Індивідуально-психологічні особливості індивіда.

Тема 4. Особистість як соціально-психологічний феномен.

Соціальна роль, види.

Соціальна роль - відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособистісних відносин. Засвоєння соціальних ролей - це важлива складова процесу соціалізації особистості, обов' язкова умова вростання в суспільство людей собі подібних. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поведінки, вчиться оцінювати себе збоку та здійснювати самоконтроль.

Поняття соціальної ролі означає сукупність усіх вимог, які пред’являють до осіб, що займають певні соціальні позиції. А ролевим набором називають сукупність ролей, що виконуються однією особистістю. Наприклад професор в університеті це і дослідник, і викладач, автор наукових праць, спеціаліст у своїй галузі і т.д. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей, набір ролей визначається її соціальним становищем у конкретній соціальній структурі – демографічній, сімейно-родовій, економічній, професійній, політичній і т.д.

Основні характеристики соціальної ролі, які були виділені Т.Парсонсом:

- емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша – цілковитої розкутості);

- спосіб набуття (одні ролі органічно притаманні особистості, інші вона виборює);

- масштабність (сформульовані і суворо обмежені або нечіткі і розмиті);

- ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);

- характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте і загальне благо).

Соціальні ролі мають нормативний характер, тобто їх виконавці повинні реалізувати певні норми поведінки. Так, покупець має право розглядати товар, не погодившись і з ціною, але піти з ним, не розплатившись, не може.

Ролі неоднорідні, вони можуть бути обумовлені постійними і змінними характеристиками людини (чоловік, батько, покупець, пацієнт), існувати незалежно від суб’єкта (стать, вік, національність) або засвоюватись ним (професія, освіта).

У функціонуванні соціальних ролей можна виділити три основні блоки:

§ уявляюча роль – система певних очікувань з боку суспільства;

§ суб’єктивно сприймаюча роль – така поведінка, яку приписує сама собі людина, що має певний статус (уява про те, як потрібно себе вести);

§ граюча роль реально втілена в конкретних вчинках поведінки даної особистості, що володіє цим статусом.

Якщо соціальна роль у достатній мірі інтегрована в структуру людської особистості в процесі її соціалізації, то її взаємодія з іншими учасниками соціального процесу відбувається без конфліктів. Якщо людина стикається із суперечливими вимогами двох або більше несумісних ролей це призводить до ролевого конфлікту, якщо людина одночасно виконує дві і більше ролей. (наприклад, працююча жінка виконує роль працівниці, матері, дружини одночасно).

Підводячи підсумки наголосимо, що саме через своїх статусні позиції і обумовлені ними ролі особистість включається у розмаїття соціальних відносин. Соціальну роль дослідники вважають динамічним аспектом відносно до статусу особистості.

 

Соціальна поведінка.

Як суб’єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінювати його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурним надбанням суспільства, коли її поведінка взаємопов’язана з оточуючими і має соціальний характер.

Соціальна поведінка – це дії людини стосовно суспільства, інших людей, до оточуючої природи і речей.

Соціальна поведінка – це система взаємопов’язаних дій і вчинків індивіда, які здійснюються з метою реалізації певних функцій і вимагає зв’язку із соціумом. Діяльність і поведінка кожної особистості обумовлюється, обмежується не лише механізмами мотивації, взаємодії потреб, інтересів і цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі в суспільстві норми, статус, який людина займає і роль, яку вона виконує.

Зазвичай структура людської поведінки є трикомпонентною. Тобто вона охоплює когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти, які завжди в ній наявні.

Типологія поведінки:

1. Вербальна, проявляється в мові людини

2. Невербальна, проявляється у вигляді жестів, є реакцією на знаки.

3. Рольова відповідає вимогам, які висуваються до індивіда певною роллю.

4. Правова поведінка — це соціально значимі, свідомі вчинки суб'єктів права, що передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки.

5. Девіантна поведінка.

6. Серйозна і легковажна.

7. Коректна і груба.

