених законодавством умов. Так, інвестиційні програми і проекти, що здійснюються із залученням бюджетних коштів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, потребують обов’язкової державної експертизи. Для реалізації інвестиційної політики, спрямованої на соціально-економічний та науково-технічний розвиток держави, здійснюється державне (у тому числі й пряме) регулювання інвестиційної діяльності. І тому взаємозв’язок свободи при здійсненні приватних інтересів з владним державним впливом там, де йдеться про інтереси держави і суспільства, є характерною рисою методу правового регулювання.

О.М. Вінник справедливо вважає, що має місце поєднання приватноправових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності; вільне, але в межах закону, використання інвестицій та вільний вибір контрагентів; розпорядження результатами інвестування на власний розсуд), другі – захист суспільних інтересів у процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріплена необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій).

Йдеться про симбіоз методів правового регулювання різних правових галузей. Тож регулювання інвестиційної діяльності торкається сфери як приватного, так і публічного права, тут може застосовуватися приватноправовий і публічно-правовий методи де «горизонтальні» відносини регулюються цивільним правом, а «вертикальні» започатковані на владі-підкоренні.