Переоцінка особистістю своїх комунікативних можливостей, послаблення в критичності в контролі за реалізацією комунікативної програми поведінки, тобто неадекватність поведінки позначається на міжособистісних і групових стосунках, що може викликати агресію, депресію, конфлікт.

Особистість як соціально-психологічний феномен може мати кілька стереотипів поведінки. Водночас соціальна група, членом якої є індивід також продукує варіанти соціально-психологічних ліній поведінки, які залежать від членів групи, її нормативних вимог.

Соціальна норма – це типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє в певній ситуації. Виходячи з власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, свою активність.

Соціальні норми – це правила, що виражають вимогу суспільства, соціальної групи до поведінки індивіда, групи в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством.

Внаслідок того, що соціальні норми передбачають і спільні, загальні принципи поведінки, і конкретні їм параметри, дають бажані, повні еталони в більшій мірі ніж цінності. Порушення соціальних норм викликає більш конкретну чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інститутів, спрямованих на подолання відхилень від норм поведінки. Тим-то і є соціальні норми дієвішим засобом боротьби з відхиленням у поведінці, діях, забезпечення порядку, стабільності, стійкості суспільства.

Водночас далеко не всі норми виступають регулятором поведінки особистості. Суспільство через соціальні норми намагається урегулювати поведінку своїх членів, але зробити це в повній мірі не вдається.

Найважливішою характеристикою норми є її корисність, обов’язковість і фактична реалізація в поведінці людей.

Класифікація соціальних норм:

1. Правові норми – норми, які закріплено в державних актах (законах, указах, постановах); після набуття законної сили стає обов'язковою для осіб, що знаходяться в сфері її дії; а також виступають конкретним варіантом поведінки суб'єкта, в якому чітко визначені його юридичні права і обов'язки, як можливі та належні. (в первісних суспільствах були відсутні).

2. Норми моралі – норми, які виступають як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо); не закріплюються в спеціальних актах, а містяться у свідомості людей; набувають обов'язкового значення в міру визнання більшістю членів суспільства, підтримуються і контролюються громадськістю. Існували усіх типах суспільства.

3. Технічні норми – норми, що регулюють відносини людей і природи. (технічні інструкції, правила безпеки життєдіяльності і т.д.)

4. Групові норми – це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

5. Індивідуальні норми – такі норми, якими людина керується у процесі власної діяльності.

Індивідуально-психологічні особливості індивіда.

Людина по-різному поводиться, взаємодіючи з іншими. В одних випадках вона є активним співрозмовником, за інших обставин — більше слухає, аналізуючи соціальну ситуацію. Вона може проявляти альтруїзм, агресію, апатію, депресію тощо. Причинами цього є як індивідуально-психологічні властивості особистості, так і зовнішні чинники, які спонукують до певного типу поведінки. Стосовно індивідуально-психологічних властивостей особистості, то їх розмаїття проглядається в особливостях прояву темпераменту, тобто загальної активності індивіда, динаміки психічних станів, емоційності. Поняття « темперамент» охоплює стійкі характеристики, риси, від яких залежать реакції особи на інших людей і соціальні обставини. Більшість класифікацій і теорій і темпераменту поєднують два компоненти — активність і емоційність, де активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки, повільності, інертності, а емоційність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їхню якість.

Для вивчення співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини та зовнішніх поведінкових проявів можуть бути використані чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік — це той тип темпераменту, який відповідає сильному, урівноваженому, рухливому типові нервової системи. У взаємодії і іншими характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю, багатством виразних рухів, міміки, товариськістю, легкою зміною одного заняття на інше, одного партнера на іншого. В ситуації конфлікту чи напруження поводить себе адекватно і конструктивно. Характеризується високою працездатністю, йому цілком відповідають заняття, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Сангвінік легко переключається з одного на інше в діяльності та спілкуванні, але недостатньо чуттєвий до всіх зовнішніх змін. Він швидко освоюється в новій обстановці, вміє контролювати свої емоції. Йому властива життєрадісність, стійкий настрій, помірне терпіння, миролюбна поведінка, невелика сугестивність і підозріливість. У нього спокійне ставлення до критики; розважлива, без особливого ризику, реакція на небезпеку. За несприятливих соціальних умов у нього можуть розвиватися поспішність, поверховість, неуважність до учасників комунікативного процесу.

Флегматик відповідає сильному, урівноваженому, інертному ти­пові вищої нервової діяльності й характеризується спокоєм, повільними рухами, розважливим тоном бесіди, послідовністю й терплячістю. Він має велике терпіння, наділений повільною адаптацією, невисокою товариськістю, стриманістю в поведінці. Його мова монотонна, повільна, ставлення до критики байдуже, до небезпеки — холоднокровне, незворушне. Флегматик повільно, але наполегливо прямує до мети. У нього більш реальна, ніж у сангвініка (останній дещо переоцінює власні здібності), оцінка своїх здібностей, слабка сугестивність і помисливість. Флегматичний темперамент різниться врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм.

Холерик відповідає сильному, неврівноваженому типові нервової системи й характеризується активністю, енергійністю, швидкістю, різкістю, нестримністю, схильністю до швидких змін настрою, емоційними зривами, іноді агресивністю. Таким індивідам властиві неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою бадьорого. Розмовляють вони голосно, жваво, різко. Люди холеричного темпераменту мають слабке терпіння. Вони наділені великою товариськістю, легкою адаптацією, агресивністю в поведінці, у них загострене ставлення до критики, захоплива поведінка й діяльність, позитивне реагування на нове. Холерики йдуть до мети з повною віддачею сил, переборюючи будь-які труднощі. Часто-густо за піднесенням активності настає період депресії. Холерик самолюбні, прямолінійні, вирізняються значною переоцінкою своїх здібностей, помірною сугестивністю, підозрілістю, їхня неврівноваженість нервової системи зменшує сумісність з іншими людьми.

Меланхолік представляє слабкий тип вищої нервової діяльності. Його характеризують низький рівень психологічної активності, Сповільненістьрухів, стриманість мови, швидка стомлюваність. Він відрізняється високою емоційною активністю, глибиною і стійкістю емоцій при слабкому зовнішньому їх вираженні. Люди меланхолійного темпераменту легко перелаштовуються з однієї справи на нішу, мають чутливість до всього, що відбувається довкола них. їм властивідуже неврівноважена поведінка, глибокі і тривалі емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою песимізму. Меланхоліки розмовляють тихо й недосить впевнено. Окрім слабкого терпіння,вони не можуть позбутися замкненості, істеричності поведінки,тривожного ставлення до небезпеки. Прагнення до мети п меланхоліка то посилюється, то слабшає. Він найчастіше недооцінює своїх здібностей, його вирізняють велика сугестивність і підозрілість.

Характер, види.

Важливою властивістю людини, що формується під впливом соціуму, соціальних відносин, у безпосередній взаємодії з іншими, є характер, під яким у психології розуміють сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що проявляються в типових способах діяльності і спілкування, за типових обставин і визначаються ставленням особистості до цих обставин. Характер індивіда виявляється в системі ставлення до навколишньої дійсності: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності(щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).

Зазвичай структура людської поведінки є трикомпонентною. Тобто вона охоплює когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти, які завжди в ній наявні,

Згадайте структура людської поведінки. однак один з них переважає, що дає змогу підносити ту чи іншу людину до певного характерологічного типу. За М. Обозовим, перевага пізнавального компонента показує тип «мислителя» (більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя; любить пофантазувати і як результат — мала товариськість, невміння вирішувати організаційні завдання), емоційно-комунікативного — тип «співрозмовника» (характеризується товариськістю, контактністю; любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці), перетворювального — тип «практика» (людина справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань; часто є досвідченим організатором, йому подобаються з авдання, що потребують рішучих і негайних дій).

Окремі риси характеру можуть бути занадто розвинуті, що приводить до формування акцентуацій характеру (К. Леонгард, А. Лічко,П. Ганушкін та ін.). Серед основних типів акцентуації характеру виокремлюють такі:

• гіпертимний, чи гіперактивний, — характеризується підвищеною доброзичливістю, товариськістю, оптимістичністю,добровільністю у виконанні суспільної роботи;

• лабільний — різкою зміною настрою, психологічною уразливістю, емоційною збудливістю; люди з таким характером намагаються відгородити себе від різких, категоричних контактів;звичайна критика для них може часом обернутися травмою на все життя; для осіб з цим характером дуже важливий доброзичливий психологічний клімат у групі, сприятливо діє на них спілкування з гіпертимами;

• демонстративний — вирізняється зайвою суєтністю, шумливістю, метушнею, саморекламою власної персони та своєї роботи;

• психастенічний — передбачає наявність сумлінності, пунктуальності; він характеризується високою тривожністю, помисливістю, нерішучістю, схильністю до самоаналізу, до постійних сумнівів і мудрування; у спілкуванні люди з таким характером украй замкнуті, раціональні, схильні до аналітичної діяльності щодо соціальної ситуації; для них властива відсутність твердої позиції, яку заміняє прагнення все досліджувати, відтягаючи висновки;

• люди з характером, що застрягає, схильні до деспотизму, самореклами; вони злопам'ятні, але це пояснюється не наміром, а стійкістю й малорухомістю переживань; для цього характер) властива підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, стійкість негативних афектів, прагнення до домінування, неприйняття думки інших і, як наслідок, висока конфліктність;

• конформний — різниться незібраністю, розгубленістю, несамостійністю; особливість людей конформного типу — відсутність суперечностей зі своїм середовищем; вони — природні носії норм, цінностей, інтересів групи, з якою взаємодіють; таким людям властива м'якість у спілкуванні, здатність «поглинути» цінності й інтереси іншого;

• циклоїдний — передбачає зміну настрою, працездатності, активності в людей; у фазі піднесення такі люди комунікабельні, швидко говорять, легко розв'язують проблеми, що виникли, а в період спаду, навпаки, у них знижується працездатність, зникає товариськість, погіршується настрій;

• екстравертивний — характеризується високою контактністю, відкритістю до будь-якої інформації; такі люди рідко вступають у конфлікти; у спілкуванні з друзями, на роботі часто віддають лідерство іншим; вони готові уважно вислухати співбесідника, прийти на допомогу; водночас цей тип людей легко потрапляє під вплив інших, бере участь у поширенні чуток тощо;

• інтровертивний — різниться низькою контактністю, відірваністю від реальності, схильністю до філософських роздумів; такий тип людей уникає конфліктів, любить самотність; у представників цього типу є й такі риси, які відштовхують від них людей, а саме: упертість, відстоювання своїх, не завжди правильних, поглядів;

• сенситивний — властиві підвищена вразливість, боязкість, загострене почуття власної неповноцінності.

Практика дає нам чимало інших типів акцентуацій характеру, які можуть не лише стати ґрунтом для гострих афективних реакцій, неврозів, неадекватних дій, вчинків людини, а й умовою формування психопатичного розвитку індивіда.

Своєрідними властивостями людини є її здібності, під якими прийнято розуміти індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої діяльності. Здібності є результатом розвитку індивіда, їх формування відбувається на основі задатків (уроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку). До загальних здібностей належать такі психічні властивості людини, як увага, і спостережливість, запам'ятовування, творча уява, розважливість, і до спеціальних — психологічні особливості індивіда, що є можливостями успішного виконання ним визначеного виду діяльності (образотворчі, математичні та ін.). Які здібності сформуються на основі задатків, залежить не від задатків, а від умов життєдіяльності, і тобто самі по собі природні задатки (потенційні можливості людини) ще не визначають успішної діяльності людини в майбутньому, і необхідно розвивати, а це може відбутися в соціумі, складовою і частиною якого є практика життя.